..

Починаючи з ранньої християнської Церкви подія Благовіщення розглядалася як перший акт виконання Богом Своїх обітниць про Христа.

Христос - це грецьке слово, що означає помазаник, слово ж Месія є єврейським і означає те ж саме, що й грецьке. Тому юдеї або євреї називають Господа Месією. Сучасна назва свята Благовіщення (у перекладі з латинської - «сповіщення») стала вживатися в церковному лексиконі через 600-700 років після Різдва Ісуса Христа. За іншими даними, перші відомості про Благовіщення відносяться до 560 року, коли імператор Іустиніан вказав дату святкування Благовіщення - 25 березня (7 квітня за новим стилем).

Історія свята Благовіщення на основі першоджерела Слова Божого звучить так: «А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому ім'я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім'я Йосип, із дому Давидового, а ім'я діві Марія. І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, Благодатна! Господь з Тобою, Ти благословенна між жонами. Вона ж, побачивши його, збентежилася від його слів і стала роздумувати, що б то значило це привітання. І Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога, і ось зачнеш в утробі, і народиш Сина, і даси Йому ім'я Ісус. Він буде великим і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида, і буде царювати над домом Якова, а Його царству не буде кінця. »(Євангеліє від Луки, глава 1, вірші 26-33)

Дата свята Благовіщення пов'язується з датою Різдва Христового. Між ними рівно 9 місяців.

Так, свято Благовіщення, коли Ангел Господній доніс Марії благу звістку про народження Сина Свого Ісуса, є значною подією в житті християнської Церкви і відзначається святковими богослужіннями в Церквах, що сповідують Ісуса Христа, як Єдинородного Сина Божого, Спасителя, що пролив Свою Святу Кров за наші гріхи. І тепер кожен, хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває. (Іоан.3: 36)

Цього року Благовіщення припадає на Великий піст. Але його важливість і значимість дають невеликі послаблення. Наприклад, в меню можна додати рибну страву.

За матеріалами інтернет-видань

..

Антоніна Торбіч (30 років) заробляє на життя журналістикою та діяльністю в сфері медіа і розвитку громадянського суспільства. Окрім чотирьох синів знаходить ще вільний час на громадську діяльність. Антоніна координує на Рівненщині рух «За життя». Розуміння, яке прагне укорінити в головах кожного цей рух – життя людини починається з моменту зачаття, а тому кожен має право на захист ще в утробі матері.

Ми записали окремі думки Антоніни Торбіч. Дізнавалися про те, як вона все встигає і чим живе.

Моя найбільша втіха – четверо діток. Ніколи в дитинстві та й в юності не бачила себе мамою багатодітного сімейства. Готувалася до традиційного сценарію: одна, в крайньому разі – дві дитини. Можливо, це через те, що сама не мала братів чи сестер, тож не уявляла, що таке любов до дитини. Доводилося доглядати за двоюрідними братами та сестрами, однак сприймала це радше як обов'язок. Лише з народженням своєї дитини відчула щастя від близькості дитини. Любов до дітей розвивається. З появою кожної наступної дитини помічаю, що більше люблю усіх дітей. Кожна дитина будить щось нове у серці.

Один син – то не син, два сини – то пів сина, три сини – ото син. Раніше відчувала це прислів'я своїм. Тепер його замало J.

Життя таке швидкоплинне. Жодні матеріальні блага не здатні дарувати тривалу радість. Так приємно оглядатися назад і бачити, що життя йде недаремно, що ростуть щасливі, добрі, хоча часом і бешкетливі сини. Материнство – неймовірна можливість реалізації для жінки.

Найбільша підтримка – мій чоловік. Вдячна Богові, що доля звела нас разом не лише у подружжі, а й на роботі та в громадському служінні. Це допомагає підтримувати один одного. Коли дружина слухає чоловіка, а чоловік – Бога, це робить їхній шлюб щасливим. Навіть якщо вони лише намагаються це робити. І не потрібно чекати, що першим почне змінюватися хтось інший. Мені подобається порівняння шлюбу з трикутником, в нижніх кутах якого – чоловік і дружина, у верхньому – Бог. Якщо подружжя далеке від Бога, то вони незмірно далекі й один від одного. Якщо вони наближаються до Нього, то стають ближчими й один одному.

Не дозволяю нікому з рідних впливати на наші стосунки. Особливо ігнорую поради бути стервознішою. Не чекаю від чоловіка ідеальності. Кожен з нас помиляється і чинить часом неправильно. Проте якщо ми можемо миритися з недоліками один одного – це ще один крок до щасливого шлюбу. Закохуються завдяки достоїнствам половинки, проте жити доводиться з її недоліками J.

Як я все встигаю… Я багато чого не встигаю. Не встигаю сердитися на мокрі від снігу куртки старших синів, коли вони приходять з ковзанки. Не встигаю ображатися на закиди, мовляв багатодітна сім'я не зможе належно виховати своїх дітей. Не встигаю нудьгувати, адже кожен день готує свої сюрпризи.

Багато чого не встигаю і в господарстві та на роботі. Встигаю головне – радіти кожному дню, прожитому зі своїм чоловіком та дітьми. Радію щирості й успіхам старших хлопців, кожному новому слову й задерикуватому виразу обличчя дворічного сина, кожній усмішці нашого двомісячного малюка. Радію можливості займатися рухом «За життя!».

Вдячна нашим з чоловіком матусям, які допомагають доглядати хлопців.

Хобі – читання й вишивка хрестиком. Подобається читати класику, фантастику та деяких сучасних українських письменників. З останніх творів, які мене вразили – «Століття Якова» письменника з Волині Володимира Лиса, твори Люко Дашвар. Що ж до вишивки, то не можу закінчити розпочату кілька років тому картину з зображенням Христа, який споглядає на місто, сидячи на горі. Люблю вишивати коли знаю, що у мене є кілька вільних годин, щоб не відволікатися. На жаль, зараз таким багатством майже не володію. Жартую, що завершу картину на пенсії. А може це й не жарт.

Не сприймаю, коли про вагітну жінку говорять «майбутня мама». Та яка ж вона майбутня, якщо дитина вже є? Чи в неї в лоні якась жабка або рибка? Для мене це розуміння почалося з невеличкої замітки в газеті про те, що в момент зачаття закладаються всі характеристики людини, які прийнято називати вродженими. Малюсінький організм, який важить якусь дещицю грама, вже запрограмований стати тією людиною, яку ми побачимо при народженні. Після зачаття нічого не додається й не віднімається. Відбувається лише шалений розвиток. Жоден з моментів внутрішньоутробного розвитку не може претендувати на якусь разючу зміну, ніби то це ще не людина, а це вже людина. Лише зачаття відділяє нас від небуття. Той хто буде людиною – вже людина. Так ще в третьому столітті нашої ери говорив римський богослов Тертуліан.

Нове життя безцінне вже з самого початку. У хвилину зачаття є усі елементи, які творять нову людину. Яйцеклітина і сперматозоїд, зливаючись, утворюють малесенький людський організм. Цієї миті вже визначено, якого кольору будуть очі дитини, який зріст вона матиме, до яких хвороб буде схильна; визначаються звички, її таланти та уподобання. На 18-й день починає битися крихітне серце дитини, ще задовго перед тим, як про це дізнається її мама. В 6 тижнів дитинка починає рухатися, на 12 тижнів раніше тієї миті, коли мама це відчує. На 8-й тиждень всі органи вже сформовані й потребують лише часу і поживних речовин для розвитку. Малюк має пальчики на руках і ногах, може стискати руку в кулачок і навіть гикати. Хоч довжина тіла становить лише 3,5 сантиметри. В 11 тижнів дитинка вміє морщитися, змінювати вираз обличчя і навіть усміхатися. Починає смоктати пальчик. Протягом всього цього періоду дитинку в лоні матері можуть вбити.

Найбільше болить – убивства дітей у лонах матерів. Жодні тортури не йдуть у порівняння з жахом аборту. Дитину в лоні матері розривають на шматки, розтрощують кістки, витягують, немов сміття з килиму пилосмоком. І все це ніби то заради її ж благополуччя. Бо ж, мовляв, їй може не вистачити вишуканої їжі, вдягатиметься не наймодніше в класі, не вистачить коштів на хабар у престижний вуз. Та й, щоб мати окреме житло, доведеться розраховувати на власні сили. Особливо якщо вже є одна чи дві дитини в сім'ї. То нащо так страждати? Краще вмерти. Тільки якби перед горе-матусею постав вибір жити скромніше чи загинути мученицькою смертю, навряд чи тортури опинилися б у її виборі. То чому ж ми робимо цей жахливий вибір за того, захищати кого ми покликані?

Аборт – це завжди дві жертви. Якщо дитину прирікають на фізичні тортури, матір не оминуть душевні. Біль наздожене, якщо не відразу, то з роками. Коли оглядаючись на прожиті роки, самотня жінка зрозуміє, що окрім сина чи дочки, яка вже кілька років як живе в іншому місті, міг ще бути чотирнадцятирічний помічник або вісімнадцятирічна подруга.

На жаль, сьогодні ініціатором дітовбивства часто стає людина, на підтримку якої жінка розраховує чи не найбільше – батько дитини. Все перевернулося з ніг на голову: замість того, що захищати найслабших, багато чоловіків стають катами для своїх дружин, піддаючи їх психологічному тиску та шантажу, а також катами для своїх ненароджених дітей, відправляючи дружину на аборт. Не здогадуються, не вірять жінки, що ніжність і любов у чоловіка до дитини прокинеться пізніше, коли дитина стає «помітнішою». Не готові перетерпіти якихось кілька місяців, щоб відчути щастя материнства і розбудити любов до дитини в інших членів родини. Невже біль від убивства, який може тривати до кінця життя, кращий?

Можна звинувачувати кого завгодно у вбивстві власної дитини у своєму лоні: чоловіка, лікарів, суспільство, проте вирішальне слово залишається за мамою, так як і найбільші страждання доведеться пережити їй, якщо вона вирішить піти проти своєї природи і Божих законів.

Мріємо про заборону абортів на державному рівні, як це є в деяких країнах, зокрема в католицьких Польщі та Португалії. У 2006 році долучилися на Рівненщині до всесвітнього руху «За життя». Нині діємо на базі християнської благодійної місії «Православне діло» та Незалежної православної парафії преподобного Іова Почаївського. Як і багато наших однодумців в інших містах України, зустрічаємося з молоддю. Зустрічаємося, щоб запалити повагу до життя людини, хай би якою маленькою чи немічною не була ця людина. Спілкуємося зі старшокласниками, студентами. Демонструємо макети дітей на етапі внутрішньоутробного розвитку, показуємо фільми про розвиток дитини в лоні матері та про жахливі наслідки аборту. Також роздаємо книги, розклеюємо плакати, наклейки. Проводимо молитовні акції. Створили інформаційний сайт, на якому можна дізнатися про цінність людського життя з моменту зачаття та правду про аборт: ruh-za-zhyttia.org.ua.

Плануємо створити при рівненських гінекологічних відділеннях психологічні консультації, в яких жінка, котра хоче зробити аборт, відчула б надію, яка допоможе зберегти життя її дитині. Шукаємо для цього психологів, які прагнуть захищати дітей у лонах матерів.

Якщо ви прагнете врятувати життя бодай одній дитині – приєднуйтесь!

ruh-za-zhyttia.org.ua спеціально для «Рівненщини релігійної»

..

Про занепад духовних цінностей, причини, що штовхають батьків на убивство дітей в утробі матері, та про те як уникнути аборту, спілкувалися з учнями представники рівненського руху «За життя».

 Захисники життя відвідали 2 березня млинівську школу №3, а в Демидівці – вище професійне училище №25 та школу-ліцей. Зустрічі відвідало близько трьохсот старшокласників та студентів.
Життя починається не з моменту народження, а з самого зачаття. Цей доведений науковцями факт по всьому світу доносять до людей активісти руху «За життя». Адже й цінувати життя потрібно саме з цього часу. Саме в цей момент з'являється нова людина, яка важить якусь часточку грама, але вже запрограмована стати такою, якою її побачать при народженні. Протягом всього подальшого внутрішньоутробного розвитку нічого не додається, відбувається лише шалений розвиток завдяки підтримці материнським організмом.

- Лише момент зачаття явно відділяє кожного з нас від небуття, - розповідає старшокласникам координатор руху «За життя» на Рівненщині Антоніна Торбіч. - Жоден подальший етап розвитку в лоні матері не може претендувати на якусь граничність: мовляв то ще не людина, а це вже людина. Ще в на початку нашої ери римський богослов Тертуліан стверджував, що той хто буде людиною – вже людина.

На жаль, попри наукову доведеність початку життя з зачаття, в минулому столітті люди вирішили, що вони можуть вбивати дітей у лонах матерів і узаконили це під терміном «аборт». Попри жахливі кадри страждань дитини і її безмовний крик, зняті під час аборту за допомогою УЗД, машина убивств продовжує працювати. Як вважають захисники життя, через падіння духовних цінностей та розмитість моралі.

- Це як літак, котрий летить, орієнтуючись лише за приборами, - порівнює голова Рівненського Православного молодіжного Свято-Софіївського братства Тарас Рябчевський. – Якщо ж у нього збилися прибори і висота показується всього на кілька метрів нижче від реальної, то пілот може думати, що він ще на висоті, а насправді за мить його вже розмаже по землі. Те ж стосується й моралі, яка без чіткого ідеалу, яким є Євангеліє, може призвести до падіння. Євангеліє дає нам чіткі критерії істини, моральності, які можна умовно назвати початком відліку координат, нулем.
Відкидання перевірених тисячоліттями євангельських настанов, підтримка споживацького ставлення до оточуючих, збайдужіння суспільства до жертовності, благодійності, схиляння до обрядовості замість діяльності навіть серед віруючих людей – такі причини призводять до духовного занепаду суспільства.

Щоб запалити в молоді бажання захищати найбеззахисніших, якими є діти у лонах матерів, активісти руху «За життя!» також демонстрували учасникам зустрічей макети дітей на різних етапах внутрішньоутробного розвитку та показали фільм «Нехай він побачить сонце».
- Такі зустрічі дуже потрібні, - ділиться заступник директора з навчально-виховної роботи Демидівського ВПУ №25 Ольга Тимощук. – Діти та викладачі, присутні на заході, дуже тепло сприйняли інформацію про захист дітей. Сподіваємося, що такі зустрічі продовжуватимуться і в менших колах учнів (на цій зустрічі були присутні близько 200 чоловік - ред), під час яких вони зможуть відвертіше поділитися власними переконаннями.

www.ruh-za-zhyttia.org.ua

..

6 лютого 2011 року диякон незалежної православної парафії преподобного Іова Почаївського, керівник благодійної місії «Православне діло», співкоординатор руху “За життя” на Рівненщині  Віталій Поровчук був рукопокладений у сан священика.

Хіротонію (рукопокладення) здійснив єпископ Ліонський і Західноєвропейський Російської Православної Церкви Закордоном (Агафангела) (РПЦЗ(а)) Іриней (Кліпенштейн). Владику Іринея у свій час рукопоклав відомий серед православних діячів, переслідуваний радянською владою та Московським патріархатом архієпископ Російської Катакомбної Істинно-Православної Церкви Лазарь (Журбенко), (1931-2005).

Як повідомили активні члени релігійної громади, Парафія преподобного Іова Почаївського є незалежною і адміністративно не входить до юрисдикції РПЦЗ, але перебуває під духовною опікою владики Іринея до вирішення питання рукопокладення українських єпископів і створення єпархій Істинно-Православної Церкви в Україні.

Парафіяльне життя будується за традиціями українського православ'я, богослужбова мова –українська. Парафія преподобного Іова Почаївського офіційно зареєстрована у відділі у справах релігії Рівненської ОДА. Владика Іриней підтримує право українського православного народу мати свою Помісну Православну Церкву та зберігати і розвивати традицію давньої Київської митрополії. Таким чином, через владику Іринея парафія преподобного Іова Почаївського в Рівному перебуває у євхаристичному і молитовному єднанні зі старостильними Істино-Православними Церквами у Греції, Росії, Болгарії, Румунії, США, Західній Європі та всюди де існують єпархії, очолювані єпископами, які не прислуговують світській владі заради грошей і слави, що запанували серед ієрархії так званих офіційних Церков.

Нагадаємо, що у лютому 2009 року троє священнослужителів та два десятки вірних УПЦ КП у Рівному виступили проти хабарництва (продажу парафій та рукопокладення за гроші) та інших зловживань (гомосексуалізм, пияцтво, грошолюбство, політизацію, байдужість до благодійності серед духовенства) у Рівненській єпархії. За це, зокрема диякона Віталія Поровчука, протоієрея Юрія Велігурського, колишнього семінариста Тараса Рябчевського, одного з меценатів Свято-Покровського собору підприємця Богдана Лимаря виключили з Київського патріархату. На протест проти того, що патріарх Філарет зігнорував аргументи отців та вірян, священик Юрій Велігурський відмовився від церковного ордену Христа Спасителя, який отримав від Філарета у 2000 році.
– Перш за все, я маю більше молитися, перебувати в пості, в постійному навчанні, щоб Бог давав дари Духа Святого, аби я міг бути духовним пастирем для інших, – відповідає священик Віталій Поровчук після першого місяця служіння у новому сані на запитання, наскільки тепер зросли його обов'язки. – Щоб я міг людей наставляти, вести до покаяння, відкривати очі духовні, давати поради в складних життєвих ситуаціях. Це дуже важко. Якщо люди називають мене отцем, значить я маю бути для ним батьком духовним. Бо я тепер більше відповідальний за кожного члена громади, ніж коли я був дияконом. Чи готовий я до цього? Молитиму Бога, щоб дав мені сил і дарів Духа Святого, щоб я, недостойний, міг з Божою поміччю це служіння своє здійснювати для Слави Божої і для добра людей.

Володимир Торбіч

..

У понеділок, 24 січня 2011 р., в столиці США Вашингтоні відбувся традиційний марш за життя, під час якого сотні тисяч американців, значну частину яких становила молодь, висловили свою підтримку правам ще ненароджених дітей.

Цього року виповнилося 30 років відтоді, як в США узаконено добровільний аборт. Хоч більшість учасників столичного маршу становили католики, щороку до нього приєднуються дедалі більше визнавців інших конфесій та релігій. Схожі ініціативи відбуваються в різних містах країни.

Напередодні маршу тисячі паломників зібралися на чування в національному санктуарії – базиліці Непорочного Зачаття у Вашингтоні. Євхаристійне богослуження з нагоди початку Національного молитовного чування за життя очолив кардинал Даніель ДіНардо, Архиєпископ Ґалвестона-Х'юстона, що очолює комісію єпископату, відповідальну за діяльність на захист життя. Під час проповіді він закликав численних вірних, що прибули з річних частин країни, відважно захищати права ненароджених дітей. Звертаючись до молоді кардинал ДіНардо, зокрема, зазначив, що їхня рішуча позиція щодо аборту є виявом бажання піддати сумнівам пануючі стилі поведінки, а наполегливість тягне за собою всенародну підтримку.

Як зазначають захисники життя, минулого року в США закрито 31 клініку, де виконували аборти, а відкрито 9 нових. На думку активістів, пікети та чування, які вони влаштовують перед згаданим закладами, дають результат, бо дедалі більше американців виступають проти вбивства ненароджених дітей. На даний час в США діють 689 абортивних клінік, а ще 20 років тому їх було майже 2000.

www.oecumene.radiovaticana.org

..

Свої зауваження можете залиши тут.