Дитина в лоні матері потребує законодавчого захисту

Сьогодні триває третя світова війна. Війна тим більш страшна, що її більшість не помічає

..

Захистімо дітей у лонах матерів

У середу, 1 червня у  рамках Всеукраїнської акції  присвяченої Міжнародному дню захисту дітей, ГО «Збережи Життя» провела просвітницьку акцію проти абортів у нашій країні. Учасники акції розмістили агітаційні плакати на Майдані Незалежності протиабортного змісту: «Ненароджені хочуть жити», «Збережім життя», «Save the life», «STOP ABORT». Перехожі із зацікавленням розглядали плакати.

Учасники акції роздавали інформаційні листівки в яких пояснюється, що аборт – це вбивство. Вбивство ще ненароджених, беззахисних українців, людей. Ці вбивства виконують прямо у місці найнадійнішого захисту маленької людини – у лоні її матері. Смерть людини, а особливо, твоєї дитини, дуже боляче сприймається людьми, а особливо батьками. Непоправні моральні та фізіологічні травми супроводжують людину після свідомого вбивства своєї дитини.

Кожен з нас, прожив частину свого життя у лоні матері. Нам вдалось не попасти під  «косу смерті» аборту, народитися, а могли б… Тому ми, народжені, сьогодні повинні подбати про народження тих, хто живе у лоні своєї матері – такою була основна мета членів ГО «Збережи Життя».

На фото: під час проведення акції.

http://zhyttia.org.ua/

..

Хто спинить епідемію абортів в Україні?

За даними МОЗ, щороку близько 200 тисяч українок роблять аборти ─ штучне самовільне переривання вагітності. І хоча з року в рік, як стверджують медики, українські жінки все менше роблять аборти, за кількістю таких операцій Україна все одно втричі перевищує європейські показники.

Офіційна статистика стверджує, що у 1990 році в Україні було зроблено 1 млн. 19 тис. абортів, у 1995р. - 740 тис., у 2000р. - 434 тис., у 2005р. - 264 тис., у 2006р. - 230 тис. Завідувач відділення Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Академії Медичних Наук України Тетяна Татарчук каже: «Протягом останніх 5 років ми практично стоїмо на місці. Лікарі зробили багато, але далі ми дійшли до тієї стінки, яку медики не можуть подолати самі. Це вже суспільна проблема», - говорить вона.

Так, на 500 тисяч пологів припадає сьогодні близько 200 тисяч абортів. Дану ситуацію можна проілюструвати, як підлітка, який досягнув незалежності і свободи, але абсолютно не знає, як з нею поводитись. Так само і Україна, яка 20 років тому набула незалежності, ─ і за підрахунками експертів досягла кількості близько 30 млн. абортів, ─ що свідчить про те, що даною свободою користуватись не навчилась.

У міжнародний День захисту дітей, 1 червня, у Донецьку відбулося щорічна святкова хода «За життя» за участі віруючих з кількох церковних громад міста. Ця ініціатива відбувається в Донецьку вже 9-й рік поспіль.

Її організатором є Християнська церква «Слово життя» м. Донецька Української Християнської Євангельської Церкви (УХЄЦ), також традиційно акцію підтримують ієрархи і парафіяни Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП), Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) та протестантських церков.

Центральними вулицями міста відбувається хода близько 40 священиків УХЄЦ, УПЦ КП, УГКЦ і понад 800 парафіян помісних церковних громад. Звуки дзвонів, плакати та прапорці в руках віруючих заявляють про їх небайдужість і позицію проти абортів та на захист життя ненароджених дітей. Завершується урочиста хода на центральній площі Донецька.

«Ми закликаємо кожного: станьте за життя! Давайте вірити разом, що аборти припиняться, і Україна стане цивілізованою країною, де діти стануть найбільшою цінністю!», – підкреслив на цьогорічній акції єпископ Леонід Падун, Старший єпископ УХЄЦ. Директор Карітасу Донецьк, канцлер Донецько-Харківського екзархату УГКЦ о. Василь Пантелюк, окрім служіння тисячам ув'язнених в Донецьку, роботі із дітьми вулиці, ВІЛ-інфікованими та безпритульними, відстоює активну громадську позицію у захисті новонароджених дітей. Цього річ він також підтримав акцію «За життя». На центральній площі Донецька він слушно зазначив: «Якщо немає народжуваності – немає життя, немає здоров’я ні духовного, ні фізичного, ні економіки, науки та сільського господарства, немає і священиків. Ми – за життя! Наших дітей і України.»

Важливо усвідомити, що проблема великої кількості абортів торкається кожного з нас ─ якого віросповідання, соціального статусу, віку, національної приналежності, статі чи сімейного статусу Ви не були. Це ─ відповідальність за майбутнє нашої країни, держави та суспільства.

Джерело : Міжнародний Благодійний Фонд Карітас України

Автор : Надія Чорна

..

На Рівненщині збільшилася кількість абортів

1 червня Міжнародний день захисту дітей. Сьогодні в Рівному проходить чимало заходів, присвячених цій темі. Проте активісти “Руху за життя на Рівненщині” зауважили, що нині потрібно піднімати питання не лише захисту народжених малюків, а й тих, які тільки планують з'явитися на світ.

Навколо питання аборту, вже давно точаться дискусії. Одні запевняють, що це дітовбивство, а прихильники переривання вагітності говорять, що допоки дитина не народилася вона не є людиною. Нажаль, на Рівненщині за статистикою, переважає думка останніх. Так у 2009 році кількість абортів становила 2300, минулоріч ця цифра зросла до 2700. Відтак зменшилася і народжуваність, яка у 2009 році становила 17 тисяч 500, а у 2010 році ця кількість зменшилася до 17 тисяч. Причину цього активісти руху вбачають у байдужості людей, які мають владу над цією ситуацією.

Віталій Поровчук, священик:

- коли показуємо фільм про аборт, то ми бачимо, з яким великим трепетом люди сприймають таку тяжку, але важливу інформацію. Люди не хочуть аби в нас чинили аборти, але коли говориш про цю проблему з владою чи лікарями, то відчуваєш пустоту в очах.

“Рух за життя на Рівненщині” розпочав свою діяльність ще у 2006 році. Його волонтери розповсюджують друковану літературу, транслюють відеоролики, зустрічаються зі школярами та студентами. На таких заходах вони обговорюють причини абортів та їх наслідки - від зачаття і до смерті плоду. Мета таких зустрічей одна - аби в майбутньому молодь зрозуміла всю відповідальність перед таким рішенням.

Антоніна Торбіч, співзасновниця “Руху за життя на Рівненщині”:

- ми демонструємо такі макети, які б були максимально наближені до вигляду дитини в лоні матері. Це макет на 20-тому тижні внутріутробного розвитку. Цей макет з моєю дитиною відрізняється лише своїм віком.

Активісти “Руху за життя на Рівненщині” переконані, що від моменту зачаття, дитині дається тіло і душа, яку ніхто не в праві відібрати.

110601_Abort sferadesigner

sfera-tv.com.ua

..

Діти, яких не помічають

На Рівненщині зросла кількість абортів

Понад 2700 малюків у лонах матерів було знищено в Рівненській області 2010 року. Це приблизно на 400 малюків більше, ніж за рік до цього. Трохи менше третини абортів, згідно з офіційною статистикою, здійснили працівники приватного підприємства «Гінекологія». Реальні ж цифри, згідно попередніх досліджень ООН, вдвічі-тричі перевищують зафіксовані статистикою.

Ранні, пізні або й міні аборти – так поділяє медична «наука» вбивство дитини в лоні матері в залежності від віку дитини. Лікарі й медичні сайти всіляко рекомендують чим раніше позбуватися небажаної дитини на гінекологічному кріслі. Радять не чекати, доки кальцинуються її кістки і їх доведеться розтрощувати, щоб витягнути з розчахненого лона. А так, відсмоктав вакуумом, мов сміття з килиму – і справі кінець. Байдуже, що й на ранніх стадіях доведеться медперсоналу складати докупи відірвані ручки-ніжки, щоб пересвідчитися, що дитина повністю витягнена.

І жоден з них не нагадає горе-матері про доведений ембріологією факт, що життя людини починається з моменту зачаття. З моменту злиття батьківських клітин з'являється нова людина, яка досі не існувала і ніколи більше не повториться, в цей момент запускається програма всього подальшого розвитку цієї особистості. Все вже визначено: колір її волосся, очей, відбитки пальців, її нахили та вподобання.

– Жоден інший момент нашого внутріутробного та подальшого розвитку не є таким незбагненним, – розповідає координатор руху «За життя!» на Рівненщині Антоніна Торбіч. – Лише одна мить відділяє кожного з нас від небуття – зачаття. Все що відбувається потім – лише природній наслідок цього таїнства появи нової людини, бурхливий розвиток згідно закладеної Творцем програми.

Щоб достукатися до сердець рівнян і захистити дітей у лонах матерів, волонтери рівненського руху «За життя!» зустрічаються з молоддю, організовують фотовиставки, проводять бесіди та демонструють фільм про вбивчу суть аборту. Так, навесні 2011 року вони зустрілися зі студентами Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу, Технічного коледжу НУВГП, старшокласницями «Особливої дитини» та з рівненськими пластунами на окружному пластовому таборі «Свято весни».

 

–Коли ми спілкуємося, показуємо фільми, більшість молоді з великим трепетом сприймає цю жахливу, але правдиву інформацію, – ділиться голова благодійної місії «Православне діло» священик Віталій Поровчук. – Адже наші люди розуміють убивчу суть аборту. І відповідальність за цей вчинок лежить на кожному причетному до нього: матері, батьку, який її не спинив чи, як часто трапляється, ледь не силоміць спровадив на аборт. На бабусях чи дідусях, які намовили позбутися онука. На лікарях, котрі на замовлення батьків знищили невинне життя. На світській та церковній владі, яка потурає або ж бездіяльно спостерігає за масовим дітовбивством.

 

..

У Рівному відкрили “Вікно життя” для небажаних немовлят

За останні півтора роки на Рівненщині від рук породіль загинуло 8 немовлят. Хтось чинив цей злочин навмисно, а дехто просто лишав ще живих діточок біля смітників.

Для вагітних жінок, які не стоять на обліку та в силу крайніх життєвих обставин не хочуть виховувати новонароджених, сьогодні у Рівному відкрили так зване “Вікно життя”. У пологовому будинку номер два, на задньому дворі облаштували віконечко, де кожна матір анонімно зможе лишити немовлятко. Ніяких претензій до неї ніхто не матиме, а про дитя попіклуються медики.

Досьогодні таке віконечко було лише у Львові. За кордоном до подібного заходу вдалися вже давно. У Польщі, до прикладу, є так звана “Колиска немовляти”, де матері лишають діточок просто на вулиці у спеціально облаштованому місці. Ідея створити щось подібне у нашому місті у Ганни Володимирівни з'явилася давно. За роки своєї роботи бачила різні ситуації. Вона стверджує, що таке віконечко для тих, хто потрапив у непросту життєву ситуацію.

Ганна Чайка, головний лікар пологового будинку №2 м. Рівне:

- в мене глибоке переконання, що, навіть, люди, які викидають цих дітей, не є вбивцями. Просто вони потрапили в такі життєві ситуації, що не бачать і не можуть знайти вихід.

Біля вікна немає ліхтарів, тут є завжди відкрита хвіртка, через яку кожен може потрапити на територію пологового будинку. Відкриваючи віконечко, спрацьовує сигналізація на посту у чергової медсестри і вона одразу забирає маля, а горе-мати має час втекти не поміченою. Міський голова також підтримав таку ідею. Каже, що це хоча й маленький шанс, але все-таки спосіб вберегти дитячі життя.

Володимир Хомко, міський голова Рівного:

- якщо за весь час ми врятуємо хоча б одне дитяче життя, то вже це вікно себе виправдає. Якщо у місті Рівному не буде жодного дітовбивства – Слава Богу!

Немає сумніву, що ця ідея варта на життя. Та все ж хотілося б, щоб це вікно жодної ночі не відкривалося і кожне маля у цьому світі було бажаним.

110602_Vikno Zitya sferadesigner

sfera-tv.com.ua

..

Життя в надлишку (російською)

Рецепт сімейного щастя, взагалі-то, відомий. Довіритися Христу - основне. Любити іншого, забуваючи про себе. Дарувати життя дітям, яких посилає Господь … Всі ми це вже десь чули. Але краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Доторкнутися до щастя нам вдалося, побувавши в гостях у отця Миколи Могильного і його матушки Вікторії.
Є люди, впевнені, що багатодітна родина - це виснажена жінка в старому халаті, вічно зайнятий роботою батько, замурзані і недоглянутими малюки, стоптані черевики, короткі рукави … І косі погляди сусідів: «Навіщо плодити убогість!» Але на цю сім’ю неможливо дивитися без захоплення. Неньці- колишній балерині, за 10 років шлюбу народила сімох дітей, не кожен дасть 20. Дітки, захоплені малюванням, співом, туризмом, допомагають по господарству і доглядають за домашнім звіринцем. Матушка вважає, що відбулася як жінка завдяки любові і турботі отця Миколая, яка з кожним роком лише міцніє. І, звичайно ж, завдяки Христу, Чиї слова сповна збулися в їхній сім’ї: Я прийшов для того, щоб мали життя і мали з надлишком (Ін. 10, 10).

Матушка:

Нас познайомив мій духівник, притому познайомив спеціально. Отець Микола вчився в семінарії, а я рік як залишила  балет і ходила до Покровського монастиря. Ми один одному страшенно не сподобалися! Коля чекав знайомства з витонченою балериною, а побачив дівчину з великими щоками (кинувши балет, я від’їдалася за всі 12 років суворої дієти). Я теж була розчарована. Перші місяць-півтора ми категорично не хотіли спілкуватися, ситуація здавалася штучною, обидва відчували якийсь внутрішній протест. Але духівник говорив, що на небесах ми давно вже повінчані.

Я працювала в Лаврі, проводила екскурсії печерами, Коля вчився в семінарії. Ми часто перетиналися. Спочатку просто посміхалися, потім стали спілкуватися - і в якийсь момент обоє зрозуміли, що нам один від одного нікуди не дітися. Ні пристрасті, ні палкої закоханості не було - була симпатія і відчутна внутрішня впевненість, що уникати один одного - означає йти проти рожна. Дуже багато дало Таїнство вінчання. Мабуть, батюшка, який нас познайомив, бачив, як ми схожі. Вже після весілля виявили, що у нас однакові думки, почуття, ми - як дві половинки одного яблука. Добре, що спочатку не було палкої пристрасті, - тоді в майбутньому неодмінно б сталося охолодження. А наше почуття тільки зростало і зростає до цього дня.

У 16 років я підписала контракт і виїхала до Франції, років півтора працювала в Парижі. Думала назавжди залишатися там, повернулася лише з тим, щоб закінчити останній курс хореографічного училища. І хоча мені була відкрита зелена вулиця в життя і в мене було все, про що можна тільки мріяти, я не могла розлучитися з почуттям якогось незадоволення, сум’яття, ніби щось у житті не так. Чого-то гостро не вистачало …

Незабаром духовні пошуки привели мене до Покровського монастиря - і я знайшла те, що шукала! Приходила до храму, як до себе додому. Дуже скоро я зрозуміла, що не хочу танцювати. Вчителі та однокласники думали, що у дівчинки з червоним дипломом дах поїхав на релігійному грунті. Я і не намагалася щось пояснювати. До цього дня я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Балет - це настільки важко, це такі кров і піт! Оранка з ранку до ночі, роздерті ноги, хворі м’язи, хворе серце, постійні вистави … Ні квіти, ні прихильники не гріють. Цей світ страшний. До цих пір заходжу в Оперний театр - мороз по шкірі: атмосфера суперництва, щурячі перегони … Це життя - несправжнє, неповноцінне.

Матушка:

Чи хотіла б я піти на роботу? - Напевно, я розледачіла … Не хотілося б зараз бути за щось відповідальною, залежати від графіків, відривати себе від чоловіка, дітей, витрачати душевні сили - на шкоду сім’ї … Втім, це залежить від складу характеру. Я знаю жінок, у яких багато дітей, але є й улюблена професія, якою вони з задоволенням займаються. Проте жінка ніде себе так повно не розкриє, ні від чого іншого такого задоволення не отримає, як від материнства. Материнський інстинкт дуже сильний. Якою б блискучою не була кар’єра, жінці не уникнути туги - по родині, по дітях, по чоловіку. Так ми влаштовані.

Отець Микола:

Питання «як потрібно виховувати дітей?» - це питання не до нас. Ми ще нікого не виховали, навіть себе. З кожним роком переглядаємо своє ставлення, свої помилки. От коли ми посивіємо, діти виростуть і стануть льотчиками, космонавтами, та хоч депутатами - аби виросли людьми - ось тоді ми, можливо, наблизимося до відповіді на це питання.

Матушка:

Спорт, я вважаю, повинен обов’язково бути присутнім у вихованні. Людям, які себе навчилися з дитинства перемагати, в дорослому житті море по коліно. Тренування юності допомагають мені справлятися з фізичними навантаженнями. Уміння відмовити собі, потерпіти біль - потрібні в житті навички.

Матушка:

Починали з батюшкин зарплати диякона - 80 гривень, було ніде жити - жили у моєї мами. Батюшка вдень служив у храмі, а вночі заробляв на життя перевезенням. Всяке бувало. Зараз у нас свій дім, своя машина. Звідки це все - я навіть не можу пояснити. У потрібний момент з’являються люди, які допомагають. Ми не гребуємо приймати дитячий одяг і взуття, якими з нами діляться. Серед знайомих мені багатодітних сімей немає такої, яка б у чомусь потребувала. Якщо жінка народжує дітей, відрікається від себе, несе цей хрест - Господь не залишає.

Отець Микола:

Коли нам щось потрібно, я нагадую матінці нашу сімейну фразу: «Юдеї, нарікайте!» Пам’ятаєте, іудеї кажуть: «Жарко!» - Господь їм хмару послав. «Темно», - вогняний стовп! «М’яса хочеться!» - знудьгувалися вони там у пустелі, ясна річ, - будь ласка, зграя перепелів! Найголовніше - цим м’ясом не обїстисяі не подумати, що ми - володарі і ми цього варті. Якщо Господь так про грішників піклується, як же він любить праведників?!

Матушка:

Старші дівчата по господарству допомагають: можуть посуд помити, принести-подати, до дитини підійти - допомога відчутна.

Матушка:

Я багато робила для своєї зовнішності до шлюбу - і не вдавалося схуднути. А зараз - буває, за день до дзеркала підійти не встигаєш. Це не моє, я для цього не роблю нічого. Господь у будь-який момент може забрати це чи змінити. Мабуть, Він дає все це для проповіді. Мати сімох дітей? Люди очікують побачити іншу картину: старшу, повнішу … Може, хтось залишить стереотипи і перестане боятися народжувати дітей …

Матушка:

Отець Микола говорив спочатку: «Я не можу з тобою одружитися, ти розпещена, в село не поїдеш, дітей народжувати не будеш …» Так і я себе в такій ролі уявити не могла. Але священик - як солдат: як тільки ми одружилися - його відразу відправили у село. Ми зняли приватний будинок на парафії, і мені там настільки сподобалося, що повертатися в квартиру тепер зовсім не хочеться, за десять років все стало рідним.

Після першого я була переконана, що у нас не буде більше дітей. Важкі пологи, страх виявити у дитини купу хвороб … Народження первістка - це повна ломка жіночого егоїзму. Ти розумієш, що «тебе» більше немає і ніколи не буде. Є маленька істота, яка визначає, коли тобі спати, коли є. З другим простіше - ти вже змирилася, твоє життя вже направлене ​​зовсім в інше русло. А сьомий для нас вже просто задоволення!

Отець Микола:

При виборі пари потрібно шукати однодумця. Але і зустрівши віруючу людину, не варто спокушатися, що відразу заживете райської життям. Немає конфлікту - немає сім’ї. Коли виникають проблемні ситуації - їх необхідно вирішувати, а не ходити, спотикаючись об них. Найголовніше в сім’ї - постійний діалог. Не повинно бути «проблем чоловіка» або «проблем дружини »- всі проблеми загальні, потрібно молитися один про одного, допомагати своїй половинці. Ми повинні просто ввести закон Божий в основу своєї сім’ї, на чільне місце поставити не моє, не її бачення, а бачення Христове. Тільки євангельське розуміння шлюбу є єдино правильним шляхом до того, щоб з хаосу відносин двох людей створити гармонію, гідну вічності.

Матушка:

Головна причина, з якої можна понести всі випробування шлюбу, - те, що ми любимо один одного. Жінку найбільше ранить байдужість. Звичайно, жінка в сім’ї віддає більше, але коли ти відчуваєш, що кохана, все можна терпіти. Квіти, шоколадки - всі ці дрібниці важливі. І важливо говорити один одному про свою любові - адже від надлишку серця проказують вуста.

Ми не засиджуємося в чотирьох стінах. Коли батюшка бачить, що мені важко, малюки залишаються зі старшими, а ми їдемо до друзів або просто погуляти. Любимо укласти дітей спати, взяти в прокаті який-небудь фільм і подивитися разом. Намагаємося багато спілкуватися, буває, по 40 хвилин розмовляємо по телефону, хоча бачилися півгодини тому. Так, графік - і мій, і його - дуже жорсткий, але потреба у спілкуванні зберігається.

Отець Микола:

Все, що у мене є, все, що буде, - це все завдяки Христу. Хороша жінка - це дар Божий. У мене є цей дар. Господь дає не за щось, а для чого-то - для порятунку душі.

Матушка:

Не уявляю, як тяготи шлюбу можна понести без Христа. Коли не розумієш, заради чого треба миритися, коли немає мети і сенсу - людини ніщо не зупинить: «Все, не хочу» - і пішов. Коли ти з Христом, ти знаєш, що повинен гріх ненавидіти, а людину любити, а Господь благодаттю багато покриває.

Кожну секунду потрібно бути готовим собі в чомусь відмовити. Ти собі не належиш. Фактично тебе як особистості, якою ти себе відчував до вступу шлюб, - вже немає. Але чим більше ти віддаєш, чим більше забуваєш про себе (хочу більше уваги! хочу в театр! і т.д.), - тим більше отримуєш.

Отець Микола:

Все залежить від вас. Запорука сімейного щастя: постійний діалог, терпіння, мудрість і молитва. Якщо ви разом побудували справжні стосунки, то шлюб, як сказав блаженний Августин, - це залишки раю на землі.

Записала Катерина Ткачова

перекладено з російської

..