Рак молочної залози

6:37 AM 0 Comments

    Існує загрозливий зв'язок між абортом та пізнішим розвитком раку молочної залози.
Чи це доведено?


   Ні, але існує дуже тісне співвідношення, яке було продемонстровано у великій кількості наукових досліджень. Якщо подальші дослідження будуть продовжувати демонструвати цей зв'язок і не буде знайдено жодної іншої характерної причини, дуже ймовірно, що одного дня це буд розглядатися як причинно-наслідковий зв'язок.
Чи збільшується число випадків раку грудей?
Згідно Американського Товариства Раку, в 1962-му було зареєстровано63 000 випадків.
В 1972-му – 90 000.
В 1982-му – 120 000.
В 1992-му – 180 000.
З тих пір, кількість не зросла. Напевно, причиною тому є кращі діагнози з маммограмами. Навіть якщо так, приріст є дуже великим. В 1960-му рак молочної залози розвивався у однієї жінки з чотирнадцятьох. Сьогодні це співвідношення одна до восьмох.
Є й інші певні фактори ризику, чи не так?
Основними добре визнаними факторами ризику є:
• Сімейна історія рідних першого кола
• Ранній початок та пізнє закінчення менструації
• Жіноча стать (в чоловіків рак грудей, хоча й рідко зустрічається, не зріс)
• Жінка, яка ще не народжувала
Чи є інші припускаємі фактори ризику?
Так, один з них-дієта. Постулюється, що багата на жири їжа може спричинити захворювання. Токсичні хімікати, пестициди та забруднюючі речовини, а також недостача антиоксидантів у харчування також вважаються такими факторами. Алкоголь, куріння та наркотики також можна згадати. Електромагнітні поля, наприклад, проживання під лініями високої напруги або контакт з електронними дісплеями, також підозрюються. Певна генетична схильність. Звичайно, дію жодного з цих факторів не було доведено. Згадуються пгулки-контрацептиви. Загалом, однак, від 60% до 70% всіх випадків раку грудей стаються у жінок, які не мають жодного класичного фактора ризику.
Чи допомагає захиститися вагітність?
Так, однозначно. Жінки, які ніколи не були вагітні, мають вдвічі більше шансів захворіти на рак грудей, ніж ті, хто має дітей. Жінки, які відкладають свою першу вагітність на вік понад 30 років, мають практично вдвічі більші шанси на захворювання, ніж ті, хто народив дітей в 15-25 років. Можливо також, що грудне вигодовування може дати додатковий захисний ефект, але реальних доказів цього немає.
Коли аборт вперше запідозрили як причину?
Д-р М. К. Пайк в Університеті Південної Кароліни 1981-го року опублікував перше серйозне наукове дослідження, яке показало прямий зв'язок скоєного аборту з пізнішим розвитком раку грудей. Він досліджував 163 жінок, в яких рак грудей розвинувся у віці до 33 років, і порівняв їх з контрольною групою з 272 жінок. Він показав, що якщо жінка абортувала першу вагітність, її шанси на розвиток згодом раку зростали в 2,4 рази.
Дайте мені інші авторитетні дослідження.
Певно, одне з авторитетних досліджень було проведено Г. Л. Хоуі. Її дослідження проводилося у північній частині Нью Йорка з використанням офіційної статистики Департаменту охорони здоров'я штату Нью Йорк. Це було чудове дослідження за своїми епідеміологічними стандартами і не піддавалося жодним вибірковим відхиленням від даних, вказаних опитаними людьми. Воно використовувало лише тверді дані. Вона досліджувала всіх жінок у цій місцевості, в яких розвинувся рак грудей у віці до 40 років і перевіряла, чи робили вони аборти. Висновок був таким, що жінки, які абортували першу вагітність мали в 1,7 раза вищий ризик виникнення захворювання. Ті, хто зробили аборт другої та/або третьої вагітності, мали в 4 рази вищий ризик.
Інше дослідження проводилося у штаті Вашингтон: кілька досліджень цього питання отримали увагу з боку медіа. Ця інформація поширилася світом і зламала де-факто заборону на пов'язування абортів з раком молочної залози. Джанет Дейлінг провела дуже професійне дослідження, яке не можна недооцінювати. Воно показало:
• Зроблений аборт підвищує шанси жінки мати рак грудей до віку 45 років на 50%. Якщо аборт зроблено до 18 років, ризик зростає на 150%; якщо після 30 років, ризик зростає на 110%.
• Жінка, в родині якої є хтось з раком грудей, і яка зробила перший аборт після 30 років, збільшила свої шанси на 270%.
• Всі 12 жінок у дослідженні з сімейною історією раку грудей, які зробили аборт до 18 років -–всі 12— мали рак грудей до 45 років.
Інші дослідження, проведені з того часу, включають:
Греція: Повідомляється загальне зростання ризику на 51% у жінок, які робили аборти, порівняно з тими, хто не робив. Дослідження включало 850 пацієнток у Афінах.
США: Вважається, що статистично значне підвищення ризику раку грудей на 23% має відношення до зробленого аборту. Для жінок віком понад 60 років ризик становив 80%.
Париж: «Проведення щонайменше двох абортів асоціюється з підвищенням ризику виникнення раку грудей в 2,1 рази.»
До середини 2002 року, «з 37 незалежно опублікованих досліджень, 28 показують випадковий зв'язок, з них 17 дають позитивний зв'язок, що сягає статистично значних 95% ймовірності.»
Чи досліджував хтось повторне виникнення попередньо вилікуваного раку молочної залози?
Так, д-р Г. Оунбі зробив це у 1983 році. Це було дослідження жінок, які мали рак грудей, який було вилікувано і переведено у стадію ремісії. Оунбі досліджував, у скількох з цих жінок повторно розвинувся рак. Його дослідження показало, що серед жінок, які доносили свою першу вагітність до кінця, у 10% рак повторно виник протягом трьох років. З тих жінок, які абортували першу вагітність, повторно хвороба виникла у 20%. Серед тих, хто також абортував другу та/або третю вагітності, рак повторно виникав у 30%.
Як щодо агресивності пухлини?
1991 року Г. Олссон вівчав агресивність та схильність до метастаз діагностованого раку молочної залози. Його дослідження показало, що якщо жінка абортувала першу вагітність і пізніше в неї розвинувся рак грудей, то такий рак був більш агресивним та скорше призводив до летального результату, ніж рак у жінок, які доносили першу вагітність до кінця.
Ген-маркер, який асоціюють з раком грудей, 1NT2, у жінок, що робили аборт, виявився у 18 разів вищим, ніж у нормальних жінок.
Чи є якісь етнічні відмінності?
Це досліджували дві наукові роботи. В 1978 Чоі вивчав різницю між групами жінок-протестанток та католичок в Канаді і дослідив, що в жінок-протестанток рак грудей траплявся частіше. Гелмріх у 1981-му досліджував різницю між жінками-єврейками та католичками і його висновком було, що у єврейок рак був більш поширеним. Чи означає це різницю через етнічне походження? Чи, може, жінки-католички роблять менше абортів? З впевненістю не можна робити жодних висновків, але це може бути частиною непрямих доказів.
Чи є різниця в соціальних класах?
У штаті Вашингтон проводилося два дослідження, які є переконливими, але, знову ж таки, не дють жодних твердих доказів. Цей штат узаконив аборти в 1969 шляхом загального референдуму. Протягом перших п'яти років штат не платив за аборти з міркувань недостатнього матеріального добробуту, але пізніше, з 1974-го штат почав платити за такі аборти. З огляду на цей факт, ось що було досліджено. У жінок з більш високим соціальним та економічним статусом, яким робили аборт, зріс рівень захворюваності на рак грудей, який пізніше знизився. Серед бідних жінок такого зросту не спостерігалося, аж поки 5 років по тому їхній коефіцієнт захворюваності не виріс до відмітки. Якої раніше досягли багаті жінки. В 1990-му подібне дослідження проводив Крігер у Каліфорнії, яке показало такі ж результати.
Якщо навмисний аборт є проблемою, чи може спонтанний викидень мати аналогічний ступінь ризику?
Раніше дехто думав, що так, але нещодавні дослідження продемонстрували значно нижчий рівень жіночого гормону у тих, у кого стався викидень, порівняно з тими, хто обмірковано зробив аборт. Всі подібні дослідження показали, що невиношування  не пов'язане з підвищенням ризику.
А як щодо грудного вигодовування? Якщо вагітність захищає, чи забезпечує воно подальший захист?
Це здається цілком логічним. Якщо захист забезпечує дозрівання грудей, і якщо лактація в будь-який спосіб завершує дозрівання молочних залоз, тоді логічно, що грудне вигодовування мало б бути додатковим фактором захисту. Насправді, з цього питання немає достатньої кількості досліджень, тому ми не можемо зробити ніяких твердих висновків. Але проводився спільний повторний аналіз 47 досліджень у 30 країнах із залученням 50 302 жінок з раком грудей і 96 973 без. Висновки: «Якщо жінки у розвинених країнах мали, в середньому, від 2 до 5 дітей, але годували б кожну дитину на 6 місяців довше, ніж вони це зараз роблять, то приблизно 25 000 (5%) випадків раку грудей можна було б запобігти. Якби кожну дитину годували грудьми додаткові 12 місяців, то майже 50 000 (11%) випадків можна було б запобігти.»
Як щодо різниці між афро-американською та білою расами?
Університетом Говарда у Вашингтоні, округ Колумбія, проводилося два дослідження, які стосувалися цього питання. Це були перші дослідження з порівняння рас. Леінг з'ясував, що чорні жінки, які робили аборт, мають більшу частоту захворюваності на рак, причому це збільшення спостерігається переважно серед жінок віком понад 50 років. Він також помітив зростання захворюваності на рак серед чорних жінок, які застосовували пігулки-контрацептиви, але не після спонтанного викидня, який було названо «фактором захисту».
Чи це генетично-етнічна різниця, чи, може, цьому є інше пояснення? Важко ігнорувати той факт, що чорні жінки в США, де проводилося це дослідження, роблять втричі більше абортів, ніж білі жінки. Високий відсоток цих абортів відбувається у підліткові роки, що, само-собою, означає, що більшість з них були першими вагітностями. Якщо аборт є фактором, що спричиняє хворобу, і якщо чорні жінки роблять втричі більше абортів, ніж білі, тоді логічним здається, що вони повинні мати вищий рівень захворюваності на рак грудей, що насправді так і є. На жаль, чорні жінки майже вдвічі частіше помирають від раку грудей, ніж білі.
Це дослідження виявило відносно підвищений ризик в 50% до віку 40 років, 180% у віці від 40 до 50, і 370% для жінок у віці понад 50 років.
Як щодо харчування? Воно згадувалося як фактор, що може спричинити хворобу.
Так, дійсно. Журнал Time у 1994-му присвятив цьому головну тему одного з випусків, рішуче припускаючи, що вживання великої кількості жирів та червоного м'яса можуть підвищити ризик виникнення раку грудей. Фактом є те, що жіночий гормон – естроген -, який звинувачують у спричиненні раку грудей, міститься у жировій тканині. Таким чином, ці жінки можуть мати більші шанси захворіти. Але хвилюватися, однак, треба не через ожиріння як таке, але більше про харчування.
Знову ж таки, немає жодних доказів. Але цікаво відмітити, що рак грудей в Японії також стрімко зріс, і було припущено, що, з їхніми високими стандартами життя, це відбулося через збільшення споживання ними червоного м'яса та жирної їжі. В США частота виникнення раку грудей також стрімко зросла, і це тривало протягом останніх 10-20 років, коли споживання червоного м'яса та жирів різко скоротилося. Ми можемо порівняти ситуацію з країною третього світу, Радянським Союзом до закінчення «холодної війни». Там частота абортів зростала значно швидше, але там споживання червоно м'яса та жирів було мінімальним. Робити якісь висновки буде не по-науковому, оскільки інші фактори, поза сумнівом, також відіграють певну роль, але, якщо жири можуть спричинити хворобу, можна думати, що в Японії її рівень зріс, тому що вони почали більше вживати жирів в їжу; що в США її рівень зріс, тому що американці зменшили споживання жирів; і що в СРСР рівень захворюваності зріс ще більше через недостачу цих продуктів у харчуванні.
Чи може стрес спричинити рак грудей?
Дослідники з Університету Вісконсіна не знайшли такого зв'язку. «Хоча жінки з раком грудей часто посилаються на стрес або депресію, ми не знайшли жодних свідчень такого зв'язку.» Вони обстежували 617 жінок без та 258 з раком протягом 5 років.
Ці дослідження зв'язку абортів з раком грудей доволі переконливі. Але якщо вони правдиві, як ви поясните механізм виникнення цього ракового захворювання?
Найкраще е можна зрозуміти, поглянувши на жіночі груди на трьох різних стадіях їх дозрівання.
Незріла фаза: Це 5-річна дівчинка, чиї груди навіть під мікроскопом не можна відрізнити від грудей її 6-річного брата. Груди її брата ніколи не дозріють. Її-так.
Стадія дорослої жінки, яка не народжувала: Протягом зростання відбувається приплив жіночих гормонів, які змушують її груди збільшуватися та формуватися. Ззовні її груди дозрілі, але ще не можуть виробляти молоко, а внутрішня їхня структура залишається відносно нерозвиненою.
Груди жінки, яка родила: Це третя стадія, груди після вагітності. Більшість жінок, які були вагітні, пам'ятають, що їхні груди набухли та стали чутливими незабаром після затримки місячного. Після приблизно 3-х місяців вони вже не відчували цього так сильно. Те, що відбулося,–остання фаза росту та дозрівання їхніх грудей. Протягом цієї фази внутрішні молочні залози завершили свій розвиток та підготували її до виробки молока.
То який це має стосунок до пізнішого розвитку раку?
Напевно, значний. Ми не знаємо всіх причин, які запускають ріст пухлини, але ми називаємо такі причини канцерогенними агентами. Ми знаємо, що незрілі клітини грудей є відносно стійкими до таких впливів. Ми знаємо, що після першої фази росту клітини більше піддаються ризику і що після вагітності та повного дозрівання клітини знов стають більш стійкими.
На ранніх стадіях вагітності відбувається швидкий ріст та зміна цих клітин. Якщо він раптово перерветься, в грудях залишиться багато перехідних клітин в стані зміни, на півдороги між незрілими та зрілими клітинами  в проміжних стадіях. Саме через це ці клітини більш нестабільні та менш стійкі до канцерогенного впливу – до виникнення раку.
А що, якщо жінка народила дитину, але абортувала другу?
Дослідження показує підвищений ризик, але трохи менший.
Якщо все це правда, скільки жінок насправді помруть від раку грудей?
В США щорічно проводиться приблизно 1,4 вимушених абортів. Більше половини, або 750 000 з них, це перші вагітності. За консервативними оцінками, у однієї з десяти таких жінок розвинеться рак грудей – це становить 75 000 випадків. Приблизно чверть з тих, у кого розвинувся рак грудей, тобто 18 750 жінок, помруть від цієї хвороби.
Насправді, аборт першої вагітності підвищує шанси жінки на рак грудей від 1 до 1,5, тоді ми маємо спостерігати не 75 000, а 112 500 випадків раку серед цієї групи населення. Якщо частота смертності серед них залишиться на рівні 25 відсотків (але може бути й вище), тоді не 18 750, а більше 28 000 жінок помруть.
Серед цієї групи, однак, якби, замість аборту першої вагітності, ці 750 000 жінок доносили вагітність до кінця та народили, вони б знизили свої шанси захворіти з 1 до 0,75.
Відповідно, очікувані 75 000 випадків знизились би до ¾ від цього числа, або приблизно 56 000 випадків, а 18 750 смертей знизились би до 14 000.
Головним дослідженням, яке заперечує ваші тези, є дослідження Ліндефорда-Харріса зі Швеції. Що ви скажете про нього?
З наукової точки зору, воно містить некоректні дані, а висновки його авторів неточно відображають деякі досліджені факти. Д-р Брінд, згаданий вище, назвав його «шведським масажем даних». Дослідження порівнювало жінок з раком грудей з усім населенням Швеції, яке включає тих самих жінок з раком грудей. Таким чином, таке порівняння з контролюною групою є неправильним.
Навіть у цьому дослідженні, однак, є доказ тих речей, які автори заперечують. У висновках їхньої статті, автори стверджують, що немає ніякого загального ризику раку грудей від аборту. Однак, в самому звіті, таблиця результатів показує, що жінки, які робили аборт після народження дитини, мали 58% середньостатистичного ризику раку грудей, а жінки, які робили аборт до перших пологів, мали 109% середньостатистичного ризику. Це зростання ймовірності раку на 88%, і це чітко демонструється в самому дослідженні, яке зазвичай підтримують як таке, що доводить цілком протилежне.
Але існує багато інших досліджень, які намагаються заперечити ваші звинувачення.
Вони й заперечують, але, за малим виключенням, їхніми помилками є: неналежне співвідношення вікових категорій або підробка контрольних результатів (головна проблема); інтерпретація як статистично незначних деяких попередніх контрольних випадків з низькою статистичною потужністю; заниження дійсних результатів, отриманих у їхніх висновках; та віднесення результатів до «упередженого ставлення» пацієнтів до дослідження, хоча детальна перевірка спростовує такі звинувачення.
Але я не бачила такої критики у жодних відкритих громадськості звітах.
В ЗМІ це замовчувалося, як і вченими, які, подібно шведському дослідженню, ховали справжні здобутки і робили протилежні висновки, тобто були передові статті в журналах, які описували неймовірно велику кількість причин раку грудей, але ніколи не згадували про аборт, наприклад, JAMA від 21 липня 1993 року, New England Journal of Medicine за січень 1994 року, а також журнал Time від 14 січня 1991 року.
Д-р Ременнік зробив висновок, що «початкове ставлення дослідників до абортів зазвичай визначає те, як вони тлумачитимуть результати».
Чи хтось порівнював всі дослідження?
Так, на щастя, компетентний мета-аналіз перевірив 61 опубліковане дослідження і піддав їх критичному порівняльному аналізу. Висновки були наступні: «Результати підтримують зазначення вимушеного аборту серед значних незалежних факторів ризику розвитку раку грудей, незважаючи на наявні пологи чи час аборту по відношенню до першої вагітності. Хоча підвищення ризику було доволі невелике, високий відсоток раку грудей та вимушених абортів наводять на думку про суттєвий вплив на тисячі додаткових випадків щороку зараз і потенційно набагато більший вплив у наступному сторіччі, коли перше покоління жінок, які пішли на легальний вимушений аборт, продовжуватиме старіти».
В огляді 23 правдивих досліджень, у 18 було підтверджено підвищений ризик. До 2002 року з 37 досліджень, проведених в усьому світі, опублікованих з часів 1957-го року, 28 виявили підвищений ризик.
А як щодо пігулок-контрацептивів? Напевно, багато з тих, хто вживає пігулки, також роблять аборти. Чи може бути так, що пігулки, а не аборти, спричиняють рак?
Є три основних дослідження, з Росії, Естонії та Радянської Грузії, які було проведено до закінчення «холодної війни». Протягом тих років практично не існувало протизаплідних пігулок, які використовували ці нації. В ті роки аборти були методом контролю народжуваності. І що ж відбувалося з раком грудей? Він виріс приблизно на 300 відсотків.
Випадково, вищенаведене обгрунтування можна також застосувати для припущення, що харчові добавки та вуличні наркотики є частиною причини зростання захворюваності. До моменту, коли опустили «залізну завісу», в Радянському Союзі не було суттєвої кількості харчових добавок, як не було і великої кількості вуличних наркотиків. Рак грудей, однак, як відмічалося, стрімко зростав в  цих країнах. В такому випадку саме аборти варто розглядати як причину, а такі добавки—лише як обтяжуючий фактор.
Не беручи до уваги аборти. Чи можуть пігулки спричинити рак?
Наразі найкращим таким аналізом є проведений Крісом Каленбомом, д.м., в його книзі «Рак грудей, його зв'язок з абортами та протизаплідними пігулками».
11 з 17 глав цієї книги досліджують ризики раку від «пігулки». Демонструється, що жінки, які застосовують «пігулки» чотири чи більше років до першої вагітності, мають на 72% більший ризик раку. Пігулки знижують ризик раку матки або яєчників, але підвищують ризик раку грудей, печінки та шийки матки. За оцінками, налічується 40 000-80 000 додаткових випадків раку з 25%-ю смертністю.
Які з них найгірші?
Жінки, що вживали Depo Provera протягом принаймні двох років до 25-річчя, мають втричі більший ризик захворіти.
Дайте мені принаймні одне дослідження.
Мета-аналіз показав, що 18 з 21 дослідження, проведеного з 1980 року, демонструють на підвищення ризику на 72% (дивись вище).

Джерело: http://www.lifeissues.org/AbortionQandA/chapters/c24.pdf

(переклад Тетяни Счастливенко-Слезінської)

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Біль ненародженого

6:14 AM 0 Comments

       Що відчуває ненароджена дитина під час аборту? Хоча ненароджена дитина не може вербально висловити той біль, який вона відчуває, всі біологічні індикатори свідчать, що ненароджена дитина спроможна вже у віці 20 тижнів відчувати біль

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

НЕ БІЙСЯ СКАЗАТИ «НІ!»

3:27 AM 0 Comments

Коли підлітки не продумують наслідків своїх дій, вони вважають, що вагітність або хвороба - це випадковість, якої вони, безумовно, не хотіли. Проте сексуальні стосунки не є грою випадку, а результатом цілого ряду ухвалених раніше рішень: знайомитися чи ні з хлопчиком, який має цілком певну репутацію, їхати чи ні з ним на дачу, пити або не пити спиртне, залишатися чи ні удвох в квартирі, де більше нікого немає тощо. Якщо ви хочете, щоб вас поважали, не потрібно боятися говорити “ні”.

Коли хлопчик і дівчинка перший раз беруть один одного за руки, вони відчувають бурю емоцій, але вже через тиждень їм хочеться більше: обійняти, поцілувати один одного. Якщо у них наперед немає твердого рішення зупинитися, людська природа неминуче приведе їх у ліжко.

Самі по собі інтимні стосунки, якими б пристрасними вони не були, деколи не мають з любов’ю нічого спільного. Дошлюбний секс рано чи пізно закінчується розривом. Щоб притупити біль розлуки, молоді люди вступають у новий зв’язок, проте з кожним разом все більше втрачають здатність відчувати прихильність до іншої людини, любити, довіряти іншому.

Контрольований статевий потяг - могутнє джерело життєвої енергії, яку можна і потрібно направити на те, що забезпечить вам успішне майбутнє, – на освіту, підвищення культурного рівня, заняття спортом тощо. Добре, якщо всім цим ви займатиметеся з людиною, яку сподіваєтеся бачити в майбутньому своїм чоловіком (дружиною): у вас з’являться спільні інтереси, захоплення, ви краще дізнаєтеся про характери один одного, навчитеся піклуватися про свого друга. Напевно, кожна дівчина вважає себе гідною того, щоб хлопчик її «почекав».

Якщо люблячи взаємно, ви зумієте зберегти свою чистоту, це прославить вас в очах один одного. Ніжність, яку можна проявляти в найрізноманітніших формах, зробить ваші відчуття піднесеними, тонкими, красивими, навчить вгадувати кожен рух душі коханої людини. Якщо ви зробите акцент саме на цьому, у шлюбі це виллється у значно гармонійніший і міцніший союз, ніж якби ви почали знайомство один з одним у ліжку. Адже у чоловіка, котрий мав безладні зв’язки до шлюбу, неминуче падає пошана до жінки як такої. І навіть якщо його дружина чиста, він мимоволі вважатиме її знаряддям насолоди, предметом, яким він має право володіти. Конфлікти в такій сім’ї неминучі. Отже кращий спосіб уникнути невдачі - володіти не іншою людиною, а собою.

http://aborti.ru

..

0 comments:

Польщa: похід для Життя і Сім’ї

7:29 AM 0 Comments

   Вулицями Варшави пройшов Похід для Життя і Сім'ї. Його учасники хочуть заманіфестувати свою прив'язаність до цінності, якою є сім'я і пошану до життя від зачаття до природної смерті.

   Гасло цьогорічного походу - „Сім'я майбутнім Європи". Лукаш Врубель: „Ми стараємося цього дня передати Європі такий сигнал: те, що відбувається в інших державах Європейського Союзу та в євросоюзних структурах, відомствах, має вплив на наше щоденне життя.

   Отже, ми також хочемо мати вплив на решту Європи, на її кшталт. Тому що прагнемо, аби Європа була Європою родин".
Організатори наголошують, що Похід для Життя і Сім' – це аполітична маніфестація.

www.hli.org.pl  з посиланням на

(http://www.polskieradio.pl/zagranica/news/artykul83220.html)

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

1 червня - Міжнародний день захисту дітей

7:26 AM 0 Comments

    Цей день - це не лише гучні і веселі святкування малечі, але і нагадування суспільству про необхідність дотримання і поваги прав дитини як необхідної умови для формування гуманного, справедливого і благополучного суспільства.

    Він був запроваджений в листопаді 1949 року рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Перший міжнародний день захисту дітей було проведено 1950 року.

http://www.redcross.org.ua/index.php?idsdr=52

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Казка з щасливим кінцем

7:22 AM 0 Comments

   Я дуже прошу адміністрацію, аби мою історію було опубліковано на сайті. Комусь вона  може здатися казкою з щасливим кінцем, але все це трапилося зі мною насправді. Можливо, когось це втримає від необміркованого, непробачного кроку…
Мені було майже двадцять років, я вчилася на третьому курсі технічного вузу. Жила з мамою, крутилися на її досить скромну зарплату і мою стипендію  – батьки розлучилися, коли мені було сім, отець допомагав чим міг – йому вже було майже шістдесят. Інших родичів, за винятком старенької бабусі, не було, жити доводилося більш ніж скромно. Батьки сподівалися, що я закінчу інститут, пристойно зароблятиму, вийду заміж за хорошого хлопця, народжу їм онука або онучку. Доля розпорядилася трохи інакше.

   Складно передати двома словами історію, що тривала п’ять років. Мені було п’ятнадцять, йому – удвічі більше. Він – творча, незвичайна людина. Я – без пам’яті закохане в нього дівча. Банально. Він розумів і співчував, продовжуючи жити своїм життям. Проходили тижні, місяці, рік і ще один. Я ні на що не сподівалася. Я просто жила, дихала цією людиною, буквально впиваючись своєю любов’ю до нього, жила рідкісними офіційними зустрічами. Він виїхав до іншого міста – я навчилася жити від дзвінка до дзвінка, жила коротенькими смс-ками. І ще рік, і ще. Після двох років розлуки ми зустрілися. Ми не були друзями – тому що я любила. Не були коханцями – він був чесний зі мною. Але і просто знайомими нас не можна було назвати. Час, кілометри і те, що я відчувала до нього, зробило нас рідними людьми. Ось тоді я і вирішила, що чекатиму. Ще через рік зимовим ранком ми прокинулися в одному ліжку. Він знову виїхав, а я два місяці не могла оговтатися. Не покидало відчуття якогось дитячого, невимовного щастя. Хай ми не можемо бути разом, хай у нас немає спільного майбутнього – я відірвала у долі цю ніч. Знати б мені тоді, ЧИМ це обернеться надалі…
До суворої реальності повернутися все-таки довелося. Щось не те почало відбуватися зі здоров’ям. Але слово «вагітність» ані на мить не з'являлося в думках. Двомісячна затримка списувалася на стрес (таке не раз бувало), запаморочення вранці – на хронічне недосипання, а перепади настрою – на мерзенний характер.
Одного разу наснилося вночі. Щось неявне, розпливчасте. Теплий, живий комочок на руках. Потім промальовувалося пухке личко дитини. Здається, я стояла біля ліжка і підкидала її, ловлячи у самого покривала, чулося задоволене агукання. Я прокинулася. Тільки тоді подумалося – «раптом?.. »  Та ні, такого не може бути. Не про мене це. Проте, плюнувши на пари в інституті і прагнучи ні про що не думати, пішла до жіночої консультації.
Вже в коридорі відчула себе недобре. Останні роки три інтуїція загострилася до звіриної. Захотілося піти, але, думаючи головою, досиділа чергу до кінця. Увійшла перелякано до кабінету (все-таки, третій раз у гінеколога). Лікар середніх років на автоматі поставила декілька питань, оглянула і почала щось зосереджено писати в картці.
- Дев’ять-десять тижнів, - вона докірливо подивилася на мене і щось ще сказала. Але я її вже не чула. По свідомості різануло – ЙОГО дитина. Частинка Його – людини, якій я безоплатно присвятила своє життя. Чорно-білими кадрами полетіли перед очима п’ять років цього життя. Так, я часто мріяла, але навіть в мріях не дозволяла собі уявити таке – я чекаю від нього дитину. Потім – пронизливо-сумне, реалістичне. Він завжди був чесний зі мною і ніколи нічого не обіцяв. Це я живу ним, а він вільний, як вітер. Між нами все простіше від простого. Він не використав мене – я сама цього хотіла, і на мені тепер повністю лежить відповідальність за НАШУ з ним дитину…
А потім просто накрило хвилею. Чекати дитину від улюбленого чоловіка – про що ще можна мріяти в цьому житті?! «Цікаво, хлопчик буде чи дівчинка? Краще, звичайно, син, щоб як дві краплі був схожий на нього. Такий же сіроокий, темненький. А якщо дівчинка? Дівчинка – адже це теж чудово!» - проступили незв’язні думки. Пам’ятаю – фізично не вистачало повітря, і все ще не вірилося, здавалося – ось зараз прокинуся. Голос лікаря вирвав в реальність: - Дівчино! Я Вас третій раз питаю – аборт у нас робити будете або Вам до міської скерування виписати? Відчуття щастя, що п’янить, такого маревного, злетіло ураз. Я подивилася здивованим, переляканим поглядом: - Який аборт??
Лікар гидливо скривилася і перейшла на базарний тон: - Який аборт? Такий! Молодь пішла – мізків немає, лише б в дорослих пограти! Чи ти народжувати в дев’ятнадцять та без чоловіка зібралася?! Подивилася в її обличчя, що роздратовано посміхалося… у цей момент за одну тільки думку захотілося вдарити її чим-небудь важким. Убити! Мою! Дитину!! Його дитину!! Погань!!! Поволі піднялася зі стільця і позадкувала. Виник тваринний страх перед цією страшною тіткою, і єдиною думкою було – бігти, що, власне, я і зробила. «Картку забери, ненормальна!» - донеслося услід.
За пару хвилин я сиділа в алеї на лавці. Рання весна, танучий сніг і яскраве сонце в небі. Рівно за два тижні мені виповнювалося двадцять. За старою звичкою, не замислюючись, дістала з сумки пачку сигарет. «Все, дівча, - подумалося.  - Це вже минуле». Пачка полетіла до смітника. Піднялася і пішла кудись…
Сам факт встиг укластися в голові. Справа залишалася за малим – придумати, як жити далі. На мріях про вокальну кар’єру і другій, музичній вищій, можна сміливо ставити хрест. Хоча шість років витрачала час, сили, гроші. Прислухалася до себе – і не відчула анінайменшого жалю. Без цього можна жити! Навчання. Навчання вирішила не кидати – мені розраховувати тільки на себе. А фінансове питання. Прокрутимося! Тільки перший час, а там закінчу, нехай доведеться перейти на заочний, знайду роботу, дитину на той час до садочка. Врешті-решт, ні мама, ні батько, як би вони не поставилися до новини, все одно не покинуть! З’явилося відчуття – я все зможу! І все буде добре! Господи, аби дитина народилася здоровою. З такими думками майбутня безробітна мати-одиначка йшла містом.
Я розуміла, що буде дуже нелегко у всіх відношеннях. Належало вирішувати питання з навчанням, розмова з батьками, відповідати на питання безлічі знайомих. Але все це здавалося таким незначним! Йому або їй було всього пару місяців, а я вже була впевнена, що відчуваю, як б’ється маленьке сердечко, як в живіт упираються ніжки…
…Мама з татом сиділи на кухні, я говорила про якусь нісенітницю, намагаючись протягнути час. Неймовірно важко було вимовити декілька простих слів, ще більше я боялася реакції. Нарешті, вдихнувши, зважилася. Шок. Питання типу «Це – з Першим квітня, так?» Переляк. Буря емоцій, велика частина яких виходила від мене. Закрутилася голова, і пам’ятаю тільки спокій, що тільки настав раптом, піднесений мені стакан води і мамин голос – «ну, нічого, нічого. Бога благатимемо, щоб все добре було», і потім батьків – «сподіваюся, хоч хлопчик буде? А то самі дівки в сім’ї».
У інституті раптом з’ясувалося, що декан, а разом з ним і більшість викладачів, виявляється, цілком нормальні і розуміючі люди.  Заява про переведення на заочний не прийняли, пообіцявши як відмінниці «допомогти» з сесією, що означало просто проставити її автоматами. Коли я була вже на п’ятому місяці, маминому начальникові терміново знадобився перекладач його кореспонденції. Виявилось, що для цього англійську я знаю зовсім непогано. Так вирішилася ще одна проблема.
…Він приїхав на початку літа, як і обіцяв. Домовилися зустрітися в кафешці. Абияк замаскувала вже досить помітний живіт… І лише побачивши його здалеку, вирішила, що він має право про це знати. Хай все вирішено давним-давно, хай це стане для нього шоком, ще однією проблемою на його голову – я скажу. Скажу, що мені нічого не треба, що я і так вдячна йому за це Щастя… Скажу… Скажу… …Він дивився нерозуміючим, шокованим поглядом…  …Він питав щось невлад… …Опустивши голову, він слухав мої вигадані на ходу слова… Перший і останній раз в житті я бачила сльози на його очах.
Звичайно, це не кінець історії. Попереду було багато труднощів -  і коли довелося останні два місяці лежати на збереженні, кожну мить панічно боячись за життя дочки, і непрості пологи, за два тижні після яких чоловік залишився без роботи. Але хіба це – найголовніше?
Жінки, любі, найголовніше-це та частинка справжнього, що є в нашому житті, – коли всередині тебе зароджується нове життя, коли вперше бачиш свого малюка на екрані монітора – і ревеш, дурна, від щастя, коли всю ніч тобі не дають спати, пхаючись зсередини маленькими ніжками. Коли можеш притиснути до себе цей комочок життя, знаючи, відчуваючи – він твій і лише твій! Вишукувати в маленькому личку схожість з собою, з батьком дитини, з родичами. Робити з нею перші кроки, вимовляти перші слова. Тільки ради цього варто жити!
Катерина
http://www.stop-abort.ru (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінської)

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Рівненщина: понад 100 здолбунівських допризовників познайомилися з рухом «За життя!»

7:16 AM 0 Comments


Щороку Здолбунівський районний відділ освіти організовує навчально-польові збори з допризовної підготовки для хлопців-одинадцятикласників району. Минулого тижня такі збори відбулися поблизу чоловічого монастиря в урочищі Гурби. Цьогоріч рівненські активісти руху «За життя!» показали юнакам фільм «Нехай він побачить сонце», в якому розповідається про цінність життя людини від самого зачаття. Мета показу фільму – розповісти майбутнім захисникам Вітчизни про потребу захисту дітей в лонах матерів від їхнього знищення шляхом аборту.

Демонстрацію фільму організував Здовбицький осередок «Пласту». Крім фільму про убивчу суть аборту та необхідність захисту дітей у лонах матерів, старшокласники також переглянули фільм «Нескорений» про головного командира УПА Романа Шухевича.

— Цього року ми вирішили хоча б щось змінити у проведенні таких зборів, — розповідає керівник Здовбицького «Пласту» Юрій Шадий, — бо зазвичай подібні заходи не мають на меті морального виховання і часто закінчуються пиятикою.

— Дехто вважає, що проблема абортів далека від хлопців, — ділиться співкоординатор руху «За життя!» на Рівненщині Антоніна Торбіч, — але насправді це викривлене бачення. Саме чоловіки дуже часто штовхають жінок на убивство своїх ненароджених дітей. Саме від їхнього слова, їхнього розуміння цінності життя залежить доля беззахисної дитинки. Тож маємо надію, що фільм, котрий сьогодні переглянули юнаки, допоможе їм стати справжніми захисниками життя.

Рух „За життя!" діє на Рівненщині вже півтора роки. Під час зустрічей зі старшокласниками, студентами та на молитовно-просвітницьких акціях його учасники доносять до людей, що життя людини безцінне від самого зачаття, а тому ніхто не вправі його відбирати у дітей, що ростуть в лонах матерів.

Володимир Лука

http://ruh-za-zhyttia.org.ua

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Чоловіки і аборти

7:12 AM 0 Comments

Коли померла батькова мрія, помер і батько.

    22 січня 2003 року відзначали 30-ту річницю рішення Верховного Суду США легалізувати аборти з будь-якої причини протягом усіх дев'яти місяців вагітності. Згідно власної статистики індустрії абортів, понад 42 мільйони дитячих життів поклали на вівтар «вибору». Близько половини (48%) жінок, які роблять аборти, роблять їх більше одного разу. Не таким вже незвичайним виявляється розмовляти з молодою жінкою, яка зробила чотири або більше абортів. Це означає, що значний відсоток дітородного населення Америки застосовує аборти як метод контролю народжуваності.

   З кожним роком індустрія абортів збільшує гору малесеньких трупів, залишаючи як наслідок фізичне та емоційне спустошення. Зупинимось на мить, аби подумати про часто дивуючий нас сегмент населення, який постраждав від абортів.

Некролог в газеті Канзас Сіті Стар

5 червня 2002 року

Захарі Данкан Дрейпер

Грудень 2001 - 17 травня 2002

Меморіальна служба відбулася 1 червня 2002 в D.W. Newcomer’s Oaklawn Memorial Gardens, Олате, Канзас. Захарі Данкан Дрейпер був красивим, як його мати, любимий Богом та іншими. Тато так і не зміг потримати свого маленького хлопчика. Мені так і не вдалося потримати і поцілувати його, розказати йому казку або почитати йому вірші. Я люблю тебе, Захарі, і сподіваюся зустрітися з тобою на небесах. Серед живих залишилися його батько, Бред Дрейпер родом з Канзас Сіті, штат Місурі, та його мати родом з Оверленд Парк, штат Канзас. (Церемонія:окружна усипальна каплиця D.W. Newcomer’s Sons Johnson).

Спустошений, Бред вшанував пам'ять Захарі, розмістивши вищезгаданий некролог у газеті та відправивши меморіальну службу. 10 вересня 2002 року, в день, коли мав би народитися Захарі, він не зміг пережити. Бред пішов на паркувальний майданчик клініки абортів центру Планованого Батьківства та вистрелив собі в голову. Пізніше тієї ночі він помер в лікарні.

Проводилося невеличке, але дуже цінне дослідження, яке задокументувало пост-абортний стрес у батьків абортованих немовлят. Найбільш усебічне дослідження на цей день охоплювало 1000 чоловіків, які заповнили опитувальні анкети у 30 різних абортаріях, поки чекали на свою партнерку, якій робили аборт, слідом за яким відбувався огляд. Результати показали, що вісім чи більше відсотків були глибоко травмовані абортом.

Це означає, що ми могли мати 3,2 мільйони ходячих ранених чоловіків, які борються з дуже серйозним емоційним багажем. Більше того, це може бути лише вершина айсбергу, тому що є невизначені кількість тих, хто теж серйозно страждає, хоча і в меншій степені.

Господь благословив чоловіка прагненням забезпечувати та захищати свою сім'ю. Значну роль у забезпеченні сім'ї відіграє успіх у роботі. Сьогоднішнє суспільство загалом судить про успіх чи невдачу чоловіка, базуючись на його кар'єрних здобутках. Чоловіча самооцінка часто росте чи знижується в залежності від успіху в цій галузі. Забезпечення сім'ї є найважливішим для чоловічої психіки. Таким самим сильним інстинктом для чоловіка є його бажання захистити свою сім'ю, що не варто недооцінювати.

Коли відбувається аборт, ці важливі, Богом дані інстинкти часто руйнуються або й зовсім зникають. Це є типовою причиною того, чому з'являються симптоми пост-абортного стресу. Кажуть, що сумління—це те, що страждає, коли все решта в порядку. Сумління у значної кількості батьків, які втратили свою дитину через аборт, починає боліти з часом і дає вихід емоційному спустошенню.

В травні 1996-го року молодий чоловік з Міннеаполіса зустрічався з жінкою, в якої була 18-місячна донька від попередніх стосунків. Вона завагітніла, і він був щасливий. На жаль, без його відома чи згоди вона зробила аборт. В гніві, він прийшов до її будинку, де між ними відбулася сильна сварка. Він витягнув пістолет і сказав, що якщо вона вбила його дитину, він вб'є її доньку. Потім він вистрелив і вбив доньку жінки на її очах. В наступному нападі жорстокості він вбив себе. Він дозволив матері вижити, аби оплакувати втрату двох її дітей-однієї народженой та однієї ненародженої.

Гнів-це один симптом, який, я вважаю, присутній в кожному батькові, який пройшов через аборт. Більше того, його гнів змушує його ставитися негативно до самого себе та до будь-кого з оточуючих, можливо, навіть до невинного спостерігача.

Першопрохідці у консультуванні батьків з пост-абортним стресом винайшли термін «зачепка». Чоловік може бачити, чути, відчувати запах або в інший спосіб переживає щось, що викликає спогади про аборт. Ці спогади потім часто трансформуються в гнів, який зазвичай спрямований на найближчу людину, місце або річ. Це може відбуватися підсвідомо, залишаючи як агресора, так і жертву у невідомості щодо причин такої негативної реакції.

На додачу до гніва, чоловік може відчувати горе, сором, провину та розкаяння. Його супутником може стати як безсоння, так і переповнююче відчуття безпомічності та безнадії. Він може погано справлятися з завданнями або проявляти нездатність до прийняття рішень. Сама його сутність, здатність забезпечувати ат захищати, серйозно похитнулася. Як результат, він може не вірити у власні сили.

Більшість стосунків руйнується після аборту, а подальші стосунки часто стають важкими або неможливими. Довіра помирає-незабаром після ненародженої дитини-викликаючи у чоловіків страх стати чутливими до іншої вагітності, не маючи контролю над результатом. В деяких чоловіків розвиваються сексуальні розлади. Вони можуть звернутися до порнографії та сексуального самозадоволення, які забезпечують їм фізичне задоволення, без ризику забов'язань та вагітності.

Зловживання алкологем або наркотиками-звичайні інструменти для приглушення болю. Низька самооцінка може мати наслідком невпорядковані сексуальні зв'язки або самоприниження—чоловік піддає себе поразкам і отримує те, на що, як він думає, він заслуговує. Він може стати трудоголіком, щоб або уникати людей та захищати свою таємницю, або безнадійно мати успіх у важливій сфері свого життя, борючись в такий спосіб зі своєю поразкою в справі захисту свого нащадка. Інші симптоми можуть включати спогади-галюцінації, нічні жахіття або самоізоляція. Нерідкими є думки про самогубство.

Загалом, чоловікам важче, ніж жінкам, висловлювати свої емоційні почуття. Якщо чоловік не говорить або не оплакує втрату після аборту, згодом йому буде важче висловити свої почуття. Коли він вже збудував товсту стіну секретності та заперечення навколо себе, до нього стає важче достатися емоційно.

Суспільство майже не дає чоловікові нагоди оплакувати втрату дитини при аборті. По-перше, матері абортованих дітей не користуються симпатією у середовищі професійних психологів. Скільки ще вони відмовлятимуться визнавати явище пост-абортного стресу в чоловіків? По-друге, суспільство часто дає зрозуміти, що немужньо плакати або демонструвати емоції. Тому раненому чоловікові дуже важко оплакувати своє горе, коли проти цього існує така упередженість.

Найкращим виходом зачасту є чоловіча консультація для батька після аборту. Йому потрібне безпечне та мінімально нейтральне за віком середовище, в якому він може бути емоційним. Йому потрібно знати, що його не засудять чи не звинуватять і що все, чим він поділиться, буде триматися у найсуворішій таємниці. Дозвольте йому оплакати його втрату та сором. Дайте йому поплакати стільки, скільки йому буде потрібно. Його горе таке ж реальне, як і при втраті дворічної дитини. Це була його дитина, і в своєму серці він інстинктивно це знає.

Марк Твен казав: «Прощення-це аромат, який залишають фіалки на п'яті, яка їх розтоптала.» Це дійсно болісно для батьків після аборту. Важливим аспектом пост-абортного консультування є усвідомлення божественного прощення. Це торує шлях для прощення інших і, що інколи це буває найтяжчим з усіх кроків,-себе. Є багато хороших, заснованих на Біблії, порадників, вони доступні і повинні використовуватися.

Не так давно, чоловік в Південній Каліфорнії, здавалося, навмисне протаранив автівкою паркан дитячого майданчика денного центру догляду за дітьми. В хаосі він тихо сів за колесом свого Бьюіка, в той час як діти лежали, притиснуті машиною, стікаючи кров'ю та помираючи. Чи мучив його колишній аборт до такої степені, що він нераціонально дав вихід своїм стражданням? Гірко це казати, але аборт навряд чи вважатиметься пом'якшуючим провину фактором. Скільки актів насилля, великих та малих, в дійсності мають зв'язок з рішенням про аборт в минулому?

Жахливим фактом є те, що батьки абортованих немовлят оточують нас всюди. Багато з них страждають тихо, з боротьбою проживаючи кожний день. Їм незручно сидіти на церковних лавах. Вони є у вашій церкві. Ви та я маємо пробитися до цих страждаючих батьків з любов'ю і дати їм знати, що, через Христа, є надія та зцілення.

Бредлі Метьюз - 30-річний ветеран руху на захист життя. Він є виконавчим директором Інституту Питань Життя, міжнародного джерела матеріалів та інформації проти абортів. Бред проводить консультації та забезпечує довідкову систему для чоловіків після абортів, дописує та читає лекції на цю тему по всьому світі

Автор: Бредлі Метьюз, MBSBC (Счастливенко-Слезінська Т.Є.)

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

США. Чудові новини, що надихають: найнижча кількість абортів з часів 1976-го року

10:06 AM 0 Comments

    Згідно даних Інституту Алана Гутмахера (AGI), кількість абортів з 2000 по 2005 роки знизилася на приголомшуючі 8%. Разом з цими надихаючими новинами знизилися частота абортів та співвідношення абортів і пологів. Розвиток у цих трьох напрямках є свідченням впливу пропаганди на захист життя, соціальних програм допомоги та ухвалення державних законів, які вимагають, аби жінкам, перед тим як вони абортують своїх ненароджених дітей, давали шанс подивитися на дитину.

   За даними AGI, в 2005-му році в США було проведено 1 206 200 абортів, що є найнижчим річним показником за останні приблизно тридцять років і майже на 25% нижчим від показника в 1,6 мільйона у 1990-му році. Показники частоти абортів та співвідношення аборти-пологи також впали до найнижчого рівня з часів 1974 року, чітко демонструючи, що вагітні жінки та батьки немовлят більше схильні обрати життя.
Хоча спеціальне дослідження проводилося організацією «Плановане Батьківство», найбільшим національним агітатором та виконавцем абортів, цифри AGI вважаються найточнішими з доступних. На відміну від Центра Контроля Захворювань, AGI проводить опитування у клініках, лікарнях та офісах лікарів, де робляться аборти. Але через те, що AGI не проводить щорічних опитувань, можуть пройти роки перш ніж основні тенденції у державі стануть очевидними.
За 2004-й та 2005-й роки AGI не тільки отримав інформацію про кількість абортів, що здійснюються, але також відслідковував вік гестації дитини, тип абортивної процедури, що використовувався, та вартість процедури.
Але чи було це значне зниження лише ознакою зменшення популяції жінок репродуктивного віку? Ні. Зниження частоти абортів та співвідношення аборти-пологи підказують нам, що спрацювало щось більш значуще.
Частота абортів
В 2005-му році, згідно AGI, на 1000 жінок віком від 15 до 44 років припадало 19,4 абортів. Востаннє частота абортів була такою низькою 1974-го року, коли показник був 19,3.
У 1980-му та 1981-му частота абортів досягла свого піку – 29,3 – і не падала нижче 25 до 1994-го. Частота абортів дає нам розуміння того, наскільки звичайною справою є аборт у житті американських жінок плідного віку.
Співвідношення абортів до пологів
Як на число абортів, так і на частоту абортів можуть впливати будь-які фактори, які знижують загальну кількість вагітностей: чи то планування сім'ї, чи утримання, чи хвороба. Але зовсім інша справа зі співвідношенням аборти-пологи.
Співвідношення абортів до пологів стосується саме тих жінок, які вже є вагітними. Тут постає питання: скільки з кожних 100 вагітностей закінчаться народженням живої дитини, а скільки – абортом? (Передчасні пологи не розглядаються як фактор).
Згідно AGI, співвідношення аборти-пологи значно зменшилося. AGI звітує, що у 2005-му на кожні 100 вагітностей, що закінчувалися пологами або абортом, 22,4 закінчувалися саме абортом. Для порівняння, у 1983-му AGI оцінював співвідношення у 30,4. Це співвідношення залишалося вищим від 25 протягом періоду з 1976 по 1998 роки.
Аналіз
Беручи до уваги, що це звіт «мозкового центру» «Планованого Батьківства», навряд чи дивовижним здасться припущення AGI, що це зниження відбулося завдяки «покращенню застосування контрацептивів, нижчому рівню небажаних вагітностей…, та більшим труднощам у отриманні послуги аборту в деяких географічних районах.» Невизначенно схвалюючи зусилля захисників життя, звіт наводить ще одне пояснення: «більше жінок, що доношують небажану вагітність до кінця.»
Як обговорювалося раніше, міграція населення, застосування методів планування сім'ї, утримання або будь-що, що знижує кількість вагітностей загалом, впливає на кількість абортів. Але справа не в більшій кількості вагітних жінок, які обирають життя.
AGI піднімає питання «доступу» - чи є абортарії у спільноті, де живе вагітна жінка. AGI погоджується, що хоча їхнє дослідження у 2005-му виявило менше «надавачів» абортів у США, ніж дослідження 2000, 1996 та 1992-го рр., тим не менше практично такий самий відсоток округів США мали абортарії в 2005 у порівнянні з 2000-м.
Більше того, практично такий самий відсоток жінок у цьому опитуванні, як і в попередньому, подорожували на відстань більше 100 миль, аби зробити аборт.
Роздумуючи над тим, що зниження частоти абортів могло відбутися завдяки тому, що «стало більше жінок, що доношують небажану вагітність до кінця», AGI чітко усвідомлює, що ставлення до аборту та вагітності могло значно змінитися. Якщо ви не з AGI або PPFA, вам не важко буде зрозуміти, хто чи що відповідальні за ці зміни у відношенні.
Протягом періоду цього значного зниження числа абортів більше половини штатів привели до ладу важливі статути, що заохочують батьківство. Чи викликає подив те, що частота абортів серед підлітків знизилася більше і швидше, ніж частота абортів у цілому?
Дюжини штатів прийняли закони про «право жінки знати», які гарантують, що жінки розуміють ризики аборту, розвиток їхніх ненароджених дітей і, що важливо, вид державної та приватної допомоги, яка буде їм доступна у випадку, якщо вони вирішать народити дитину.
Говориться про те, що попередні дослідження AGI, в яких записувалися причини, з яких жінка зробила аборт, з'ясували, що багато жінок говорили, що не хотіли робити аборт, але не бачили жодних реалістичних альтернатив. Очевидно, якщо надати жінкам правдиву інформацію та практичну допомогу, багато хто вхопиться за шанс врятувати свою дитину.
І хоча AGI про це не згадує, неможливо перебільшити вплив кампанії з просвітництва громадськості щодо жахливої техніки аборту-часткового народження. Не менш важливе джерело, Gallup, вказує на аборт-часткове народження, пояснюючи різке зростання протиабортних настроїв в період між 1995 та 1997 рр.
 «Знаючи час, коли відбулася така зміна, виявляється, що дебати щодо аборту-часткового народження стали причиною цієї зміни настроїв громадськості. Виявляється, це стало важливим фактором для всіх американців, коли вони формували свою власну позицію щодо абортів.»
Коли ти задумуєшся над тим, що таке аборт- часткове народження —проколювання черепа дитини і висмоктування її мозку—це не здається дивним.
Вплив дебатів щодо абортів шляхом часткового народження продовжувався, коли до битви приєдналися законодавці та суди. Це дійсно змусило людей задуматися.
Просвітництво має чіткий вплив. На додачу до тисяч томів літератури та безліч інтернет-ресурсів (одним з них є www.nrlc.org), широке застосування ультразвуку зробило знання про розвиток плода більш доступними широкому загалу.
По всій країні центри охорони вагітності, в яких працюють люблячі та турботливі волонтери, пропонують практичну допомогу та особисту підтримку, аби допомогти тисячам жінок прийняти рішення на користь життя. Зниження частоти абортів є певною ознакою того, що давши жінкам правдиву інформацію щодо аборту, його впливу на їхні життя, дітей, що ростуть всередині них, надавши їм навіть найменшу допомогу та підбадьоривши, багато хто з них обере життя.
Те, що зробив рух за життя, працює. Сотні тисяч життів було врятовано і сотні тисяч сердець не були розбиті.
Майже 50 мільйонів життів було втрачено через алчність справи Roe v. Wade, але, завдяки невтомним зусиллям захисників життя, виросло покоління тих, що вижили, і вони можуть допомогти врятувати грядущі покоління.

Автори: Рендал К О’Баннон, д.ф., Директор відділу освіти й досліджень NRL-ETF, та Дейв Андрушко

Джерело: http://www.nrlc.org/ (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

У Білорусі відбувся круглий стіл «Здорова сім’я – здорова нація»

7:18 AM 0 Comments

   Добро чи зло? Що переможе в душі дитини, залежить від всіх нас. Сумна статистика свідчить: за підсумками минулого року Рожанківська сільрада опинилася в «лідерах» по дитячій і підлітковій злочинності на Щучинщині. Чому це відбулося? Чому так багато соціально небезпечних і неблагополучних сімей? Де межі добра і зла? І чи може дитина навчитися відрізняти справжні людські цінності від неправдивих цінностей, нав’язаних середовищем існування?

Тривога за дитячі долі і майбутнє нації зібрали разом батьків, педагогів, медиків, культпрацівників, представників влади, правоохоронних органів і духівництва разом. У залі засідань Рожанківської сільської ради відбулася зустріч за круглим столом «Здорова сім’я – здорова нація».
 
Своїми думками ділилися голова Рожанківської сільської Ради Віктор Бурдей, начальник ІДН Щучинського РВВС Юрій Іоч, директор ДУ «Соціально-педагогічний центр» Діна Войтюль і соціальний педагог Наталія Васюк, директор Баличської базової школи Валентина Мілінкевіч, настоятелі православного храму Різдва Христова Сергій Семашко і католицького костьолу Петра і Павла Ян Сарело.
 
Червоною ниткою через всю розмову проходила думка про те, що «дитина вчиться тому, чому вчиться вдома», що саме в сім’ї закладається фундамент особи і починається пізнання істин, а основна причина підліткової злочинності – сімейне неблагополуччя. Саме діти з таких сімей стають на криву доріжку, потрапляють до групи ризику. Не маючи поряд авторитетних дорослих з числа батьків або близьких людей, вони знаходять «авторитетів» на вулиці. Не закони моралі, а закони злочинного світу стають для них нормою. Інтерес підігріває телебачення, де явно пропагуються насильство, зеківськая романтика і культ жорстокості. Не дивно, що поняття добра і зла у багатьох дітей розмиті, а то і зовсім не сформовані.
 
- У всі часи наш Христолюбивий народ дотримувався мудрості: «З преподобними преподобним будеш, з обраними – обраним будеш, з неповинним неповинним будеш, з норовистим – розбестишся», - відзначив священик Сергій Семашко. – Але, на превеликий жаль, нестримний розвиток технічного прогресу призвів до непередбачуваних результатів. Людина, відкинувши чистоту Божественних істин, направила свої сили на задоволення своїх алчних тваринних потреб. Багато в чому цьому сприяє безмежність інформаційного простору, телебачення, але особливо - безпринципність тих, хто на пристрастях людей робить свій порочний бізнес. У такій ситуації «вседозволеність століття цього – вседозволеність тих, що гинуть». І той факт, що сьогодні спостерігається зростання дитячої злочинності, - це розплата покоління обдурених, викинутих з русла повноцінного духовного життя, дорослих. Вони, не звиклі думати про душу, загрузнули в безодні пороку і тягнуть за собою своїх малолітніх чад. Прищеплюючи  їм навик добування їжі та грошей, не вчать християнської жертвенної любові. Але ж розумним (мудрим) вважають лише того, хто може відрізнити добро від зла.

Всі діти при народженні мають від Бога талант благочестивості й істини, підкреслив отець Сергій, але батьки розтлівають їх бездуховністю, поганим прикладом, пожадливістю, пияцтвом, безвір'ям. Забуваючи при цьому про головне - тіло стане тлінним, а душа вічна. Її і потрібно рятувати. Особистим покаянням. Без цього говорити про етичне здоров’я нації безглуздо. На завершення розмови всі його учасники прийшли до спільної думки: проблему етичного виховання юного покоління потрібно починати з сім’ї і вести його всім світом: сім’я, школа, громадськість, церква, міліція. Інакше через якийсь час доведеться говорити про «втрачене» покоління.

Алла Бібікова, Білоруські християнські новини
www.prochurch.info (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Понад 100 здолбунівських допризовників познайомилися з рухом «За життя!»

6:20 AM 0 Comments

Щороку Здолбунівський районний відділ освіти організовує навчально-польові збори з допризовної підготовки для хлопців-одинадцятикласників району. Минулого тижня такі збори відбулися поблизу чоловічого монастиря в урочищі Гурби. Цьогоріч рівненські активісти руху «За життя!» показали юнакам фільм «Нехай він побачить сонце», в якому розповідається про цінність життя людини від самого зачаття. Мета показу фільму – розповісти майбутнім захисникам Вітчизни про потребу захисту дітей в лонах матерів від їхнього знищення шляхом аборту.

Демонстрацію фільму організував Здовбицький осередок «Пласту». Крім фільму про убивчу суть аборту та необхідність захисту дітей у лонах матерів, старшокласники також переглянули фільм «Нескорений» про головного командира УПА Романа Шухевича.

— Цього року ми вирішили хоча б щось змінити у проведенні таких зборів, — розповідає керівник Здовбицького «Пласту» Юрій Шадий, — бо зазвичай подібні заходи не мають на меті морального виховання і часто закінчуються пиятикою.

— Дехто вважає, що проблема абортів далека від хлопців, — ділиться співкоординатор руху «За життя!» на Рівненщині Антоніна Торбіч, — але насправді це викривлене бачення. Саме чоловіки дуже часто штовхають жінок на убивство своїх ненароджених дітей. Саме від їхнього слова, їхнього розуміння цінності життя залежить доля беззахисної дитинки. Тож маємо надію, що фільм, котрий сьогодні переглянули юнаки, допоможе їм стати справжніми захисниками життя.

Рух „За життя!" діє на Рівненщині вже півтора роки. Під час зустрічей зі старшокласниками, студентами та на молитовно-просвітницьких акціях його учасники доносять до людей, що життя людини безцінне від самого зачаття, а тому ніхто не вправі його відбирати у дітей, що ростуть в лонах матерів.

Володимир Лука

Фото (автор Антоніна Торбіч) дивись тут

..

0 comments:

На захист ненародженого життя

5:30 AM 0 Comments

   1 червня з  16.00 год. у центрі Львова, на проспекті Свободи біля пам'ятника Тарасові Шевченкові відбуватиметься молитовна акція на захист ненародженого життя під назвою «Захисти мене». Організовує її рух «За життя» студентів Українського Католицького Університету та Львівської духовної семінарії Святого Духа за підтримки Інституту родини й подружнього життя. Ця акція відбувається з нагоди відзначення Всесвітнього дня захисту дитини.

На акцію запрошено молодіжні спільноти, організації, рухи та усіх людей доброї волі.  У ній братимуть участь священики та викладачі УКУ. У програмі – спільна молитва за ненароджених, звернення від спільнот та концерт молодих талантів.

Метою цього заходу є наголосити на справжній цінності людського життя від моменту зачаття до природної смерті та виявити жахливу дійсність абортів, розкрити їх правдиву статистику. Особливо важливо об'єднатися у спільній молитві на захист ненародженого життя та в молитві за тих людей, які стоять перед вибором життя чи смерті своєї ще не народженої дитини.

Відомо, що кожного року в Україні відбувається понад 400 тис. абортів. Законодавство України є злочинним, адже дозволяє на т.зв. «переривання вагітності», чим звужує конституцію України, яка гарантує право на життя кожній людині.

Акція руху «За Життя» відбудеться уже третій раз поспіль. Такі ж заходи будуть проводити активісти руху «За Життя» у м. Луцьку, Тернополі та Коломиї.   

«Полум'я обпікає. Тому опік для людини вважається чимось незвичайним, результатом нещасного випадку. Із абортом інша ситуація. Вбивство ненародженої людини в лоні матері не так помітне, але це аж ніяк не означає, що аборти не мають своїх дуже негативних наслідків для суспільства. Ті, хто бодай побіжно вивчав проблеми, які виникають в результаті абортів у жінок, в їхніх сім'ях, розуміє глибину рани, яку наносить цілому суспільству акт абортування дитини. Ми це знаємо, а тому не можемо мовчати. Ціль нашої акції – дати зрозуміти нашим співгромадянам, що аборти – це не є щось, що стосується поодиноких жінок, це проблема для всіх нас, але насамперед – нагода будувати суспільство, засноване на принципах любові» – говорить студентка третього курсу Філософсько-Богословського ф-ту, активіст руху «За Життя»

Наталка Цюпка.

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Сім’я - це хрест чи щастя?

5:28 AM 0 Comments

— Чому говорять, що сім’я це хрест для обох у подружжі, що подружні вінці — мученицькі, і як сумістити це з поняттям про щастя, якого прагне кожна людина? 

— Перш за все — що таке щастя? Ситість, благополуччя, комфорт, розваги? Так це набридне! На Заході рівень самогубств вищий, ніж у нас (хоча ми голодні, невлаштовані), тому що там, як мовиться, з жиру люди бісяться.
  
А щастя — це ПОДОЛАННЯ, радість перемоги.

Припустимо, ти дратівливий і нетерплячий, але ти стараєшся, працюєш над собою, молишся, просиш допомоги Божої і отримуєш її. І ось ти став кращий, ти змінився. І  твої оточуючі відчувають, що ти кращий. Яка це радість! Яке щастя для всіх! Якщо всі члени сім’ї це відчувають і всі допомагають одне одному йти до Бога, долаючи свої недоліки — то це і є щастя. Щастя, коли ти знаєш, що тебе в разі помилок не відштовхнуть, тобі поспівчують, допоможуть встати на ноги.

Щастя в тому, що ти любиш і знаєш, що і тебе люблять. Це зовсім не означає, що весь час повинне бути безхмарне небо, а на обличчі сяяти чергова американська усмішка. Так, подружні вінці мученицькі. Але мучеництво може і повинно розумітися не як безпросвітне страждання, а як перемога над стражданням, над своїми гріхами, недосконалістю.  
Навіщо люди йдуть в гору? "Ти щасливий і німий, але тільки трохи заздриш тим, у кого вершина ще попереду". Ти — подолав, чогось ти досяг. І відчуваєш, що Господь дає тобі пережити радість цієї перемоги…

У кульмінаційний момент літургії священик вимовляє слова: "Ісус Христос Ніка", тобто Ісус Христос Переможець. Так от, радість цієї перемоги Господь повідомляє всім, хто слідує за ним. Ось вона — радість. І якщо люди підіймаються на вершини гір, припустимо, або рвуться в космос для того, щоб відчути радість перемоги, то як же не відчути її на шляху з Христом! І це відчуття можна переживати в тихому, скромному і непомітному, здавалося б, житті.  
І ще невідомо, яка перемога більш значуща — піднятися на вершину, долаючи масу труднощів і самого себе, чи перемога етична, коли ти фізично нікуди не не піднімаєшся, а піднімаєшся духовно, прагнеш долати свої етичні недоліки. Це перемога, яка завжди з тобою.

— Як побудувати сім’ю, яка встоїть, навіть якщо всі руйнівні сили обрушаться на неї? Як навчити дітей готувати себе творити таку сім’ю, захищати її від замахів зла, від спокус світу, які стають могутнішими і страшнішими? 

— Щоб будувати сім’ю по-християнськи, необхідно бути вірною і слухняною дитиною Церкви. Тому що один в полі не воїн, а якщо в Церкві, то і один в полі воїн. Але тоді ти і не один, а з Христом. І тоді легко протистояти тому, що роль сім’ї намагаються звести нанівець, і на ваших близьких у меншій мірі позначиться руйнування духовних основ, деморалізація народу, економічна розруха.
Поза Церквою чинити опір цьому натиску зла надзвичайно важко. І люди, які говорять, що вірять тільки " у душі", набагато ближчі до невіруючих, ніж до людей, які живуть глибоким, усвідомленим церковним життям.
 
Треба постаратися зрозуміти, чому стоїть Церква 2000 років, як вона зараз може захистити навіть тих, що дивляться на неї з недовірою. Рушилися імперії, держави, суспільні, політичні устрої, партії…Фашистський режим простояв 13 років, комуністичний — 70 років. Все давним-давно змінилося, мови змінилися, а Церква стоїть. Чому ж вона така стійка? Якби вона була творінням рук людських — вона теж би давним-давно зникла. Тим більше що її цілеспрямовано переслідували, особливо в останні десятиліття. Проте ж стоїть. Тому що її Господь створив для того, щоб ми рятувалися в Церкві, долали зло, стаючи дітьми церковними. Перемагайте зло добром!

Як будь-яка значна думка вона виражається легко. А як важко перемогти! Ось Церква і дає сили перемагати зло добром, зберігаючи людську гідність, красу людських відносин. Не озлоблюючись і не відчуваючи до когось ненависті, перемагайте зло добром… Щоб відстояти твердиню сім’ї, цю основу основ православного побуту, потрібно виявляти своїм дітям приклад посильного для вас християнського життя, прагнути ставити перед собою ідеальні цілі.

Завжди повинен бути ідеал, до якого ти прагнеш. Ти повинен прагнути бути кращим від самого себе. І якщо це так, то діти будуть це бачити і інтуїтивно, з молоком матері вбирати і самі створювати такі ж здорові, міцні сім’ї і навіть ще кращі, тому що чомусь вони вже навчилися у батьків. Дай Бог, щоб вони пішли далі. Крім того, у кожного є свій рівень якогось суспільного служіння. Сім’я не є якась замкнена в собі спільнота. Її обов'язок— цю любов, яка виховується в сім’ї і дарується Богом людям, що благочестиво живуть, нести іншим, привертати людей цим світлом і теплом.

Тому сім’я і називається "Малою церквою", що до неї можна прийти так само, як і до храму — вона повинна привертати, зігрівати, втішати оточуючих, ділитися з ними своїм досвідом, бути прикладом для них. Кожен з нас тут на своєму рівні може і проповідувати (знаючи, звичайно, своє місце, щоб по гордості не впасти в спокуси) — проповідувати нашу віру і, перш за все, ця проповідь повинна бути явищем духовної чистоти і краси, якої людина набуває, живучи в Церкві. Щоб вона сама була явищем Царства Божого, яке всередині нас. І тоді і слово її сприйматиметься, а головне — приклад її життя. Адже завоювали ж кілька апостолів увесь світ, підкорили Христу. І зараз від нас Господь чекає такої ж проповіді, яка була дві тисячі років тому. І в 2000-річчя Різдва Христового було б чудово звернутися до того дивовижного, високого стародавнього досвіду місіонерства, проповіді…

У нашій сім’ї ми щасливі тим, що у нас таке чудове духовне коріння… Дідусь моєї дружини - отець Володимир Амбарцумов, священик, який постраждав за Христа, мученицьки закінчивши своє життя. Коли він приймав священний сан, знав, що приречений. Коли настане кінець він, звичайно, сказати не міг. Але настав він дуже швидко — в 29-му році він прийняв сан, а в 37-му його розстріляли. Його син — батько моєї дружини — Євгеній Володимирович теж став священиком, абсолютно свідомо, не дивлячись на те, що його батька розстріляли, знаючи, що і з ним може бути те ж саме. Звичайно, ми щасливі тим, що дуже багато людей, які жили раніше і які віддали своє життя за Христа, за нас моляться.

Раніше в Росії так і було: з покоління в покоління передавалася вірність Христу, пращури, що пішли, жили на Землі праведним життям, молилися і зараз моляться за тих, що нині живуть, — ми всі відчуваємо ці молитви. У моїй сім’ї особливо яскраво відчувається молитовне представництво близьких нам людей, тому що самі ми з дружиною люди звичайні. Дуже допомагає нам і те, що ми своє сімейне життя будували, будучи в церкві, і намагалися, як могли, жити церковним життям. І знову-таки ми люди щасливі, оскільки є членами сильного, міцного, зв’язаного глибоким духовним зв’язком з духівником і одне з одним співтовариства — така велика у нас духовна сім’я. І наша сім’я є якимсь елементом її. І це дуже важливо, тому що поза Церквою побудувати своє життя практично неможливо.

Є, звичайно, і поза церковною огорожею люди щасливі, особливо обдаровані. Не можна сказати, що якщо ти поза Церквою, то означає, погана людина. Ні в якому разі. Є люди, які сто очок вперед дадуть мені, припустимо. Я таких людей зустрічав, я їх глибоко поважаю, але, що цікаво, дуже багато хто з них рано чи пізно приходить до Церкви. Тому що тут їх дарування розкриваються у всій повноті й красі…

Як ми захищаємо сім’ю від руйнівних віянь? Ми ніколи наших дітей не віддавали до дитсадочку. При цьому, безумовно, щось втрачаєш, але набуваєш значно більше, тому що хоча в садочку з ними і займаються по дуже цікавих програмах, учать багато чого хорошого (чого ми не можемо навчити), та зате в сім’ї хлоп’ят ніжного віку можна вберігати від розтлінного духу цього світу, де вже з молоком матері вбирається та страшна атмосфера, в якій живе наш народ. Цих людей, звичайно, не можна засуджувати — вони просто не бачать нічого іншого, доброго. Але ми намагалися своїх дітей всіляко вберегти від протиприроднього впливу навколишнього середовища. У них є хорош коло спілкування — серед їхніх друзів є віруючі люди. Ми з ними одностайні, і для них так само дорогим є те, що і нам дороге, і неприйнятним є те ж, що і нам неприйнятне.

У нас в сім’ї немає телевізора. Знову-таки, я розумію, що ми щось втрачаємо, але значно більше набуваємо. Тому що розпуста, насильство, дух злості, що пронизує більшість передач, не пройдуть безслідно…

Я працював в інституті атомної енергії ім. Курчатова, і дружина мого товариша по службі була працівницею телебачення. Ані він, ані дружина навіть не приховували, що займаються розпустою і зраджують одне одному — це робилося відверто, і їм при цьому не було соромно. І якщо такі люди працюють на телебаченні, то як же не будуть сповнені цих міазмів всі телепередачі? Я, звичайно, не можу говорити про всіх (там, звичайно, є хороші люди, як і будь-де), але дивлячись на більшість передач і знаючи декого, хто працює на ТБ, можу зробити певні висновки, як безсоромні, аморальні люди отруюють душі наших дітей з телеекрану. І хоча є хороші кінофільми, тямущі ведучі, розумні телепередачі — у нас телевізора немає, щоб мої діти не заразилися (а вона дуже прилиплива і заразлива, як будь-яка інфекційна хвороба!) духовними мікробами…

автор: Иерей Александр Ильяшенко

http://www.pravmir.ru

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Тіште жінок частіше!

5:25 AM 0 Comments

автор: Татьяна Тарабрина
Багатьом знайома така ситуація: «Коли ми почали зустрічатися, мій чоловік був такий уважний, дбайливий, часто дарував мені квіти, весь час намагався мене чим-небудь потішити. Я була така щаслива! Але незабаром після весілля все змінилося. Тепер він дарує подарунки тільки на великі свята — Різдво, день Ангела. А в інші дні йому і в голову не прийде зробити мені приємне» . Такі скарги можна почути від багатьох дружин, які переживають, що чоловіки, здається, не люблять їх так, як раніше. Чоловіки ж, у свою чергу, вважають, що до них ставляться несправедливо. Їм теж є на що поскаржитися: «На початку наших відносин дружина була такою покірливою, такою люблячою, вдячною, а зараз вона стала вибагливою, капризною і образливою».

Психологи часто стикаються з такою проблемою і прагнуть знайти їй пояснення. Дійсно, адже таке трапляється не в одній і не в двох сім’ях, а майже у всіх! Можливо, саме тому про цю проблему так багато пишуть психологи. На думку фахівців, витоки подібних двосторонніх звинувачень легко з’ясувати, якщо взяти до уваги різні принципи оцінки у чоловіків і жінок.
Наприклад, американський психолог Дж. Грій говорить про те, що чоловік і дружина постійно ставлять собі і один одному «оцінки», але вся складність в тому, що сама система постановки оцінок особлива у кожної статі. Чоловік вважає, що, коли він оплачує сімейну поїздку на курорт або купує дружині золоту прикрасу на свято, він записує в свій актив багато балів. В той же час він вважає, що незначні, із його точки зору, знаки уваги (наприклад, відкрити дружині дверцята машини, подарувати недорогий букетик квітів без приводу або просто ніжно обійняти) не принесуть йому багато балів. Таким чином, чоловік робить висновок, що йому треба зосередити свої зусилля на чомусь грунтовному. Він повністю занурюється в роботу, прагне заробити більше грошей, на які потім можна буде купити улюбленій дружині дорогий і красивий подарунок. Та і просто він упевнений, що принесена ним в кінці місяця зарплата дає йому, скажімо, тридцять очок. Коли ж цей чоловік отримує підвищення по службі або відкриває свою власну фірму і його дохід збільшується вдвічі, він записує на свій рахунок вже шістдесят очок. Він і не здогадується, що його дружина, незалежно від ціни подарунка або розміру принесеної ним зарплати, кожного разу зараховує йому всього одне очко.
Виявляється, у жінок зовсім інша система оцінки. Для жінки рівно важливі всі прояви турботи і уваги незалежно від їх значущості. Вона однаково радіє і маленькій шоколадці, і красивій троянді, і золотому перстеню, і зарплаті, що віддається чоловіком, — і за все це нараховує по одному очку. Щоб відчувати себе коханими, жінкам потрібно отримувати багато знаків уваги. Їх не можуть задовольнити одне або два прояви любові, незалежно від їх значущості. І якщо чоловік не бере в розрахунок цієї жіночої особливості, то жінка починає відчувати себе недостатньо улюбленою і, бажаючи звернути на себе увагу чоловіка, стає вимогливою і починає відстоювати свої права.
Який же вихід пропонує нам психологія? Тільки один — відкрити один одному таємниці свого серця і пояснити своїй половинці, як ми насправді оцінюємо ті або інші подарунки і знаки уваги. «Щоб прожити в злагоді, подружжя повинне, перш за все, покласти в основу життя любов — ту дорогоцінну любов, яка полягає в духовному благородстві, в жертвенності, а не любов помилкову, мирську, плотську. Якщо присутня любов, то одна людина завжди ставить себе на місце іншої, розуміє її», — говорить афонський старець Паїсій. На сімейній нараді треба спробувати знайти мудрий компроміс, який допомагав би сім’ї зберігати теплі стосунки.
Роздумуючи про роздробленість сучасної сім’ї і про безрадісність спільного життя багатьох подружь, митрополит Антоній Сурожський вбачає причину такого плачевного явища в тому, що ідеал шлюбу, що колись існував, зараз виявився для людей незрозумілим. 
«Шлюб — диво на землі, — говорить в одній з своїх бесід митрополит Антоній . — В світі, де всі і все йде урозбрід, шлюб — місце, де дві людини, завдяки тому, що вони одне одного полюбили, стають єдиними, місце, де ворожнеча закінчується, де починається втілення єдиного життя». 
Одна людина запитала старця Паїсія: «Герондо, що більш за все сполучає чоловіка з дружиною?» — «Вдячність», — відповів старець. — «Одна людина любить іншу за те, що та їй дарує. Дружина дає чоловікові довіру, відданість, слухняність. Чоловік дає дружині впевненість в тому, що вона знаходиться під його патронатом, захистом».
Якщо для чоловіка головне — проявляти постійність в своєму бажанні потішити дружину, то жінці потрібно приймати ці знаки уваги з вдячністю. Усмішка дружини і слова вдячності дають чоловікові зрозуміти, що йому поставили гарну оцінку. Діяльність чоловіка стимулюють схвалення і підтримка. Йому необхідно відчувати, що його зусилля виявилися успішними. Але якщо чоловік побачить, що все зроблене ним приймається як належне, він відмовиться від своїх старань. Дружина обов’язково повинна показувати чоловікові, що цінує все, що він для неї робить. Зустрічаючи схвалення і підтримку, чоловік поступово почне вважати однаково важливими як «дрібниці», так і «вагомі» прояви уваги і любові.
Дмитро Леонтьев, доктор психологічних наук, професор МДУ ім. М. В. Ломоносова, пише в одній зі своїх статей: «Насправді разом з подарунком ми даруємо свій емоційний стан, настрій, які визначаються багатьма чинниками: і самою річчю, і настроєм адресата, і відносинами між нами, і — не в останню чергу — самим процесом дарування. Це добре видно на прикладі квітів: швидше за все, вони швидко пов’януть, але даровані за їх допомогою відчуття збережуться довше. Проте результат не гарантований: потрібні щирість і психологічна чуйність, щоб відчуття, які передаються, дійшли до адресата разом з подарунком, а не загубилися по дорозі. Варто ще пам’ятати, що будь-який дар, зроблений від душі, дає тому, хто дає, анітрохи не менше, ніж тому, хто одержує. Ніщо не викликає у нас таку радість і душевний підйом, як щось, зроблене для інших. Багато хто це знає, у інших є шанс випробувати. Отже подарунок має подвійний сенс. Для того, хто дарує,- це переживання своєї сили і потрібності, здатності трохи змінити світ. Для того, хто одержує,— знак уваги, носій почуття. І для обох — підтвердження свого буття, своєї невипадковості в цьому світі».
http://www.pravmir.ru

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Чому ембріон - людина?

5:23 AM 0 Comments

Статус людського зародка у світлі богослов'я ” Бог чує молитви і знає віру того, хто ще не був покликаний Ним з небуття до буття “1

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Цілодобова мама

5:17 AM 0 Comments

Версия для печати

Наче й не народжувала
Таксисти – народ балакучий. Нерідко питають, чим я займаюся. Відповідь «домогосподарка» викликає у одних поважне: «О! Це робота у дві зміни!», а у інших прямо протилежне: «А! Нічого не робите». Друга реакція характерна для водіїв з мусульманського світу. Вони навіть не бояться показатися неввічливими.
Пізніше я навчилася солідно і ємко заявляти: «Перекладач». Хоча перекладачем я працювала від сили двічі на тиждень по дві-три години. А решта часу, без вихідних і перерв на обід, я була домогосподаркою, мамою двох на той момент хлопчиків-порічок.

Нас змушують комплексувати. Що за робота така – мама? Несолідно. Непрестижно. Несучасно. Нас учать брати приклад з таких мам, які за місяць по народженні дитини вже знову на роботі, у фитнес-клубі, в колишній формі. Начебто з народженням дитини нічого не змінилося. І захоплення подруг і знайомих: «Ну реально, немов і не народжувала! Фігура та сама, інтереси ті самі, працездатність та сама». Браво, та й годі. А уявляєтетаку картину: Попелюшка дочекалася принця, а в її житті нічого не змінилося: та сама робота, та сама зовнішність, ті самі інтереси. Значить, принци все ж таки покликані корінним чином міняти наше життя. А діти?
«Я зовсім опустилася: сиджу вдома з дитиною», - виправдовується науковий співробітник. Ну, це як розуміти. Хтось опускається, а хтось і піднімається.
Одна знайома, чудово забезпечена чоловіком, весь час з ним змагалася, вражаючись його успіхами. «Не хочу брати прізвище чоловіка і від нього залежати. Хочу добитися свого власного успіху, прославити своє власне прізвище».
 

Взагалі приходжу до висновку, що фемінізм – це великий комплекс неповноцінності. Ну навіщо на кожному кроці кричати про свою рівність? Ось вже чим не страждала ніколи. Ну не відчуваю я себе гіршою від чоловіка. Ну чим, скажіть, рука більш другосортна за ногу? Або вухо нижче за гідністю, ніж око? Навіщо їм рівноправ’я? Вони просто різні. Однаково необхідні. І якщо на чоловічому терені я роблю незначні успіхи, невже з цього приводу треба засмучуватися? Мені б на жіночому реалізуватися. Ну подобається він мені, мій терен. І завжди подобався. Мої хлопчиська відчувають це і говорять: «Ах, як шкода, що тільки мами можуть годувати малюків». Як? Вони бачать, що вагітність і годування дитини мене не обтяжують, а навпроти, я сповнена таємниці і здаюся їм істотою загадковою.
Можна, напевно, навчитися ногами грати на піаніно. А навіщо? Можна мікроскопом цвяхи забивати, та хіба мало молотків для цієї мети? Я саме материнську працю вважаю такою, що вимагає особливого уміння і кваліфікації, в порівнянні з якою папірці у фірмі перебирати – що цвяхи забивати, великого розуму не треба.
А ось що думає з цього приводу персонаж чеховської розповіді:
«Чоловіки в домашньому побуті легковажні, живуть розумом, а не серцем, не розуміють багато чого, але жінка все розуміє. Від неї все залежить. Їй багато дано, з неї багато і спитають. О люба, якби вона була в цьому відношенні дурніша або слабкіша за чоловіка, то Бог не ввірив би їй виховання хлопчиків і дівчаток».
Бог довірив, а не навісив, не покарав таким чином, не примусив це робити, тому що на краще не здатна.
Найголовніше  –жіноче щастя
 

Серед моїх подруг і знайомих є два полюси. На одному полюсі – мати четверо дітей, дружина професора, яка вважає, що якщо не йдеться про елементарне виживання (такі випадки не розглядаємо), то злочин з боку матері виходити на роботу і обділяти дітей материнською турботою. Інший полюс – ясно, що він із себе являє, і там – більшість. «Не хочу вік простояти у плити, хочу самореалізуватися, самовиразитися, і т.д». Я десь між двома полюсами, але тяжію до першого.
Особливо цікавить мене питання самореалізації. Що розуміємо під цим? Очевидно, самореалізація для скрипаля – музика, для космонавта – космос, для письменника – література. І так далі. Але хоче якийсь скрипаль, кров з носу! – реалізуватися в медицині. А письменник прославитися як капітан далекого плавання. Якщо людина різнобічна, то вона знайде себе в різних галузях. Але перекручувати свою природу – чи так вже необхідно?
Чому жінка повинна соромитися того, що хоче реалізуватися як мама?
Почула про жінку, яка успішно вирощує шістьох дітей і не покинула улюбленої математики. Поділилася захопленням з мамою. «А що тут особливо дивовижного? Я завжди говорила: талановита людина талановита у всьому!»
На третьому році заміжнього життя подзвонила своєму улюбленому викладачеві, надзвичайно талановитій і ексцентричній жінці. Будучи викладачем фонетики, вона багато що вгадувала по голосу. «Почекай, - сказала вона мені, коли я представилася, - не говори нічого. Я тобі зараз сама все розповім, а ти скажеш, чи я маю рацію чи помилилася. Отже. По-перше, ти підстриглася. Як я дізналася? Це ж елементарно: у тебе голос свіжопідстриженої жінки! По-друге, розкрилася як особа. Сказали б мені, що ти мені подзвониш коли-небудь – ні за що б не повірила. В інституті ти була замкнена, завжди сама в собі. Заміжня, діти є. Скільки дітей? Двоє хлопчиків? Так, нам ще дівчинку треба. Я свого часу дівчинку не народила, все життя шкодую. Коротше, ось що я тобі скажу: найголовніше – це жіноче щастя. Все інше – дурниці, можеш мені повірити».
Звичайно, є матері, у яких немає підтримки, які самотужки ростять малюків. Є ситуації, де єдиний вихід – це піти мамі працювати. Але набагато частіше йдеться не про елементарне виживання, не про жебрацьку зарплату чоловіка. А все про те ж – про самореалізацію. Про втечу з будинку на роботу, щоб не здуріти. Про те, щоб не обмежувати свій світ будинком, що пропахнув какашками і молочною сумішшю.
Одна знайома, що народила в тридцять сім років першу і єдину дитину, розповідала зі сміхом, як тікала на роботу з ранку раніше і лише там розслаблялася, причісувалася, спокійно пила каву і оговтувалася.
Інша зізналася, що віддаючи першу дитину в ясла, навіть не замислювалася про інші варіанти: треба було писати дисертацію і пробивати дорогу в житті. З другою раптом осяяло: дитина – не іграшка. Її не можна «здати». Нею треба серйозно займатися. Професіоналізм приватних нянь і працівників дитячих установ не є гарантією успішного розвитку дитини.
Коли я сказала на кафедрі, що йду в декрет, завкафедрою сказала: «Ах, це жах… тобто я хочу сказати, чудово!» І сумно підняла очі до стелі. Але все утряслося, мені знайшли заміну. Коли ж я оголосила про другий декрет, не виходячи з першого, вона весело сказала: «Ну і молодець! Тепер наукою доведено: до трьох років не можна дитину нікому здавати. Мамині поцілунки і обійми – все, що їй потрібно перші три роки».
Я пам’ятаю, яка ломка у мене була з першою дитиною. Шок: я більше не належу собі. Перша спокійна чашка кави і стаття в журналі через місяць після пологів. Бажання пожити для себе. Післяродова депресія. Так шкода було себе, кохану. З другою все було легше, веселіше, без шоку. Розуміння почало приходити з третім малюком.
Я насолоджувалася кожною хвилиною спілкування з ним без усіляких художніх перебільшень.
Нещодавно читала, що вчені нібито виявили потік … не люблю цього слова, але нікуди не подінешся, потік енергії, промені, що витікають з материнських очей і проникають прямо в мозок дитини, і мозок від цього відразу починає посилено розвиватися, й таке інше. Не знаю, чи можна за допомогою приладів виявити промені любові, що струмують з маминих очей, але ж вимірюй - не вимірюй, а любов мамина струмує через погляд. І справляє могутню дію на душу, розум, серце, психіку дитини. Можна обмежити це опроміненя любов’ю вечірніми і вранішніми короткочасними сеансами, а решта часу опромінювати дитину в думках на роботі. Якщо дозволить час і шеф не злий. Це як світлолюбну рослину періодично виносити на світло. Ніхто ж не позбавляє рослину світла! Ось, вранці на неї посвітили. Ось, і ввечері теж. Що їй ще потрібно? А спробуйте пояснити це рослині. Сподіваюся, вона зрозуміє. А потім порівняєте цю рослину з іншою, що росте на сонці завжди.
Мені подобається одне коротеньке слово в аргументах жінок, які прагнуть роботи без потреби, і навіть всупереч чоловікові. Спробуйте його вгадати.
Причина номер один: До трьох років сидіти вдома - я б здуріла.
Причина номер два - мені потрібні свої джерела заробітку.
Причина номер три - працювати цікаво.
Причина номер чотири - я хочу самореалізовуватися не тільки як мати і домогосподарка.
“Сидячи дома, я деградую як особистість, виходить один суцільний день байбака”.
“Я б вийшла, лише б не бачити сім', яка мені абсолютно набридла”.
Все вищенаведене об’єднується ємким словом «я» і його похідними. Я хочу, мені треба, у мене є потреба. Бажання і потреби дитини не розглядаються в принципі.
Дитинка дев’ять місяців жила в мамі, і раптом повинна залишатися з чужими. Розлуку з мамою немовля переживає як катастрофу. Для нього не існує поняття часу. Він не розуміє, що розлука тимчасова, для нього вона вічна. Ще десь читала, що люди, яких в ранньому дитинстві мама недолюбила, не вигодувані грудьми, більш схильні до сексу в підлітковому віці. Це не через особливу розбещеність, а через прагнення до ніжності, любові, захищеності. Не знаю, наскільки обгрунтованою є ця думка, але мені здається, в цьому щось є.
До речі, мені здається, владною свекрухою або докучливою тещею стануть скорше мами, які не реалізували свій педагогічний потенціал свого часу. Тепер, з онуками, нарешті, дійшло. Хочеться пізнати радість материнства. Краще пізно, ніж ніколи. «Перша дитина – остання лялька, перший онук – перша дитина».
А от інша точка зору з того ж форуму:
Мені вкрай незрозумілим є варіант, коли мама виходить на роботу, при цьому всі зароблені гроші віддає на няню.
Я хочу піклуватися про свою дитину весь відведений термін і після того вийти на роботу, а не вимушено шукати чужу тітку, яка повинна буде замінити мене на більшу частину доби і в найважливіші моменти життя моєї дитини.
Просто зараз модно працювати, і робити кар’єру, і не модно бути зі своєю дитиною, коли ти їй потрібна більш за все.Моїй бабусі 80 - вона працює до цих пір…я працювати почала у 18, паралельно навчаючись на стаціонарному відділенні. З 62 років роботи, здається, цілком можна виділити 3 на дитину…до речі, мама - не дорівнює домогосподарка, чомусь всі весь час плутають.
Форс-мажорні фінансові ситуації не беру, це інша тема. А ось варіант, коли фінансової потреби немає, бажання самореалізації теж особливо немає, але жінці хочеться “красиво жити” і вона заради цього залишає тримісячну дитину, мені здається мерзенним і огидним.
Мене за останні три роки робота дістала так, що ворогові не побажаєш. Спала по чотири години на добу і їла що доведеться і коли доведеться - зараз в декреті хоч на людину схожа стала:-)
Самореалізовуватися цілком можна і ідома. Правда і поняття про самореалізацію у всіх разне.
Це чисто російський стереотип - сидиш удома - означає тупа курка, нецікава чоловікові і оточуючим.
Вважаю, що більшість рветься на роботу, тому що не можуть себе нічим цікавим зайняти вдома. У співтоваристві “малюки” досить часто саме від таких мам виходять питання типу “Чим зайняти дитину?”.

Слабкі люди завжди шукають зовнішні причини своїх проблем.
А чому треба саме вдома сидіти, якщо на роботу йти не потрібно? Навпаки, у тих, хто не працює, значно більше часу на усілякі розваги. Або особистісний розвиток відбувається тільки в балаканині з подружками?
А от згадали, що дітей буває більше одного:
Гм, оточуючі, а що ви запропонуєте робити мамам 2 або більше малюків? Об стінку вбитися? Жартую.

Судячи з коментарів, таким мамам треба на кар’єрі поставити жи-и-ирний остаточний хрест або повіситися на фартусі.
Закласти фундамент
Наведемо британську статистику. 
Ось яку закономірність виявили британські соціологи: успіх і в житті, і в освіті, і в професійній кар’єрі 1 263 представників “групи 70-х” виявився прямо залежним від того, працювали їхні матері в ранній період їх дитинства чи ні і як розподілявся час мами між роботою і домом.
Найбільший успіх припав на долю тих, чиї матері присвячували себе своєму малюкові до досягнення дитиною п’ятирічного віку, пожертвувавши ради нього на цей час професійною кар’єрою. Саме ці “мамині” дітки виявилися успішнішими від решти однолітків в навчанні, в майбутній професійній кар’єрі, нарешті, просто впевненішими і щасливішими в житті. Залежність між часом, проведеним мамою в стінах домівки, і успіхом її дитини в навчанні, як з’ясувалося, така велика, що будь-яка зайва година, “відвойована” малюком у маминої професійної кар’єри, додавала йому зайвих балів в його подальших досягненнях…
Проте заміряли дослідники не тільки інтелектуальний розвиток дітей і здатність їх до навчання, але і психічний, емоційний стан. Залежність останнього від маминої присутності в стінах домівки досить красномовно доведена і тут: у тих, чиї матері пропрацювали до досягнення малюками п’ятирічного віку лише півтора роки, різного роду психологічні проблеми виникали в їх дорослому житті рідше - вони відмічені у 23 відсотків. 
“Результати нашого дослідження однозначні - говорить його керівник професор Джон Ерміш, - якщо батьки не змогли приділити своїм дітям в їх дошкільному віці достатню кількість часу, вони тим самим збільшили ризик негативних наслідків для їх нащадків в майбутньому”.
Іншими словами, закладку фундаменту успішного майбутнього своєї дитини відкласти на “потім” неможливо. І якщо батьки розраховують стратегію своєї сім’ї таким чином, що спочатку встають на ноги самі, заробляючи гроші, службові пости, зв’язки й інше і відкладаючи при цьому турботу про малюка, що росте, на кращі часи, то вони тим самим припускаються стратегічної помилки. Бо ні “куплені” згодом місця в престижних учбових закладах, ні забезпечення нащадкові, який підріс, всіх мислимих благ вже не заповнять і не компенсують упущеного в ранньому віці моменту істини. Щоденна присутність матері, щогодинне спілкування з малюком є таким самим дорогоцінним для його особистісного становлення, як материнське молоко є дорогоцінним для становлення фізичного…
Але якщо в першу чергу це дослідження апелює безпосередньо до батьків, то зовсім не в другу чергу - до держави, автора трудового законодавства і соціальної політики. “Наше дослідження - довід на користь тієї політики, яка виступає на підтримку прав батьків на тривалу сплачену відпустку по догляду і вихованню дітей, - заявляють його автори. - Забезпечуючи батькам ці права і можливості, ми тим самим інвестуємо у високий потенціал наших завтрашніх трудових ресурсів”…
В Японії, одній з тих країн, де найбільш послідовно проводиться подібна політика, жінка, що вийшла заміж, як правило, залишає роботу. І повертається на службу лише тоді, коли виконаний її найперший з погляду японської моралі борг перед суспільством - коли встали на ноги, підросли і зміцніли її діти…
Саме ця мораль і саме така політика відмінно працюють як на благо процвітаючої японської економіки, так і на благо японської сім’ї.
Тактика виживання вдома
Та все ж безвилазне домосідство накладає іноді неприємний відбиток на жінок: може погіршитися пам’ять, гнучкість розуму, занижується самооцінка, звужується коло інтересів, може розвинутися депресія. Ситуації у всіх дуже різні, і панацеї від цих напастей немає, хоча можна спробувати вивести загальні положення. Перше. Бажано з самого початку сімейного життя відчувати себе повноцінним членом сім’ї. Добре усвідомлювати свою негідність перед Богом, а не перед чоловіком. Тільки найбільш високоорганізовані чоловіки здатні оцінювати дружин вище, ніж вони самі себе оцінюють.
Так, дружина є помічницею чоловіка, і праця її не менш важлива і повинна поважатися в першу чергу нею самою. Коли у жінки все гаразд з відчуттям власної гідності, оточуючим це, як правило, передається. Не дрібного торгування, хто кращий і важливіший, а спокійного усвідомлення власної сили і значущості. На жаль, знаю приклади, коли жінка мовчазно погоджується, що вона – просто придаток чоловіка, який можна за бажання безболісно видалити. Знаю ситуації, коли в жінку вселяється комплекс неповноцінності. Матеріально залежна – значить, нахлібник.
Змирившись з такою оцінкою чоловіка або свекрухи, жінка може й насправді усвідомлювати себе нахлібником. Років до п’ятдесяти це може набриднути, та спробуй, скинь ярмо, добровільно прийняте тридцять років тому. Щоб не потрапити в таку ситуацію, треба з самого початку її не допустити. На допомогу приходить проста арифметика: праця кухаря, домробітниці і няні коштує зараз дуже дорого. Аналітики порахували, що якщо платити середній домогосподарці за кожну посаду, яку вона виконує вдома (няня, покоївка, бухгалтер і т.д.), то вона повинна отримувати 47280 р. на місяць.
У непрацюючої мами, до речі, більше часу освоювати складне мистецтво планування сімейного бюджету. Деколи вона знаходить блискучі варіанти, а заощадити – значить, заробити. Взагалі, що таке шлюб? Спільна збруя. Чоловік з дружиною везуть віз. І самих себе, і дітей. Тут не до суперечок, хто головніший. Обидва незамінні. Чим злагодженіше везуть, тим легше він їде.
Друге. Треба обов’язково мати яке-небудь захоплення, хобі. Читання, спорт, вишивання, музика, розведення квітів, кішки – що завгодно. Це не означає, що треба витрачати на це масу сил і часу. Щоб живити її, досить займатися улюбленою справою нехай небагато, але регулярно. 
Третє. У наш час надзвичайно багато можливостей, за допомогою Інтернету долаються відстані. Із власного досвіду знаю, що допомагає участь у форумах за інтересами: є форуми молодих і досвідчених мам, літературні співтовариства, різні віртуальні клуби. Не біда, якщо матусі у дворі не приймають в свою компанію або їх суспільство вам нецікаве. Завжди можна знайти близьку по духу людину, нехай і віртуально.
Четверте. Але і живим людським спілкуванням я б не нехтувала. Хай сусідка в бозна-який раз розповідає про те, що ви давно чули. Все-таки вона мила жінка, і дитину може догледіти, поки ви на ринок збігаєте. 
П’яте. Як вогню уникайте комплексу неповноцінності. Якщо є можливість освоїти комп’ютер, навчитися писати електронні повідомлення, водити машину, навчитися плавати – треба використовувати цей шанс. Ні, ви не тупа і не боягузка. Ви розумна, здібна молода жінка. І я теж. У зв’язку з чим обіцяю піти на курси водіння, яких зі своїм топографічним кретинізмом, поганим зором і слабкою реакцією до смерті боюся. Пардон, ви цього не чули. Мені слюсар порадив для кращої орієнтації на місцевості поїздити по освоюваних дорогах спочатку на велосипеді. Отже беру ровер чоловіка і починаю об’їжджати околиці. Приєднуйтеся!
Шосте. Регулярне розвантаження мами від домашньої рутини і періодичний випуск її на волю нянею, бабусею, подругою та іншою підходящою для цієї мети персоною. Не поспішайте закидати мене помідорами ті, кому це недоступно. Мені це більшу частину заміжнього життя також недоступно. Живемо далеко від бабусь, а няні кусаються. Тобто ціни на нянь. Але і тут можна знайти вихід. Наприклад, взаємовиручка подруг з дітьми: ти мені, я тобі. Хоча одного разу на такому попеклася. «Ти мені» опинилося незрівнянно легше, ніж «я тобі». Але треба спробувати ще. 
Сьоме. Завести правило давати собі невеликий відпочинок. Наприклад, у моєї знайомої немає і ніколи не було грошей на няню, але вона відпочивала по-своєму: щодня гуляла по сорок п’ять хвилин. Одна, без непосидючої дитини. У будь-яку погоду. Інакше просто розкисала. Не дивлячись на лад, що панує в сім’ї, вона примусила чоловіка поважати це залізне і неухильне правило. І краще вигадати не могла. Чоловік виявився людиною розумною, до того ж бачив щоденні плоди такого морального розвантаження і фізичного навантаження. Дружина нагороджувала його великим терпінням і витримкою в нерівному бою з побутом і синочком – натуральним вождем червоношкірих.
До речі, єврейський анекдот. Приходить багатодітна мама з ринку і, закрившись на кухні, спокійно і зі смаком їсть. Діти ломляться на кухню, стукають і питають: «Мамо, а що ти там робиш?» Мама відповідає: «Роблю вам здорову маму!» 
Коли зустрічаю на форумах пафосні вислови молодих дівчат про те, що «справжній мамі не можуть набриднути діти, вона повинна кожну хвилину думати тільки про них, забути про себе», я одразу обчислюю: вісімнадцять років, не замужня. І думаю: «Е-е, мила! Поживи з моє! Я теж була як ти. А ти, ймовірно, будеш, як я. Якщо зможеш утілити в життя те, що вимагаєш від нас – я перша тобі аплодуватиму».
Восьме. Не треба чекати милостей від природи, або порятунок потопаючих справа рук самих потопаючих. Якщо ви романтичні і чекаєте, що чоловік вчинятиме, як герой роману або серіалу, ви можете прочекати до старості і розчаруватися в людях. Беріть ініціативу в свої руки. Ви втомилися, вам терміново потрібно на концерт або в кіно, а чоловік цього не помічає. Ви натякаєте, а він не ловить натяк. У такому разі не чекайте скривджено запрошення. Запросіть його самі! Купіть квитки, домовтеся з подругою посидіти з дітьми, відпочиньте. Чоловік оцінить. Перевірено. 
Дев’яте. Прагніть не чекати авралу, а попереджати його. Ось воно накопичується, накопичується, накопичується.Не чекайте, склавши руки, коли вибухне. Я розумію: немає грошей, немає часу, на себе витрачати якось ніяково, є більш насущні потреби. Якщо зовсім дістало, більш насущних потреб, ніж відпочити, немає. Треба це зрозуміти і змиритися. Одного разу наш немолодий друг з великим сімейним стажем застав мене на межі зриву. Я поскаржилася, що день весілля ми абсолютно не можемо відзначити, оскільки няня плюс дорога плюс кафе – це дуже дорого. На що він відповів: «Психіатр коштує дорожче».
У мам, що сидять в чотирьох стінах, є тактика виживання вдома. У кожного вона своя. Коли я, накрита депресією з приводу безвилазного сидіння в чотирьох стінах, поскаржилася батечкові, він вимовив чудові слова: «Тільки не думай, що ось це і є твій хрест. Якщо ситуація абсолютно нестерпна, треба думати, як змінити її». На багато благотворних змін у вигляді нянь і регулярного відпочинку удвох з чоловіком елементарно не було грошей, але я продовжувала шукати. Не в одному, так в іншому треба постаратися змінити ситуацію і зробити її прийнятною. Коли діти підросли, я влаштувалася працювати перекладачем-фрілансером. Потім почали давати і письмові переклади. Пізніше ситуація змінилася, ми переїхали, перекладачі там були не потрібні. Я знайшла несподіваний вихід: відвідини курсів раз на тиждень. В середу ввечері вбираєшся, спілкуєшся в товаристві однодумців, знайомишся з цікавими людьми, отримуєш завдання на наступне заняття, і весь тиждень гріє думка: скоро заняття, треба зробити домашнє завдання, запропонувати тему для обговорення, прочитати те, написати це. І ось вже чистиш картоплю не як рабиня, а з піснею. Робиш замальовки з дітей і дивуєшся з нового, такого, що раптом відкрилося в них. І з натхненням робиш з ними будиночок з коробки з-під кукурудзяних пластівців, пишеш статтю «Про розвиваючі властивості картону». А діти питають: «Мамо, чому ти співаєш? Свято, чи що?» І все це без відриву від дітей, не наймаючи нянь.
Я не вважаю, що моя здобута вища освіта пропадає даремно, що я протухаю вдома, і що мої професійні навички вкриваються цвіллю. Навпаки, я намагаюся все отримане мною в житті перекачати в дітей. Я вчу їх всьому, що знаю сама. Ось середній синок ниє, що йому нудно, а я намагаюся відкрити йому секрет, чому я рідко нудьгую. «Що може бути нудніше за миття посуду або чищення картоплі? Але я прагну ніколи не займатися рутиною «насухо». Я або співаю, або складаю розповідь в голові. Навіть, буває, кидаю комп’ютер і спеціально йду мити посуд: за монотонною роботою приходять цікаві думки». Він теж любить писати, усюди знаходжу його блокноти, замітки, щоденники і листочки. То потішить рано-вранці опусом на тему «Дерева в нашому житті», то виймаю з шкільних штанців листочок з написом: «Пам’яті Джорджа. Спасибі, Джордж. Ти був справжнім другом». Виявляється, ховали ненавмисно роздавлене сонечко. Він склав надгробне слово. То натикаюся на надсекретний щоденник із зашифрованими записами. Не приховуватиму – радію. Щось вже встигла закласти. Тепер поливати, обкопувати… 
Із старшим ходили на концерт. І раптом розумію – ми вже досягли моменту, коли відпочиваєш не від дитини, а разом з нею. У другому відділенні він ткнув мене в бік. «Почалося», - приречено подумала я. А синок запитав: «Мамо, ще квитки купиш?»
Зустрічалися з колишніми однокурсниками. Одинадцять років не бачилися. Багато наших пані зайняли важливі пости, реалізували себе в найнесподіваніших і цікавих галузях. Домосідок було дві: я і Олена. Ми з цікавістю слухали успішних подруг, захоплювалися фотографіями, вбраннями і машинами. Але я зрозуміла, що платити за це доводиться дорогою ціною: багато наших дівчат живуть в неймовірно жорсткому темпі, хронічно не висипаються, мало бачать дітей. А я все придивлялася до Олени. Сиділа вона тихо-тихо. Фотографію показала тільки одну. У неї чудова сім’я, дивно незіпсована дитина. Про себе вона майже нічого не розповідала. Я здогадалася, чому. Щоб ніхто не заздрив.
Один знайомий поділився: «Батько мій був видним ученим, багато чого досяг, але нічим, зовсім нічим не ділився з нами, синами. До нас йому взагалі справи не було. Він-то реалізувався. А ми?» 
Подивіться уважніше на вашого карапуза. Ось він з цікавістю розглядає пірамідку, пускаючи бульки з носа. Або художньо розмазує варення по столі. Або б’є ніжкою в такт музиці. Можливо, перед Вами майбутній Менделєєв, Рахманінов, Столипін. Не прогавите? Помітите? Допоможете?

автор: Людмила Селенська

http://www.pravmir.ru
 

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments: