Чоловіки штовхають жінок на аборт

 Держава довго не мала часу говорити про дітей – які з'являються на світ, які живуть з батьками й без них, і про тих, які залишаються ненародженими.

Насправді, аборт – це не питання моралі. Дозволяти чи забороняти, вбивство це чи одна з операцій, життя в лоні матері – це «плід» чи «маленька людина» – питання у нашій країні не в цьому. Бо хто має право читати мораль жінці, вказувати, що не треба робити, коли вона здебільшого залишається сама з проблемою незапланованої вагітності, не бачить майбутнього для дитини і себе? Егоїзм? Можливо. Але далеко не тільки він.

Без пуповиниБагато хто говоритиме про гріх перед Богом. Та Бог – у кожному з нас, у кожного свій, і кожен йде до Нього своєю дорогою. Навіть через убивство, як називають аборт противники цього явища – свідоме чи неусвідомлене, яке назавжди залишає брутальний слід на психіці жінки. Наприклад, одне з досліджень, яке провели учені США, показало, що понад 80% абортованих жінок виявляють самонищівну поведінку: висловлюють почуття ненависті до себе, вживають наркотики і починають пити, мають суїцидальні настрої. Майже 30% жінок намагалися вчинити самогубство, половина з них робила спроби двічі або більше разів. Удесятеро частіше трапляються випадки самогубства у дівчатокпідлітків, які зробили аборт.

Ці дослідження також вказали на низку інших проблем у поведінці жінок, які пішли на штучне переривання вагітності. Наприклад, насильство над дитиною більш поширене серед матерів, які робили аборт (насильство над дітьми зросло на 500% за перші десять років після легалізації абортів у США у 1973-му). Близько половини абортованих жінок мають проблеми у сексуальному житті: відсутність задоволення і біль під час статевого акту, відраза до сексу та чоловіків загалом, хаотичне статеве життя.

Крім психологічних наслідків, зростає ризик втрати здоров'я – з абортом асоціюються понад 100 потенційних ускладнень. Аборт удвічі збільшує ризик раку грудей, до 5% абортованих жінок не можуть більше мати дітей, що більше абортів робить жінка, то вірогідніше отримати фібріому матки, зростає ризик позаматкової вагітності й втрати колись, напевно, таки бажаної дитини.

Але чи йшли б багато жінок на такий ризик для свого здоров'я, якби були більш-менш упевнені у своєму майбутньому, зокрема в матеріальній його частині? Якби мали підтримку родини, а не тваринний страх заплямувати честь сім'ї, яку більшість підлітків, як показують останні дослідження українських психологів, не вважає гідною наслідування? Не зважали на осуд громади – «А що люди скажуть?». Але відколи кохання стало гріхом, народження дитини – соромом, а замовчуване фізичне насилля над жінкою і алкоголізм чоловіків – честю і гордістю для людини й родини? Чому за це нікому не соромно і ніхто не переймається тим «що люди скажуть», побачивши синці на обличчі й тілі жінки?

Але головне у питанні «якби…» – це не боятися обговорювати проблеми і вчасно отримувати потрібні знання про сексуальне здоров'я, особливо для підлітків – як жінок так і чоловіків, – а не здобувати їх виключно на практиці з часто таким неминучим наслідком, як вагітність.

Якщо у державі, де ніхто ні перед ким ні за що не відповідає, – держава за громадян, політики за світле майбутнє хоча б у близькій перспективі, правоохоронці за порядок, громадяни перед законом, еліта за плебс, церква за cпокій душі, батьки за дітей, чоловіки за жінок і навпаки; де де-факто не працюють такі поняття, як «право», «обов'язок», «совість», «закон» і «мораль»; якщо суспільство, яке дуже успішно навчилося купувати і продавати крім предметів ще й власні почуття, але не пропонує знань і чесних відкритих стосунків у всьому, – то що краще?..

«Я виступаю за повну заборону даного явища у нашій державі» – прочитала на одному блозі в Інтернеті думки молодого чоловіка. Його аргументи такі: «З християнської точки зору це злочин». Але у філософії злочину питання не полягає в його забороні – питання у свідомому виборі йти на злочин. Наступний аргумент: «Вважаю, хай краще держава виховує дітей, ніж вони просто не народяться. Безумовно, якість того виховання є абсолютно недосконалою, (…) але все ж переконаний, що історія знає тисячі вихованців дитячих будинків, що стали в майбутньому великими людьми». Напевно, історія і знає тисячі таких прикладів за історію людства. Але скільки мільйонів імен вона так і не записала на своїх скрижалях? Ще одна теза автора: «Аборт – це злочин, і людина, котра потурає у здійсненні злочину, має нести кримінальну відповідальність». Це фундаментальна філософія у суспільстві розвинутого соціалізму, де є всі умови ростити дітей «по зальоту». У нашому ж випадку ситуація тоді дійде до абсурду, бо доведеться садити всіх, включно із Богом, бо Він Вирішив Дати Нове Життя тим, хто не хотів його брати…

Чоловіки штовхають жінок на аборт

У ставленні до проблеми штучного переривання вагітності українські чоловіки різного віку і статків є практично однодумцями – свідчить міні-дослідження, яке провів «Главред», цікавлячись ставленням чоловіків до аборту. Його результати прокоментує доктор медичних наук, психіатр Маріанна Маркова:

Чому ми вирішили опитати саме чоловіків? У переважній більшості популярних і наукових статей про аборти автори та інституції здебільшого апелюють до жінок, покладаючи на них відповідальність або провину за рішення позбутися небажаної дитини. Крім цього, на  побутовому рівні тему штучного переривання вагітності теж продовжують вважати суто «жіночою», хоча у процесі зачаття дитини, навіть випадковому, позаплановому і несподіваному, беруть участь особи двох різних статей. Тому для нас насамперед було цікаво дізнатися позицію чоловіків та аргументи, які наводить жінка, йдучи на аборт. Головне запитання, яке поставив «Главред», – скільки разів у житті ви давали гроші на аборт для жінки (дружини чи подруги, статус ролі не грає)?

Одразу варто зазначити, що всі чоловіки, яким ми надіслали листи (108 адрес), мають як мінімум одну вищу освіту, володіють іноземними мовами, більшість із них – публічні або відомі люди у різних сферах суспільного життя (від шоу-бізнесу до політики, від студентів до вчених-інтелектуалів, від тих, хто постійно мешкає в Україні, до тих, хто часто живе за кордоном). Словом, багато наших адресатів могли б бути потенційними героями найпопулярнішої у США програми, яку веде Опра Вінфрі, де люди зі статусом висловлюють

своє ставлення і разом із суспільством вирішують «гарячі» життєві проблеми.

За два тижні ми отримали 18 відповідей. На запитання «скільки?», дев'ятеро адресатів відповіли заперечно, що «ніколи не давали грошей на аборт жінці», троє – уникли прямої відповіді на запитання, ще п'ятеро відповіли на нього ствердно (два і більше разів, при цьому один із респондентів зазначив, що «жінки не завжди робили аборт, уникаючи вагітності, до якої причетний я»), і один респондент сказав, що якось його партнерка повідомила про небажану вагітність з вимогою грошей на аборт. На пропозицію чоловіка йти разом у клініку вона не погодилася, але й про гроші більше не натякала. До речі, як запевняють лікарі, сьогодні жінки не часто приходять на аборт самі.

Досить різні чоловіки: за віком (від 24 до 50 років), за місцем проживання (Схід – Центр – Захід), видом діяльності, вихованням та світоглядом, одружені і вільні, відповідальні й не дуже – у ставленні до проблеми аборту є практично однодумцями. Наразі у жодного з опитаних ця проблема не викликає піднесення або схвалення. Дехто ставиться доволі спокійно, для інших – аборт є абсолютно неприйнятним. Але ця тема нікого не залишає байдужим, вона є болючою як для окремої особистості або пари, так і для суспільства в цілому.

Після відповіді на перше запитання левова частка наших чоловіків зітхнули з полегшенням. Може, тому, що вони є такими гарними й відповідальними? Можливо. Але ймовірним є також і те, що жінки просто не зверталися до них з приводу грошей. Проте якщо в парі панують емоційно близькі стосунки, засновані на рівності партнерів та довірі й повазі одне до одного (що, судячи зі слів опитаних, має місце в їхньому житті), то саме чоловік повинен, у разі виникнення подібної ситуації, взяти участь як в обговоренні проблеми, прийнявши відповідальність на себе, так і у фінансовому її забезпеченні.

У цілому, ставлення чоловічої аудиторії до аборту як явища є більш негативним, ніж позитивним, але не ортодоксальним. Позитивним є той факт, що понад 70 % опитаних беруть на себе відповідальність за безпеку в сексі. Може, тому й грошей на аборт давати не доводилося? Серед наведених «із власного досвіду» аргументів на користь аборту – матеріальна й соціальна неготовність до народження та виховання дитини: ніж вирішувати купу проблем протягом найближчих 20 років, краще позбутися проблеми взагалі (якщо не йдеться про наявність медичних показників або вагітність в результаті зґвалтування). Але не завжди такі аргументи наводить жінка (на що вказували усі опитувані). У багатьох випадках саме партнери спонукають жінок до аборту.

Треба зазначити, що найбільш одностайними наші чоловіки показали себе у ставленні до багаторазових абортів у рамках сім'ї – негативно оцінюють таку ситуацію 82% респондентів.

Підбиваючи підсумки, я процитувала б три отримані від наших чоловіків відповіді:

Кожна ситуація є унікальною й такою, що потребує індивідуального аналізу, а не загального осудження та обурення. («Чимало залежить від конфігурації обставин, у яких виникає потреба прийняти рішення про аборт. А тут може бути багато нюансів, і дуже важко віднайти загальні рецепти дій»). В основі багатьох проблем лежить безграмотність, безвідповідальність та бездуховність. («Я зараз набагато краще почав розуміти, що таке сім'я, а також суть тих же сексуальних стосунків. На мою думку, усі ці проблеми сучасного світу, як завше, – від необізнаності. Особисто я – хочу дитину. Мені не байдуже, від якої жінки вона буде. Загалом, моє статеве життя не настільки невпорядковане, щоб завагітніла "не та жінка". Я до цього питання поставився б досить серйозно, і аборт використовував би тільки в край. Рішення треба приймати, добре обдумавши: чи дійсно немає жодного іншого виходу. («Нещодавно бачив відео в Інтернеті – процес аборту, як те дитя тікає від гаків лікаря. Це жах! Таке треба показувати всім бажаючим зробити аборт»).

Отже, ставлення до абортів – «діагностичний показник» «стану здоров'я» духовності, моральності, світогляду, загальної та сексуальної культури. Це – вершина айсбергу проблеми відповідальності перед Богом і людьми за себе, кохану людину та суспільство.

Світова статистика щодо абортів:

За результатами досліджень Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно у світі понад 30 мільйонів жінок роблять штучний аборт, ще мінімум 20 мільйонів роблять його підпільно.

10% усіх абортів припадає на пацієнток у віці 15–19 років. 9 із 10 жінок роблять аборти у віці до 45 років. У світі одна з п'яти вагітностей закінчується абортом. У 95% жінок, які народили мертве дитя (або дитину, яка померла протягом шести діб після народження), раніше були  або викидень, або медичні, або міні-аборти. У Східній Європі жінки частіше роблять аборти, ніж народжують: на кожні 100 жінок в середньому припадає 105 абортів. У Західній Європі на 1000 жінок припадає 12 абортів, у Північній  Америці – 21. Найнижчий рівень абортів у тих країнах, де вони легалізовані й доступна контрацепція. Як правило, це країни Західної Європи. У світі найменший відсоток абортів здійснюється через медичні показники (загроза життю жінки). Найбільше абортів роблять жінки, які перебувають у шлюбі і вже виховують одну чи двох дітей.

Церква називає аборт убивством

Що об'єднує всі канонічні церкви, які діють в Україні, так це ставлення до аборту. Аборт – це тяжкий гріх, вважають священнослужителі.

Католицька церква вже давно виступає за повну заборону абортів.

Ієрархи Російської православної церкви, яку в Україні представляє УПЦ (Московський патріархат), солідарні з католиками і в 2000 році оприлюднили Основи соціальної концепції.

Там зазначено, що Церква прирівнює аборт до вбивства. Контрацепцію як «абортативну», так і запобіжну, російське православ'я теж вважає безсумнівним гріхом, бо однією з основних цілей шлюбу, за церковними канонами, є продовження роду. Церква допускає лише стримування у статевих стосунках на певний час.

Ієрархи Української православної церкви (Київський патріархат), які менш категоричні у своєму ставленні до аборту, вимагають від держави не заборони штучно переривати життя, а створення всіх умов для народження дитини, і якщо жінка має певні сумніви, то їх слід вирішувати на користь народження, а не вбивства.

А деякі рабини Ізраїлю на початку цього року дійшли висновку і заявили, що аборти заважають і, понад те, роблять неможливим пришестя Месії (у єврейських текстах написано, що Месія не прийде доти, доки всі діти, зачаті матерями-єврейками, не народяться). Щороку в Ізраїлі приблизно 50 тис жінок штучно переривають вагітність, із них 30 тис – нелегально.

«Проблема не у презервативі – проблема у світогляді», - так вважає Юрій Підлісний, директор Інституту родини та подружнього життя Українського Католицького університету зі Львова:

Фахівці констатують, що зростає кількість підліткової вагітності. Пов'язано це з кількома чинниками. По-перше, через проблеми в економіці й через світоглядні чинники знищено інститут сім'ї – зламалося поняття родини як таке. Злам родини в українському суспільстві відбувався під час комуністичного періоду, а на додачу до цього посприяв період «пєрєстройкі» у середині 1980-х, коли був страшний занепад в економіці та ідеологічний вакуум. До того ж, вплив сучасних славнозвісних телесеріалів, які неодноразово прокручують телеканали: вони прищеплюють підліткам думку, що секс – це лише задоволення, і немає жодного натяку на те, що це ще й відповідальність. Проблема небажаної вагітності, це не є питання відсутності чи присутності контрацептивів. У більшості випадків результат статевих стосунків є наслідком безвідповідальної поведінки, тобто безвідповідального світогляду людини. Дуже часто аборт стає проблемою саме для жінки.

Хлопець може дати гроші, привести до клініки, але цю травматичну операцію, як називають аборт, переживає тільки жінка. Партнер переважно навіть не співчуває при цьому. Хоча на чоловіка покладається рівновелика відповідальність за вагітність його дружини (дівчини), за виношення майбутньої дитини, а також відповідальність за те, коли зачинати дитину.

Проблема у тому, що чимало людей дивиться на іншу стать як на предмет споживання. Ми не ставимося до іншої статі як до людини. І проблема тут не в презервативі, вона – у світогляді. Чи бачили ви коли-небудь фільм, як робиться аборт? На екрані чітко видно, що це вже є людина. Тому в проблемі аборту постає питання – чи ми за вбивство, чи ми проти вбивства людини, хоч би як це жорстоко й звучало. Якщо ми гуманні істоти, якщо забороняємо смертну кару, тоді треба бути послідовними – заборонити аборти. Бо це є вбивство живої людини, попри те, що вона ще мала і безборонна і не може сказати на свій захист ані слова.

Що таке аборт? Це є виключно питання «хочу – не хочу». Це вагітність «по зальоту» або «відмазка»: мовляв, досить, уже є двоє дітей, яких ледь можемо прогодувати, а ще третє з'явиться. Хоча тепер, з огляду на ініціативи Президента, ця «відмазка» не працює.

Стоїть ще одне питання: що ж воно є оцей плід, оцей ембріон? Свого часу в нас існувала певна міфологія, пов'язана з теорією еволюції, що людина проходить певні процеси в лоні матері: спочатку пуголовок, рибка, ящірка, ще щось. Така міфологія не витримувала жодної логічної критики, бо не може людина народитися не від людини, так само як від груші не можуть бути якісь інші плоди, наприклад слива чи кизил. Отже, від самого зачаття це є людина – від початку і до кінця. А терміни «плід», «ембріон», «зигота» чи як би ще там не називали – суто технічні терміни в медицині для означення етапів розвитку, які вже пройшла людина.

Кардинал Любомир (Гузар), глава УГКЦ, запитує, «може, треба було б, окрім Дня жінки, також мати День невинно позбавленої життя дитини?»:

У старовинному Ізраїлі був такий припис закону: жінка, яка народила хлопчика, не могла брати участі в молитві спільноти впродовж сорока днів. Якщо вона народила дівчинку, то цей період мав тривати аж вісімдесят днів. Як це пояснювали? Вважалося, що народження дитини – це свого роду акт творіння. А творити, тобто давати життя, – належить тільки самому Богові. Жінка, передаючи дар життя, певною мірою завинила перед Богом, бо ніби частково узурпує право над життям, а це право притаманне самому Господу. Таке розуміння було підставою для того, аби мати мала терпіти подвійну кару за те, що народила дівчинку, – бо вона народжувала другу, таку ж, як вона, яка свого часу і у свою чергу буде далі спільно діяти із Богом-Творцем.

Але, з другого боку, давати дар життя також було і підставою для величезної пошани, яку – чи то в Ізраїлі, чи то в будь-якій іншій країні по всій земній кулі – людство мало для жінки-матері. Усі є свідомі того, що власне оцей акт є підставою величі жінки-матері.

Упродовж року маємо дні, в які навіть досить велично й виразно вшановуємо жінок. Але коли візьмемо до уваги дійсність, глянемо на статистику, то виникає думка – може, треба було б, окрім Дня жінки і Дня матері, також мати День невинно позбавленої життя дитини?

Об'єктивно кажучи, аборт – це є ганебна операція, пролиття невинної крові. Пролиття крові у будь-яких обставинах (війна, самозахист, випадковість тощо) надзвичайно важко виправдати. Але пролиття крові маленького життя – дитини, нездатної хоч якось себе обороняти, – це цілковито невиправдано. Жінка, яка йде на аборт, бере на себе великий тягар, вона відповідає за усі наслідки цього. Але у тому всьому не одна жінка винна. Співвинними є всі, хто проти диктату свого сумління підказує, радить чи виконує цей аборт. Не без вини також і держава, яка дозволяє аборти, – вона тим самим стає співвинною за те, що діється. Бо держава своєю бездіяльністю у цьому питанні не тільки обмежує нормальний демографічний приріст населення, а й значно понижує моральний рівень суспільства, народу, за який вона відповідає.

Ольга Годованець, журнал «Главред», 24.04.08

..