Утримання: правда і брехня

   Про це поняття, навколо якого нагромаджені цілі гори безграмотної і шкідливої інформації, розмірковує доктор психологічних наук, зав. кафедрою педагогіки і медичної психології Московської медичної академії ім. Сеченова, професор Юрій Михайлович Орлов.

  Сучасні програми статевого виховання, засоби масової інформації, маститі сексологи в один голос твердять: секс - природна функція організму, людина повинна займатися ним виключно заради задоволення, і дітородіння зовсім не обов'язково розглядати як сенс і кінцеву мету інтимних стосунків чоловіка і жінки. Молодь учать "не соромитися себе", оскільки стриманість нібито шкодить здоров'ю, розвиває небажані психологічні комплекси, робить людину скутою, скованою, або, навпаки, агресивною. Слово "відповідальність" в таких міркуваннях стає зайвим. Хлопцям і дівчатам наполегливо рекомендують користуватися протизаплідними засобами - цим і обмежується турбота про їхнє "репродуктивне здоров'я". І нікому подумати про те, що, відокремлюючи секс від любові, від дітородіння, від поняття "сім'я", ми обкрадаємо і нашу молодь, і себе самих.
Нерозбірливі інтимні зв'язки можуть привести до ущербності в статевому розвитку особи. Але як завжди міркують батьки дорослішаючих дочок? Вони бояться, що дочку спокусить який-небудь негідник: а раптом дівчина завагітніє і створить проблему для всієї сім'ї? І ніхто з батьків не боїться спокушання синів: адже хлопчик-то вже точно не завагітніє! До того ж серед сильної половини людства ранній початок статевого життя почитався за особливу доблесть, ознаку мужності. У цьому ми недалеко пішли від стародавніх племен, у яких існував обряд ініціації, - посвячення в чоловіки: хлопець повинен був витримати досить суворі випробування, довівши, що він може бути мисливцем і воїном; у деяких народів цей обряд припускав і перший інтимний контакт.
Насправді розбещення хлопчиків (я маю на увазі залучення їх до раннього статевого зв'язку і подальші безладні контакти такого роду) за своїми психологічними наслідками не менш згубно впливає на особу майбутнього чоловіка. Річ у тому, що вступ до інтимного зв'язку тільки заради статевого задоволення завжди спричиняє за собою - згодом, зовсім не відразу! - неприємні переживання. Якщо ж це повторюється часто і якщо до об'єкту свого статевого потягу хлопець не відчуває любові, а в деяких випадках оцінює цю дівчину вельми низько і навіть зневажає, то виникає психологічний конфлікт між статевим потягом і здібністю до любові. У чому він полягає? У хлопця складається певна психологічна установка: об'єкт потягу не може бути коханою, з сексом пов'язано щось брудне, а кохана людина улюблена лише в уяві і "платонічно". Якщо це зайшло далеко, у молодої людини може розвинутися так званий пігмаліонізм: любов до недосяжного, уявного, ідеального об'єкту. Так з'являються люди, любов яких живе до першого інтимного зближення, а потім негайно гине під впливом накопиченого негативного досвіду сексуальності, відірваної від любові.
Нестриманість і нерозбірливість приводять до нерозв'язного конфлікту між любовною установкою і статевим потягом. До цього можуть бути схильні як чоловіки, так і жінки.
Те, що в нашому суспільстві поширені дошлюбні зв'язки і терпиме відношення до них, не повинне розглядатися як вседозволеність. Такий стан ставить під загрозу існування сім'ї як такої, а значить, і стійкість суспільства в цілому. Як правило, чоловіки, нерозбірливі в інтимних контактах до шлюбу, погано адаптуються в сім'ї. Те ж можна сказати і про жінок. Людина повинна розуміти: сексуальний потяг є багатство, дар природи, який слід використовувати розумно, без шкоди для себе і подальших поколінь - наших дітей.
Хлопець і дівчина повинні бути цнотливими не наївним невіданням гімназисточки, яка до вступу до шлюбу не мала уявлення про те, від чого з'являються діти. Дійсна цнотливість заснована на знанні закономірностей розвитку сексуальності людини, гігієнічному способі життя і підготовці себе до сім'ї. Це вимагає самодисципліни і стриманості.
Утримання - один із засобів окультурення статевої потреби. Я маю на увазі не таку стриманість, коли, відмовляючись від "задоволення", хлопець або дівчина переживають почуття втрати, ущемлення, малюють в уяві сцени, яких не було (а могли б бути!), і доводять себе до відчаю. Стійке відчуття втрати, або, як говорять психологи, фрустрація, деформує характер. Стримуватися людина повинна свідомо, з доброї волі, а не із страху або сорому. Добровільно накладені на себе обмеження ніколи не приводять до розвитку психологічних комплексів.
Що ж до уявлення про шкоду статевої стриманості для здоров'я, то це найнебезпечніша брехня, яка нав'язується молоді сексуально нестриманими людьми або тими, хто не гребує заробляти гроша, торгуючи вседозволеністю.

http://ruh-za-zhyttia.org.ua/

Свої зауваження можете залиши тут.