Протоієрей Олександр Ільяшенко
Джерело: Православ’я та світ
Трохи історії
У наш розмовний побут давно і міцно ввійшло слово “аборт”, таке ж коротке і жорстоке, як слово “кара”. Сучасне суспільство ставиться до аборту дуже легко, так само як, наприклад, до видалення зуба. Насправді, аборт - це такий же злочин, як смертна кара невинної людини.
Страта - це позбавлення життя злочинця, який грубо посягнув на закони суспільства. Для здійснення страти потрібно суддя, що виносить смертний вирок, і кат, що приводить цей вирок у виконання.
Аборт – це позбавлення життя (із згоди і схвалення суспільства) безпорадної, крихітної людської істоти, чия "провина" полягає лише в тому, що його батько і мати не бажають появи на світло своєї дитини. Роль судді, що ухвалює смертний вирок, грає мати, а роль ката – лікар-гінеколог.
Питання про перешкоду народженню дітей стояв у всі часи, характерно, що моральними людьми в усі часи воно вирішувалося однаково.
Батько древньої медицини Гіппократ розглядав аборт як аморальний вчинок, не достойний лікаря. У присязі, яку приймали лікарі школи Гіппократа, сказано: «… я не дам ніякій жінці абортивного пессарія». У Римській імперії “жінка і особи, які сприяли здійсненню аборту суворо каралися».
Церква завжди відносилася до аборту, як до смертного гріха. «Тому і препарати, що дають, для виверження зачатого в утробі, суть вбивці, рівно і приймачі дітовбивчої отрути» (Святий Василь Великий. Правило 8). Правила цього великого святого прийняті як Церковні канони, якими керуються віруючі впродовж більше півтора тисяч років. В середні віки аборт кваліфікувався як тяжкий злочин, аналогічний вбивству родича. «У XVI в. майже у всіх європейських країнах (Англія, 1524; Німеччина, 1533; Франція; 1562) здійснення аборту каралося стратою, яка згодом була замінена каторжними роботами і тюремним ув’язненням. Таке положення збереглося в багатьох країнах аж до першої половини ХХ століття».
У дореволюційній Росії аборт був заборонений. Проте, в РРФСР покарання за здійснення аборту були фактично відмінені в перші ж дні після Жовтневої революції. Демагогічно прикриваючись прагненням захистити здоров’я жінок від шкоди кримінальних абортів, більшовицьке керівництво в листопаді 1920 р. узаконило відміну покарання за здійснення абортів. Тим самим це, по суті, антинародний уряд, що оголосив Церкву і Православ’я ворогами пролетарської революції і що обрушило на віруючих нечувані гоніння, першим в світі законодавчого дозволило аборти.
Важкі втрати, які поніс наш народ в результаті Громадянської війни, голоду, розкуркулення, репресій, привели до того, що в тридцяті роки політика партії і уряду змінилася на прямо протилежну. Офіційно це пояснювалося зростанням добробуту трудящих. «В результаті зростання добробуту радянського народу і з метою підвищення народжуваності 27 червня 1936 р. було прийнято ухвалу ЦВК і СНК СРСР «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановленні державної допомоги багатосімейним і т.д.» Особи, що порушували закон, притягувалися до кримінальної відповідальності».
Єдиний раз за всю історію Радянського Союзу народжуваність в СРСР вийшла на дореволюційний рівень. Це було після закінчення Великої Вітчизняної війни, коли в країні панував незвичайно високий патріотичний і духовний підйом. Перемога у Великій Вітчизняній війні була досягнута не тільки завдяки напрузі всіх людських сил, але і завдяки чудовій Божій допомозі. Саме тому і виявилося можливим те, чого ніяка інша країна світу зробити була б не в змозі. Ні Англія, ні Франція, ні Америка не могли зупинити жахливу потужність фашистської Німеччини. Це було під силу тільки російському народу.
Духовний підйом, який був пов’язаний з перемогою, взятою в цій важкій, кровопролитній війні, був обумовлений ще і тим, що Російська Православна Церква отримала деяку свободу, і благотворний вплив православної віри на народ зріс, для багатьох ставши таким, що визначає. Ці етичні чинники сприяли зростанню народжуваності і швидкому відновленню чисельності населення. Необхідно відзначити, що в зростанні народжуваності значну роль зіграло і те, що в той період аборти були законодавчо заборонені. На сьогоднішній день ми маємо абсолютно іншу картину. І в нашій країні, і за кордоном, приймаються закони, що все більш лібералізували, по духу тотожні більшовицьким. Громадська думка, що формується законодавцями і ЗМІ, підштовхує жінку до аборту, схвалює її рішення, як єдино правильне, прагне позбавити і її, і медиків від докорів сумління, тому що, те, що вони здійснюють, дозволене державними законами і міністерськими інструкціями.
«Це була моя дочка»
Припустимо, як це часто буває, жінка йде на аборт під тиском важких життєвих обставин. Хай все, навіть найближчі люди, навіть батько дитини, штовхають її на цей фатальний крок, все одно, остаточне рішення приймає вона сама, і всю тяжкість розплати їй доводиться нести самій, і, як правило, наодинці.
«Моя трагедія почалася в той нещасливий день, коли я убила свою дитину, дівчинку, зробивши так званий пізній аборт. Я була вагітна вже п’ять з половиною місяців. Звернулася до лікаря, оскільки моя сім’я наполягала на аборті. Я постійно чула від них: «Ненсі, може, ти ще передумаєш?». Аборт — це була із самого початку тільки їх ідея. Мій чоловік покинув мене і більше не повернувся.
Узяти на себе відповідальність за троє дітей він не зважився.
Тоді я пішла до лікаря і запитала: «Що мені робити?». Він подивився на мій живіт і сказав: «Я видалю небагато рідини і трішки введу знову. У вас почнуться сильні перейми, які виштовхнуть зародок». Я запитала: «І це все?». Те, що я почула, звучало обнадійливо. У лікарні мені відкачали небагато навколоплідної рідини і ввели гіпотонічний розчин солі. Як тільки голка проникла в нижню частину мого живота, я зненавиділа себе. Що було сили, я хотіла закричати: «Перестаньте, будь ласка, не робіть цього!». Але я не промовила ні слова. Було вже надто пізно що-небудь змінити. Наступних півтори години моя дитина в агонії бурхливо і різко ворочався в мені, труївшись і задихаючись. Але про все це я не мала тоді ані найменшого розуміння. Пригадую, як я з ним говорила: говорила, що не хотіла цього, що хотіла, щоб він жив. Але він вмирав. Пам’ятаю його останній різкий поштовх в лівому боці. Після цього сили покинули його. Потім мені зробили внутрішньовенну ін’єкцію для стимуляції перейм. Дванадцять годин мене мучили сильні болі. Рано вранці я народила мертву дитину. У неї вже було волосся на голові; очі її були розплющені. Я сама народила свою дівчинку, і я винна в тому, що її кинули в судно. Після цього медсестра привела в палату ще одну вагітну жінку. Вона народила здорового хлопчика. Це було як ножем по серцю. Тільки тепер, після аборту, з’явилися сором, розкаяння і відчуття провини.».
Бувають випадки, коли аборт, що викликає у жінки сильний стрес, є одночасним поштовхом, стимулюючим розвиток хвороби, що вже є у неї, яка може мати смертельний результат. Подібний приклад, ми знаходимо в книзі французького лікаря-дерматолога А. Магир «Шкірні хвороби як вісники душі». Автор повідомляє про 22-річну жінку, що страждала на важке шкірне захворювання і депресію, яка померла від хвороби шкіри, але фактично від аборту, що спровокував гострий розвиток захворювання. Для багатьох медиків подібні наслідки аборту є повною несподіванкою.
Як аборт впливає на подружжя?
Існують етичні закони, усвідомлене або неусвідомлене порушення яких з неминучістю приводить до тяжких і навіть катастрофічних наслідків для тих, хто їх переступає. Ці закони строгі і незмінні, але їх порушення не завжди карається по законах людським. "Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь"(Рим.12:19). Бог покарав Каїна, що убив свого брата Авеля, поклавши знак на обличчя його. Каїнів знак — це деяка духовна реальність, яку уважна людина може безпомилково розпізнати. Душа людини, що зробила вбивство, затемнюється настільки, що це позначається навіть на його зовнішньому вигляді. Аборт, адже аборт — це завжди вбивство, міняє і внутрішній і зовнішній стан жінки.
Нерідко в храм приходять і старі, і молоді жінки, які плачуть і каються в тому, що неодноразово здійснювали аборти. Дивишся на немолоду жінку, на її великі, натруджені руки, питаєш: "Адже ти ж все життя трудилася і важко трудилася. Невже не змогла б підняти ще трьох-чотирьох хлоп’ят?". Плаче і відповідає: "Змогла б. Якби я тільки знала! Але я була молода, нікому було мене навчити тоді".
Уявимо собі фільм жахів, в якому який-небудь маніяк приходить до матері, протягує їй гостро нагострений ніж і говорить: "Заріж свою дитину! А якщо ти його не уб’єш, я уб’ю тебе!". Упевнений, що будь-яка мати погодиться скоріше померти самій, ніж позбавити життя своє дитя. Але чим же дитина, що не народилася, відрізняється від того, що народився? Як же можна позбавляти його життя?
Кожна жінка, що зважилася на цей крок, повинна знати, що аборт – це не просто хірургічне втручання, а дія, що вбиває дитину, що живе усередині неї. На превеликий жаль, в сучасній медичній літературі майже неможливо знайти які-небудь відомості про негативні наслідки аборту. Ось і виходить, що жінки йдуть на операцію під назвою «штучне переривання вагітності», практично не маючи уявлення про тяжкі наслідки цього нелюдяного втручання в їх життя. Вони не знають, що аборт часто приводить до безпліддя, викиднів, передчасних пологів, і що діти жінок, що робили аборти, мають проблеми із здоров’ям.
Міняється відношення жінки і до себе самої. Вона починає переживати почуття сорому і розкаянь совісті, туги, безнадійності, її переслідують жахи. З часом жінка починає усвідомлювати себе винуватицею загибелі своєї дитини. Це усвідомлення викликає справжні етичні муки, які приводять до так званого постабортного синдрому. Це медична назва емоційного і психічного порушення, що виникає у багатьох жінок, що перенесли аборт. Ці етичні муки посилюються ще і тим, що жінка вбиває в собі прекрасне, глибоке, Богом прагнення бути матір’ю, що даровано їй. Безумовно, аборт — це тяжка наруга над жіночою природою.
Часом міняється її відношення і до чоловіка; мабуть на рівні підсвідомості, жінка відчуває, що він зрадив своє покликання бути батьком і захисником, штовхнувши її на злочин і допустивши загибель своєї дитини. Під впливом цих емоційних переживань багато жінок впадають в глибоку депресію і потребують психологічної, медичної і соціальної підтримки.
Унаслідок доступності абортів жінка дістає брехливу можливість безкарно міняти партнерів, але безкарність ця тільки здається. Як правило, жіноче безпліддя наступає в результаті регулярної зміни партнерів. П’ять-сім таких змін приводять до необоротних змін в жіночому організмі, що перешкоджають зачинати нове життя, навіть, якщо жінка цього і захоче. Крім того, вільні статеві зв’язки мають ще один страшний наслідок – так званий телегенез.
Звичайно, не завжди буває так, що саме чоловік штовхає свою дружину на здійснення аборту. Сучасна мораль, що дозволяє жінці самостійно ухвалювати рішення про переривання вагітності, повністю ігнорує право чоловіка стати батьком зачатої ним дитини. Зневага цим природним правом часто є причиною важких переживань чоловіка. Все це приводить до порушення гармонії подружнього життя, а часом і до розлучень. Аборт руйнує особу чоловіка і дружини і їх любов один до одного, руйнує їх сім’ю. Про це говорить і статистика розлучень. На початку ХХ століття в Росії розлучалося менш одного відсотка сімей, а зараз в 70 разів більше – більше 70%. Тоді аборти були заборонені і вважалися злочином, а зараз дозволені і стали нормою.
Відповідальний за 75 000 абортів
Кілька років тому з’явився відеофільм «Безмовний крик». Сучасна ультразвукова апаратура дозволяє отримувати чітке зображення плоду в материнській утробі. Можна розрізняти риси його обличчя. Видно, як він рухається, як смокче пальчик, як в безмовному крику відкриває рот, коли до нього наближається інструмент, щоб зруйнувати його плоть і витягнути з утроби матерів. Уривок з лекції доктора медицини Бернарда Натансона,
автора цього фільму, ми пропонуємо увазі наших читачів.
«Багато хто з вас вже чув про мене як про директора найбільшої в світі клініки абортів, відомою під «красивою» назвою «Центр репродукції і сексуального здоров’я». Знаходилася вона в Нью-Йорку. За ті два роки, коли я керував клінікою, ми провели в ній 60 000 абортів. Особисто я в приватній клініці зробив додатково ще близько 15 000 абортів. Таким чином, я особисто відповідаю за 75 000 абортів. Гордості у мене від цієї статистики, звичайно, не додається, але думаю, що лекція на цю тему з моїх вуст буде авторитетною і достовірною.
Я був засновником національної асоціації по відміні закону про аборти «NARAL» (National Association for Repeal of Abortion Laws), яка пізніше була перейменована в Лігу акції за право на аборти (National Abortion Rights Action League).
На той час це було надзвичайно сміливо — заснувати подібний рух. Як я вже сказав, сподіватися на реформування законів про аборти не могло бути і мови. Якби тоді було об’єктивно вивчено громадську думку, то 99,5% американців висловилися б проти легалізації абортів. Але маленька група у складі чотирьох чоловік зуміла за короткий час добитися скасування закону про аборти, який діяв в штаті Нью-Йорк 140 років. Через три роки після цього Верховний суд США опублікував рішення про легалізацію абортів у всіх 50 штатах США.
Як ми добилися цього? Тактику, яку ми вибрали, використовують з великими або меншими відмінностями у всьому західному світі. Наша група «NARAL» знала: якщо буде проведено об’єктивне вивчення громадської думки щодо абортів серед американців, то ми потерпимо нищівну поразку. І тоді ми вчинили так: розіслали в засоби масової інформації, дані фіктивного опитування, в результаті якого 50—60% американців ніби то висловилися на користь проведення абортів.
Ця тактика була дуже успішною, і вона виправдала наші очікування. Якщо громадськості тривалий час вселяти думку про те, що більшість людей виступають за легалізацію абортів, то з часом майже кожен висловиться на користь цього. Дуже мало знайдеться людей, які захочуть опинитися в меншині. Це був один з наших добре продуманих прийомів. Ми використовували абсолютно надумані, фіктивні числа. Мені б хотілося порадити своїм слухачам, бути дуже обережними і критично відноситися до всіх опитів громадської думки в засобах масової інформації.
Врахували ми і те, що шляхом драматизації ситуації швидше привернемо до себе увагу, а разом з цим легко здійснимо свою програму легалізації абортів. Тому ми зробили ось що: надали фальшиві дані про щорічну кількість проведення абортів в США. Цифра, яку ми опублікували через засоби масової інформації, досягала одного мільйона, хоча насправді вона дорівнювала приблизно 100 000. Якщо хто-небудь довго і наполегливо повторює явну брехню, вона починає звучати переконливо. Нам була відома статистика про кількість жінок, померлих в США протягом року під час проведення нелегальних абортів. Цифра коливалася між 200 і 250 чіл. Цифра, яку ми постійно пред’являли засобам масової інформації, досягала 10 000. Ці надумані числа зіграли свою роль. Громадськість Америки була упевнена: закони про заборону абортів необхідно відмінити. Якщо зіставити реальні 100 000 абортів з підробленою кількістю — 1,55 мільйона (15-кратне збільшення), то ви можете собі представити, які міфи, вигадки і брехню поширюють серед американської громадськості.
Наступне наше твердження було таке: якщо аборти і надалі будуть заборонені, то нелегально їх проводитиметься ще більше.
Звичайно, це було не так! Якби ми сьогодні заборонили аборти, то нелегально їх не проводилося б більш того кількості, яка проводилася до цього. Ми також стверджували, що з наукової точки зору неможливо довести початок життя з моменту зачаття. Питання про те, коли починається людське життя, — це питання теологічне, юридичне або філософське, вважали ми, тільки не науково-біологічний. Це також улюблена тактика груп, виступаючих за проведення абортів. Вони постійно стверджують, що неможливо дізнатися, коли починається життя, і що про це ми взагалі ніколи не дізнаємося.
Проте визначити початок життя ми, врешті-решт, змогли. Воно починається під час зачаття, і з цих пір плід є людською істотою. А дозвіл на аборти означає не що інше, як планове, не заборонене знищення людського життя. Аборт — це непробачне зло, смертельне насильство. Я згоден, що небажана вагітність — це дуже складна дилема. Проте шукати її рішення в знищенні життя означає ганебне схвалення насильства. Як учений, я знаю, що людське життя починається із зачаття. І хоча я не релігійна людина, в глибині серця я вірю в існування Бога, який закликає нас сказати цьому сумному і невимовно жахливому злочину проти людства рішуче і незаперечне «Ні!»
Свої зауваження можете залиши тут.
.png "Menu")
