ЩО ТАКЕ “ПРИРОДНЄ ПЛАНУВАННЯ СІМ’Ї”

11:56 AM 2 Comments

f14Регулювання народження дітей у природний спосіб ґрунтується на природі плідності подружньої пари, зумовленої циклічністю процесів у жіночому організмі. Потенційна плідність чоловіка і жінки суттєво відрізняються. Якщо чоловік плідний постійно від моменту досягнення статевої зрілості і до глибокої старості, то на плідність жінки припадає лише 2% від тривалості її життя.

Чому так мало? Фізіологічна неплідність жінки охоплює період до статевого дозрівання та після настання менопаузи. Парадоксально, але жінка неплідна також упродовж суттєвої частки дітородного віку. Зачаття дитини може відбутися лише протягом однієї доби у менструальному циклі жінки, оскільки після овуляції яйцеклітина живе лише 24 години. Чоловічі статеві клітини, сперматозоїди, можуть за наявності певних умов жити у статевих шляхах жінки пересічно упродовж трьох (до семи) днів. Таким чином, плідність подружньої пари обмежується кількома днями менструального циклу жінки: це загалом день овуляції плюс кілька днів до її настання. Бажаючи відкласти зачаття, подружжя планує статеве співжиття тільки на неплідний період циклу, натомість, прагнучи народити дитину, подружня пара може обрати для співжиття оптимальний час, коли ймовірність зачаття найвища.

Які є методи природного планування сім’ї?
Згідно з поділом ВООЗ, розрізняють такі методи природного планування сім’ї: метод ритму, або календарний, (Огіно-Кнауса); однопоказникові методи — температурний (вузький і розширений) та овуляційний (Біллінгса); багатопоказникові, чи, інакше, симптомо-термальні, методи.
У найдавнішому із методів природного планування сім’ї, календарному методі, який розробили у 30-х роках японський хірург К. Огіно і австрійський патолог Г. Кнаус, період плідності намагалися елементарно підрахувати на основі тривалості останніх 12 попередніх циклів, виходячи, з того, що тривалість другої фази циклу (від овуляції до початку наступної менструації) завжди стала і становить 12-16 днів. Цей метод непридатний після пологів, після викидня, при нерегулярних циклах і в період пременопаузи.
f15Названі далі методи, на відміну від календар­ного, передбачають індивідуальну інтерпретацію кожного циклу та поточне визначення плідного та неплідного періодів. Ці методи ВООЗ рекомендує називати методами розпізнавання плідності (fertility awareness methods, а fertility awareness based methods) (за «FERTILITY AWARENESS METHODS», World Health Organization Regional Office For Europe Copenhagen, 1987, с. 38-40 )
Температурний метод полягає у щоденному вимірюванні базальної температури тіла (температури відпочинку, яку вимірюють після щонайменше 3 годин сну, не встаючи з ліжка) та її занотовування із дотриманням кількох простих правил. Це найпростіший тест на визначення функції яєчників.  У здорової дорослої жінки базальна температура двофазна. У першій фазі (фазі дозрівання яйцеклітини) вона утримується на низькому рівні, натомість у другій (фазі жовтого тіла) її показники підвищуються на 0,2-0,5° С. Треба зауважити, що абсолютні значення високих і низьких температур можуть коливатися в досить широких межах, що залежать від індивідуальних особливостей організму жінки та низки обставин, які супроводжують вимірювання температури (йдеться про те, що базальна температура після овуляції зовсім не обов’язково мусить бути вищою за 37° С). Фаза високих температур починається, як звичайно, за 12-16 днів до наступної менструації. Метою вимірювання базальної температури є розпізнавання овуляції, яка найімовірніше настає у перші 1-2 дні високих температур.
Вузький температурний метод дає змогу визначити лише період неплідності після овуляції (наприкінці циклу). У розширеному температурному методі за допомогою підрахунку визначають також період відносної передовуляційної неплідності. Треба зауважити, що вимірювання базальної температури (незалежно від методу, у рамках якого воно практикується) має ще одну додаткову перевагу – дає змогу дуже рано розпізнати вагітність. Утримування температури на високому рівні впродовж 18-20 днів після підтвердженого стрибка з дуже високою ймовірністю вказує на можливість вагітності, яку пізніше можна підтвер­дити іншими методами.
Овуляційний метод Біллінгса базується на щоденному спостереженні за слизом, який утворюється в шийці матки, та відчуттям, яке виникає у присінку піхви. Протягом циклу залози шийки матки постійно утворюють слиз, який змінюється відповідно до процесів, які відбувають­ся у яєчниках. За даними ВООЗ, близько 97% жінок, незалежно від культурного і освітнього рівня, спроможні за три цикли навчитися спостерігати за слизом та інтерпретувати його зміни. Метод розробили і впровадили у 1960-х роках подружжя лікарів Джон і Евелін Біллінгс, які в той час жили і працювали в Австралії. Під час спілкування з австралійськими аборигенами вони виявили цікаву річ: діти у сім’ях цієї спільноти народжувалися з  великими перервами, через кілька років. Роз­питуючи, як цього вдається досягнути, вони довідалися, що жінки вміють розпізнавати плідний і неплідний періоди свого циклу на основі відчуття, яке у них виникає у присінку піхви: відчуття вологості або мокроти вони трактують як плідність, натомість відчуття сухості – як неплідність. Ці знання дівчатка отримували від матерів у період дозрівання. Водночас у цій спільноті хлопців-підлітків також інформували про таку властивість жіночого організму, і те, що при бажанні відкласти зачаття треба стримуватися від статевих стосунків у плідну фазу циклу, молоді чоловіки сприймали цілком нормально.
Симптомо-термальний метод полягає у спо­сте­­реженні більш ніж за одним проявом плідності для визначення як початку, так і кінця фази потенційної плідності. Це вимірювання базальної температури, спостереження за слизом, та інколи, спостереження за шийкою матки. Дані спо­стережень позначають на спеціально роз­робленій карті та інтерпретують за допомогою кількох простих правил. Відомо кілька різновидів симпто-термального методу, зокрема, австрійський (Ретцера), бірмінгемський (Дж. Кіплей та А. Флинн), американський (ліги Подружжя Подружжю) та ін.

 Яка надійність методів розпізнавання плідності?
f16Надійність різних методів природного планування сім’ї відрізняється настільки ж, як і різних методів контрацепції. Подібно до того, як не можна ставити на один щабель надійність перерваного статевого акту та гормональних контрацептивів, неправомірно говорити про надійність природних методів загалом.
Із усіх методів природного планування сім’ї найменш надійний – календарний метод, який тепер втратив свою актуальність і має лише історичне значення. Все ж треба зауважити, що у тридцяті роки, коли він тільки з’явився, надійність його була вищою. Це зумовлювалося, в першу чергу, розміреністю ритму життя жінки, яка тоді переважно займалася домашнім господарством і вихованням дітей. Відсутність необхідності (та й традиції) праці поза домом давала змогу в значній мірі уникати стресових ситуацій та сприяла стабільності циклу.
Надійність різних методів природного планування сім’ї з вказівкою на дослідження подається у таблиці. Треба зауважити, що ефективність овуляційного методу у різних культурах дещо відрізняється. Якщо у країнах третього світу ефективність його дуже висока, то у країнах Європи вона дещо нижча, що спричинене низкою гігієнічних особливостей. Зокрема, носіння білизни утруднює спостереження за слизом. Вважають також, що симптоми слизу слабше виражені, якщо жінка п’є менше рідини.
Поява нових методів природного планування сім’ї – спочатку температурного, а потім овуля­ційного і симптомо-термального – дала можливість досягнути у природному плануванні сім’ї надійності порівняної з надійністю найдосконаліших на теперішній час методів контрацепції. У нещодавно завершеному у Гейдельберзькому університеті дослідженні із вивчення ефективності симптомо-термального методу (спостереження за слизом + вимірювання базальної температури), яке проводили з 1985 року і яке охоплювало 900 жінок із вивченням їх 17638 циклів, засвідчено, що за умови досконалого дотримання правил методу (тобто за відсутності співжиття із презервативом у плідну фазу циклу) індекс Перла для нього становив 0,6 на 100 пар на 13 циклів. ( за P.Frank-Herrmann, J.Heil, C.Gnoth, E.Toledo, S.Baur, C.Pyper, E.Jenetzky, T.Strowitzki, G.Freundl. The effectiveness of a fertility awareness based method to avoid pregnancy in relation to a couple’s sexual behaviour during the fertile time: a prospective longitudinal study. Human Reproduction pp. 1–10, 2007).

Вимірювання температури, спостере­ження за слизом, а далі … необхідність стримування. Це старомодно, до того ж створює масу незручностей. Хто ж цікавиться такими методами?
За різними даними, природні методи практикують у різних країнах до 11% подружжів, а з урахуванням застосування також бар’єрних контрацептивів у плідну фазу циклу – до 35% подружжів (R.H. Gray and R.T. Kambic Epidemiological studies of natural family planning. Human Reproduction, Vol. 3, No. 5, pp. 693-698, 1988).
Подружжя обирають природне планування сім’ї через різні причин, зокрема, нешкідливість для здоров’я, високу надійність, узгодженість з моральними та релігійними переконаннями. Обравши метод через ту чи іншу конкретну причину, подружжя пізніше виявляє, що він має й інші переваги, про які вони раніше не здога­дувалися, – це розуміння та акцептація свого тіла (як жінки, так і чоловіка), поглиблення сприйняття себе як особистості, поглиблення подружнього зв’язку тощо.
У нещодавно завершеному великому дослід­женні із вивчення надійності симптомо-термального методу найбільшу групу учасниць становили жінки віком від 20 до 30 років. Для цього покоління, як відзначила д-р Петра Франк-Германн, «гормо­нальна таблетка – це вже пережиток минулого, а контрацептивна революція 60-70-х років – лише історія. Натомість альтернативні методи, зокрема, симптомо-термальний, вони вважають цікавими і новаторськими. У процесі дослідження жінки здобули глибокі знання про свою плідність і вміння спостерігати за своїм організмом. Їх тіло перестало бути для них «чорною скринькою», яку знає лише гінеколог. (за «Klinik Ticker» 03/2007).
Під час проведення цього дослідження від методу у зв’язку з незадоволенням ним, відмовилися всього 9,2% на 100% жінок, що досить мало, якщо врахувати, що від гормональних контрацептивів у перший рік застосування відмовляються близько третини жінок.


Якщо метод розпізнавання плідності застосовують для уникнення зачаття, то чим це відрізняється від контрацепції? Адже мета в обох випадках одна і та ж.
Відмінність між природним плануванням сім’ї і контрацепцією можна пояснити лише в контексті партнерства і любові. Дійсно, на перший погляд тут є багато спільного: сучасні методи природного планування сім’ї і контрацепція (зокрема, гормональна) мають однаково високу, хоч і не стовідсоткову надійність; в обидвох випадках треба прикласти зусиль, щоби щось зробити заради регуляції зачаття (безумовно, при застосуванні методів природного планування сім’ї ці зусилля треба прикладати постійно і більшою мірою), зрештою, досить невелика шкідливість контра­цепції для здоров’я (ускладнення від неї не мусять виникати у кожної жінки) тощо.
Безаперечно, що статеве співжиття — це важливий чинник, який єднає подружжя і поглиблює подружній зв’язок. Радість, яку дає вдале статеве співжиття, має величезне єднальне значення і є своєрідним «барометром» подружньої любові. Але трапляються ситуації, коли від нього треба тимчасово відмовитися, наприклад, при вагітності, особливо ускладненій, у післяпологовий період, при хворобі, вимушених від’їздах тощо. Статеві потреби людини не вимагають задоволення під загрозою втрати життя. Вміння у цьому почекати – це суттєвий елемент зрілості людини, навичка, яку можна здобути лише у молодому віці. Важливою рисою подружньої любові є повага до чоловіка чи дружини, вміння прийняти їх разом з усіма обмеженнями.
Розуміння плідності, що виражається у прагненні її знищити, порушує подружній зв’язок: наприклад, чоловік не помічає, що дружину від гормональних таблеток нудить або через «спіраль» вона має тривалі болючі місячні. Виникає питання: чи дійсно він її любить? Культ спонтанності, який наполегливо намагаються впровадити у статеве співжиття і який трактують як «свободу», вимагає постійної сексуальної доступності жінки, чого можна досягнути лише шляхом її знепліднення,– для цього застосовують контрацептиви. Проте знепліднення принизливе для людини, навіть якщо для його виправдання знаходять цілком переконливі за своєю раціональністю аргументи.

Вважають, що слабкою стороною природ­них методів є необхідність періодів вимушеної відмови від співжиття, а також те, що чоловік мусить співпрацювати з жінкою, хоч і не хоче цього. Як же насправді?
Опоненти природних методів дійсно вважають, що період вимушеної абстиненції руйнує подружжя, навіть називають таку відмову від співжиття неприродною. Через цю саму причину припускають, що широке застосування контра­цептивів поліпшує стосунки у подружжі та зміцнює сім’ю. Насправді розповсюдження легкодоступних оральних контрацептивів супроводжувалося масовим руйнуванням подружжя та сім’ї (B.Ryder, H.Campbell. Natural family planning in the 1990s Lancet 1995; 346: 233-34). Дж. Біллінгс коментує це таким чином, що сподівання від штучної контра­цепції щодо «неперервної спроможності до статевого співжиття … які насправді у подружжі нереальні, створює передумови для розпаду подружжя» (Billings J. Natural methods have cross cultural appeal. BMJ 1993; 307: 1357.) Натомість необхідність співпраці чоловіка з дружиною є не слабкістю, а силою природних методів. «Для того, щоб природний метод «працював», потрібна співпраця, але вона потрібна і для стабільності самого подружжя. У парах, де жінка примушує чоловіка до співпраці у близьких стосунках… статевий акт є вираженням глибоких почуттів, вільним вибором, а не використанням іншого для задоволення своєї «непереборної» фізіологічної потреби» (Jarvis G. It makes sense and empowers couples. BMJ 1993; 307: 1358).

Що я говорю, коли питають, які методи контрацепції пропоную?
Я пояснюю, що не можу запропонувати контрацепції ні зі своїх моральних, ні з суто лікарських переконань. Добре відомо, що Церква вважає контрацепцію гріхом, а я намагаюся дотримуватися науки Церкви також у своїй фаховій праці. Натомість я пропоную вивчити, як провадити самоспостереження з метою розпізнавання плідності. Якщо у людей є таке бажання, я допо­магаю їм у цьому, якщо все ж хочуть, наприклад, поставити «спіраль», то мусять звернутися до когось іншого. Все ж найчастіше до мене звертаються жінки, які або вже практикують природні методи планування сім’ї, або хочуть цього навчитися.

Чи можуть якимось чином допомогти методи розпізнавання плідності у тих випадках, коли подружжя не може зачати дитину?
Це можливе у тих випадках, коли немож­ливість зачаття зумовлена так званою зниженою плідністю чи дуже коротким періодом плідності у циклі жінки, який іноді обмежується буквально одним днем. Вміння розпізнати сприят­ливий для зачаття день часто дає можливість швидко досягнути довгоочікуваної вагітності, проте це можливо лише у випадках, коли нема якоїсь іншої фізичної причини для неплідності.

Зореслава Городенчук

лікар-психолог 


http://gospodija.osbm.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=42&Itemid=45

..

2 comments:

Народити лікарям на зло!

9:09 AM 0 Comments

Рік родини, материнський капітал, усміхнені з рекламних плакатів дитячі обличчя - все заради того, щоб жінки народжували. Але, виявляється, суспільство готове схвалити рішення народити дитину тільки якщо ви молоді. А якщо ні? Чітинський корреспондент журналу «Собеседник» Марина Мєтєлева, яка стала в Рік родини мамою, наважилась розповісти, з чим зіштовхується в реальності вагітна жінка, якій за 40.

«Викидень у вашому віці – на краще».

Найсмачніші ягоди – пізні, що дивом залишились на майже голих гілках. Ніколи не думала, що сама стану такою гілочкою, а моя друга дитина – дорогоцінною ягідкою. Сучасна медицина пізніми вважає пологи після 35 років. Таких зараз майже втричі більше, ніж 20 років тому. Комусь хотілося зробити кар'єру, розжитись власним кутком. Когось, як мене, утримували проблеми зі здоров'ям.

–Ну що ви, шановна, з вашими діагнозами в 41 не те, що народити, - завагітніти не вдасться! – запевняла мене лікар обласного діагностичного центру, тицяючи в монітор УЗД.

Надія на другу дитину танула кожним роком. Потім я знову вийшла заміж. Мої схлипування з приводу неможливості завагітніти чоловік сприйняв спокійно: «Подивимось». «Дивились» ми активно: здавали аналізи, відмовились від алкоголю, він кинув палити, ковтали пігулки. Дві довгоочікувані смуги тест на вагітність показав 1 квітня. Я не повірила – День сміху все-таки. Лише на п'ятому тесті зрозуміла: це сталося. Близькі хвилювались: «Як же твоє хворе серце та нирки?» Краще за всіх мене заспокоювала поруга Віка – теж завагітніла.

З жіночої консультації Віку вислали: «Ви, жіночко, дочекайтесь хоча б 7-8 тижнів. На вас час витратиш, а потім у вас викидень трапиться, і все коту під хвіст…» Я так довго чекати не могла, пішла до знайомого гінеколога.

— Випробовування попереду неабиякі, - попередив він. – Але все можна вирішити.

Як виявилось, недарма він попереджував. На 8-му тижні почались перші ускладнення. В консультації дали направлення у відділення патології вагітних пологового будинку №2.

— Загроза викидня, але у вашому віці, це, певно, на краще, - ошелешує черговий лікар. – Дамочки – не юнки думають, що у них клімакс наступив, а потім «клімакс» ворушитись починає. Не переживайте, ми вам допоможемо позбавитись від наслідків викидня.

Коли повернувся дар мови, я пішла напрямки до завідуючої відділенням…

Я обіцяла заявити в прокуратуру, що мене підштовхують до аборту.

Перед випискою нашу палату попросили переїхати в сусідню – для абортниць, де щойно зробили ремонт. Щоб швидше вивітрювався запах фарби, медперсонал улаштовував постійні протяги. Врешті-решт, мене з високою температурою та загостренням пієлонефриту швидкою відвезли в нефрологічне відділення обласної лікарні. Там біля мого ліжка зібрались люди в білих халатах.

— Марино Василівно, це члени консиліуму, на який ми запрошуємо всіх вагітних, - пояснила завідуюча нефрологією. – Тут найкращі спеціалісти лікарні, вони визначать, чи можна вам народжувати.

Сувора гінеколог, як «спеціаліст із 30-річним стажем», порадила аборт:

— Навіщо ризикувати в такому віці? Ви ж можете померти у пологах, можуть нирки відмовити, навіть якщо виносите дитину. Такі безвідповідальні матусі підвищують нам рівень материнської смертності!

Комісія ретирувалась акурат на моїй обіцянці заявити в прокуратуру, що мене під'юджують до вбивства дітей.

Між тим УЗД показувало вже справжню людинку. Мені здавалось, що його ручки та ніжки ворушаться спеціально для мене – мовляв, привіт, мамо, незабаром побачимось.

«Вагітна? Я теж хворий!»

Потім виявилось, що знову потрібно лікувати нирки. Знову лікарня! І щоб до неї потрапити, треба взяти направлення в поліклініці. Для Чіти в розпал літа це – як взяти Бастилію. Натовпи потерпаючи від 35-градусної спеки пенсіонерів облягали єдиного терапевта, який не пішов у відпустку. «Вагітна? Я теж хворий!» Жвавий дідок відштовхував мене від двері кабінету. «Раз можете народжувати, значить, і в черзі посидите!» місяць у добрих нефрологів на 9-му поверсі клінічної лікарні пролетів непомітно. Ще місяць пощастило побути вдома. Потім почалось дещо неприємне з красивою назвою «багатоводдя», і я потрапила в новий крайовий перинатальний центр. Колеги в нотатках вихваляли тамтешню апаратуру для новонароджених, нові стіни, не захоплені стафілококом, високопрофесійних колектив. Хотілось, щоб маленький народився саме тут. Але не на 32му тижні! Поки загроза життю малюка не зникла, кожний день видавався за два.

На УЗД дитина ніяк не хотіла показати, якої вона статі. Тому в крамниці ми купляли не рожеве та блакитне, а жовте та зелене. Чоловік жартував: «Буде екологом». Ми вже знали, коли будемо відзначати його день народження: на 2 грудня назначили кесарів розтин.

— Ви на кесарів? Халат знімайте. — Анестезіолог з ходу спитала про вік. — 41? Вам що, 250 тисяч заробити захотілось? І не шкода людям свого здоров'я. Робимо загальний наркоз.

І майже одразу:

— Прокидаймося, Марино!

 Там же, в реанімації, я вперше побачила свою доньку.

Я дійсно отримала сертифікат на материнський капітал. Він виявився ювілейним – 9 тисячним у Забайкаллі. В той же день з чоловіком прочитали в Інтернеті про дослідження, проведене у Великобританії. Там збереглись записи про 13 тисяч жінок, які жили з 1740 по 1875 рік. Вчені порівняли дати народження дітей та вік породіль. Ті, що завели дитину в більш пізньому віці, жили майже на 15 років довше. Добра втіха для нас, 40-річних вагітних, які викликають у суспільства таке неприховане роздратування. Але це не головне.

Матеріал журналу "Собеседник".

http://orthomed.ru/

http://noabort.org.ua/

..

0 comments:

У січні населення скоротилося на 20 тисяч осіб

11:45 PM 0 Comments

З 1 грудня 2008 року по 1 січня 2009 року чисельність населення України зменшилася на 20 тис. осіб - до 46,14 млн.Про це повідомляється на веб-сайті Державного комітету статистики. Також згідно з останніми даними, із загального населення країни міське складає 31,6 млн осіб. У січні-грудні 2008 року народилося 510,6 тис. осіб, померло - майже 754,5 тис., з яких 5049 - діти у віці до одного року. Коефіцієнт народжуваності - 11 на 1 тис. осіб, смертність - 11,6.

Також стало відомо, що шлюбів в Україні за цей період зареєстровано майже 322 тис., розлучень - +166,8 тис. Загальний коефіцієнт шлюбів - 7 на 1 тис. населення, розлучень - 3,6.

Згідно останнього перепису населення України, проведеного 5 грудня 2001 року, в країні проживало 48 млн 457,1 тис. чоловік.

Згідно з даними Держкомстату, на кінець 1990 року в Україні проживало 51,94 млн осіб, 1991 - 52,06 млн, 1992 - 52,24 млн. Потім пішов спад: 1993 - 52,11 млн, 1994 - 51,73 млн, 1995 - 51,3 млн, 1996 - 50,82 млн, 1997 - 50,37 млн, 1998 - 49,92 млн, 1999 - 49,43 млн, 2000 - 48,92 млн, 2001 - 48,46 млн чоловік.

як повідомлялося, після перепису, в 2002 році статистика наводила дані про трохи більше 48 млн осіб, в 2003 - 47,62 млн, на кінець 2004 року - 47,28 млн.

Раніше 12 лютого повідомлялося, що в період 2009-2050 років чисельність населення в Україні скоротиться на 15 млн. чоловік. Про це говориться в новій доповіді Генерального секретаря ООН про світові демографічні тенденції.

Разом з тим, згідно з офіційними даними, в Україні упродовж 2008 року вперше за десять років народжуваність перевищила смертність одразу в трьох регіонах України. Найкращі показники у Києві, Закарпатській та Рівненській областях.

За матерiалами: УНІАН
http://uaoc.net

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Народити лікарям на зло!

4:46 AM 0 Comments

    Рік родини, материнський капітал, усміхнені з рекламних плакатів дитячі обличчя - все заради того, щоб жінки народжували. Але, виявляється, суспільство готове схвалити рішення народити дитину тільки якщо ви молоді. А якщо ні? Чітинський корреспондент журналу «Собеседник» Марина Мєтєлева, яка стала в Рік родини мамою, наважилась розповісти, з чим зіштовхується в реальності вагітна жінка, якій за 40.

«Викидень у вашому віці – до кращого». Найсмачніші ягоди – пізні, що дивом залишились на майже голих гілках. Ніколи не думала, що сама стану такою гілочкою, а моя друга дитина – дорогоцінною ягідкою. Сучасна медицина пізніми вважає пологи після 35 років. Таких зараз майже втричі більше, ніж 20 років тому. Комусь хотілося зробити кар'єру, розжитись власним кутком. Когось, як мене, утримували проблеми зі здоров'ям. –Ну що ви, шановна, з вашими діагнозами в 41 не те, що народити, - завагітніти не вдасться! – запевняла мене лікар обласного діагностичного центру, тицяючи в монітор УЗД. Надія на другу дитину танула кожним роком. Потім я знову вийшла заміж. Мої схлипи з приводу неможливості завагітніти чоловік сприйняв спокійно: «Подивимось». «Дивились» ми активно: здавали аналізи, відмовились від алкоголю, він кинув палити, ковтали пігулки. Дві довгоочікувані смуги тест на вагітність показав 1 квітня. Я не повірила – День сміху все-таки. Лише на п'ятому тесті зрозуміла: це сталося. Близькі хвилювались: «Як же твоє хворе серце та нирки?» Краще за всіх мене заспокоювала поруга Віка – теж завагітніла. З жіночої консультації Віку вислали: «Ви, жіночко, дочекайтесь хоча б 7-8 тижнів. На вас час витратиш, а потім у вас викидень трапиться, і все коту під хвіст…» Я так довго чекати не могла, пішла до знайомого гінеколога. «Випробовування попереду неабиякі, - попередив він. –Але все можна вирішити». Як виявилось, недарма він попереджував. На 8-му тижні почались перші ускладнення. В консультації дали направлення у відділення патології вагітних пологового будинку №2. «Загроза викидня, але у вашому віці, це, певно, на краще, - ошелешує черговий лікар. – Дамочки – не юнки думають, що у них клімакс наступив, а потім «клімакс» ворушитись починає. Не переживайте, ми вам допоможемо позбавитись від наслідків викидня». Коли повернувся дар мови, я пішла напрямки до завідуючої відділенням… Я обіцяла заявити в прокуратуру, що мене підштовхують до аборту. Перед випискою нашу палату попросили переїхати в сусідню – для абортниць, де щойно зробили ремонт. Щоб швидше вивітрювався запах фарби, медперсонал улаштовував постійні протяги. Врешті-решт, мене з високою температурою та загостренням пієлонефриту швидкою відвезли в нефрологічне відділення обласної лікарні. Там у мого ліжка зібрались люди в білих халатах. «Марино Василівно, це члени консиліуму, на який ми запрошуємо всіх вагітних, - пояснила завідуюча нефрологією. – Тут найкращі спеціалісти лікарні, вони визначать, чи можна вам народжувати». Сувора гінеколог, як спеціаліст із 30-річним стажем», порадила аборт: «Навіщо ризикувати в такому віці? Ви ж можете померти у пологах, можуть нирки відмовити, навіть якщо виносите дитину. Такі безвідповідальні матусі підвищують нам рівень материнської смертності!» Комісія ретирувалась акурат на моїй обіцянці заявити в прокуратуру, що мене під'юджують до вбивства дітей. Між тим УЗД показувало вже справжню людинку. Мені здавалось, що його ручки та ніжки ворушаться спеціально для мене – мовляв, привіт, мамо, незабаром побачимось. Потім виявилось, що знову потрібно лікувати нирки. Знову лікарня! І щоб до неї потрапити, треба взяти направлення в поліклініці. Для Чіти в розпал літа це – як взяти Бастилію. Натовпи потерпаючи від 35-градусної спеки пенсіонерів облягали єдиного терапевта, який не пішов у відпустку. «Вагітна? Я теж хворий!» Жвавий дідок відштовхував мене від двері кабінету. «Раз можете народжувати, значить, і в черзі посидите!» місяць у добрих нефрологів на 9-му поверсі клінічної лікарні пролетів непомітно. Ще місяць пощастило побути вдома. Потім почалось дещо неприємне з красивою назвою «багатоводдя», і я потрапила в новий крайовий перинатальний центр. Колеги в нотатках вихваляли тамтешню апаратуру для новонароджених, нові стіни, не захоплені стафілококом, високопрофесійних колектив. Хотілось, щоб маленький народився саме тут. Але не на 32му тижні! Поки загроза життю малюка не зникла, кожний день видавався за два. На УЗД дитина ніяк не хотіла показати, якої вона статі. Тому в крамниці ми купляли не рожеве та блакитне, а жовте та зелене. Чоловік жартував: «Буде екологом». Ми вже знали, коли будемо відзначати його день народження: на 2 грудня назначили кесарів розтин. «Ви на кесарево? Халат знімайте». Анестезіолог з ходу спитала про вік. «41? Вам що, 250 тисяч заробити захотілось? І не шкода людям свого здоров'я. Робимо загальний наркоз». І майже одразу: «Прокидаємось, Марино!» Там же, в реанімації, я вперше побачила свою доньку. Я дійсно отримала сертифікат на материнський капітал. Він виявився ювілейним – 9 тисячним у Забайкаллі. В той же день з чоловіком прочитали в Інтернеті про дослідження, проведене у Великобританії. Там збереглись записи про 13 тисяч жінок, які жили з 1740 по 1875 рік. Вчені порівняли дати народження дітей та вік породіль. Ті, що завели дитину в більш пізньому віці, жили майже на 15 років довше. Добра втіха для нас, 40-річних вагітних, які викликають у суспільства таке неприховане роздратування. Але це не головне.

Матеріал журналу “Собеседник”.

http://www.orthomed.ru

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Ті, що не мають гробу

3:38 AM 0 Comments

   Поштовхом до написання цієї статті став суботній похід на каву з давньою знайомою. Вікторія Р. за волею батьків у двадцятирічному віці зробила аборт. Батько дітей (Віка чекала двійнят) був чорношкірим, і її мати наполягала на аборті, аргументуючи це рішення так: «Що скажуть сусіди про чорношкірих онуків?». А Вікторія мріяла стати мамою, незважаючи ні на рішення батьків, ні на втечу батька. Однак мати не зупинилась ні перед чим, примусово відвезла доньку до лікарні, наполягаючи на перериванні вагітності. Від усіх переживань, нервів та стресів вагітність завмерла на третьому місяці… А сьогодні лікарі констатують, що Вікторія завагітніти більше не зможе. 

І таких історій з різноманітними причинами, обставинами та сюжетними лініями безліч. Тема абортів доволі складна і багатопланова, розв'язати її миттєво неможливо, але перший крок до цього — не мовчати.
Сьогодні ніхто не тикає пальцями на матерів-одиночок, не називає їх покритками та не обмазує паркан смолою. Суспільство з роками стало більш цивілізованим, засобів контрацепції побільшало, проте кількість абортів все ж не зменшується. Вони є для багатьох жінок єдиним, на їх думку, шляхом вирішення проблеми. Тим часом Церква категорично засуджує таке насильне переривання вагітності і розцінює це як вбивство.

Щоправда, заборона абортів, навіть на державному рівні, — це ще не вихід. До заборон рідко прислухаються. Приміром, у Польщі немає абортів, бо є заборона на них. Проте, за повідомленнями польської преси, кількість охочих позбутись небажаної вагітності не зменшилась — лише тепер для цього полячки їдуть за кордон.

За нашими ж законами кожна жінка може перервати небажану вагітність, якщо вона не більше 12 тижнів. Хоча не завжди закон сприймається як табу, в деяких випадках термін вагітності не відіграє ролі, адже мати вже вирішила, що дитина не повинна з'явитися на світ.

Мовою цифр

Як пишуть інтернет-видання, у нашій державі на 100 пологів припадає 94 аборти. За цими підрахунками, Україна щорічно втрачає майже мільйон потенційних українців. І водночас ми бідкаємося, що можемо зникнути з земної кулі як нація!

За результатами адміністративної звітності, в нашій області за 2007 рік зроблено 4 444 аборти. Погодьтеся, цифра вражаюча. Окрім цього, вік жінок, що зробили аборт, доволі юний — від 15 до 34 років.

В Україні лише 2% жінок віком до 40 років не зробили жодного аборту. Щороку аборти роблять 22 з 1000 жінок дітородного віку, повідомляють сайти, посилаючись один на одного. Такий показник у 10-20 разів перевищує показник розвинутих країн Європи. За даними Всеукраїнської громадської організації «Доля», лише за роки незалежності українки зробили 30 млн. абортів!

Щодо причин абортів, то можна виділити три групи жінок, які свідомо вбивають своє потомство:

15% загальної кількості абортів роблять недосвідчені молоденькі дівчатка-підлітки, які недавно пізнали смак «дорослого» життя. Як правило, вони матеріально, психологічно і соціально залежні від батьків і тому вибирають аборт, бо бояться покарання й осуду з їх боку. У дівчат віком 15-17 років 75% вагітностей закінчується абортом, тобто на одні пологи припадає в середньому п'ять абортів.

Другу групу можна умовно назвати «жінки з безвихідною ситуацією». До цієї групи входять зрілі жінки, аборт яких зумовлений незапланованою вагітністю, що виникла в результаті неефективності контрацептивів, згвалтування, через хворобу, яка забороняє народжувати чи за відсутності соціальних умов для виховання дитини.

Є ще жінки, які свідомо використовують аборт як засіб для «запобігання вагітності».

Вважають, що матір має право вибору — народжувати чи ні, але чомусь усі мовчать про те, що дитина теж має право, — право на життя. Іван-Павло II дуже влучно сказав про ненароджених дітей: «…ті, які не мають гробу, бо ніколи не мали колиски». Тож чому ми все-таки позбавляємо малюків права на життя — щасливе дитинство та спокійний спочинок? Не хотілося б, щоб це питання залишилося риторичним, так і не дочекавшись відповіді.

Аборт через призму історії

Перші відомості про способи переривання вагітності можна знайти в єгипетському папірусі Еберса (1760 р. до народження Христа). Народам Сирії, Вавилону, Індії, Китаю, Персії та інших стародавніх країн також були відомі різноманітні способи знищення ненароджених.
У деяких стародавніх країнах аборти суворо карались законом. За часів царювання інків, у Перу, за аборт призначалась смертна кара. У Стародавній Індії переривання вагітності було заборонене лише особам привілейованих каст, а для нижчих каст заборони не існувало.
У Стародавньому Римі, навпаки, аборти були дозволені, поширювались серед рабинь, щоб вони могли ефективніше виконувати свої обов'язки. Знатні римлянки йшли на аборти заради збереження краси. Однак вічна краса ціною невинних життів не заворожує, а, навпаки, відлякує, бо пахне смертю…

У стародавньому світі погляди на аборти були вже тоді протилежними: батько медицини Гіппократ вважав аборт злочином і виступав проти нього, в той час як лікарі Стародавньої Греції мотивували їх медичними показаннями.

Законодавства різних країн у середні віки передбачали суворі покарання за аборти, проте зменшити прагнення матерів позбутися своїх дітей так і не змогли. Приміром, згідно з кодексом іспанського короля Карла V смертна кара призначалася не лише особам, які виконували аборт, але й горе-матерям. В Англії до 1837 року за аборт, здійснений після того, як були відчутні рухи дитини, призначались тюремне ув'язнення, бичування і навіть смертна кара.
Аборти не є візитною карткою сучасності. Як бачимо, аборти — це проблема, яку не можна вирішити забороною.

Аборти очима релігії

Церковні канони незмінно захищають людське життя з моменту його зачаття, аборт вважається одним з найтяжчих гріхів. Аборт заборонений більшістю світових релігій — християнством, ісламом, іудаїзмом, буддизмом тощо.

Згідно з християнським вченням свідомо вчинений аборт є вбивством людини, порушенням однієї з Десяти Заповідей — «Не вбивай». Дідах — трактат ранніх християн, вчення 12 апостолів прямо забороняє аборт. Натомість Біблія не робить спеціальних згадок власне про аборт, однак неодноразово згадує про ненароджене життя.

З релігійної точки зору, аборт не може бути виправданий ні медичними, ні соціальними показниками, навіть у разі коли, на думку лікаря, доношування плоду до кінця вагітності пошкодило б здоров'ю матері. Лікарі ж також можуть помилятися. У випадку якщо під час пологів доводиться вибирати між життям матері чи дитини, то вибір повинні робити ті, кого це безпосередньо стосується, а не лікарі.

Отець Стефан Жолоб'юк УАПЦ сіл Забережжя та Іваниківки Богородчанського району розповідає: «Від Господа Бога походить кожне людське життя, наділене безсмертною душею. Тільки Бог дає життя і має право його відібрати. Ніхто з людей не має права вбивати в лоні матері невинну дитину — ані мати, ані лікар, ані найвищий суд держави. Дітовбивство накладає на родину «пляму Каїна» і тягне прокляття на цілий рід. Убивство дитини в лоні є тяжким злочином, злочином, тяжчим від убивства людини, бо дитина в утробі беззахисна, невинна й немічна».
Аборт — однозначно вбивство. Проте чомусь меншим гріхом вважається відмова матері від дитини вже після родів. Так, вона виносила дитину, привела її на світ, а потім залишила її десь на смітнику, а в кращому разі — в лікарні або під дверима монастиря. Тому свідомо привести в світ нове життя без надії на світле майбутнє — теж злочин, і не меншої ваги. Отець Стефан продовжує: «Аборт вчинити — це тяжкий гріх за канонами Церкви. Покинути дитину після народження теж вважається гріхом. Але найоптимальніше — народити і здати її в дитячий будинок. Держава виховає, знайдуться люди, які захочуть це немовля усиновити».
Життя — це вічна нерозгадана таїна. Діти — це диво. І як боляче, що матері вирішують не долучати маленьке диво до цього таїнства. І перспектива тяжкого гріха їх не зупиняє. І часто річ не в силі віри чи безвір'ї, в життєвих переконаннях, просто дитина з якихось причин небажана.
Про що мовчить медицина?

Аборт є складною операцією, після якої часто виникають різноманітні ускладнення (від 2 до 3%). Таку операцію можна здійснити як у державних, так і в приватних медичних установах, причому кількість останніх з роками збільшується.

За роз'ясненням щодо специфіки абортів я звернулась до лікаря-гінеколога Богородчанської центральної лікарні Віталія Семенчука: «У нашому районі на аборт зважуються одиниці, крім того, ми стараємося відмовляти матерів від цієї процедури. А після 20-тижневого терміну вагітності жінку направляємо до Івано-Франківська. Так, є окремі випадки, коли аборт є необхідністю, — це важкі захворювання матері, несумісні з вагітністю. А щоб зменшити кількість абортів в Україні, я вважаю, що державі потрібно подбати про створення відповідних умов, за яких у жінок виникатиме бажання народжувати дітей, адже найпоширеніша причина абортів — фінансові та побутові проблеми життя».

Головний лікар міського клінічного пологового відділення Михайло Прутніков заявляє: «Ми категорично проти абортів, кожну жінку намагаємося відрадити. Особисто я вважаю, що аборт — великий гріх. Але попри це абортів більше, ніж пологів».

Очима чоловіків

Аборти не є виключно жіночою проблемою, як звикли її сприймати. Чоловіки мають безпосередній стосунок до цієї болючої теми. За власними спостереженнями можу ствердити, що частина представників чоловічої статі вважає аборти звичайною процедурою… Під впливом таких думок згадався вислів Флорина Кеннеді: «Якщо б чоловік міг завагітніти, аборт був би церковним таїнством». Можливо, тоді чоловіки змінили б своє ставлення до абортів. А ниніѕ Звичайно, що відмахнутися, втекти, залишити вагітну наодинці з проблемою, звалити все на тендітні жіночі плечі легше. Проте не гуманніше і не чесніше перед собою. Життя майбутньої дитини все-таки залежить передусім від обох батьків, а тоді вже від лікарів, священиків та суспільства.

Роман, 28 років, розповідає: «Коли мені було дев'ятнадцять моя перша дівчина завагітніла і після моїх довгих умовлянь зробила аборт. Я зрадів, адже позбувся тягаря, втік від відповідальності. Через кілька місяців ми розлучилися. А через три роки я одружився. З моєю теперішньою дружиною не можемо мати дітей, а мені здається, що це розплата за молодечі гріхи. Я був молодий і не розумів, що діти — це радість, яка не може бути небажаною».

А насамкінець хочу процитувати слова американського гінеколога
Б. Натансона: «Хочу сказати, чим насправді є переривання вагітності. Особисто я винен у 75 тисячах операцій аборту, здійснених у клініці, якою я керував. Нині я виступаю на захист людського життя. Я не якась неосвічена, примітивна людина. Не католик, не протестант. Я атеїст. Моє переконання не продиктоване мотивами релігійними чи етнічними: це винятково науковий результат. Я прийшов до висновку, що немає жодної різниці між 12-тижневим і 28-тижневим плодомѕ Аборт — це дітовбивство. Під час операції дитина відчуває ті самі муки, що й доросла людина, яку четвертують».

http://www.vezha.org

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Каждые 27 секунд в Европе совершается аборт

2:22 AM 0 Comments

Каждые 27 секунд в Европе совершается аборт РИА “Новости” Аборты в Европе совершаются в среднем каждые 27 секунд - к такому выводу пришли эксперты независимого Института семейной политики из Норвегии. Эксперты
утверждают, что каждая пятая беременность в Европе заканчивается абортом: на 6,4 млн беременностей в год совершается 1,16 млн абортов. 

Чтобы сделать эту цифру более наглядной, авторы исследования сообщают, что ежегодно от абортов погибает в полтора раза больше людей, чем все население Кипра (790 тысяч человек). Согласно официальным статистическим данным, в 2007 г. в России было совершено 1,6 млн абортов, из них 20% - девушками моложе 18 лет. За то же время в стране зафиксировано 1,5 миллиона новорожденных. Рекорд советского периода был зарегистрирован в 1963 г., когда было совершено 5,5 млн официальных абортов.

http://www.orthomed.ru

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Чим небезпечний аборт?

2:10 AM 0 Comments

Не варто ставитися до аборту поблажливо, за словами фахівців, він є складною гінекологічною операцією.

А це означає, і сприймати штучне переривання вагітності слід саме так. Адже в результаті проведення аборту можуть розвинутися запальні захворювання, виснажитися функціональний шар, що може привести до безпліддя.

Але, навіть в тому випадку, якщо вагітність наступає, жінка має всі шанси зіткнутися з наслідками проведеного раніше аборту.

Шийка матки може втратити свою здатність утримувати плодове яйце. Таке ускладнення можливе після операції по штучному перериванню вагітності в результаті пошкодження шийки матки абортативними інструментами.

Частіше таке ускладнення виникає при першій перерваній вагітності, адже шийка є ще дуже пружною, має вузький вхід, і її дуже легко травмувати розширенням з використанням хірургічного інструментарію.

Якщо ж це відбулося, то вагітність, що наступила надалі, може закінчитися мимовільним викиднем, частіше це відбувається на 16-18 тижні вагітності.

Часто плодове яйце покидає жіночу матку без больових відчуттів, супроводжуючись кров`яними виділеннями з піхви.

Утримати шийку матки закритою і запобігти подібному результату вагітності цілком під силу медикам, правда, лише у тому випадку, коли про таке ускладнення аборту вони обізнані наперед. Тоді буде потрібно лише накладення швів на шийку, щоб вона зберегла свої функції.

Але, на жаль, про патологію шийки матки гінеколог дізнається в найостанніший момент, коли викидень вже відбувся і лікар не в змозі змінити ситуації.

У його силах лише прийняти адекватні заходи по збереженню майбутніх вагітностей.

До викидня, як до можливого результату після проведеного аборту, може привести і зміна гормональної регуляції.

При настанні вагітності жіночий організм повністю перебудовується на новий режим, змінюється і гормональний фон.

В організмі майбутньої мами зміни направлені природою на те, щоб забезпечити правильний і комфортний розвиток плоду.

Якщо ж вагітність уривається штучним шляхом, то це може привести до збою в роботі ендокринної системи, в яку входять і яєчники, і гіпофіз і т.д.

З цього виходить, що при настанні наступної вагітності майбутньому малюкові не буде забезпечена необхідна гормональна підтримка.

Адже на першому етапі вагітності, тобто в першому триместрі, в питанні збереження плоду важливу роль грає гормон під назвою прогестерон, а його дефіцит в організмі може привести до мимовільного переривання вагітності.

В цьому випадку теж можна допомогти, для цього слід звернутися до лікаря, який призначить прийом спеціальних препаратів, які допоможуть справитися з проблемою.

http://www.intv-inter.net

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Чоловіки штовхають жінок на аборт

2:08 AM 0 Comments

Ольга Годованець, журнал «Главред»
Держава довго не мала часу говорити про дітей – які з'являються на світ, які живуть з батьками й без них, і про тих, які залишаються ненародженими.

Насправді, аборт – це не питання моралі. Дозволяти чи забороняти, вбивство це чи одна з операцій, життя в лоні матері – це «плід» чи «маленька людина» – питання у нашій країні не в цьому. Бо хто має право читати мораль жінці, вказувати, що не треба робити, коли вона здебільшого залишається сама з проблемою незапланованої вагітності, не бачить майбутнього для дитини і себе? Егоїзм? Можливо. Але далеко не тільки він.

Без пуповини

Багато хто говоритиме про гріх перед Богом. Та Бог – у кожному з нас, у кожного свій, і кожен йде до Нього своєю дорогою. Навіть через убивство, як називають аборт противники цього явища – свідоме чи неусвідомлене, яке назавжди залишає брутальний слід на психіці жінки. Наприклад, одне з досліджень, яке провели учені США, показало, що понад 80% абортованих жінок виявляють самонищівну поведінку: висловлюють почуття ненависті до себе, вживають наркотики і починають пити, мають суїцидальні настрої. Майже 30% жінок намагалися вчинити самогубство, половина з них робила спроби двічі або більше разів. Удесятеро частіше трапляються випадки самогубства у дівчатокпідлітків, які зробили аборт.

Ці дослідження також вказали на низку інших проблем у поведінці жінок, які пішли на штучне переривання вагітності. Наприклад, насильство над дитиною більш поширене серед матерів, які робили аборт (насильство над дітьми зросло на 500% за перші десять років після легалізації абортів у США у 1973-му). Близько половини абортованих жінок мають проблеми у сексуальному житті: відсутність задоволення і біль під час статевого акту, відраза до сексу та чоловіків загалом, хаотичне статеве життя.

Крім психологічних наслідків, зростає ризик втрати здоров'я – з абортом асоціюються понад 100 потенційних ускладнень. Аборт удвічі збільшує ризик раку грудей, до 5% абортованих жінок не можуть більше мати дітей, що більше абортів робить жінка, то вірогідніше отримати фібріому матки, зростає ризик позаматкової вагітності й втрати колись, напевно, таки бажаної дитини.

Але чи йшли б багато жінок на такий ризик для свого здоров'я, якби були більш-менш упевнені у своєму майбутньому, зокрема в матеріальній його частині? Якби мали підтримку родини, а не тваринний страх заплямувати честь сім'ї, яку більшість підлітків, як показують останні дослідження українських психологів, не вважає гідною наслідування? Не зважали на осуд громади – «А що люди скажуть?». Але відколи кохання стало гріхом, народження дитини – соромом, а замовчуване фізичне насилля над жінкою і алкоголізм чоловіків – честю і гордістю для людини й родини? Чому за це нікому не соромно і ніхто не переймається тим «що люди скажуть», побачивши синці на обличчі й тілі жінки?

Але головне у питанні «якби…» – це не боятися обговорювати проблеми і вчасно отримувати потрібні знання про сексуальне здоров'я, особливо для підлітків – як жінок так і чоловіків, – а не здобувати їх виключно на практиці з часто таким неминучим наслідком, як вагітність.

Якщо у державі, де ніхто ні перед ким ні за що не відповідає, – держава за громадян, політики за світле майбутнє хоча б у близькій перспективі, правоохоронці за порядок, громадяни перед законом, еліта за плебс, церква за cпокій душі, батьки за дітей, чоловіки за жінок і навпаки; де де-факто не працюють такі поняття, як «право», «обов'язок», «совість», «закон» і «мораль»; якщо суспільство, яке дуже успішно навчилося купувати і продавати крім предметів ще й власні почуття, але не пропонує знань і чесних відкритих стосунків у всьому, – то що краще?..

«Я виступаю за повну заборону даного явища у нашій державі» – прочитала на одному блозі в Інтернеті думки молодого чоловіка. Його аргументи такі: «З християнської точки зору це злочин». Але у філософії злочину питання не полягає в його забороні – питання у свідомому виборі йти на злочин. Наступний аргумент: «Вважаю, хай краще держава виховує дітей, ніж вони просто не народяться. Безумовно, якість того виховання є абсолютно недосконалою, (…) але все ж переконаний, що історія знає тисячі вихованців дитячих будинків, що стали в майбутньому великими людьми». Напевно, історія і знає тисячі таких прикладів за історію людства. Але скільки мільйонів імен вона так і не записала на своїх скрижалях? Ще одна теза автора: «Аборт – це злочин, і людина, котра потурає у здійсненні злочину, має нести кримінальну відповідальність». Це фундаментальна філософія у суспільстві розвинутого соціалізму, де є всі умови ростити дітей «по зальоту». У нашому ж випадку ситуація тоді дійде до абсурду, бо доведеться садити всіх, включно із Богом, бо Він Вирішив Дати Нове Життя тим, хто не хотів його брати…

Чоловіки штовхають жінок на аборт

У ставленні до проблеми штучного переривання вагітності українські чоловіки різного віку і статків є практично однодумцями – свідчить міні-дослідження, яке провів «Главред», цікавлячись ставленням чоловіків до аборту. Його результати прокоментує доктор медичних наук, психіатр Маріанна Маркова:

Чому ми вирішили опитати саме чоловіків? У переважній більшості популярних і наукових статей про аборти автори та інституції здебільшого апелюють до жінок, покладаючи на них відповідальність або провину за рішення позбутися небажаної дитини. Крім цього, на побутовому рівні тему штучного переривання вагітності теж продовжують вважати суто «жіночою», хоча у процесі зачаття дитини, навіть випадковому, позаплановому і несподіваному, беруть участь особи двох різних статей. Тому для нас насамперед було цікаво дізнатися позицію чоловіків та аргументи, які наводить жінка, йдучи на аборт. Головне запитання, яке поставив «Главред», – скільки разів у житті ви давали гроші на аборт для жінки (дружини чи подруги, статус ролі не грає)?

Одразу варто зазначити, що всі чоловіки, яким ми надіслали листи (108 адрес), мають як мінімум одну вищу освіту, володіють іноземними мовами, більшість із них – публічні або відомі люди у різних сферах суспільного життя (від шоу-бізнесу до політики, від студентів до вчених-інтелектуалів, від тих, хто постійно мешкає в Україні, до тих, хто часто живе за кордоном). Словом, багато наших адресатів могли б бути потенційними героями найпопулярнішої у США програми, яку веде Опра Вінфрі, де люди зі статусом висловлюють своє ставлення і разом із суспільством вирішують «гарячі» життєві проблеми.

За два тижні ми отримали 18 відповідей. На запитання «скільки?», дев'ятеро адресатів відповіли заперечно, що «ніколи не давали грошей на аборт жінці», троє – уникли прямої відповіді на запитання, ще п'ятеро відповіли на нього ствердно (два і більше разів, при цьому один із респондентів зазначив, що «жінки не завжди робили аборт, уникаючи вагітності, до якої причетний я»), і один респондент сказав, що якось його партнерка повідомила про небажану вагітність з вимогою грошей на аборт. На пропозицію чоловіка йти разом у клініку вона не погодилася, але й про гроші більше не натякала. До речі, як запевняють лікарі, сьогодні жінки не часто приходять на аборт самі.

Досить різні чоловіки: за віком (від 24 до 50 років), за місцем проживання (Схід – Центр – Захід), видом діяльності, вихованням та світоглядом, одружені і вільні, відповідальні й не дуже – у ставленні до проблеми аборту є практично однодумцями. Наразі у жодного з опитаних ця проблема не викликає піднесення або схвалення. Дехто ставиться доволі спокійно, для інших – аборт є абсолютно неприйнятним. Але ця тема нікого не залишає байдужим, вона є болючою як для окремої особистості або пари, так і для суспільства в цілому.

Після відповіді на перше запитання левова частка наших чоловіків зітхнули з полегшенням. Може, тому, що вони є такими гарними й відповідальними? Можливо. Але ймовірним є також і те, що жінки просто не зверталися до них з приводу грошей. Проте якщо в парі панують емоційно близькі стосунки, засновані на рівності партнерів та довірі й повазі одне до одного (що, судячи зі слів опитаних, має місце в їхньому житті), то саме чоловік повинен, у разі виникнення подібної ситуації, взяти участь як в обговоренні проблеми, прийнявши відповідальність на себе, так і у фінансовому її забезпеченні.

У цілому, ставлення чоловічої аудиторії до аборту як явища є більш негативним, ніж позитивним, але не ортодоксальним. Позитивним є той факт, що понад 70 % опитаних беруть на себе відповідальність за безпеку в сексі. Може, тому й грошей на аборт давати не доводилося? Серед наведених «із власного досвіду» аргументів на користь аборту – матеріальна й соціальна неготовність до народження та виховання дитини: ніж вирішувати купу проблем протягом найближчих 20 років, краще позбутися проблеми взагалі (якщо не йдеться про наявність медичних показників або вагітність в результаті зґвалтування). Але не завжди такі аргументи наводить жінка (на що вказували усі опитувані). У багатьох випадках саме партнери спонукають жінок до аборту.

Треба зазначити, що найбільш одностайними наші чоловіки показали себе у ставленні до багаторазових абортів у рамках сім'ї – негативно оцінюють таку ситуацію 82% респондентів.

Підбиваючи підсумки, я процитувала б три отримані від наших чоловіків відповіді:

Кожна ситуація є унікальною й такою, що потребує індивідуального аналізу, а не загального осудження та обурення. («Чимало залежить від конфігурації обставин, у яких виникає потреба прийняти рішення про аборт. А тут може бути багато нюансів, і дуже важко віднайти загальні рецепти дій»).

В основі багатьох проблем лежить безграмотність, безвідповідальність та бездуховність. («Я зараз набагато краще почав розуміти, що таке сім'я, а також суть тих же сексуальних стосунків. На мою думку, усі ці проблеми сучасного світу, як завше, – від необізнаності. Особисто я – хочу дитину. Мені не байдуже, від якої жінки вона буде. Загалом, моє статеве життя не настільки невпорядковане, щоб завагітніла "не та жінка". Я до цього питання поставився б досить серйозно, і аборт використовував би тільки в край.

Рішення треба приймати, добре обдумавши: чи дійсно немає жодного іншого виходу. («Нещодавно бачив відео в Інтернеті – процес аборту, як те дитя тікає від гаків лікаря. Це жах! Таке треба показувати всім бажаючим зробити аборт»).

Отже, ставлення до абортів – «діагностичний показник» «стану здоров'я» духовності, моральності, світогляду, загальної та сексуальної культури. Це – вершина айсбергу проблеми відповідальності перед Богом і людьми за себе, кохану людину та суспільство.

Світова статистика щодо абортів:

За результатами досліджень Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно у світі понад 30 мільйонів жінок роблять штучний аборт, ще мінімум 20 мільйонів роблять його підпільно.

10% усіх абортів припадає на пацієнток у віці 15–19 років.

9 із 10 жінок роблять аборти у віці до 45 років.

У світі одна з п'яти вагітностей закінчується абортом.

У 95% жінок, які народили мертве дитя (або дитину, яка померла протягом шести діб після народження), раніше були або викидень, або медичні, або міні-аборти.

У Східній Європі жінки частіше роблять аборти, ніж народжують: на кожні 100 жінок в середньому припадає 105 абортів. У Західній Європі на 1000 жінок припадає 12 абортів, у Північній Америці – 21. Найнижчий рівень абортів у тих країнах, де вони легалізовані й доступна контрацепція. Як правило, це країни Західної Європи.

У світі найменший відсоток абортів здійснюється через медичні показники (загроза життю жінки).

Найбільше абортів роблять жінки, які перебувають у шлюбі і вже виховують одну чи двох дітей.

Церква називає аборт убивством

Що об'єднує всі канонічні церкви, які діють в Україні, так це ставлення до аборту. Аборт – це тяжкий гріх, вважають священнослужителі.

Католицька церква вже давно виступає за повну заборону абортів.

Ієрархи Російської православної церкви, яку в Україні представляє УПЦ (Московський патріархат), солідарні з католиками і в 2000 році оприлюднили Основи соціальної концепції.

Там зазначено, що Церква прирівнює аборт до вбивства. Контрацепцію як «абортативну», так і запобіжну, російське православ'я теж вважає безсумнівним гріхом, бо однією з основних цілей шлюбу, за церковними канонами, є продовження роду. Церква допускає лише стримування у статевих стосунках на певний час.

Ієрархи Української православної церкви (Київський патріархат), які менш категоричні у своєму ставленні до аборту, вимагають від держави не заборони штучно переривати життя, а створення всіх умов для народження дитини, і якщо жінка має певні сумніви, то їх слід вирішувати на користь народження, а не вбивства.

А деякі рабини Ізраїлю на початку цього року дійшли висновку і заявили, що аборти заважають і, понад те, роблять неможливим пришестя Месії (у єврейських текстах написано, що Месія не прийде доти, доки всі діти, зачаті матерями-єврейками, не народяться). Щороку в Ізраїлі приблизно 50 тис жінок штучно переривають вагітність, із них 30 тис – нелегально.

«Проблема не у презервативі – проблема у світогляді», - так вважає Юрій Підлісний, директор Інституту родини та подружнього життя Українського Католицького університету зі Львова:

Фахівці констатують, що зростає кількість підліткової вагітності. Пов'язано це з кількома чинниками. По-перше, через проблеми в економіці й через світоглядні чинники знищено інститут сім'ї – зламалося поняття родини як таке. Злам родини в українському суспільстві відбувався під час комуністичного періоду, а на додачу до цього посприяв період «пєрєстройкі» у середині 1980-х, коли був страшний занепад в економіці та ідеологічний вакуум. До того ж, вплив сучасних славнозвісних телесеріалів, які неодноразово прокручують телеканали: вони прищеплюють підліткам думку, що секс – це лише задоволення, і немає жодного натяку на те, що це ще й відповідальність. Проблема небажаної вагітності, це не є питання відсутності чи присутності контрацептивів. У більшості випадків результат статевих стосунків є наслідком безвідповідальної поведінки, тобто безвідповідального світогляду людини. Дуже часто аборт стає проблемою саме для жінки.

Хлопець може дати гроші, привести до клініки, але цю травматичну операцію, як називають аборт, переживає тільки жінка. Партнер переважно навіть не співчуває при цьому. Хоча на чоловіка покладається рівновелика відповідальність за вагітність його дружини (дівчини), за виношення майбутньої дитини, а також відповідальність за те, коли зачинати дитину.

Проблема у тому, що чимало людей дивиться на іншу стать як на предмет споживання. Ми не ставимося до іншої статі як до людини. І проблема тут не в презервативі, вона – у світогляді. Чи бачили ви коли-небудь фільм, як робиться аборт? На екрані чітко видно, що це вже є людина. Тому в проблемі аборту постає питання – чи ми за вбивство, чи ми проти вбивства людини, хоч би як це жорстоко й звучало. Якщо ми гуманні істоти, якщо забороняємо смертну кару, тоді треба бути послідовними – заборонити аборти. Бо це є вбивство живої людини, попри те, що вона ще мала і безборонна і не може сказати на свій захист ані слова.

Що таке аборт? Це є виключно питання «хочу – не хочу». Це вагітність «по зальоту» або «відмазка»: мовляв, досить, уже є двоє дітей, яких ледь можемо прогодувати, а ще третє з'явиться. Хоча тепер, з огляду на ініціативи Президента, ця «відмазка» не працює.

Стоїть ще одне питання: що ж воно є оцей плід, оцей ембріон? Свого часу в нас існувала певна міфологія, пов'язана з теорією еволюції, що людина проходить певні процеси в лоні матері: спочатку пуголовок, рибка, ящірка, ще щось. Така міфологія не витримувала жодної логічної критики, бо не може людина народитися не від людини, так само як від груші не можуть бути якісь інші плоди, наприклад слива чи кизил. Отже, від самого зачаття це є людина – від початку і до кінця. А терміни «плід», «ембріон», «зигота» чи як би ще там не називали – суто технічні терміни в медицині для означення етапів розвитку, які вже пройшла людина.

Кардинал Любомир (Гузар), глава УГКЦ, запитує, «може, треба було б, окрім Дня жінки, також мати День невинно позбавленої життя дитини?»:

У старовинному Ізраїлі був такий припис закону: жінка, яка народила хлопчика, не могла брати участі в молитві спільноти впродовж сорока днів. Якщо вона народила дівчинку, то цей період мав тривати аж вісімдесят днів. Як це пояснювали? Вважалося, що народження дитини – це свого роду акт творіння. А творити, тобто давати життя, – належить тільки самому Богові. Жінка, передаючи дар життя, певною мірою завинила перед Богом, бо ніби частково узурпує право над життям, а це право притаманне самому Господу. Таке розуміння було підставою для того, аби мати мала терпіти подвійну кару за те, що народила дівчинку, – бо вона народжувала другу, таку ж, як вона, яка свого часу і у свою чергу буде далі спільно діяти із Богом-Творцем.

Але, з другого боку, давати дар життя також було і підставою для величезної пошани, яку – чи то в Ізраїлі, чи то в будь-якій іншій країні по всій земній кулі – людство мало для жінки-матері. Усі є свідомі того, що власне оцей акт є підставою величі жінки-матері.

Упродовж року маємо дні, в які навіть досить велично й виразно вшановуємо жінок. Але коли візьмемо до уваги дійсність, глянемо на статистику, то виникає думка – може, треба було б, окрім Дня жінки і Дня матері, також мати День невинно позбавленої життя дитини?

Об'єктивно кажучи, аборт – це є ганебна операція, пролиття невинної крові. Пролиття крові у будь-яких обставинах (війна, самозахист, випадковість тощо) надзвичайно важко виправдати. Але пролиття крові маленького життя – дитини, нездатної хоч якось себе обороняти, – це цілковито невиправдано. Жінка, яка йде на аборт, бере на себе великий тягар, вона відповідає за усі наслідки цього. Але у тому всьому не одна жінка винна. Співвинними є всі, хто проти диктату свого сумління підказує, радить чи виконує цей аборт. Не без вини також і держава, яка дозволяє аборти, – вона тим самим стає співвинною за те, що діється. Бо держава своєю бездіяльністю у цьому питанні не тільки обмежує нормальний демографічний приріст населення, а й значно понижує моральний рівень суспільства, народу, за який вона відповідає.

http://ua.glavred.info

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Жінка, що перемогла смерть

1:36 AM 0 Comments

“Якби я погодилась на аборт - померла б від раку”, - впевнена Ганна Держай, яка відмовилась переривати вагітність, щоб видалити пухлину з яєчника.

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ,
Василь УЛІЦЬКИЙ

ПУХЛИНУ ВИЯВИЛИ… ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ
— Яке народжувати? Вам терміново треба робити аборт — я бачу у вас пухлину…
Ганна каже, що ці слова різонули, як сто ножів. Були водночас і пекельним вогнем, і страшним холодом. Кілька секунд тому, на апараті УЗД, вона вперше побачила маленьке-маленьке диво-створіння, яке уже жило в ній. Та страшна звістка враз розбила ті секунди щастя. Боже, ні! У це не хотілось вірити, думалось, що машина помилилась. Помиляються же і найточніші апарати.
Схвильований був і лікар, але він одразу почав заспокоювати її, що не треба так хвилюватись — пухлина може бути і доброякісною. Але щоб вияснити, яке саме це утворення, треба взяти зразки тканини. А щоб взяти зразки тканини, треба…
— Я не знаю, що це за пухлина — доброякісна чи злоякісна, але я бачу, як у дитинки б’ється серце, — перервала слова лікаря Ганна. — Розумієте? Як можна вбити дитину, щоб спасти своє життя? Це — гріх, а я — віруюча людина.
— У вас уже є троє дітей — ви хочете їх залишити сиротами?
Слова “релігійна фанатка” у той момент не були такими пекучими. Ганна знала, що сказано це було спересердя — лікарі ж турбувались за її життя. Пекло, коли вона уявляла, як вириватимуть з її тіла крихітне тільце, яке ще нічим про себе не може сповістити світу, але в якого вже б’ється серце, і б’ється воно у ритм її серця…
— Ні, я буду народжувати!
Чоловік Юра, який почув вдома ці слова, стиснув міцно руку дружини й тремтячим голосом сказав:
— Ми будем разом народжувати.
З початком вагітності Ганна почала дуже худнути. Але, на щастя, дитинка добре розвивалася. Та разом з дитинкою росла й пухлина. На останньому перед пологами огляді апарат зафіксував розміри пухлини — аж 9 на 11 сантиметрів. Час від часу Ганні ставало погано, вона потрапляла у лікарню. Її просили-вмовляли-лякали, що і дитинка народиться мертвою, і вона сама помре — тому треба рятувати хоча б її життя. Правда, потім лікарі визнають, що вагітність, як правило, не провокує рецидиву онкологічного захворювання, у цей час жіночий організм перебудовується і акумулює в собі надзвичайну енергію…
Ганна ж після цих слів-вмовлянь не могла дочекатися періоду, коли робити аборт, а тим паче — вирізати пухлину — буде вже пізно. І незабаром він настав, а за ним — той незабутній день народження Лії…
— Перед кесаруванням завідуючий пологовим відділенням Ярема Іванович Родзь так ревно наді мною молився, щоб Бог керував його діями під час операції! — вдячно каже Ганна. — Цілий тиждень нововолинські лікарі боролись за моє життя, а потім ще тиждень — за життя маленької Лії.

ВІДМОВИЛАСЬ І ВІД ХІМІОТЕРАПІЇ
Після народження Лії Ганна… забула про пухлину. Важкі були роди, післяродовий період. А в сім’ї ж уже росло четверо дітей. Не до своїх тут болів — до їхніх… Але коли Лії було вже 8 місяців, Ганна зрозуміла, що більше терпіти болі в животі не може. “Негайно до Луцька!” — почула в місцевій лікарні.
В обласному онкодиспансері хворим з її палати на запитання: “А чому їй найпершій робити операцію, коли вона прибула в лікарню останньою?” — просто показували фото 28-річної Ганни з її чотирма дітками і казали: “Ви хочете, щоб ця малеча мала маму?”
— Аню, ти маєш звикнути, що в тебе не буде твого розкішного волосся, навіть брів не буде, але якщо все пройде добре, то потім воно відросте. Зрозумій: якщо видалити ракову пухлину, а не провести хіміотерапії, то можуть піти метастази. Сеанси хіміотерапії треба проходити півтора року…
Ганна згадує, що далі не чула слів лікарки. Земля захиталась під ногами, згадалось те світло під час операції, до якого вона летіла тунелем, але слова “Аннушка” повернули її назад. “Аннушка” — так з дня їхнього знайомства її називає Юра. Ці слова вигукнула сусідка по палаті, коли почула, що вона перестає дихати. Ці слова вона чула, коли Юра приїжджав у лікарню, носив Ганну на руках по палаті і казав: “За тебе моляться не тільки в кожному храмі Нововолинська, а й навіть в Америці”…
Єдине, що вона попросила, — не завозити її до дітей, щоб вони не бачили, як згасає мама. Юра ж образився на ці слова:
— А ти би бачила, як ті дітки щодня стоять на колінах і просять в Бога, щоб ти була здоровою. Аннушко, для багатьох людей наша біда стала їхньою особистою, а ти так легко здаєшся. Не дай хворобі з’їсти себе.
І вона теж захотіла молитви. А також… піти з лікарні. Написали розписку, що відмовляються від хіміотерапії і ніяких претензій до лікарів не матимуть…
Ганна повірила в слова нині вже покійного старенького дідуся Григорія Филимончука, який кілька годин на колінах молився за неї: “Ні, ти ще не готова перейти туди. Ти не погубила життя, тому ще будеш сама жити, і будеш там, де твоя нога ще не ступала і сповіщатимеш людям про милість Божу.” Після цих слів вона відчула небувале тепло, яке наповнило її тіло, і зрозуміла, що буде жити, що треба жити.
А незабаром Ганна і Юра Держай, щоб свідкувати слово Боже, вирушили на кілька років у Глухів Сумської області. Туди, де ще ніколи не ступала їхня нога…
Ганна сьогодні з посмішкою розповідає, як на початках лікарі, заглядаючи в її медичну книжку, були ошелешені, чому вона не проходила хіміотерапії. До того ж людям, які хворіють на ракове захворювання, дають групу інвалідності — у Ганни після лікарні була друга. Але вже кілька років, як її… взагалі позбавили інвалідності.
— Пояснення ж дуже просте: група потрібна хворим, а я ж здорова! — посміхається жінка на зауваження, що багато хто тільки й мріє про групу. — Бог мене вилікував. А якби я погодилась на аборт — померла б від раку.
… Восьмимісячна Лія, дивлячись, як тато і старші сестрички з братиком стоять на колінах і моляться за маму, теж ставала на коліна. Восьмирічна Лія, слухаючи цю їхню сімейну історію, згорнулася калачиком у мами на колінах і на кінець розмови… заснула. Треба було бачити у цей момент щасливі очі Ганни Держай…

ГОЛОВНЕ — НЕ ЗДАВАТИСЯ!
Лікарі, з якими доводилось спілкуватись, факт відмови Ганни Держай від сеансів хіміотерапії не схвалюють і називають дуже ризиковим, адже хіміотерапія покращує результати хірургічного лікування. Майже всі медики сходяться на думці, що все закінчилося благополучно у цій історії перш за все через професійно виконану операцію. Адже своєчасне, на першій стадії виявлення ракової пухлини лікування дає 92 відсотки видужання. Якщо розпочати лікування на другій стадії хвороби, цей показник усе ще залишається досить високим — 88 відсотків. При виявленні хвороби на третій стадії кількість пацієнтів, які вижили, скорочується більш ніж удвічі (42%), а четверта стадія залишає шанси лише 13-14 хворим із кожної сотні. Тому медики застерігають, що лікуватися потрібно тільки в онкологів, а слідування “народним” та неперевіреним “альтернативним” методам неминуче веде до занедбаності хвороби.
Але при цьому лікарі наголошують і на великій силі психологічної установки, яка може йти і через молитву, для хворого: не здаватися! У 2002-му році, до речі, було офіційно визнано, що Мати Тереза створила диво — молитвами вилікувала від раку 30-річну мусульманку.
За словами відомого лікаря-онколога, професора Бориса Білинського, якщо людина дає собі установку на життя, то вона перенесе і дві, і п’ять, і десять операцій — скільки доведеться.
— У мене була хвора з дуже задавненою злоякісною пухлиною в черевній порожнині, оперувати її відмовилися в столиці. І вона мені сказала: “Докторе, не бійтеся, оперуйте! У мене двоє дітей — я мушу жити”. І вона вижила. Сила волі здатна допомогти онкохворому, як нікому іншому. Як сказав один мудрий лікар хворому: “Нас троє — лікар, хворий і хвороба, і ваша справа допомагати мені, а не хворобі”. Головне — поставити собі за мету — жити.

http://www.volyn.com.ua

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Аборт в контексте права на жизнь

1:18 AM 0 Comments

Украина, как и большинство стран Европы, на протяжении длительного времени переживает демографический кризис. Возрождение населения обеспечивается только наполовину, его общее количество постепенно уменьшается. Такое положение вещей одновременно является и духовно–моральной проблемой, и ставит реальную угрозу национальным интересам и безопасности государства. Одной из основных причин демографического кризиса является то, что в Украине в среднем половина беременностей заканчиваются абортами — убийством нерождённых детей в лоне матери. 

Также стоит отметить то, что каждая пятая семейная пара в Украине является бесплодной, и причиной бесплодия в 60% случаях является осложнение после аборта. Аборт — один из самых злободневных вопросов современной общественной жизни. В споре об абортах принимают участие два определенных лагеря.

Противники легализации абортов выдвигают свои аргументы на основании принципов религиозной морали, заключающихся в том, что аборт — прекращение жизни зародыша — является убийством нерожденного ребёнка, нарушением шестой заповеди Закона Божия: “Не убей”.

Сторонники разрешения абортов считают, что каждой женщине должен быть дан свободный выбор — делать или не делать аборт. Действующее украинское законодательство предусматривает, что каждая женщина имеет абсолютное право на аборт на протяжении первых 12 недель беременности и с некоторыми ограничениями — до 22 недель.

Существует много причин, которыми можно объяснить возникновение проблемы абортов, но самой главной из них является мировоззренческий кризис, и, как его последствие, — смена приоритетов человеческой жизни. На протяжении всей истории украинскому народу были присущи семейные ценности, а создание семьи, рождение и достойное воспитание детей признавались самыми важными обязанностями человека.

Теперь в противовес этим ценностям пришли другие — материальное благополучие и свобода самореализации. Если раньше в обществе права человека неразрывно связывались с обязанностями, то теперь мы видим, что для большинства эта связь утрачена, а приобретение тех или иных прав стало не способом, а целью существования личности.

Проблема абортов неразрывно связана с кризисом в семье, поскольку чаще всего мотивом аборта является желание не создавать себе социальных проблем. Семья — это природный и первичный институт общества, который базируется на добровольно заключённом союзе мужчины и женщины. Семья играет исключительную роль в деле воспитания человека и становления здорового и полноценного общества.

В случае деградации семьи как социального института, обязательно состоится и деградация украинского общества, и всего государства в целом. В споре об абортах главную роль играет момент возникновения права на жизнь, поскольку определение момента в полной мере урегулирует проблему аборта. С точки зрения медицины жизнь начинается с момента зачатия, который даёт начало внутриутробному развитию человека.

Считается, что “неродившийся и родившийся ребенок — это только стадии развития одного и того же человека. Следовательно, к неродившемуся ребенку допустимо относиться как к естественной фазе развития человека, которая начинается во внутриутробный период и заканчивается достижением совершеннолетия”.

У исследователей проблемы возникновения момента права на жизнь различные взгляды на её решение, но современная медицинская наука свидетельствует о том, что именно в момент зачатия, когда женская половая клетка сливается с мужской — возникает новая клетка (диплоидная зигота — клетка, которая является одноклеточным организмом нового дочернего поколения) с полным набором хромосом.

И всё, что человек имеет после рождения (пол, лицо, волосы, группа крови), всё это содержится в данной клетке. Именно создание новой клетки и является моментом, с которого начинают отсчёт биологические часы отдельного человека. Далее начинается развитие того, что заложено, а сама клетка не изменяется. Морально–этическую проблему возникновения права на жизнь обосновывает Христианская Церковь.

Согласно этому, жизнь человека — это дар Божий. И именно этот дар человек получает в момент своего “одухотворения”. Международно–правовые и межрегиональные акты не освещают вопрос временных критериев появления права того или иного субъекта на жизнь. Хотя некоторые документы в определённой степени защищают права ребёнка, который не родился. В Преамбуле “Конвенции о правах ребенка” говорится: “Ребенок, ввиду его физической и умственной незрелости, нуждается в специальной охране и заботе, включая надлежащую правовую защиту, как до, так и после рождения”.

Преамбулой устанавливается, что ребенком является не только рожденное человеческое существо, но и находящееся в утробе матери. Человек зачатый и человек родившийся — это один и тот же человек, в своем развитии прошедший две стадии. Декларация прав ребенка, принятая ООН 20.11.1959 года, провозглашая принцип: “Ребенок должен пользоваться благами социального обеспечения. Ему должно принадлежать право на здоровые рост и развитие; с этой целью специальные уход и охрана должны быть обеспечены как ему, так и его матери, включая надлежащий дородовой и послеродовой уход…”, — закрепляет положение о том, что ребенок признается таковым и до родов.

Поэтому, на основании всего вышесказанного стоит сделать вывод о том, что право на аборт не является великим завоеванием человечества, но для того, чтобы его запретить, необходимо учесть все негативные последствия, которые повлечёт за собой этот запрет. Необходимо социально–экономическое, воспитательное, этическое, нравственное воздействие на ситуацию. Выступления же против легализации абортов объективно направлены на вытеснение их в подполье и, следовательно, увеличение женской заболеваемости и смертности.

Дмитрий Мельник

Из материалов І Международной студенческой научной конференции “От гражданского общества — к правовому государству”

http://www.kharkivoda.gov.ua

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Непочутий крик про допомогу (Аборт — це вбивство?)

12:36 AM 0 Comments

Дуже приємно бачити маленьку дитину, її милу посмішку, чути її не зовсім зрозумілий лепіт, усвідомлювати, що це і є наше майбутнє, те, заради чого ми живемо та творимо. Але… На кожне новонароджене дитя припадає майже двоє, що не з'явилися на світ унаслідок аборту. Це страшна картина, але ще страшнішим є те, що цей показник не зменшується. Що ж таке аборт: необхідність, вирішення проблеми чи змова з совістю? Спробуємо розібратися в цьому складному і болючому для кожної жінки питанні.

Право на нечуже життя

Сучасній науці відомі різноманітні засоби контролю за всім, що відбувається в організмі матері в період вагітності. Але для більшості людей таємниця зародження людського життя не розкрита. Воно починається в момент зачаття, з того самого часу, коли жіноче та чоловіче начала зустрічаються і зливаються для того, щоб дати поштовх для початку відліку життя нової людинки.

Спочатку ця дитина схожа на маленьку крапку в кінці речення. Спадкові прикмети батьків ніколи більше не сформуються саме так. Тому вона вже індивідуальність, бо особлива, нічим не схожа на інших. Ніколи не буде однакової людини. У перші хвилини визначаються її стать, колір очей, волосся і шкіри, будова тіла, тенденція до високого чи низького зросту, міцність здоров'я чи схильність до захворювань. Навіть інтелектуальні і вольові ознаки.

Людство має можливість «підглядати», слідкувати за розвитком дитини в материнській утробі. У книзі Влодзімежа Фіялковського «Дар народжувати»подано розповідь доктора медицини і точних наук Жера Летена. Він говорить про те, що життєздатність щойно зачатої істоти неймовірна. Необхідне для розвитку плоду живлення забезпечується через плаценту слизовою оболонкою матки. У своїй «рятівній капсулі» – навколоплідному мішечку – маленька істота живе, мов космонавт на Місяці в скафандрі. Постачання потрібної для життя рідини здійснюється через сполучення з материнським кораблем. Живлення необхідне, але не воно творить дитину. Найсучасніший космічний корабель не може створити космонавта. На думку вченого, це порівняння стає ще більш наочнішим, коли плід починає рухатися.

Вже на 19-21 день свого ще зовсім несамостійного життя дитина підростає до 1,5 см, починає битися її сердце, циркулює кров, формуються основні вузли центральної нервової системи. На 7-й тиждень зріст дитини становить більше 2 см. Це вже гармонійно розвинена мініатюрна людинка з оченятами, вушками, носиком, язичком і навіть зав'яззю молочних зубок. Рученята, розміром з надрукований знак питання, мають долоні та пальчики. Шлуночок виділяє сік для перетравлювання їжі.

Організм уже майже сформований, а подальші зміни полягають тільки в природному збільшенні та вдосконаленні існуючих органів. У 6 мільярдів разів збільшується людське дитя з моменту зачаття до появи на світ! Грандіозний шлях! Його проходив кожен із нас, хто зараз бачить сонце і відчуває радість життя. Невже ми маємо право відбирати таку можливість в інших?До того ж, нервова система дитини формується на другому тижні життя, а значить, з цього часу вона відчуває біль.

Не витримують жодної критики псевдодемократичні твердження про те, що жінка має право сама розпоряджатися своїм тілом. Чи не повинна вона порядкувати там, перш ніж зробить можливим зачаття (про таблетки та спіралі – розмова окрема)? У випадку небажаної вагітності жінка розпоряджається тілом дитини, наче річчю.

Не релігія визначила, коли починається життя, а біологи. І не релігія констатувала, що в момент зачаття з'являється нова, неповторна людина – це заслуга генетиків. Але саме віруючі – перші захисники ненароджених дітей.

Для багатьох термін «аборт» нічого не означає. Це слово звучить як рятівне на позначення вирішенняслово в критичній життєвій ситуації. Всі знають про його існування, але свідомо залишаються необізнаними про сам процес.
Різновиди дітовбивства

Вакуумний аборт здійснюється приблизно на десятому тижні вагітності. У матку вводять вакуумний насос, і під високим тиском від тіла дитини відриваються ручки, ніжки, голова. Все це «висмоктується» з матки.

Класичний аборт робиться надванадцятому тижні вагітності. У матку вводиться гострий зігнутий інструмент. Лікар розрізає тіло дитини на шматочки, потім витягує їх з материнської утроби.

І під час вакуумного, і під час класичного абортів, голівка дитини витягується спеціальними щипцями.

Одна моя знайома була свідком того, як до лікаря-гінеколога звернулася жінка з ускладненнями після вакуумного аборту. Лікар, оглянувши пацієнтку, сказала, що більш за все, в організмі матері залишилися якісь частинки тіла дитини: ручки чи ніжки. А тому потрібне повторне хірургічне втручання лікаря в організм квазіматері. Серце холоне від таких зізнань.

Іноді вагітність переривають шляхом отруєння дитини сіллю. Застосовують такий метод тоді, коли в навколоплідному пухирі накопичилось достатньо рідини, наприклад, на 16 тиждень. Довгою голкою, через стінку живота,у матку вводять концентрований розчин солі. Дитина його ковтає, отруюється і гине протягом години. Шкіра ненародженого малюка при цьому обпікається соляним розчином. Якщо матері «пощастить» і не виникне значних ускладнень, то протягом доби вона стовідсотковонародить труп дитинки.

Пізній аборт. У плодовий міхур вводяться розчини, що викликають пологи. Після цього виникають штучні пологи. Доля дитинки жахлива. Таку процедуру виконують у термін більш ніж 20 тижнів вагітності. Різновид пізнього аборту – переривання вагітності методом кесаревого розтину. При цьому з матки витягують дитину, котру, після відрізання пуповини, кидають у відро помирати на довгі години.

Після пізнього аборту, незалежно від його способу, діти рухаються, дихають, деякі навіть плачуть…

Фотографії результатів класичних і пізніх абортів не відрізняються від знімків розчленованих маленьких дітей, які померли від страждань у найбільш захищеному місці на світі – у материнськім лоні.
А вбивці хто?

Виділяють три групи жінок, що йдуть на цю варварську, але інколи таку необхідну процедуру.

До першої групи належать сексуально неграмотні підлітки – молоденькі дівчата (15%всіх абортів), які недавно пізнали «доросле» життя. Вони цілком залежні від батьків, соціально невлаштовані в суспільстві. У 15-17-річних дівчат-підлітків 75% вагітностей закінчуються абортом, тобто на 1 пологи припадає близько 5 абортів. Це трапляється через те, що дівчатка бояться покарання від батьків. Останні, у більшості випадків, дізнаються про вагітність доньки надто пізно.

Другу групу становлять жінки з «безвихідною» ситуацією. Вони вже більш фізично і морально зрілі. На аборт їх змушує наважитись незапланована вагітність, яка виникла в результаті неефективності протизаплідних засобів, зґвалтування чи інших непередбачуваних життєвих умов. До цих причин додається неможливість продовжувати вагітність через важку гостру хворобу, смерть або розлучення з чоловіком і, як наслідок,відсутність соціальних умов для виховання дитини.

Третя група складається зжінок, які свідомо використовують аборт, як спосіб для «запобігання» вагітності . Якщо наші бабусі не знали іншого засобу захисту від вагітності, то їхні сучасниці зважуються на аборт через свою неосвіченість, низький соціальний та культурний рівень.
Тяжкий гріх – страшні наслідки

Заланувавши аборт, жінка не замислюєтьсяпро те, що може назавжди позбавити себе щастя материнства. Не слід покладатися на сучасну медицину, зважившись на зачаття в пробірці.Згідно статистики, лише 25-30% штучно запліднених жінок здатні виносити та народити дитину. Далеко не кожній це вдається з першого разу. Існує загроза перинатальної смерті. Мовиться про мертвонароджених дітей чи тих, які померли протягом шести діб після народження.

Після аборту в жінки збільшується ризик утворення пухлин молочних залоз, шийки і тіла матки. Це одна з причин неймовірної кількості онкологічних захворювань (раку) жіночої статевої системи.

Після аборту зростає можливість позаматкового запліднення та викидня, порушується пологова діяльність, розвиваються аномалії розташування плаценти. З патологією судин матки пов'язані різноманітні захворювання немовлят.

До пізніх ускладнень від абортів відносять: запальні захворювання статевих органів, гормональні порушення, ендометріоз, дисфункція яєчників, безплідність. Використання під час аборту розшрювачів, нерідко спричиняє розвитокнеповного змикання шийки матки. Згодом це може спричинити слабкістьїї м'язового апарату і, як наслідок, до пізніх викиднів (на 18-24 тижні вагітності).
Перших смертний гріх – вбивство – став таким масовим, що вже навіть справжнім гріхом у масовій свідомості не вважається.

Часто чуємо, як чоловіки скидають з себе всю вину за дітовбивство на жінок. Та варто пам'ятати, що не лише жінка несе відповідальність за ненароджену дитину, а і її чоловік. Тому обидва мають бути достатньо обізнаними в галузі лікарських препаратів, а саме – протизаплідних засобів, щоб не опуститися до цього страшного гріха.

Кожен хоче любити і бути коханим, але часто люди називають коханням сексуальний контакт. Засоби масової інформації певною мірою культивують саме такий погляд. Любов і статевий інстинкт – не одне й те саме! Справжнє кохання не кривдить, а збагачує.Вонорозвиває милосердя, прощення, доброту. Чоловік, який дійсно кохає жінку, не змусить її вбити плід їхнього коханння.

До того ж, ненароджені діти також відчувають біль і плачуть. Не варто йти на змову з совістю.

Думка фахівців:
Світлана Коломієць, психолог.

Наслідки аборту є складними не лише з фізичної точки зору. Найбільша складність саме у психологічному аспекті. Більшість жінок, які зважилися на цей крок, не можуть жити нормальним життям, їх підсвідомість не може примиритися зі страшним фактом. Інстинкт материнства рано чи пізно перемагає. Його наслідки - не прередбачувані. Багатьом жінкам потрібна професійна психологічна допомога для того, щоб повернутися до нормального життя після аборту.

Олена Черкасова, лікар-гінеколог. 

Найчастіше на аборти йдуть молоді дівчатка віком від 15 до 17 років, тому що вони дуже бояться реакції батьків. Для них – гнів страшніший за вбивство. Більш зрілі жінки рідше наважуються на такий крок. Зустрічаються такі, що відмовляються від аборту в останній момент. Сама природа їм підказує, що їх покликання – народжувати й оберігати своїх дітей.

Фотографії з теми матеріалу Ви можете переглянути за цим посиланням. (Людям зі слабкими нервами перегляд не рекомендується).

Кудлай Наталія

http://www.lady-m.com.ua

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

Дитина вижила під час аборту!

12:06 PM 0 Comments

Дитина отримала діагноз сліпоти, й тому батьки зважилися на аборт. Однак термін вагітності був уже більше 22 тижнів, і дівчинка народилася живою. Лікарі, згідно з італійськими законами, спробували зберегти їй життя, і це їм вдалося, повідомляє портал "Baznica".

Дитина важила всього 562 грамів і перенесла операцію на серці, коли їй усього було 10 днів. У дівчинки був крововилив у мозок, різні інфекції і проблеми з диханням. Її біологічні батьки відмовилися від неї і віддали для удочеріння.

Зараз їй 15 місяців і вже 8 місяців вона прожила в своїй прийомній сім'ї. Її прийомні батьки, члени общини Іоанна XXIII, виховують трьох рідних дітей і ще двох прийомних.

Дівчинка виявилася чудовою дитиною, сповненою життя. Її нові батьки кажуть, що вона добре розвивається, сміється й спілкується з гостями. Вона заражає всіх бажанням жити. Її прийомна мати каже, що будь-хто, хто зустрічається з цією дитиною, приходить, щоб побачити її знову, інформує regions.

http://oglyadach.com

..

0 comments:

Статистика в Україні

6:52 AM 0 Comments

Украинки сделали 30 миллионов абортов  

Всеукраинская общественная организация «Доля» выступила с заявлением о том, что за годы независимости в Украине было сделано 30 миллионов абортов. «Сегодня в Украине ежедневно делается свыше 700 абортов», – сообщают во Всеукраинской общественной организации “Доля”, добавляя при этом, что аборт – это убийство живого существа. Несмотря на это, в Украине его можно сделать даже на 154 день беременности. Впечатляет и официальная статистика осуществимых абортов в Украине:
в 1990 году было сделано 1 млн 19 тыс. абортов,
в 1992 – 902 тыс. абортов;
в 1995 – 740 тыс. абортов;
в 2000 – 434 тыс.;
в 2001 – 370 тыс.;
в 2002 – 346 тыс.;
в 2003 – 316 тыс.;
в 2004 – 289 тыс.;
в 2005 – 264 тыс.;
в 2006 – 230 тыс. абортов.
Для сравнения, в Польше за эти же годы было сделано лишь 82 тыс. 329 абортов, что в 365 раз меньше, чем в Украине.
Такая тенденция привела к тому, что за годы независимости из 52 миллионов украинцев осталось лишь 46 миллионов. Эксперты бьют тревогу и заявляют о том, что Украина находится на грани демографической катастрофы.

http://zazimye.info

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments:

На Україну чекає “бебі-бум”?

4:01 AM 0 Comments

Чимало людей вважає, що до "бебі-буму" підштовхнуло зростання виплат при народженні дитини. З 1 січня 2008 року державна допомога молодим сім’ям ще більше зросла, тож є надія, що в інших областях також зафіксують зростання народжуваності, і невдовзі українців щороку ставатиме дедалі більше. 

Інформація про те, що з нового року одноразова допомога при появі першого малюка становить 12240 грн. (була 8,5 тис. грн.), другого – 25 тис. грн., третього і наступних – 50 тис. грн., долетіла, мабуть, і до найвіддаленіших куточків країни. Однак є низка нюансів, пов’язаних із нарахуванням допомоги, про які майбутні матері не знають. Аби вони не захопили їх зненацька, "Газета" попросила заступника начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації Оксану Яковець розповісти про всі нововведення, які чекають на мам у цьому році.

Довідок менше, грошей більше

– Тепер вимоги до нарахування допомоги при народженні дитини, – каже Оксана Степанівна, – значно спрощені. З нового року жінок не ділять на застрахованих (працюючих) і незастрахованих (непрацюючих), є просто жінки, які народили маля. І підхід до всіх без винятку однаковий. Зведено до мінімуму кількість необхідних довідок. Мати чи батько, на яких оформлятимуть допомогу, повинні мати паспорт, довідку з пологового будинку, копію свідоцтва про народження малюка й довідку про його реєстрацію. Якщо раніше жінки, які не працювали, мали здати необхідні довідки впродовж шести місяців від дня народження дитини, то зараз і працюючі, і непрацюючі жінки можуть зробити це впродовж року.

Якщо в родині у 2008 році з’явився первісток, батькам спершу виплатять 4800 грн., а решту суми, що залишилася від 12240 грн., "розкинуть" на наступних 12 місяців – по 620 грн. щомісяця. При появі на світ другого малюка – 4840 грн., решту виплачуватимуть упродовж 24 місяців – по 840 грн. щомісяця. І при народженні третьої дитини – спершу видадуть 5 тис. грн., а тоді впродовж 36 місяців виплачуватимуть по 1250 грн. щомісяця.

Приємна несподіванка чекає на ті родини, в яких з’явиться двійня, трійня чи навіть четверо діток. Навіть якщо пологи перші і, скажімо, народилася двійня, батьки на одну дитину отримають допомогу в розмірі 12240 грн., а вже на другу – 25 тис. грн. При появі трійні: на одну – 12240 грн., на другу – 25 тис. грн. і на третю – 50 тис. грн. Цю допомогу виплачують за місцем проживання батьків.

Правда, щоб отримати її, як і допомогу по догляду за дитиною до трьох років, мати чи батько повинні подати заяву особисто, поставити на ній свій підпис і при поданні документів показати документ, який засвідчує їхню особу. За генеральними дорученнями чи іншими документами, завіреними нотаріусом, допомогу не нараховують. Це передусім повинні врахувати ті, хто виїжджає за кордон і там народжує дітей. Бабусі та дідусі в Україні отримати допомогу на онуків не можуть.

Кожного місяця батьки, в родині яких є поповнення, повинні навідуватися до дільничного педіатра на профілактичні огляди: зважити, виміряти дитя, проконсультуватися щодо його харчування, купання, загартовування тощо. Якщо батьки ігноруватимуть візити до лікаря й він заявить про це в органи соціального захисту, їх можуть позбавити допомоги на дитину. Припинити її виплату можуть і тоді, коли батьки витрачають дитячі гроші не за призначенням.

Догляд за онуками зараховують до трудового стажу

Окрім одноразової допомоги при народженні дитини, одному з батьків, який доглядає маля, виплачують й іншу допомогу – по догляду за дитиною до трьох років. Вона є фіксованою, з 1 січня цього року розмір допомоги не може бути меншим за 130 грн. Він залежить від доходів сім’ї і може бути більшим. Допомогу в розмірі 130 грн. виплачують усім жінкам без винятку, навіть незважаючи на те, що доходи їхньої сім’ї не є мінімальними.

Є цікава новинка. Допомогу по догляду за дітьми до трьох років можуть отримувати не лише батьки, а й дідусі, бабусі, які няньчать онуків, і період, коли вони доглядали маленьких, зарахують до трудового стажу. Щоправда, не всім. Кому саме? З’ясуємо це на конкретних прикладах. Скажімо, молода жінка, яка до пологів працювала хірургом, доглядала дитинку до року. Вона готова вийти на роботу, бо втрачає навики, кваліфікацію, та й робоче місце можна втратити. Водночас її мати, якій лише 46 років, тимчасово опинилася без роботи й перебуває на обліку в центрі зайнятості. Бабуся без перешкод може оформити допомогу по догляду за дитиною на себе. Для цього донька приносить із місця праці витяг із наказу про те, що вона перериває відпустку по догляду за дитиною і виходить на роботу, а мати пише заяву, що догляд за дитиною бере на себе. Паралельно в центрі зайнятості бере довідки про те, що перебуває у ньому на обліку, й про розмір допомоги по безробіттю, й подає у відділення соціального захисту за місцем проживання. Крім допомоги, період догляду за внуком чи внучкою, поки їм не виповниться три роки, бабусі зарахують до трудового стажу.

Або інший приклад. Бабуся вже пенсіонерка, але ще ходить на роботу – бо тим, хто після виходу на пенсію пропрацював іще 24 місяці, перераховують пенсію. Якщо погодиться доглядати онука до трьох років й оформить на себе допомогу по догляду, то час, проведений із ним, їй зарахують до трудового стажу. Але коли бабуся-пенсіонерка, але не працює, то вона може няньчити внуків заради морального задоволення, але безоплатно – допомогу їй не виплачуватимуть.

Не забули й матерів-одиначок

Передусім, уточнимо, кого вважають матерями-одиначками. Це ті жінки, які народили дитину, офіційно не перебуваючи у шлюбі, й батько у свідоцтві про народження дитини записаний із її слів. Скажімо, жінка одна виховувала двох дітей та отримувала на них допомогу як мати-одиначка. Але згодом вийшла заміж і народила третє дитя. Якщо чоловік усиновить її перших двох дітей, жінка втратить статус матері-одиначки. Коли діти не всиновлені, вона й надалі отримуватиме допомогу, але лише на перших двох, бо третю дитину жінка народила у шлюбі.

Торік мінімальний розмір допомоги матері-одиначці становив 131 грн. 20 коп. З 1 січня 2008 року він не може бути меншим, ніж 30% фіксованого прожиткового мінімуму для певної категорії осіб. Для кожної вікової категорії встановлено свій прожитковий мінімум (див. таблицю). Скажімо, для дітей до шести років з 1 січня він становить 526 грн., 30% – це 157 грн. 80 коп. Якщо сім’я не мала жодних доходів, то вона може очікувати на максимальну допомогу – 50% прожиткового мінімуму, затвердженого для певної вікової категорії. На дитину до шести років вона становитиме 263 грн.

Багатодітним родинам – квартири за гроші спонсорів

Найближчим часом на рівні держави мають затвердити програму, відповідно до якої родинам, в яких виховується вісім, дев’ять, десять і більше дітей, буде приділено максимальну увагу. Вони перебуватимуть під особливим патронатом відповідних служб, меценатів, спонсорів. За кожною багатодітною сім’єю закріплять конкретних людей, які й визначатимуть їхні нагальні проблеми та допомагатимуть їх вирішувати. Скажімо, треба зробити ремонт у квартирі чи купити хату в сільській місцевості, меценати разом із працівниками відповідних служб думатимуть про те, як вирішити це питання. Якщо в таких сім’ях є діти-старшокласники, потурбуються про те, щоб вони отримали якісну освіту і вступити до вищого навчального закладу, якщо вони матимуть таке бажання, тощо.

http://dialogs.org.ua

Свої зауваження можете залиши тут.

0 comments: