.png "Menu")
Божий дар батьківства та деградація чоловічості
Тези для Всекураїнського громадського форуму «Важливість ролі батька в сім'ї та суспільстві», Київ, 18.09.2008 р.Б.
І
"Я згинаю свої коліна перед Отцем, від якого бере ім'я все отцівство на небі й на землі" – говорить св. апостол Павло у посланні до Ефесян (Еф 3,14-15). Підставу, щоби могти це стверджувати, має св. апостол Павло (а разом з ним – і ми) на перших сторінках Книги Буття:
На відміну від усіх інших живих істот, які Бог творить, (Бут 1, 1-25), стосовно Адама Бог діє подвійно: і творить його тілесність «з пороху земного», і вдихає йому в ніздрі віддих життя (Бут 2,7), тобто – будучи Самим Життям і Джерелом життя, передає Адамові Самого Себе. Це значить, що передаючи Самого Себе, Бог стає Адамові Батьком. Це вже виразно розуміє євангелист Лука, звучи Адама сином Божим (Лк 3,38). І будучи сотвореними на образ Божий, перші люди були сотворені також здатними передавати далі цей дар життя, отриманий від Бога, а у ньому – самих себе, як і Бог передав Самого Себе їм. Це значить – передавати своїм нащадкам Боже Самодарування, Божественне начало Життя. У світлі цих роздумів заповідь, яку ми зустрічаємо на перших сторінках Книги Буття: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю» (Бут 1,28) є не чим іншим, як запрошенням до участі у Божественному отцівстві, якого відображенням – у спосіб, відповідний для чоловічої та жіночої статі – є людське батьківство та материнство.
(Доказом того, як глибоко – незважаючи на брак знань з фізіології – розумів св. Тома Аквінський передавання Божественного життя в акті зачаття, є його твердження зі «Суми проти язичників», що сперма батька, як «щось пінисте», передає у цій піні «подих життя» [той самий, що його Бог вдихнув у ніздрі Адама – П.Г.], який є «формуючою силою» для зачатої дитини [Summa contra gentiles, II, 89]. Не можучи інакше пояснити передавання Божественного життя в акті зачаття, св. Тома Аквінський робить буквалістське і хибне з точки зору фізіології твердження, і все ж – яким глибоко істинним є його намір, що лежить в основі цього твердження!).
Таким чином, чоловік та жінка реалізовують вповні свою чоловічість та жіночість, свою особовість – сотвореність на образ Божий – тільки тоді, коли вони передають далі отриманий від Бога дар життя, стаючи батьком та матір'ю і тим беручи участь у Божому отцівстві.
ІІ
Сьогодні у світі стає дедалі помітнішою деградація чоловіків: психічна, духовна, суспільна і також фізична. Дехто вважає такий стан справ «нормою», пропагуючи для її означення «гендерні вислови», такі, як, наприклад, «метросексуал» (не говорячи вже про «гендерні ролі», такі як трансвестит, транссексуал і т.д.), що по суті означають втрату чоловічості, але намагаються цей сумний факт замаскувати. Інші ж дійсно бачать цю деградацію, б'ють на сполох і наводять для її пояснення цілий ряд причин: втрата чоловіками «керівної і спрямовуючої ролі» в суспільстві, через те, що при сучасних суспільних відносинах й технологіях їхні чоловічі якості мисливця, воїна-завойовника і воїна-захисника, та годувальника вже більше не користуються таким попитом, як раніше: за м'ясом не потрібно полювати, його можна купити в супермаркеті; завойовувати, згідно з міжнародним правом, нікого не можна (замість воїнів це роблять економісти й бізнесмени, завойовуючи ринок праці і збуту); захищати країну проживання покликані сучасні військові технології та професійні найманці (серед яких, до речі, можуть бути і жінки); захист своєї сім'ї та житла від нападників чи грабіжників можна передоручити поліції й тілоохоронцям; емансипована жінка може отримувати достатню платню, аби прогодувати своїх дітей й не потребує для цього чоловіка; жінки-заробітчани за зароблені на трудовій еміграції кошти утримують своїх дітей і чоловіків… – цей перелік можна продовжувати. Через те, згідно з цією версією, чоловіки не бачать своєї потрібності, втрачають сенс свого чоловічого буття, вдаються до деструктивної поведінки, стають залежними від алкоголю й наркотиків…
Однак ці причини деградації чоловічості, хоча й дійсні і слушно помічені, – не єдині і не основні. (Деколи й вони самі є наслідками далеко глибшої причини, про яку зараз піде мова). Я стверджую: основною причиною деградації чоловічості в сучасному світі є масова відмова від батьківства – масове заперечення власного батьківства у контрацептивній та абортивній ментальності. Якщо чоловіки вважають себе «крутимі» та «прадвінутимі», коли їм вдалося уникнути зачаття дитини, викинувши власне насіння у смітник разом із використаним презервативом, або ж спонукавши свою партнерку їсти гормональні таблетки, то вони не лише заперечують своє батьківство і деградують як батьки – вони деградують і в усіх інших аспектах чоловічості: якщо Адам, вдихнувши Божий «подих життя», не бажає «видихнути його далі», то він задихається і вмирає.
Але найрадикальнішою деградацією чоловічості в усіх її вимірах та аспектах є пряме відкинення, знищення власного батьківства – причетність чоловіків до аборту власної дитини (примушення пратнерки до аборту, порада зробити аборт, фінансування аборту, згода на аборт, байдужість/незаперечення аборту…). Беручи до уваги, що наслідки абортів для усіх осіб, які були до них причетними – т.зв. постабортний синдром (ПАС) – набув в Україні (та і у всіх тих країнах, які легалізували аборти до чи після/внаслідок сексуальної революції 1968-72 рр.) розмаху національної епідемії, ми можемо також і зрозуміти причини деградації чоловічості як такої, яка є ознакою наших часів: небажання і невміння брати на себе відповідальність за інших, навіть за найближчих; самоусунення від виховання вцілілих дітей; нездатність укладати шлюбні стосунки на все життя; розпад вже укладених сімей внаслідок аборту (сторони, які були причетні до аборту, не можуть собі взаємно простити вбивство власної дитини); складність соціалізації (нездатність подбати про себе та сім'ю в економічному/фінансовому плані, важкість тривалого працевлаштування…); алкогольна та наркотична залежність стількох чоловіків – ось далеко не повний перелік ознак глибокої деградації чоловічості внаслідок причетності чоловіків до абортів. Зрештою, і той факт, що у світовій політиці – особливо европейській – спостерігаємо чоловіків, про чию «чоловічість» свідчить лише їхня біологічна стать, чоловіків, позбавлених «хребта», нездатних серйозно відстоювати правду і протистояти злу, нездатних по-чоловічому «гримнути кулаком по столу» й чітко висловити свою позицію та непохитно її дотримуватися, а спроможних лише винувато викручуватися й шукати спокою за всяку ціну, не гидуючи компромісами зі злом, аби у їхніх країнах й надалі процвітало сите та безтурботне споживацтво, – свідчить, як глибоко проникло у суспільства, вихідцями з та легітимними представниками яких ці політики є, почуття вини, породжене постабортним синдромом (у більшості европейських країн аборти легальні), та наскільки зруйноване у цих краях «постмодерного раю» само поняття чоловічості**.
Лише прийняття власного батьківства (потенційного чи актуального) як Божого дару, як дару, у якому Бог поділився з людьми Своєю Батьківською Сутністю, може зцілити сучасних деградованих чоловіків та допомогти їм віднайти свою чоловічість. А для цього потрібно в першу чергу відмовитися від абортивної та контрацептивної ментальності та практики – все інше, включно з присутністю батькі в сім'ї та його участю у вихованні, буде набагато легше осягнути. У цьому напрямку повинні працювати Християнські Церкви (я вважаю, що в Україні та світі Християнські Церкви недостатньо «pro-life», принаймні, рішуче недостатньо працюють у цьому напрямку). Також і держава як форма організованого суспільного життя, покликанням якої є дбати про «спільне добро», повинна докластися до оздоровлення чоловіків шляхом пропагування відповідального батьківства, належного статевого виховання та приготування юнаків до подружнього стану. Але держава повинна також поставити поза законом аборти та контрацепцію як основні чинники руйнування батьківства та деградації чоловічості. Я про це неодноразово говорив у багатьох моїх доповідях та статтях.
Петро Гусак, д-р філос., Інститут родини і подружнього життя, Український Католицький Університет
..
Вже після свого першого аборту, зробленого ще в інституті, лікар акушер-гінеколог Світлана Ільясова почувалася недобре. Адже їй вдалося видалити плід із матки неушкодженим. Перед нею була не просто якась клітинка чи згусток крові, а справжня малесенька людина завдовжки 11 см. Тоді ще пані Світлана була далекою від Бога, проте якийсь внутрішній дискомфорт відчувала завжди, коли впродовж трьох років після закінчення інституту продовжувала робити аборти. Лише згодом вона зрозуміла, що є співучасницею дітовбивства. Відтоді стала великим борцем за життя. Більше ніколи не робила абортів, навіть коли їй пропонували за це чималі гроші.
;)
;)
;)
0 comments:
Post a Comment