Pages

The Quick, Brown Fox Jumps Over a Lazy Dog

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Cras ut leo sit amet lorem posuere lobortis. Pellentesque habitant morbi tristique senectus et netus et malesuada fames ac turpis egestas. Vestibulum sed ligula enim, sit amet congue nisi. Duis ante sapien, congue at aliquam auctor, facilisis in eros. Nullam nec risus velit. Aliquam erat volutpat. Mauris varius nibh id tellus ultricies gravida.

Li Europan Lingues es Membres Del Sam

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Cras ut leo sit amet lorem posuere lobortis. Pellentesque habitant morbi tristique senectus et netus et malesuada fames ac turpis egestas. Vestibulum sed ligula enim, sit amet congue nisi. Duis ante sapien, congue at aliquam auctor, facilisis in eros. Nullam nec risus velit. Aliquam erat volutpat. Mauris varius nibh id tellus ultricies gravida.

Sed Ut Perspiciatis Unde Omnis

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Cras ut leo sit amet lorem posuere lobortis. Pellentesque habitant morbi tristique senectus et netus et malesuada fames ac turpis egestas. Vestibulum sed ligula enim, sit amet congue nisi. Duis ante sapien, congue at aliquam auctor, facilisis in eros. Nullam nec risus velit. Aliquam erat volutpat. Mauris varius nibh id tellus ultricies gravida.

Про аборти: я з цим зіштовхнулась

ПРО АБОРТИЯ пишу до редакції для тих, хто, як і я два роки тому, опинився в ситуації важкого вибору - робити чи не робити аборт. Я не маю ніякого морального права читати кому-небудь нотації або звинувачувати тих, хто піддався спокусі просто “вирішити проблему”. Пишу тому, що хочу поділитися своїми власними роздумами з цієї теми.

Ситуація у мене була дуже складна. Батько дитини (мій наречений, оскільки все відбулося вже після офіційних змовин, обміну обручками у присутності родичів і пропозиції руки і серця, не випадковий знайомий “з вулиці”!) відразу ж зайняв абсолютно незалежну позицію типу “хочеш, роби аборт, не хочеш - як хочеш, я тут ні причому”.


У мене була хороша робота, але була небезпека її втратити у зв’яку з декретом. Начальниця сама бездітна, цілком могла розірвати контракт. Матеріально окрім себе розраховувати ні на кого. Побутові умови теж достатньо тяжкі. Не писатиму дуже детально, але повірте на слово - довелося нелегко. На одній чаші вагів - принадна легкість рішення проблеми - нічого і не було, наречений давав зрозуміти, що варто мені зробити аборт, і ми знову будемо разом, що він поки до цього не готовий, а ось роки через два обов’язково народимо дитину.

Я залишаюся з улюбленим чоловіком (а як я його любила!), ніхто нічого не знає, не треба мучитися з проблемами пелюшок-сорочечок, життя прекрасне, купа планів на майбутнє… На іншій чаші вагів - мати-одиначка, коментарі родичів і знайомих, дитина без батька, фінансові проблеми, невідомо що буде з роботою (а таку хорошу роботу за фахом я довго шукала)… Всього лише треба випити якусь пігулку або півгодинки полежати під наркозом в клініці. І так все якось підозріло сходилося, що здавалося, варто тільки зробити ЦЕ і всі проблеми буде вирішено - і любов, і кар’єра…

Не знаю, чи зможу я пояснити, що я пережила за ці тижні. Думаю, ті, хто був у такій самій ситуації, зрозуміють мене. Найбільшим шоком для мене було усвідомити, що це відбулося зі мною - з дівчиною з інтелігентної благополучної сім’ї. Я завжди вважала, що в такі ситуації потрапляють тільки діти з розлучених сімей, що міняють без кінця хлопців… А я тут причому? Взагалі, це очевидно перша думка, яка приходить в голову, і з якою треба розібратися, - чому це трапилося. Немає однієї загальної відповіді - у кожного своя історія і своє життя… Але я можу сказати одне - якби я зробила аборт, я б з’їхала з глузду. В той момент, зізнаюся, я мало думала про дитину, мені хотілося зберегти свою любов.

Дитина була для мене тоді чимось дуже абстрактним, а любов - закоханість - була абсолютно божевільною. Складно навіть пояснити, чим став для мене цей чоловік в мої 28 років - він мені здавався ідеалом мужчини, світлом у віконці, порятунком від самотності… Так чому я все ж таки відмовилася від аборту?

Так, боялася за своє здоров’я, побоювалася безпліддя, не хотілося здійснювати смертний гріх - вбивство. Але тепер я розумію - просто Бог врятував. Тоді я здавалася собі та оточуючим нещасною жертвою подій, винила в усьому нареченого… Тепер, через два роки, я бачу, в якій жахливій духовній і душевній ситуації я тоді знаходилася: просто клубок з ревнощів, гордості, заздрості…. Якби я в тій ситуації ще зробила аборт - швидше за все я б зараз була вже в психлікарні, або покінчила собою.

Нескінченною милістю Божою було те, що я змогла зберегти дитину, але ще більшою милістю було те, що я побачила зараз те, що творилося тоді в моїй душі. Тоді я здавалася собі успішною молодою пані, в якої і на роботі, і в сімейному житті повний порядок, - дивіться всі, заздріть… Але що за цим стояло… До речі, що стосується зовнішньої влаштованості - вислів “Бог дасть дитину - дасть і на дитину” виконався на всі сто відсотків. Начальниця спокійно сприйняла мій декрет, хоча весь час (2 місяці) довелося працювати вдома, і втомилася я жахливо.

Ще поки я була в декреті, мені запропонували нову посаду, зарплата підвищилася в два рази, ще деякі замовлення забезпечили досить хороший прибуток в перший рік життя дитини. Дивлюся зараз на дитину і думаю - як я взагалі могла думати про аборт… Навіть не віриться, що я серйозно розглядала таку можливість, настільки ірреальним мені зараз здається той чоловік, і наскільки багатшим зробила моє життя дитина.

Мені ще треба пройти довгий шлях, щоб зрозуміти і усвідомити свої помилки, розібратися з своїми душевними “тарганами”, але головне - я уникнула непоправної помилки. Найважливіше, що я винесла зі всього цього важкого періоду, це така позиція - “головне, знати, що ти чиниш правильно, а решта не має значення”. І ось що іще мене все-таки зупинило - я б відчувала себе зрадницею, тому що зрадила безневинну дитину. А в порівнянні з цим всі міркування про маленьку зарплату, допомогу і декрети здаються такими дріб’язковими і негідними…

Все одно мучить совість через ті дрібні та осоружні нікчемні думки, які мені тоді приходили в голову. Подумую взяти дитину з дитбудинку, щоб якось загладити свою провину… І ще сподіваюся, що хоч когось мій лист відрадить від фатальної непоправної помилки… Аборт - не вирішення проблеми, він тільки більше все заплутає і виплутуватися та розбиратися доведеться роками, і невідомо, чи вдасться взагалі.

Олександра


www.panianka.info

..

Немовлята, які плачуть без причини

У народі кажуть: дитина – дар Божий. З давніх-давен люди переконані: «Дає Бог діти – дає й на діти». Але насправді не кожна сім'я погоджується з цими переконаннями, адже соціологи з Единбурга стверджують, що кожна третя народжена дитина – небажана. Незаплановані – не означає небажані Дослідження показали, що «випадкові» діти найчастіше з'являються внаслідок неякісного презерватива або невчасного прийому орального контрацептива.

Як зазначає доцент кафедри акушерства, гінекології і перинатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медуніверситету ім. Д. Галицького, к.м.н. Орест Ошуркевич, ефект методу контрацепції оцінюється коефіцієнтом Перля, що показує частоту незапланованих вагітностей на 100 жінок протягом року використання контрацептивів.

На першому місці за надійністю стоїть добровільна хірургічна стерилізація чоловіків та жінок: у нашій країні жоден представник сильної статі не відважується на такий крок.

На другому – гормональні таблетки. У цьому випадку індекс незапланованої вагітності – 0,3. Зате у випадку улюбленого старшим поколінням методу – перерваного статевого акту – 20 вагітностей на 100 жінок.

Єдиний дозволений Церквою спосіб – природне планування сім'ї. Він найбезпечніший як для здоров'я батьків, так і для дітей (якщо вони все одно з'являться). Але в перші місяці застосування жінка стикнеться з деякими незручностями. Щоранку доведеться вимірювати базальну температуру тіла, спостерігати за виділеннями – тягучий білий слиз свідчить про овуляцію.

При правильному використанні протизаплідні засоби надійні. Головне - обирати їх з допомогою лікаря.

У практиці Ореста Євгеновича Ошуркевича трапляються випадки, коли в першій годині ночі телефонують пацієнтки та запитують: «Що робити? У мене порвався презерватив!». Обов'язок лікаря – розповісти про можливі методи екстреної контрацепції.

Незаплановану вагітність слід відрізняти від небажаної: в останньому випадку звертаються в клініку, щоб зробити аборт. Орест Євгенович зазначає, що частіше ініціаторами такого кроку стають не жінки, а їхні чоловіки та коханці: «Представниці слабкої статі, за своєю природою, набагато добріші та кращі за чоловіків. Навіть якщо вагітність незапланована, для більшості жінок вона стає бажаною».

На щастя, значну частину потенційних дітовбивць вдається переконати. Коли через декілька місяців після пологів новоспечена мама приходить на консультацію, від одної думки про те, що малюка могло б не бути, на її очах виступають сльози.

За спостереженнями лікарів, 30% новонароджених немовлят батьки не планували, але, незважаючи на це, радо прийняли їх на цьому світі.

Щаслива мама – щасливе малятко

На думку психолога Христини Решетило, проблема не в контрацепції, а у відповідальності батьків, їхньої готовності прийняти нове життя.

«Не можна перекладати всю відповідальність на жіночі плечі. Мені відомі випадки, коли дружина настільки боялася негативної реакції чоловіка, що не наважувалася йому сказати про вагітність», – каже пані Христина.

Ще не народжене маля відчуває настрій матері, тому не можна виношувати дитину з песимістичною думкою, що дитя зруйнує плани на майбутнє, зашкодить кар'єрі… Вагітній жінці необхідно налаштуватися на позитив.

Характер новонародженого немовляти формує атмосфера в сім'ї та настрій батьків, з якими його поєднує особливий зв'язок. Негативні думки та хвилювання мами передаються дитині.

Пані Христина згадує дівчину Катю, якій під час сімейної сварки мама зізналася: «Я не хотіла твого народження!». Усе дитинство Катю переслідувало відчуття, що вона заважає батькам, через це в сім`ї були погані стосунки. Закінчивши школу, дівчина поїхала на навчання до іншого міста, навіть під час канікул не хотіла приїжджати додому.

Але не варто думати, що аборт – це вихід з положення. Після того, як жінка здійснила цей страшний крок, так званий постабортний синдром (депресії, погане самопочуття, хвороби) поширюється на всю сім'ю. Діти, мами яких робили аборт до чи після їхнього народження, якимось чином відчувають, що в сім'ї когось бракує, та почуваються обділеними.

Діти не винні…

За словами соціального педагога Лесі Проців, чимало жінок, які не планували дітей, перші дні після народження малят відчували перед ними дивний острах.

Покинуті жінки частково переносять свої роздратування та агресію на дитину. Таких мам доводиться вчити лагідних слів, яких потребує немовля.

Якщо мати під час вагітності багато хвилюється, малюк народжується неспокійним, зі слабкою імунною системою.

Лариса ПОПРОЦЬКА
http://www.wz.lviv.ua

http://noabort.org.ua

..

Київський декан призначив стипендію багатодітній родині

Декан київський, протоієрей, настоятель церкви св. Миколая на Аскольдовій могилі Ігор Онишкевич з благословення владики Богдана (Дзюраха) відвідав велику родину усиновлених дітей

Елади Махової в селі Іванків Бориспільського району.

Досягнута домовленість про подальшу допомогу родині від «Карітас Печерськ». щомісячну підтримка продуктами на суму 700 гривень. Шкільнятам з родини Махової портфелики наповнять доброчинці з-поміж парафіян церкви св. Миколая на Аскольдовій могилі.

Усіх дітей у родині 14. Три дівчинки зараз відпочивають у санаторії. Наймолодшій дитині 1 рік, найстаршому незабаром виповнюється 18 років.

http://www.hli.org.pl з посиланням на http://askoldova-mohyla.org/node?page=3  

Свої зауваження можете залиши тут.

У США зростає кількість підліткових вагітностей

Свої зауваження можете залиши тут.

Кияни стали частіше усиновлювати дітей-сиріт…

   З початку року в столиці усиновили 90 сиріт, тоді як за весь минулий рік повноцінну сім’ю змогли отримати всього 160 дітей, пише газета 15 хвилин. Основною причиною бебі-буму фахівці називають зменшення бюрократичної тяганини. Свій внесок до популяризації усиновлень внесли поліпшення рівня життя городян а також соціальна реклама.

“Були навіть випадки, коли людина дзвонить і говорить: “Я знаходжуся під біллбордом із закликом про усиновлення маляти. Куди йти, щоб прийняти дитину в сім’ю?”, - розповіла співробітниця Служби у справах дітей Києва Юлія Удовенко. За словами начальника Служби у справах дітей Миколи Кулеби, з початку року в столиці усиновили 90 сиріт, тоді як за весь минулий рік повноцінну сім’ю змогли отримати всього 160 дітей.

До речі, скоро Київ чекає ще один стрибок усиновлень: власті підготували новий проект Відкрий серце дитяті. З початку вересня пасажири київського метро знайомитимуться з дітьми-сиротами. Людям покажуть відеоролики з основною інформацією про дітей, смаки і переваги всиновлення. Глядачами такого сюжету запросто стануть сім’ї, які не можуть мати дітей. За статистикою, на одну дитину, що живе без мами і тата, доводиться 20 бездітних сімей. Всього ж в Києві потребують усиновлення півтисячі

http://www.detdom.info

Свої зауваження можете залиши тут.

Робоча зустріч «Системний підхід до вирішення проблем раннього сирітства в Київській області».

  7 серпня 2008 р.  о 9.30 у приміщенні Київської обласної адміністрації  відбудеться робоча зустріч, присвячена підготовці до проведення комплексної інформаційної кампанії щодо попередження відмов від немовлят. 

В ході зустрічі її організатори - Київській обласний центр соціальних служб для сімї, дітей та молоді та Представництво благодійної організації «Кожній дитині» в Україні, обговорять із партнерами основні напрямки співпраці в рамках кампанії, питання навчання співробітників, налагодження міжвідомчої взаємодії та інформаційного обміну між учасниками заходу.

На засідання робочої зустрічі  запрошені представники Обласного центру зайнятості, Обласного управління праці та соціального захисту населення, Головного управління охорони здоров'я, Головного управління МВС в Київській області, Служби у справах дітей, Управління у справах сім'ї і молоді Київської обласної адміністрації, Управління інформації та зв'язків з громадськістю Київської обласної адміністрації.

Актуальність заходу зумовлена тим, що в Київській області існує достатня кількість жінок до 20 років, які стали матерями в результаті випадкової вагітності. В основному, це дівчата з неблагодійних і малозабезпечених родин, або випускниці інтернатних закладів. Проблема полягає в тому, що більшість з них бажають відмовитися від дитини, яку вважають тягарем. Мотиви відмов у всіх різні. Проте іноді вистачає декількох простих слів, щоб жінка в пологовому будинку не відмовилася від дитини: одним мамам потрібно допомогти позбавитися від надуманих проблем, іншим – допомогти вирішити реальні.

Більшість дівчат, які опинилися в такому становищі не знають про існування соціальних послуг, які є безкоштовними та доступними. Зокрема, службу раннього втручання, завдання якої на ранньому етапі розпізнати потенційну мати-відмовницю, дізнатися про її проблеми і надати їй посильну допомогу. Такі служби допомагають мамі виростити дитину, а не залишити її, передати до дитячого будинку

З метою підвищення розуміння серед потенційних матерів, які бажають залишити дитину, фахівців та громадськості доступності соціальних послуг, що дозволяють зберегти малюка з мамою, в вересні-грудні цього року в Київській області буде проведено комплексну інформаційну кампанію. Матеріали кампанії стимулюватимуть потенційних матерів, які бажають залишити дитину,  звертатися по допомогу до місцевих центрів соціальних служб для сімей, дітей та молоді.

Ефективність кампанії та її позитивний вплив на покращення ситуації у профілактиці відмов від немовлят безпосередньо залежить від чіткої координації зусиль відповідних структур. В результаті зустрічі буде вироблено єдиний механізм співробітництва в рамках інформаційної кампанії між задіяними структурами на місцях, визначено відповідальних осіб за її проведення та форми моніторингу і звітності.
 http://www.everychild.org.ua

Свої зауваження можете залиши тут.

У Києві ймовірно створять Міський центр всиновлення та батьківства

  Створити Міський центр всиновлення та батьківства пропонує Київська служба у справах дітей.Майбутній центр навчатиме киян відповідальніше ставитися до батьківства.

За словами начальника Служби у справах дітей Київської держадміністрації Миколи Кулеби, гроші на це планують виділити з бюджету Служби у справах дітей.

Приміщення теж знайшли. У центрі всиновлення працюватиме дев’ятнадцять висококваліфікованих фахівців, серед них психологи та юристи. Тепер справа лише за рішенням Київради.

Микола Кулеба, начальник Служби у справах дітей КМДА: “Фахівці є, але вони працюють, як залучені до програми і дуже важко людині, яка залучається раз на місяць на програму, відповідати за дитину. Додаткових коштів ми не вимагаємо.

Ми просто просимо, щоб цьому центру дали статус юридичної особи, щоб люди працювали в ньому постійно і ми могли на постійно залучати професіоналів”.

http://www.hli.org.pl/ з посиланням на http://5.ua/newsline

Свої зауваження можете залиши тут.

Чи потрібне Вам зцілення

    "Підемо і повернемося до Господа! Бо Він уразив - і Він зцілить нас, уразив - і перев’яже наші рани". Осія 6:1
    Багато жінок, стикаючись з необхідністю вирішення проблем, пов’язаних з абортом, часто задаються питанням, чи дійсно їм потрібна допомога у вирішенні цього питання.

    Люди, близькі до цих жінок, часто радять їм "залишити аборт у минулому", "забути про це", "продовжувати жити", тим самим залишаючи жінку в ще більшому замішанні щодо того, що вона дійсно переживає, або що вона повинна переживати після аборту.
 Ця брошура призначена для того, щоб допомогти вам, жінкам, що зробили аборт, вирішити, чи потрібне вам зцілення від пережитого вами випробування. Продовжуючи читати, пам’ятайте про те, що будь-який з "захисних механізмів", який ви, можливо, використовували, може все ще міцно залишатися у вас. Постарайтеся бути чесними самі з собою, коли ви відповідатимете на наступні питання.
 Чи намагаєтеся ви "придушити" переживання, пов’язані з абортом, можливо, переконуючи себе "забути про це і продовжувати життя"?
 Чи відчуваєте ви себе фізично або емоційно напруженюо та/або неспокійною, коли виникає питання про аборт?
 Чи уникаєте ви стикатися з питаннями, пов’язаними з абортами?
 Чи міняєте ви тему розмови, коли мова заходить про аборт?
 Чи перемикаєте ви телевізор, радіо на іншу програму, коли обговорюються аборти?
 Чи відчуваєте ви, що під час обговорення абортів, наприклад, під час проповіді в церкві або на заняттях по вивченню Біблії, ви намагаєтеся "настроїтися на іншу тему" і не можете "втекти" від цієї теми?
 "Забути минуле дуже швидко - це спроба поховати його за межами пам’яті, це неминучий ризик повторення того ж в майбутньому в набагато страшнішому і хворобливішому вигляді."
 Чи викликають у вас переживання фізичні нагадування вашого аборту, наприклад, діти, вагітні жінки або дитячий одяг?
 Чи важко вам бути щасливими з друзями або членами вашої сім’ї, які вагітні?
 Чи буває вам ніяково в середовищі маленьких дітей, особливо, немовлят?
 Чи відчуваєте ви себе пригніченими, стурбованими, хворими, коли наближаються роковини вашого аборту або передбачувана дата народження дитини, що не народилася?
 "Якщо вона сама себе недостатньо цінує, як же можна ще більше цінувати її дитину? Причина загибелі її дитини, що не народилася, - це не більше, ніж просто одна із сторін її бажання до руйнування себе."
 Чи є у вас складнощі у взаєминах?
 Чи помічаєте ви, що вибираєте хворі відносини?
 Вас неможливо уразити? Ви тримаєте людей на "безпечній" відстані?
 Чи помічаєте ви, що в компанії людей ви частіше присутні як "спостерігач", а не як "учасник"? Можливо, ви ізолювали себе після аборту?
 Чи втратили ви інтерес до діяльності, яка була важлива для вас до аборту? Якщо ви ходили до школи, чи впала ваша успішність? Якщо ви робили кар’єру, чи відмітили ви, що самі підриваєте свій успіх?
 Чи приймали ви алкоголь або наркотики після аборту для того, щоб "вилікувати" ваш душевний біль? Можливо, у вас з’явилися розлади, пов’язані з їжею?
 Чи страждаєте ви довгими нападами депресії? Чи намагалися ви покінчити життя самогубством або думаєте про це?
 Чи боїтеся ви ділитися вашими переживаннями про аборт з іншими людьми, особливо з тими, які мають для вас велике значення? Чи боїтеся ви, що вас відкинуть або засудять?
 Якщо у вас немає дітей, чи боїтеся ви, що не зможете знову завагітніти?
 Чи боїтеся ви, що не зможете народити нормальну, здорову дитину?
 Якщо у вас є діти, чи відчуваєте ви, що просто душите їх своєю любов’ю і увагою? Можливо, ви дуже опікаєте їх? Ви часто турбуєтеся про їх безпеку?
 Чи боретеся ви з відчуттями злості і гніву? Ви дратівливі і "на межі зриву"? Ви накидаєтеся з докорами на людей, особливо на чоловіків і дітей?
 Якщо ви відповіли "так" на більшість з цих питань, швидше за все, вам необхідна допомога для зцілення.

 Хоча така перспектива може видатися страшною і важкою, є простий спосіб допомогти вам під час процесу зцілення. Центри допомоги допомагають жінкам розпізнати те, як аборт вплинув на їх життя, і показує їм спосіб змінити їх відношення до цього і поведінку, яка не давала їм відчути "життя з надлишком".
 "Навіть не дивлячись на те, що жінка може розумом розуміти любов Бога до неї і те, що в очах Бога вона має право на допомогу і зцілення завдяки цій любові, це не є ані суттю, ані загальною рисою зцілення. Зцілення несе об’єднання і відновлення. Це час, коли об’єднуються розум і серце. Ми відчуваємо і сприймаємо серцем те, в що віримо розумом. Це час, коли, нарешті, жінка може знову дозволити собі добре себе почувати".
http://www.viktoran.atfreeweb.com  (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)

Свої зауваження можете залиши тут.

Після аборту молодій китаянці віддали убиту дитину в целофановому пакеті

Керівництво китайських міст на південному сході країни примушує жінок здійснювати аборти. Починаючи з березня цього року, тільки в одному селищі Чеван повіту Цаншань провінції Шаньдун сотні жінок піддали примусовим абортам, що привело щонайменше до одного смертного випадку. Багато з них били і брали під варту за опір вимогам влади.

Чиновники з міського комітету партії і місцевої влади об’їжджають кожен будинок, переконуючи сім’ї заводити тільки одну дитину. За появу на світ другої, від батьків вимагають виплатити від 4,5 до 6 тис. юанів (приблизні від 800 до 900 доларів США) як “гарантійний платіж”.

Часто робити аборти примушують навіть тих, хто знаходиться на восьмому місяці вагітності. У віддалених провінційних містах їх просто виловлюють на вулиці і відвозять в хірургічні центри.

Крім того, все частіше молоді китаянки, погляди яких на дошлюбні статеві контакти ширші, ніж у попередніх поколінь, роблять аборти через те, що не можуть самі утримувати своїх дітей. Так, на сайті “Ogrish.com” були розміщені фотографії незаміжньої дівчини, яка вимушена була зробити аборт на сьомому місяці вагітності, оскільки вона не могла самаі виростити дитину. На ліжку поряд з дівчиною лежить пакет з останками її дитини. У Китаї, де заохочуються бездітні сім’ї, як видно, не особливо строго відносяться до лікарської таємниці і норм моралі.

www.federalpost.ru

..

“Аборт без причини” з´явиться на бігбордах України

reklama.jpg "Мама, чому я урод?" і "Мама, чому я помер?" – ці питання ставились мілліонам українців із чорних білбордів два роки тому.Очікувалось, що зрозумілий сюжет і провокуючий вірш допоможуть в боротьбі з наркоманією.

В серпні Україну очікує ще одна скандальна "соціалка" від Асоціації зовнішньої реклами.

Роботі, яка стане переможницею обіцяли виділити рекламні щити - 800 білбордів і 600 ситілайтів - по всій території України: в Києві, Запоріжжі, Донецьку, Одесі, Закарпатті, Волині та в інших регіонах, повідомляє газета "Дело".

Однак реклама із таким скандальним сюжетом ризикує не тільки не отримати обіцяні площі, але й взагалі не протриматись обіцяний термін - місяць-півтора - місцева влада навряд чи залишить поза увагою цю кампанію.

Для операторів, які взялись за розміщення, це може відгукнутись демонтажем сюжетів і пустими словечками в мертвий сезон, як це було два роки тому із "Мама, чому я урод?"

Та й перемогу агентства Liberty не можна назвати повною: відповідно до уставу, право на безвідмовне розміщення мають роботи, які отримали 75% і більше голосів учасників асоціації. Робота візуалів Liberty не набрала потрібної кількості голосів.

Як розповів ММR Артем Біденко, голова координаційної ради АЗР, основний протест проти скандального переможця виходив від жінок-керівників або власниць компаній, які займаються розміщенням зовнішньої реклами.

Деякі учасники АЗР виступили проти розміщення такої реклами на вулицях, припускаючи негативну реакцію ряду соціальних груп, як повідомляє ММR. Наприклад основна аудиторія - жінки - сприйме таке грубе повідомлення як образу

Очікувалось,що зрозумілий сюжет і провокуючий слоган допоможуть в боротьбі з наркоманією. Фото adme.ru
У зв'язку із цим асоціація займеться доробленням сюжетів, розробкою адресної програми і пошуком операторів, які відважаться розмістити безплатно сюжети на своїх площах. Якщо їм вдасться знайти трьох людей, які погодяться, за ними підійдуть великі "зовнішники".
Що стосується допрацювання реклами, то вона торкнеться настрою героїв - всі усмішки будуть замінені на сумний вираз обличчя, це зменшить сарказм повідомлень; також трохи попрацюють і над діалогами героїв і попередженням, яке є в нижній частині принта.
"Робота-переможниця - це така іронія над популярною на даний момент рекламою, скажімо так, пародія на рекламу певних товарів, які є в Києві, в Україні, пародія на рекламу певних мереж, косметичних салонів. Основна ідея така, що сьогодні в молоді, особливо в дівчат, вони ставляться до абортів дуже легко. А насправді аборти - це вбивство маленької людини", - пояснює Біденко ідею роботи-переможниці в своєму інтерв'ю "Київ FM".
Відзначимо, що в цьому році були запропоновані одразу ж три теми для конкурсу: проблеми абортів, людей похилого віку та інвалідів, і алкоголізму серед підлітків. Як говорить Біденко, питання похилих людей та інвалідів у висланих роботах майже не було піднято.
На думку керівника Асоціації зовнішньої реклами не можна говорити про високу креативність і в інших двох категоріях. "Дуже мало хто вийшов за рамки існуючих стереотипів і представив дійсно новий погляд на існуючі проблеми".
В цілому, в конкурсі взяли участь 18 агентств, які представили біля 40 ідей для розміщення на зовнішніх носіях.
По матеріалах газет "Дело", MMR, "Київ FM" (переклад Ірини Гілей)

http://noabort.org.ua

..

Мій візит до абортивної клініки

   Кілька місяців тому я дізналася, що вперше вагітна. Хоча ми хотіли почекати з дітьми, чоловік і я зраділи Божому сюрпризу. Але мені було цікаво, як інші жінки з незапланованою вагітністю сприймають цю новину.
 Протягом наступних тижнів я ставала, як Аліса, "все більш і більш цікавою". Чи радить хто-небудь в абортивній клініці жінці зберегти її дитину? Чи доступна консультація, чи пропонуються альтернативи аборту?

 У пошуках відповідей, я вирішила відвідати (як "потенційний клієнт") найбільшу і найповажнішу абортивну клініку в метрополії, де я жила.
 Я трохи знала про аборт, ще менше про рух за вибір, і абсолютно нічого про клініку, яку збиралася відвідати. Я сподівалася, що це допоможе мені залишитися об’єктивною і неупередженою, наскільки можливо. Я призначила по телефону зустріч. Я була вже на 4-му місяці вагітності, але ще не почала додавати у вазі. Я ретельно склала план. Я поясню консультантам в клініці ситуацію настільки чесно, наскільки можливо: щасливе заміжжя, хороша робота, чоловік працює, "але не впевнена, що готова завести сім’ю". Моєю метою було дізнатися про процедуру і консультативні послуги в клініці. Мені було цікаво побачити, які альтернативи запропонують його співробітники.
 Перші враження
 Я увійшла до клініки в туманний ранок у понеділок. Просторе фойє було розкішно оформлене: плюшеве килимове покриття під зелений мох, м’які крісла з подушками, яскраві жовті столики, купа рослин в горщиках. Тоді мені прийшло в голову, і це враження посилилося пізніше, коли я дізналася про вартість аборту, що аборт не є неприбутковим, гуманітарним сервісом. Це великий бізнес!
 Реєстраторка зустріла мене з посмішкою, перевірила моє ім’я в своєму списку і передала аналіз сечі, який я принесла з собою, жінці в білому в сусідньому приміщенні. Я сіла і почала читати літературу на столі переді мною. Вона описувала клініку, в яку я прийшла:
 "Старе, найдосвідченіше і поважане ім’я в консультуванні проблемної вагітності і абортивних послугах. Наша програма консультування проблемної вагітності покликана забезпечити обстановку підтримки, де жінка може зосередитися на своїх особистих потребах, розібратися зі своїми відчуттями про вагітність і зібрати інформацію про можливі альтернативи."
 "Отже, - подумала я, - консультація можлива". Я відчула полегшення.
 Перевірка
 "Рут?" Я поглянула на високу сивоволосу жінку в дверях. "Будь ласка, ходіть зі мною".
 Я пройшла за нею по вузькому коридору в маленьку перевірочну кімнатку. "Просто зніміть нижній одяг і лягайте на стіл".
 "Навіщо?" - запитала я. Ніхто не сказав мені про результати аналізу сечі.
 "О, вибачте. Тест виявився позитивним. Ми повинні провести внутрішнє обстеження."
 Вона покинула кімнату раніше, ніж я запитала, хто проводитиме перевірку. Через хвилину увійшла інша жінка. Я подивилася на її іменну табличку. Вона була медсестрою.
 "Вітаю. Лягайте на спину, будь ласка." Вона натиснула на мій живіт і спохмурніла, дивлячись на стелю. "М’який живіт. дуже м’який живіт. гм. розміром з грейпфрут. так". Вона обернулася до мене і сказала: "Ви приблизно на п’ятнадцятому тижні. Вдягніть штани і займіть місце в кімнаті очікування, будь ласка".
 Коли я увійшла до залу, жінка в білому чекала мене. Мене провели в маленьку кімнатку, де я перегорнула брошуру про сексуальну освіту, поки мене не покликала касирка.
 "Рут. Подивимося. Ви приблизно на п’ятнадцятому тижні". Вона вивчаюче подивилася на моє обличчя. "Що ви думаєте про свою вагітність?"
 "Вважаю, я здивована”, - сказала я. - "Я не думала завагітніти так скоро. Я не впевнена, що готова завести сім’ю зараз".
 "Ну, не проблема покінчити з цим. Вам необхідно пройти ультразвук".
 "Правда?" - запитала я, щиро здивувавшись. - "Я не взяла з собою додаткових грошей".
 "Все гаразд”, - швидко відповіла касирка. - "Ми просто додамо це до вартості аборту. Ви можете заплатити все відразу".
 "Я не впевнена, що хочу зробити аборт", - сказала я. - "Не могла б я спочатку поговорити з консультантом?"
 "Ви побачите консультанта сьогодні, красуню, але він не може допомогти вам, поки у нас не буде результатів ультразвука".
 Гм. Цікаво. "Скільки коштує ультразвук?" - запитала я.
 "Сорок доларів”, - відповіла вона і щось записала в жовтому бланку. - "Будь ласка, займіть місце у фойє, поки хто-небудь не покличе вас."
 Вид моєї дитини
 Я б не стала проходити ультразвук, якби могла спочатку поговорити з консультантом. Сорок доларів - це багато, і я пройшла ультразвук кілька тижнів тому за порадою свого доктора. Але я прийшла сюди, щоб записати, як проходять процедури і консультативні послуги клініки, тому я повинна була пройти це. Я повернулася у фойє і зайняла місце.
 Я закрила очі, згадуючи, в якому захваті я була під час попереднього ультразвуку. Сорок п’ять хвилин я витріщалася на маленький ТБ-екран поряд із столом, поки оператор сканувала лінії тіла моєї дитини, що росте.
 "Дивіться! Бачите, як б’ється серце дитини? Воно б’ється дуже швидко, немов тріпотить. Ось його хребет і голова. Якщо ви подивитеся ближче, то зможете розрізнити його риси. Так, так - ось його ніс і щока, а ось його ручки і ніжки. Подивіться! Він смокче свій пальчик!"
 Я була настільки заворожена, що майже забула дихати!
 "Ми готові, Рут", - Голос повернув мене до реальності. - "Приміщення ультразвука в кінці залу, справа".
 Я пройшла в тому напрямі, думаючи, як пройде цей ультразвук.
 У перевірочній кімнаті мене чекали дві жінки в білому. "Ви не заперечуєте, якщо мій асистент буде присутній під час процедури?" - запитала рудоволоса жінка.
 Я кивнула.
 Вона попросила мене лягти на спину на вузький столик, розтерла мазь по моєму животі, щоб полегшити ковзання сканера, і включила світло. Цей ультразвук зовсім не був схожий на попередній. Я не могла бачити зображення через своє положення на столі, а дві жінки, що вивчали екран, не описували його зображення. Я пильно дивилася на їхні невиразні обличчя, спочатку із зачарованістю, потім з роздратуванням, тоді як їх односкладові слова і таємничі кивки головою виключали мене з процедури.
 "Ось. Бачите? Ні. Це не хороше зображення. О'кей. Тут. Добре. Бачите parietals?"
 "Що таке parietals?" - запитала я, сподіваючись включитися в обговорення.
 "Ви знаєте ці кісточки збоку вашої голови? (тім’яні кістки черепа)" - відповіла жінка, вказуючи на місце над своїм вухом. "Це і є ваші parietals." Вона подивилася на асистентку і відвернулася до екрану.
 Чому вона сказала про кісточки на моїй голові, а не на голові плоду? Врешті-решт, це про нього йде дискусія. Я не чекала, що вона скаже: "О, подивіться на цю милу дитину", але я хотіла одержати хоч якесь уявлення про те, що було на екрані.
 "О'кей. Тепер тут і там. Добре. Зробіть зображення."
 Ультразвук закінчився менш, ніж за п’ять хвилин. Я заповнила короткий бланк, і мені сказали почекати у фойє ще.
 "Можна мені зараз побачити консультанта?" - запитала я.
 "Так, люба, ми пришлемо кого-небудь за хвилину."
 Консультування
 На мій великий подив, моя консультантка була не в білому. На ній був жовтий пуловер, коричневі штани і туфлі.
 "Вітаю, Рут. Я Елен. Будь ласка, сідайте." Вона посміхнулася мені, перегортаючи якісь папери. "Згідно сонограми, ви зараз на 18-20 тижні. Ви ще можете перервати вагітність. Вам просто необхідно звернутися в іншу клініку. Я дістану вам інформацію."
 Чекайте, подумала я. Я ще не сказала, що хочу зробити аборт. Поговоріть зі мною. Давайте обговоримо, що краще для мене. Елен повернулася з різноколірним інформаційним пакетом. Я почала нову розмову. "Я хотіла б поговорити про це більше. Я ще не обдумала все."
 "О, у вас є два тижні, щоб подумати про це. Ви можете перервати вагітність до 24 тижня. Вам не потрібно призначати час прямо зараз. Є якісь фінансові проблеми?"
 "Ні, у мене є гроші. Я просто не знаю, чи буде це краще для мене. Хіба не небезпечно робити аборт на такому терміні?"
 "О, ні. Ризик менший, ніж якби ви виносили вагітність."
 "Правда?" Нещодавно я прочитала декілька статей доктора Бернарда Натансона та ін., всі вони спростовували цей аргумент. Хтось повинен був помилятися. "Я думала, можуть бути проблеми, наприклад, доктор може випадково проткнути мою матку."
 "Ні, такого не відбувається. Тканина видаляється відсмоктуванням і кюреткою. Ось кюретка, вона поміщається в порожнину матки." Вона витягнула зразок кюретки. "У неї немає гострих країв. Доктор використовує її, погладжуючи внутрішню поверхню вашої матки, тому після процедури вона повернеться до колишнього розміру."
 Мої думки швидко бігли. Повинен був бути ризик. Вона або не поінформована, або не зацікавлена в мені, якщо я не робитиму тут аборт. Я впиралася.
 "Чи може що-небудь ще трапитися?"
 Вона коливалася, постукуючи кюреткою по долоні. У мене з’явилося смутне враження, що вона не багато знає про ризик.
 "Ну, може бути кровотеча”, - відповіла вона, - "але це рідко."
 Вона сперлася ліктем на крісло, повторюючи з особливим наголосом: "Ризик менший, ніж якби ви виносили вагітність." Потім на її обличчі з’явилася тінь спогаду. "Це як вирвати зуб."
 Я вирішила спробувати по-іншому.
 "Ви можете описати процедуру?"
 Вона описала процедуру, на моє задоволення, за допомогою мімеографічного листка. Я запам’ятала тільки її фразеологію: вміст матки, видалення тканини і переривання вагітності, не аборт.
 Я чекала можливості обговорити мою ситуацію (заміжжя, фінансове благополуччя), щоб побачити, що вона запропонує альтернативи аборту. Вона почала ставити мені питання, включаючи ті, яких я чекала.
 "Яке ваше віросповідання?"
 "Католичка”, - відповіла я.
 "Ви були раніше вагітні?"
 "Ні. Це вперше." Вона записувала мої відповіді.
 "Ви заміжня?"
 "Так. Щасливо." Вона подивилася на мене.
 "Що ваш чоловік думає про вагітність?"
 "Ну, ми хотіли почекати рік або біля того, перш ніж завести сім’ю”, - пояснила я, - "але не знаю, чи хоче він, щоб я робила аборт." Я чекала її відповіді. Зараз вона запропонує можливість альтернативи, думала я.
 Вона повернулася до своїх записів. "Ваш чоловік працює?"
 "Так. У нас у обох хороша робота." На моє розчарування, вона продовжувала свої рутинні питання.
 "Ваша домашня адреса і номер телефону?"
 "Чи потрібно давати їх вам?" - запитала я. - "Мене важче застати удома."
 "Чудово. Я просто хочу записати своїх клієнтів для подальшого спостереження. Ми хочемо знати, як ви поживаєте після аборту."
 Матері в тьмі
 Коли я вийшла з клініки, на вулиці падав дощик. Я відчувала глибокий сум. Кілька місяців тому мій чоловік і я сказали б, що ми не готові завести сім’ю. Потім я завагітніла. Я пішла до свого доктора і багато дізналася про вагітність і про розвиток плоду. Я пройшла ультразвук і побачила биття серця моєї дитини, і як він махає ручками і штовхається ніжками на маленькому ТБ-екрані. Через декілька тижнів я відчула ворушіння в утробі. Що я могла, окрім як зрадіти?
 Але як же та жінка, яка в розпачі, дізнавшись про несподівану вагітність? Чи буде у неї шанс побачити, на кого схожа її дитина, відчути її рух в утробі? Чи дізнається вона, що навіть якщо вона не може виростити свою дитину, існують безпечні альтернативи?
 Або її примусять повірити, що найприродніший і безпечніший вибір - це "перервати вагітність", спустошити матку від "потенційно небезпечного вмісту"? Чи переконають її, що "ризику більше, якщо виношувати вагітність"? Чи вирішить вона, що ця "тканина", як ракова пухлина, повинна бути видалена?
 Як дитина в її череві, так і молода мати може бути залишена в пітьмі, замість того, щоб побачити обидві сторони картини; замість того, щоб поважний доктор переконав її, що виносити дитину безпечно; замість того, щоб їй дозволили побачити сонограмму, побачити самій, що у "вмісту матки" є ручки і ніжки і сердечко, що б’ється. Тоді, поза сумнівами, вона дізнається, що ця "тканина" - це людина, у якої є всі права, щоб жити.

 Алісія вам Стамвітц

http://www.viktoran.atfreeweb.com (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)

Свої зауваження можете залиши тут.

“Аборт без причини” з’явиться на білбордах України

  “Мама, чому я урод?” і “Мама, чому я помер?” – ці  питання ставились мілліонам українців із чорних білбордів два роки тому.

Очікувалось, що зрозумілий сюжет і провокуючий вірш допоможуть в боротьбі з наркоманією.

  В серпні Україну очікує ще одна скандальна “соціалка” від Асоціації зовнішньої реклами.

   Роботі, яка стане переможницею обіцяли виділити рекламні щитики - 800 білбордів і 600 ситілайтів - по всій території України: в Києві, Запоріжжі, Донецьку, Одесі, Закарпатті, Волині та в інших регіонах, повідомляє газета “Дело”.

  Однак реклама із таким скандальним сюжетом ризикує не тільки не отримати обіцяні
площі, але й взагалі не протриматись обіцяний термін - місяць-півтора - місцева влада навряд чи залишить поза увагою цю кампанію.

 Для операторів, які взялись за розміщення, це може відгукнутись демонтажем сюжетів і пустими словечками в мертвий сезон, як це було два роки тому із “Мама, чому я урод?”

Та й перемогу агентства Liberty не можна назвати повною: відповідно до уставу, право на безвідмовне (безоговорочное) розміщення мають виконання (роботы), які отримали 75% і більше голосів учасників асоціації. Робота віжуалів  Liberty не набрала потрібної кількості голосів.

Як розповів ММR Артем Биденко, голова координаційної ради АЗР, основний протест проти скандального переможця виходив від жінок-керівників або власниць компаній, які займаються розміщенням зовнішньої реклами.

Деякі учасники АЗР виступили проти розміщення такої реклами на вулицях, припускаючи негативну реакцію ряду соціальних груп, як повідомляє ММR. Наприклад основна аудиторія - жінки - сприйме таке грубе повідомлення як образу

  Ожидалось, что понятный сюжет и провокативный слоган помогут в борьбе с наркоманией. Фото adme.ru
У зв’язку із цим асоціація займеться доробленням сюжетів, розробкою адресної програми і пошуком операторів, які відважаться розмістити безплатно сюжети на своїх плоскостях. Якщо їм вдасться знайти троє людей, які погодяться, за ними підійдуть великі “зовнішники”.
Що стосується дороблення реклами, то вона торкнеться настрою героїв - всі усмішки будуть замінені на сумний вираз обличчя, це зменшить сарказм повідомлень; також трохи попрацюють і над діалогами героїв і попередженням, яке є в нижній частині принта.
“Робота-переможниця - це така іронія над популярною на даний момент рекламою, скажімо так, пародія на рекламу певних товарів, які є в Києві, в Україні, пародія на рекламу певних мереж, косметичних салонів. Основна ідея така, що сьогодні в молоді, особливо в дівчат, вони ставляться до абортів дуже легко. А насправді аборти - це вбивство маленької людини”, - пояснює Біденко ідею роботи-переможниці в своєму інтерв'ю “Київ FM”.
Відзначимо, що в цьому році були запропоновані одразу ж три теми для конкурсу: проблеми абортів, людей похилого віку та інвалідів, і алкоголізму серед підлітків. Як говорить Біденко, питання похилих людей та інвалідів у висланих роботах майже не було піднято.
На думку керівника Асоціації зовнішньої реклами не можна говорити про високу креативність і в інших двох категоріях. “Дуже мало хто вийшов за рамки існуючих стереотипів і представив дійсно новий погляд на існуючі проблеми”.
В цілому, в конкурсі взяли участь 18 агентств, які представили біля 40 ідей для розміщення на зовнішніх носіях.
По матеріалах газет  “Дело”, MMR, “Київ FM” (переклад Ірини Гілей)

Свої зауваження можете залиши тут.

З початку 2009 року допомога сім’ям, що усиновили дитину зросте, до 1400 грн

   Цього року Президент України Віктор Ющенко виніс на розгляд Верховної Ради два законопроекти, що сприятимуть сім'ям ефективніше усиновлювати дітей із інтернатів та сиротинців.

– з конференції у Львові

Цього року Президент України Віктор Ющенко виніс на розгляд Верховної Ради два законопроекти, що сприятимуть сім'ям ефективніше усиновлювати дітей із інтернатів та сиротинців. Депутати Верховної Ради уже прийняли закон про збільшення виплат на утримання дітей, що виховуються у прийомних сім'ях.

Якщо сьогодні батьки, що усиновили дитину отримують від держави допомогу у розмірі прожиткового мінімуму, то з 1 січня 2009 року ця сума зросте до 1200-1400 гривень. Про це, 4 липня, розповіла на прес-конференції у Львові директор державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства сім'ї, молоді та спорту України Людмила Волинець.

«Раніше вважалося, якщо сім'я усиновила дитину, то допомагати їй не потрібно, – каже вона. – Однак, законопроект «Про підтримку сімей, що усиновили дітей» передбачає три форми допомоги.

По-перше, незалежно від віку усиновленої дитини, сім'я має право отримувати розмір допомоги, аналогічний при народження першої дитини – 12 тисяч гривень.

Друга форма допомоги полягає у тому, що один з батьків матиме оплачувану відпустку терміном 90 днів. Третє – щомісячні виплати на виховання дитини становитимуть не менше прожиткового мінімуму».

Людмила Волинець відзначила, що сьогодні утримання дитини у сиротинці коштує у 7 разів дорожче, ніж підтримка дитини у прийомній сім'ї.

http://www.hli.org.pl з посиланням на http://daily.lviv.ua/index.php?newsid=16750

Свої зауваження можете залиши тут.

Чи є серед нас святі?

  Приходський отець храму храму ікони Божої Матері “Виховання” - о. Олексій( Пшеничников) на відспівуванні був схвильований . Коли наступила хвилина прощання, о. Олексій сказав напутливе слово: “Любі брати і сестри! Сьогодні ми прощаємося зі святою людиною. Тепер я маю право вам привідкрити таємницю християнського подвигу цієї чудової жінки - Кошельової Зінаїди Яківни. По ходу моєї пастирської діяльності мені доводиться вислуховувати і вирішувати “несподівані” питання. Одного разу Зінаїда Яківна питає:

 - Отче, як мені молитися за нехрещених? - Я насторожився і запитав:
 - А багато їх у тебе, бабцю?
 - Так, чоловік шістдесят. - Я насторожився ще сильніше. Як таке може бути?”
 І тоді матінка Зінаїда показала о. Олексію своє кладовище, яке вона облаштувала як могла на території Люберецької станції аерації. Матінка Зінаїда пропрацювала тут все життя оператором. Зі всієї Москви скидаються сюди стічні води. З цієї каналізаційної річки матінка виловлювала і абортованих діточок, і новонароджених, і майже однорічних немовлят. По Божому напоумленню вона давала їм імена святих, ховала і записувала в свій блокнотик. Кожній дитині ім’я того святого, якого в цей день згадували! Далі знову слова о. Олексія.”… і ось я знову на кладовищі немовлят. З матінкою підходимо до свіжого горбика, вона і говорить
 - Ось, вчора хлопчика тут поховала……Що це, отче ?
 За ніч на могилі розпустилися чотири незвичайні квітки, які розташувалися у вигляді хреста - червона, оранжева, жовта, біла!
 - Це якась матуся занапастила майбутнього святильника землі Російської”, - сказав нам всім о. настоятель. Помовчавши, він продовжив: “Окрім цього подвигу благочестивої Зінаїди, Господь попустив їй тілесні і душевні страждання. Останні 16 років життя, вона лежала з переломом шийки стегна. Коханий чоловік, з яким були прожиті 52 щасливих роки, помер від раку вуха за рік до смерті Зінаїди Яківни…Вона дуже страждала, і зараз душа її на небесах в оточенні шістдесяти душ, які вважають її матір’ю. Ходіть на її могилу, просіть молитов”, - закінчив о.Олексій.
 Кошельова Зінаїда Яківна померла 15 листопада 2005 г у віці 87 років. Через півроку після цього помер від раку їх єдиний син - Михайло.
 P.S. Старе Люберецьке кладовище. Приємно приходити на цю могилу. Це місце помітно ще здалеку. Три однакові хрести дружно стоять, як небесні воїни - батько, мати, син. Десь невидимо стоять ще 60 ангелів. Невимовне торжество православ’я охоплює душу, йде молитва !
http://moscownightlight.narod.ru (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)

Свої зауваження можете залиши тут.

Кримінальні аборти. Закнчення

• Спиця

Ну ось ми нарешті і дійшли до неї, до головної героїні народного фольклору, міфічного виконавця кримінальних абортів Однієї Бабці! Ну знаєте "і тоді пішла Вона до Однієї Бабці…" Насправді "одні бабці" таку справу практикують украй рідко, і навіть їх консультативно-методична допомога часто виявляється абсолютно іншою, ніж про це говорить чутка. Молода жінка від цих стареньких куди частіше чує "Та народжувала б ти, люба, не бери гріх на душу, не губи дитиночку…", ніж "візьми землі з кладовища, та дві жаби, та єбун-трави з придорожжя…" і т.д. по темі. Історично, звичайно, ми цілком допускаємо, що за часів Івана Грозного "одні бабці" тільки цим і займалися, в перервах між нормальною діяльністю повітухи або стародавньо-акушерською допомогою породіллі, а також зняттям зглазу. У наш час "одні бабці" повністю перекваліфіковувалися в мирних пенсіонерок, більше стурбованих знищенням колорадського жука на городах, ніж людських зародків в матках. Хоча деякі носійки цього середньовічного ремесла все ще живі.

 Це був труп молодої жінки. Якщо не дивитися на striae gravidarum - специфічні розтяжки шкіри на животі, що говорять про перенесену вагітність великих термінів, то можна сказати, що це дівчина, оскільки їй йшов всього двадцять четвертий рік, а виглядала вона і того молодше. Ці стрії, білясті зигзагоподібні лінії, сформувалися близько двох років тому, так у неї була нормально народжена дитина, і до даної справи ніякого відношення не мали. На розтині виявився вельми цікавий синдром тромбозу печінкових вен, або синдром Budd-Chiari. Печінка при цьому нагадує мускатний горіх - у того схожий малюнок на зрізі. Взагалі-то цей синдром ідіопатична рідкість, тобто коли причину тромбозу встановити просто неможливо, проте в цьому випадку причина була, хоч і не зовсім звичайна за теоріями патогенезу. Причиною такого тромбозу став перитоніт, що ледь почався, і йшов з малого тазу, або запалення очеревини, а ось саме першопричиною цього запалення став кримінальний аборт, невдало виконаний однією бабцею.

 Тамара вийшла заміж три роки тому за хлопця, а точніше чоловіка, вельми старшого за неї. У її селі Василя прозивали "Кулаком". У свої тридцять п’ять він вмудрився побудувати єдиний у селі двоповерховий будинок, завжди мав відносно нову машину, вів солідне господарство. До здивування і заздрості селян він зайнявся розведенням квітів, надзвичайно трудомісткою і копіткою справою - їздив на південь по цибулини тюльпана, скуповував їх мішками від п’яти до п’ятнадцяти копійок за штуку, а потім по декілька раз на рік до потрібного свята "виганяв" в своїй теплиці разом по декілька тисяч тюльпанів. Так ціною свого життя і раніше накопичених соків в теплих, але голодних умовах короткого світлового дня, маленька цибулина дарувала людям прекрасну квітку, яка тут же перепродувалася квіткарям-лоточникам з Ленінграду від половини до півтора рублів. Ну а ті ставили від рубля до трьох. Ланцюжок "виробник-продавець" вважався в Союзі абсолютно нелегальним, але і абсолютно не переслідуваним, оскільки "приватники" забезпечували, напевно 99% квіткового ринку. Числився Василь колгоспним сторожем, де його мало хто бачив. Напевно зарплату за нього одержував голова колгоспу. Та і не мав потреби Василь в "казенній копійці", йому і своїх рублів вистачало.

 Зрозуміло, що в колгоспі Василь був мужиком видним, але не в плані зовнішності - маленький, щуплий, конопастий і білявий, з крупною залисиною і сірими прозорими очима, він на звання першого хлопця на селі, явно не тягнув. Проте будучи неодруженим, практично непитущим і найбагатшим, він залишався дуже завидним нареченим. Мати Василя пиляла його майже щодня, що кому це він все набудував і на що гроші збирає, якщо ані сім’ї, ані дітей у нього немає. Одружуватися треба! Жити по-людськи треба, щасливо і весело, а не самою працею. Що їй толку з сусідської заздрості, якщо стала вже он яка стара, батька його, чоловіка свого вже поховала, а той і онуків не побачив. Напевно і сама вже такого щастя не дочекається. Василь у неї був єдиний син, давним-давно вона сильно застудилася, і дітей у неї більше не було. Тому і хотілося так старенькій матері онучат.

 Нарешті Василь сказав своє довгоочікуване "гаразд, мати, напевно і справді пора одружуватися". У їх колгоспі були самотні жінки його віку або трохи молодше, в основному або дурнухи і дури, що залишилися в дівках, або цілком пристойні жінки з дітьми, рано "овдовілі" через відсидки своїх екс-чоловіків на зонах. Мужики туди залітали частенько, в основному через дурні злочини по п’яні. Брати розведену або дурнуху йому не хотілося. Тут і посватали молоду Тамару. До цього моменту Тамарка сама дивилася на свою перспективу вельми похмуро, залишившись працювати звичайним пташником в своєму рідному селі, вона щодня крутилася серед баб, теж з частими п’янками і скандалами. Мужиків навколо було небагато, а вільних гідних претендентів не було зовсім - найбільш ділові хлопці вважали за краще після армії подаватися на проживання в міста. Село пустіло і "дорослішало", якщо судити по середньому віку тих, що залишилися. Вона не пішла б за Василя через самі його гроші, машини і красивий великий будинок, якби у неї була хоч якась інша любов. Але такої не було, і не передбачалося.

 За справу споро взялася Ігнатівна - відома сільський пліткарка і звідниця. Будучи вже на пенсії, вона мало приділяла уваги своєму господарству, а чоловік її, "Дід Карасик", теж віддавав перевагу більше рибалці і п'янці, ніж сільській праці. Садили вони менше, ніж пів-города картоплі, капусту і трохи інших овочів, мотивуючи незначність своїм віком. Більша половина була вкрита багаторічним незайманим бур’яном з вже вельми високими кущами бузини. Свині у них часто дохли від недогляду, проте Ігнатівна вмудрялася за день оббігати купу дворів, збираючи і розносячи "новини". Про рішення Василя вона дізналася від його матері першою і тут же підключила свій конструктив у вигляді пропозиції узяти Тамарку. За годину вона вже була на пташнику з пляшкою своєї браги, де до кінця робочого дня перемивала цю можливість з самою Тамаркою. Така пропозиція для Тамари виявилася повною несподіванкою, в свої двадцять один вона серйозно не дивилася на тридцятип’ятирічного Василя. Ні, поки ніяких сватів не треба, дай місяць подумати, та і краще було б, якби він сам прийшов… Якось давно вже на селі відвикли від такого посередництва, не кріпацтво ж на дворі, їй Богу. Так от йому і передай!

 Ігнатівна передала, "дописавши" послання від себе, що мовляв дівка не спить не їсть, як Василя любить і про весілля мріє. Був травень, саме затишшя в квіткових справах, вже давно пішов тюльпан і нарцис з відкритого грунту, і тепличникам можна було трохи відпочити. У найближчу суботу Василь відмив до блиску свій "Жигуль" і запропонував Тамарі з’їздити з ним до Ленінграду. Просто так, без мети прогулятися, відпочити. Вона погодилася, відіпрала свої єдині джинси і нову ветровку, хай дещо заурядну, але імортну і яскраву. Ось рано вранці вони поїхали. Кинули машину в звичному місці, на метро добралися в центр. Сходили в Ермітаж, потім пройшлися по магазинах Невського. У переході Гостинного Двору якийсь спекулянт, ймовірно впізнавши селян з глибинки по простенькому Тамаркиному одязі, вмить запропонував імпортні чоботи за двісті рублів. Зарплата пташника була близько сотні. Вона вже була готова протестно замахати руками, як заступився Василь з пропозицією поміряти. Тут же зайшли в бічний коридор Гостинного, де Тамара сунула ногу в чобіт - він підходив. Спекулянт став благати поквапитися, озираючись на всі боки, чи немає ментів. Проте Василь без жодних комплексів запитав "Ти фарца чи кидала? Другий-то чобіт при тобі?". Фарцовщик ображено дістав з коробки другий чобіт, а Василь два жовто-сірі папірці з Леніним. Торг відбувся, і Тамара стала володаркою речі, про яку і мріяти не могла. На танцях в їх клубі точно всі дівчата помруть від заздрості! Поїли в простій кафешці, викидати гроші на ресторани Василь вважав дурістю - наїдаєшся так само, а деруть дорого. До вечора купили ще красиву кофту для Тамарчиної мами і спінінг для батька. Схоже, справа серйозна, раз прямо так одразу подарунки батькам.

 Приїхали додому пізно, втомлені, але задоволені. Батьки не спали і подарунки довелося вручати тут же. Одержавши подяки, і запрошення до завтрашнього обіду, але відмовившись від чарки на посошок, Василь поїхав додому. А наступного дня до третьої дня, в новій білій сорочці і добротній шкіряній куртці він знову прийшов до них в дім. Майбутній тесть не став ставити звичайний самогон, а дістав "білої казенки", звичайну пляшку горілки. Василь зізнався, що п’яніє він швидко, тому пити особливо не любить, але під умовляння потенційних родичів пляшка швидко спустіла. Проте під пельмені вмить з’явилася друга, яка теж швидко спустіла. А тоді вже з’явився самогон. Це виявилося вищим за його можливості, і за хвилину після самогонної стопки Василь вилетів надвір, на свіже повітря. Земля крутилася, і його нудило, правда поки не до блювоти. Його дбайливо підхопили під руки і повели в дім на ліжко. Тільки він прийняв горизонтальне положення, як запаморочення вмить посилилося, і до горла підкотив ком, а ще за секунду Василь голосно блював фонтаном в дбайливо підставлений таз. Офіційне знайомство з сім’єю відбулося.

 Йому було так погано, що додому він не пішов, з вдячністю прийнявши пропозицію полежати до ранку. Вранці несамовито боліла голова, хотілося пити і було страшно розплющувати очі. Але з’явився майбутній тесть із стаканом "самгаріту". Самогонка здалася солодкуватою - явна ознака великого перепою, проте подіяла, головний біль стих, а на старі дріжджі швидко розвезло до помірно п’яного стану. На приказку тестя "один день пити, що воду рубати", яка прозвучала, як команда до продовження банкету, Василь відповів рішучою відмовою і пішов додому. На всі питання своєї матері, він відповів однією єдиною фразою "В той дім ходити не можна, якщо здохнути не хочеш" і знову завалився спати.

 Проте фіаско не відбулося. У понеділок, остаточно відійшовши від п’янки, Василь під’їхав до Тамари на пташник, зустрів її і відвіз до себе додому. Старенька мати якось старомодно, але обережно запитала, а чи знають Тамакині батьки, що вона тут, а то що люди скажуть… Василь обійняв маму і просто сказав, що його менше за все хвилює, про що говорять люди. Вони пішли на другий поверх. Тамара вперше переступила поріг будинку Василя і він її уразив не тільки розмірами. Будинок був повністю цегляний з величезними вікнами, стіни з шпалерами, що миються, скрізь на підлозі був паркет, кухня і санвузли в кахлі, довкола батареї водяного опалювання, як в місті. Василь гордо водив її по своєму господарству, розповідаючи про диво-казан, якому вистачає трьох відер вугілля на добу, про туалети, ванну і душ з гарячою водою, пральну машинку і окрему власну каналізацію, що закінчувалася у величезній критій ямі в городі. Їй, звиклій до хатинки, що наскрізь продувається, із смердючою діркою, і щотижневих походів до їхньої сільської лазні, коритом для прання і гримлячим умивальником з льодом вранці, все це здавалося дивом. Але, головне, там не було печі! На кухні стояла звичайна міська газова плита, ясно що від балону, а в залі першого поверху був великий красивий камін, схоже взагалі невинної чистоти, який, за визнанням Василя, вони майже ніколи не топлять. Василь нічого не брехав, розповідав, що коли будинок будували, то сам він робив дуже небагато - діставав матеріали, платив роботягам, ну і іноді допомагав в чорновій роботі, там заміс цементу зробити або цеглу піднести. Вони запалили камін, всілися на красивий диван, і Василь дістав книжки з квітникарства. Виявилося, це ціла складна наука, тонкість якої він спіткав досконало. Сорти і земляні суміші, температурний режим, специфіка опалювання і підтримки вологості… Все настільки відрізнялося від її звичного "вскопали-посадили".

 І їй захотілося тут жити. Їй захотілося, щоб її майбутні діти гралися у красивого каміну, а не у брудної "голандки", що розтріскалася, дає кіптяву і вогкість. Їй захотілося по суботах їздити до Ленінграду, а не відшукувати свого чоловіка по дворах і ярах. Їй дуже захотілося, щоб гроші йшли от так від якихось малознайомих людей, а не авансом і зарплатою з віконця сільрадівської каси. Багато грошей. Вона не полюбила Василя, але вона полюбила його життя і настрій його думки. Слова його, загалом такі прості, зовсім не здавалися нарочитим примітивом, чим так любили козирнути їхні селяни. Заговорили про те, як жити багато, і Василь раптом сказав:
- Ти знаєш, Тамаро, адже саме дороге слово це "ні". "Так" це дуже дешеве і погане слово…

 Тамарка дуже злякалася, подумавши про те, що Василь якось дивно натякає їй на якусь символічну відповідь, яку, якщо все піде добре, їй доведеться давати йому. Або навіть говорити привселюдно на весіллі. Проте все виявилося куди складнішим. Василь навчився говорити "ні" всьому тому, що його оточувало. Це "ні" п’янкам і ліні, "ні" друзям, і "ні" проханням із сторони про що-небудь за просто так. Він береже свій час, свою працю і свої гроші - і тому "ні" перекупникові з поганою ціною. Він торгується, він не боїться, що про нього погано подумають. Він ніколи не скаже "так", якщо яка-небудь дрібниця йому до кінця не ясна. Він ніколи не скаже "так", якщо є хоч якась можливість його "взути". Хай він жадібний, але він чесний і це його гроші і його справа. Він не любить говорити "так" іншим. Але їй він це говорить…

 Ось і вийшли на вулицю їх змовини. Сорока Ігнатівна споро рознесла її по дворах. До Тамари почали підходити, з чимось вітати, на щось натякали. Від людей у віці вона постійно чула приказку, що "старий кінь борозни не псує". Точніше, саму приказку вона чула і від однолітків, правда з єхидним доповненням "але і глибоко не зоре". Вона змирилася. Вона узяла приклад з Василя, її перестало хвилювати, що про неї скажуть люди. Скоро зіграли весілля. Тамара не була дівчинкою і любовні утіхи були для неї солодкі, хоч і траплялися украй рідко. Проте до весілля вона з Василем в ліжку не була. Та і після весілля, ставши повноправною господинею в будинку, вона насилу себе сприймала його дружиною. Вона дуже поважала його, але якось більше як батька, ну може не зовсім так, тоді як якогось старшого брата. У близькості з ним вона була гранично скутою, хоча ніколи не відмовляла йому в його простеньких справах. Він робив їх швидко, а вона лежала під ним із закритими очима. Їй не було гидко, але їй і не було солодко. Їй було ніяк. Вона швидко завагітніла і народила малюка, такого ж щупленького і худенького з ріденьким білястим, як льон, волоссям і напівпрозорими сірими очима. Бабуся у внуку душі не чаяла, постійно порівнювала його з Василем і говорила, що такий схожий, що сама б з рідним сином переплутала. Хлопчик був не капризний, добре брав груди і особливого клопоту не доставляв. Тамара вважала себе цілком щасливою. А як сину виповнилося півтора роки, Тамара вирішила, що насиділася удома достатньо, залишила внука бабусі і вийшла на роботу на свій пташник.

 За час Тамарчиної відсутності всі молоді пташники пішли, хто на ферму, хто в контору, а хто взагалі виїхав в місто. Залишилися тільки сорокалітні. Місяці три йшла звичайна розмірена сільська рутина, але тут з’явився Грицько-циган. Взагалі-то про походження Григорія ходило багато легенд. Найреальніша свідчила, ніби мати, сама чорнява із значною поміссю крові, циганка, нагуляла його не то від грузина, не то від азербайджанця, коли їздила по путівці кудись на південь в будинок відпочинку. Чоловік у неї сидів, а по звільненні до неї повертатися не став. Вона була самотньою жінкою без рідні, ось і залишила собі цю нагуляну дитину, як опору на старість. Так кличка Варька-циганка породила кличку Грицько-циган. А він дійсно цій кличці відповідав на всі сто - пустотливий і жвавий, він був чорніший за смолу! Єдиний такий серед помірно-русого населення їхнього села.

 Вона його чудово знала, ще з сільської школи-восьмилітки. Він був молодше її на майже три роки, але відомий на всю школу шибеник. Він пішов в сільгоспучилище, коли Тамарка вже пішла працювати на пташник. В училищі він був хуліган і двієчник, що вічно влітав в якісь неприємні історії, і дівчата на нього ніколи серйозно не дивилися. І ось тепер він повернувся і влаштувався до них тим же механіком сільгосптехніки. Армія Грицька багато чому навчила. Він не тільки не забув свого устаткування, але навчився і зрозумів, як його стерпно лагодити, чого до армії ніколи не робив, спихаючи все на дядька Антона, іншого механіка. Але Антон вже рік, як працював з трактористами, і на пташник заходив рідко. Устаткування старіло і ламалося, а ремонтувати його було нікому. З появою Грицька справа дещо налагодилася – пішли транспортери, що, здавалося, завмерли навіки, закрутився кормоцех з його "рушалками" для зерносуміші та комбікормів. Бабська робота помітно полегшилася, стали видавати більше яйця і птиці, підвищилася зарплата. Проте Грицька не поважали. Не дивлячись на свої ділові руки, він залишався тим же шибеником - міг прогуляти без причини, а одержавши зарплату, щосили наслідував "старших по терміну служби", напивався до втрати рівноваги. Правда, запоїв не допускав і залишок зарплати віддавав мамці-Варьці, аби зберегла від гріха подалі.

 І тут Грицько став до Тамарки клеїтися. Вона йому раз чітко сказала, що в порівнянні з її Василем Грицько просто нікчемне лайно. Дивно, але задиристий Грицько не образився. Він чекав її біля дверей, а коли вона входила, то стрибав і хапав її за цицьки або за дупу, ну прямо як семикласник. Тамара злилася, але не так щоб сильно. Вона ніколи серйозно не дивилася на нього. Він ліз цілуватися, правда без якого-небудь насильства, ніби жартома постійно зізнавався їй в коханні. Тамарка всі ці витівки списувала на те, що вона єдиний молодий пташник і йому загравати більше нема з ким. Потім вона стала його зухвало використовувати - за її наказом Грицько тягав мішки з комбікормом, вивозив послід, дробив крейду і виконував іншу важку роботу. Вона стала жартома дозволяти йому потриматися за цицьку або легенький узяти її за сідниці. І раптом вона зрозуміла, що нестерпимо хоче його. Пару днів вона страшно боялася цього бажання, а потім дала йому волю. І тут трапилося те, чого ніколи з нею не було. Трапився страшний кайф! До заміжжя в неї пару разів бували оргазми, але якісь швидкі і поверхневі. Вона здорово відчувала свій клітор, іноді різко, з гострою слабкістю до тремтіння, але саме проникнення залишало її вельми байдужою. Схоже, що пологи щось перебудували в її організмі. На початку Грицько досить сильно роздрочив її, і вона дозволила йому на себе залізти тут же в підсобці. Він всього пару хвилин нетерпляче посовався на її лобку, ось вже пришли її кліторні справи, як раптом поверх них навалилося щось дуже приємне, звідкись зсередини. Відчуття було настільки сильним і довгим, що тремтіння перейшло в якісь конвульсії, їй здавалося, що вона провалюється в океан задоволення і страшно хотілося заволати. Він зробив свою справу, а вона все лежала повністю розслабленою, слухаючи хвилі свого неземного блаженства, що періодично повертаються, викликають все затухаючі спазми її тіла. Це було найсильніше відчуття, найприємніше відчуття і найвище задоволення, що коли-небудь траплялося за все її життя. Вона просто не знала, не уявляла, що таке можливо у нормальної жінки. Ні, реально, такого не може бути! Але воно було.

 На наступний вечір вона натякнула своєму чоловіку, чи не хоче він чого. Вона попросила його сильно "торкатися себе". Він довго тер, потім крутив пальцем навколо дірочки, вона звично закрила очі і стала чекати повернення свого блаженства. Нічого не відбулося. Абсолютно нічого. Він просився увійти до неї і вона згідно кивнула головою. Все вийшло, як завжди з найпершої шлюбної ночі. Ніяк. У неї на очі навернулися сльози розчарування. Проте, навіть спогади про її вчорашню солодкість, анітрохи не змінили її ставлення до власного чоловіка - вона ніжно обійняла його, це ж батько її дитини, її єдина і така міцна опора в цьому світі. Вона зітхнула і заснула спокійно.

 На пташнику вона найбільше боялася, що всі здогадаються про її зв’язки з Григорієм. Вона боялася, що Григорій сам бовкне про них по п'яні. Вона боялася, що їх елементарно застукають за цією справою. Вона боялася всього цього, але давала йому все частіше і частіше. Один раз, знайшовши рідкісний момент, коли вони опинилися на пташнику абсолютно одні і повністю насолодилися одне одним, вона відверто розповіла Грицьку про свою проблему з чоловіком і запитала його, в чому ж секрет? Адже Григорій не робив нічого особливого, ну хіба що завжди любив хвилини дві-три потерти її клітор. Адже вона просила теж саме робити свого чоловіка, але від такого навіть не завелася! Григорій сидів голий на мішку з комбікормом, і намагався зрозуміти проблему:
- Знаєш, Тамаро, бабу, адже любити її треба… А баба не повинна боятися віддаватися. Ти ж чоловіка свого боїшся! Ти ж як з батьком рідним спиш. Який тут кайф. А я хто? Так шибеник, йобарь… Я тебе єбу з любов’ю, а ти мене вище за себе не ставиш, ось і дозволяєш собі піді мною кінчати на повну.

 Раптом до Тамарки дійшов якийсь сенс такої сільської сексології, її непробивна логіка. Плювати, що вона з Грицьком, як проста сука під псом, але куди страшніше було відчуття, що вона не зможе переламати своє відношення до Василя. Проте сімейне життя, комфорт, затишок і достаток означали для неї дуже багато, мабуть куди більше, ніж можливість випробовувати повноцінні оргазми. Вона дійсно ставить чоловіка на недосяжну для себе висоту, вона не може собі дозволити під таким кінчати. Адже він фактично її не трахає - вона лише дозволяє йому в себе вилити, рівно для того, щоб йому не було погано. У думках вона з ним не спить. І вона обійняла свого солодкого Грицька-шибеника і попросила його звільнитися. На наступний ранок він вже сидів в правлінні, і, висунувши язика, писав заяву про перевід з пташника до механізаторів, мотивуючи свої дії низькою зарплатою і сварливим бабським колективом, де йому абсолютно неможливо працювати. Голова прохання задовольнив, і Грицько зник з її життя, відправившись лагодити трактори.

 Проте із заміною Гріши на колишнього мовчазного дядька Антона, її біди не кінчилися - вона зрозуміла, що вагітна. Вона у принципі не могла залетіти від чоловіка, з ним вона була лише раз, тоді давно, перед останньою менструацією, коли просила себе гладити і торкатися. Після цього він не наполягав, а їй було без потреби. Значить, вагітна вона від Грицька-цигана, і її дитина буде кучерявою і чорнявою з великим носом. Довести чоловіку, що це його дитина, буде неможливо. Треба зробити таємний аборт. Вона пригадала, як Ігнатівна розповідала про якусь Захарівну, ніби та живе на Сьомому Кілометрі і робить аборти якимсь своїм дивним методом, та так здорово, що краще, ніж в районній лікарні у гінекологів - швидко і зовсім не боляче.

 Сьомим Кілометром називався маленький хутір з двадцяти дворів, і знайти бабцю Захарівну виявилося зовсім просто. Тамара зайшла до її в старої хатини, що покосилася і в якій перші вінці зрубу вже давно пішли під землю. Різноколірний дах був явно "критий по-бабськи" - стара ялинова дранка, якою вже не криють років з тридцять, подекуди прикривалася по верху толем і смугами руберойду. Тамара дбайливо несла п’ятдесят рублів її власних грошей. Вона ніколи б не посміла узяти без відому у Василя, але Василь абсолютно не цікавився її зарплатою. Вона узяла з собою останню получку.

 Захарівна, або простіше баба Люба, виявилася вельми рухомою бабулькою років близько шістдесяти п’яти, може трохи більше. Тамара довго не могла приступити до справи, не могла зібратися і розповісти про мету свого візиту. Тоді баба Люба почала сама. Виявляється, з самого початку Вітчизняної війни вона і ще чотири її сестри потрапили в окупацию. Батько її загинув на фронті, а мати повісили німці, як комуністку-активістку за зв’язок з партизанами. Заразом і вигребли абсолютно всі продукти з їх будинку. Залишилися п’ять молодих дівок від шістнадцяти до двадцяти трьох і їх стара бабуся. Їжі у них зовсім не було, і щоб не померти з голоду ним довелося жебракувати. У своїх теж узяти було нічого, але можна було взяти у німців за певні послуги. Тому всі вони вижили, тільки ось періодично вагітніли. Від всіх вагітностей їх поїзбавляла їх же рідна бабця, баба Фрося, що померла в день із Сталіним. Позбавляла, врятувала їх всіх від сорому, а може і від табору, так при цьому ще навчила бабу Любу, тоді двадцятирічну дівчину, як це робити. З тих пір баба Люба багатьох дівчат від сорому-то врятувала, а самій ось в житті не повезло - дітей у неї немає, і чоловік її кинув, ще як Хрущов тільки прийшов. Та ти, дочко, не бійся - справа така безпечна, і не боляче зовсім, мені баба Фрося двічі робила, в сорок першому і сорок другому, а після я і не вагітніла. Хоч і давно, а я пам’ятаю добре, що ніякого болю. Зроблять за хвилину і йди собі додому, а потім сама викидня народиш, що трохи боляче, але теж терпимо.

 Суть методу була гранично проста: дівчині треба було зняти труси і залізти на стіл, над яким висіла лампа. Слід було спертися на шию і лопатки, а руками підперти поперек і, упираючись ліктями в стіл, підняти зад якомога вище. У цьому положенні слід було повністю розсунути ноги в сторони, так широко, як це можливо. У тих, що народжували, відразу соромливе місце відкривається саме, і "дірку на сосці матки", що всередині піхви, добре видно (так баба Люба описала матковий зів і шийку). А ось у тих, що не народжували, соромне місце повністю не відкривається, і його треба відкрити, хоч би два пальці лівої руки туди засунути і розсунути, щоб "сосок з маленькою діркою" побачити, дуже вузенька "дірочка на сосці" у тих, що не народжували. Після цього в дірку через сосок вводиться звичайна в’язальна спиця, якою в матці проколюють плід. Це абсолютно не боляче, йде трохи води і майже немає крові. Все, можна йти додому, плід вже убили, і викидень буде обов’язково - матка мертвяків не любить. Ти народжувала? Ну так взагалі легко буде. Хто скаржився? Так ніхто ще не скаржився. А спиці боїшся! Та чого її боятися - зараз на олівець вати намотаємо, одеколоном обіллємо, підпалимо і спицю над полум’ям прожаримо, будь-яка зараза здохне! Скільки беру? Та рублів п’ять за роботу думаю не шкода…

 Тамара поклала перед Захарівною п’ятдесят рублів з обіцянкою мовчати, що її у себе бачила, скинула труси, вляглася на стіл, задерла свій зад і відважно розсунула ноги. Баба Люба прожарила спицю, а потім нагнулася до Тамарчиного господарства. Хоч та і народжувала, але її "сором не відкрився", тоді баба Люба засунула їй якомога глибше два свої пальці в соромне місце і що було сили їх розвела. Нарешті вона побачила "сосок з великою діркою" народжуючої жінки. У цю дірку вона і вколола спицею кілька разів. Особливо боляче не було, хоча іноді були різкі напади гострого болю, що нагадують те, що буває у дантиста, коли той деколи зачіпає нерв в хворому зубі. Але такий біль тривав всього секунду. Ну ось, дочко, і все. Тамара сіла на край столу. З неї дійсно витекло небагато води з прожилками крові. Десь внизу трохи боліло, але цілком терпимо. Вона подякувала добрій бабі Любі і пішла додому.

 Не знала баба Люба самих азів жіночої анатомії. Вже скільком вона дівчатам так "допомогла", але здійснювала вона дію вельми варварську і з медичної точки зору абсолютно неграмотно. Матка щодо піхви стоїть під певним кутом. Це про саму, що не є звичайну здорову матку. Бувають матки, у яких цей кут більше, нахил дещо інший, а то і взагалі не в ту сторону, що в народі називають "загином матки", в таких випадках наслідки ще важче будуть. Анатомічно абсолютно неможливо, вколовши спицею в зів, і слідуючи в напрямку самої вагінальної трубки, пройти в маткову порожнину. Є певна вірогідність зачепити плодовий міхур і випустити амніотичну, навколоплідну рідину, є навіть невелика вірогідність проткнути плід, але основна дія виходить зовсім інша. Майже напевно спиця по прямій проколює шийку матки відразу в районі нижньої губи зіву, потім невелику діляночку самої маткової стінки і виходить в простір в нижньому тазі між маткою і прямою кишкою. Дуже велика вірогідність проколоти і саму пряму кишку, чим викликати каловий перитоніт.

 Але у випадку з Тамарою цього не сталося. Пряму кишку баба Люба їй не проколола. Вистачило тієї погані, що була на засунутих в Тамаркину піхву бабкиних пальцях. У просторі між маткою і прямою кишкою пішов перитоніт, який поліз вгору, де відтік венозної крові з бактерійними токсинами йде прямо в печінку. Від цих токсинів печінкові вени затромбувалися, порушивши кровотік і повністю відключивши функцію очищення крові від отрут і продуктів розпаду організму (чим печінка і займається, і для чого вона, власне, нам і потрібна). Тамара абсолютно без пригод добралася додому, а там відчула біль по всьому животі і слабкість (у всьому її тельбусі кров зупинилася). Потім почала пригнічуватися свідомість, оскільки організм став ще самоотруюватися. Викликали "Швидку", коли лікар приїхав, то вирішити, що ж сталося з хворою, було практично неможливо. Стан був важким. Її постаралися відвезти до Ленінграду, але вона померла по дорозі.

Ну а на бабу Любу нам Інагнатівна допомогла вийти - як тільки слідчий запитав, чи не знає вона, хто тут в окрузі міг молодій жінці матку проколоти, так та його до неї і привела. Бабця повідпиратися вирішила, так без толку - і змиви із столу, і сама спиця сліди біологічного матеріалу мали, до речі ідентичного з Тамарчиним. Бабцю посадили, Тамарку поховали, а Василь залишився доживати свій вік бурлакою. Адже частина і його провини в цьому є - хіба важко було з першої шлюбної ночі запитати свою дружину, чи добре їй з ним? Не соромлячись обговорити, чи кінчає вона? Дійсно, найдорожче слово "ні", особливо коли його не кажуть.

• Пахикарпін

Є такий медичний препарат. Це вчора Саньок Толіку розповів. Саньок не збреше - він вже на третьому курсі медінституту. А ось Толіку тільки на цей рік вступати. Хоча може вже і не вступати… Адже вчора приперлася ця дура, Лариска, довелося її тягнути в парк, щоб предки, не дай Боже, чого не помітили. А там ревла весь вечір, як білуга. Адже ось яке стерво! Адже і не подобається вона Толіку анітрохи, йому Свєтка білява з паралельного подобається. Ось та красива і відмінниця ще. А ця? Та дивитися нема на що, третій сорт і вчиться погано. Ну як з такою жити? Яке, до біса, майбутнє, якщо вона мріє працювати з її матусею в ательє? Що за політ думки - кравчиня весільних суконь? Дура! Всіх достоїнств - дитяча художня школа. Знайшла, чим пишатися. Ось Свєтка на юридичний вступати збирається, це ясна справа. Просто Свєтка йому не давала, а Лариска давала. Може і Свєтка б дала, так якось запитати страшно і підійти стрьомно… Ніби навіть і не знайомі офіційно, так кивок-усмішечка при випадковій зустрічі.

 А почалося все через училку, теж стерво. Класний керівник, теж мені! Та здається Толіку, що про Ларискіні відчуття Олександра Олександрівна, або Сан-Санна, Сана-Сюзана, а то і зовсім АА, давно здогадувалася. Адже і як, сволота, хитро все підстроїла - залишила їх наодинці прибирати клас перед Новим Роком. А Лариска, відьма, адже так тягнулася, стоячи на парті і розвішуючи новорічні прикраси. І чоботи скинула, наче щоб столи не псувати, і місця вище вибирала - подивися, Толя, на мої трусики. Прийшла б в джинсах, може і справ ніяких не було. А тут маєш, коротка спідниця, міні-стриптиз серед зими. Ніхто ж її за язика не тягнув, сама і в коханні зізналася, і цілуватися полізла, і натякнула, що від подальшого не відмовиться. А Толік що? Толік ще ні з ким не був, а тут так відразу приперло. У Лариски якраз вдома нікого. Боявся, що не встане, що перший раз не вийде. Та дурниці це все, стояв так, аж дзвенів! А вийшло хоч і із закритими очима, але три рази! Правда, перший раз спустив не засунувши, а ось потім… Потім надовго "підкотився". Лариска теж молодець, по-перше вже не незаймана, а по-друге, це вона йому поради давала, ну спочатку, щоб ногу між її ніг не залишав і не соромився, лягав як треба. Чесно сказати, то без її слів Толя точно б засоромився і втік би відразу після "фіаско на колготки". Вона ж і раком сама обернулася! Толік не просив. Толіку взагалі соромно було. А вона он як заспокоїла та підучила - одним словом блядь! Потім Толік зустрічався з Ларисою досить часто, соромлива спочатку справа виявилася такою, солодко притягаючою. Хвалився перед дружками, навіть ревнував іноді. Правда, пропустивши стакан кріпленого вина або літру пива, свою таку обожнювану подругу, першу, що подарувала йому багато дивних моментів неземного щастя, Толік називав просто - моя блядь.

 "Ненавиджу! Блядь!" - з вчорашнього вечора ці слова крутилися в Толіковій голові з впертістю мантри ченця, буддиста, хіба що звучали вони зовсім не відчужено, а навпаки, вельми емоційно. А все тому, що Лариска вагітна. Від кого? Та ясна справа, що від нього. Ну звичайно, дружкам про всяк випадок треба чого-небудь такого прибрехати покрутіше - що вона блядь вони вже чули, треба розповісти, що трахалася вона з першим стрічним і поперечним. Вона, звичайно, не трахалася. Вона Толіка любила. Та яка різниця, він же у неї не перший, а раз до нього комусь давала, значить в натурі блядь! Правда, ось навіщо всім гнав пургу, що нібито сам їй целку зламав… Як би не ляпнули чого там на якому суді, чи що там буде. Треба всім терміново сказати, що Толік все всім брехав, що не трахав він Лариску зовсім. Хоча якщо дитина його, то яке це має значення… Зараз таке ніби легко визначають. Вчора притягнула, зараза, цю імпортну паличку. Мовляв подивися, любий, я цю паличку у сестри поцупила - тест на вагітність. Годину тому на неї попісяла - бачиш хрестик? Це заліт. Потім рахували, скільки місячки не було. Ніби якщо і залетіла, то зовсім недавно. Два місяці тому тічка у неї точно була.

 Адже яка вперта виявилася! Як довго благала її обійняти. Плаче, туш по щоках маже, а сама все в коханні зізнається. Схоже, що на аборт вона не збирається. Говорить, що народжувати буде, хоч поки нічого нікому не говорила. Толік їй благородно сказав, що пошле її на три веселі букви з її ж дитиною. Своєю дитиною? Не сміши, люба - моєю дитиною буде тільки та, яку я сам захочу. Йому і на аліменти наплювати, він мужик стійкий! Господи, як гидко тремтіли її плечі після цих слів. Які червоні були очі після довгого реву. Тьху, аж морда розпухла! Потім полізла цілуватися, стала триматися за член… Зрозуміло, Толік знову не витримав і незабаром дер її раком в кущиках по сусідству з лавкою. Але і цей статевий акт (Толік зарікся, що останній) його ставлення до Лариси не змінив - відразу після оргазму, в його голову повернулося колишнє "Ненавиджу! Блядь!" Він застебнув штани і різко обернувся, так що навіть задів її м’яку голу дупу. Кинувши круте чоловіче "Все!!!", Толян не обертаючись упевнено попрямував геть.

 Ні, безумовно з кожного безвихідного становища є вихід. Із засмучених почуттів і останніх грошей Толян купив чотири пляшки пива. Сів на лавку в сусідньому дворі, дуже вже йому не хотілося знову з Ларискою зустрічатися. Адже вона його шукатиме, це Толік, як пити дати, знав. Гаразд, після драми, яку ця дура влаштувала, потрібно нерви заспокоїти, пивця попити. Тільки відкрив першу пляшку, як з’явився Сашко. Та ні, Саньок хлопець смирний і вихований, пиво просити ні за що не буде. Шнурок у нього розв’язався, ось і увіткнув він свою лапу на ту саму лавку, з Толіковими пляшками по сусідству. А Толік раптом сповнився такої крутизни і гордості за себе. Он він який, незважаючи на наслідки, сміливо бабу на хуй послав! І захотілося йому з першим стрічним-поперечним пережитим поділитися. "Пивця хочеш? Бери, не соромся!" І понеслася неспішна бесіда.

 Саньок послухав і сказав. Мовляв знаєш, Толян, якщо вона на аборт не йде, розкрути її на пігулки. Є така штука, пахикарпін називається. Умов її залпом штуки три-чотири випити, і твоїм мукам кінець - ніякого аборту не треба, все саме до вечора вийде. Га-ран-ту-ю!!! Тільки дивися - там судинні ортостатичні рефлекси нахер вирубує. Тому треба, щоб після прийому дівка взагалі не метушилася. І ще, дістати ці колеса важко - вони групи А і на рожевому бланку йдуть, як наркота. Толік від щастя до Саньки трохи обніматися не поліз. Назву "пахикарпін" він записав Саніною ручкою прямо на своїй руці, а які там чогось рефлекси на хер… Та чи до них справа, коли, за Саніними словами, матка в камінь скоротиться і виплюне все зі свистом! Напевно, через ці самі орто-кисло… чи як там їх. Ну а на рахунок того, щоб дівка не метушилася. Біс його знає, що Саньок мав на увазі, напевно, щоб не сіпалася, в сенсі більше без істерик.

 Задачку було вирішено дуже просто. За півгодини Толік рився в сімейній шкатулці, дістаючи сто десять рублів. Сто за рецепт, а десятку на аптеку. Пропажу грошей предки, звичайно, засічуть, і доведеться їм збрехати, що, мовляв, порвав в бійці одному куртку… Бійку почав сам, тому і заплатити довелося, щоб справу зам’яти. Тоді і кінці у воду, не стануть же батьки рипатися і шукати пригод на жопу власного сина. Потім, задоволений вдало складеною легендою, Толя біг до Мітька-Кухарича. Він був років на п’ять старше, але під армійський заклик не потрапляв, ніби через якийсь чи то гепатит, чи то туберкульоз. Мітька-Кухарич працював столяром-різнорабочим в міській лікарні. Щось там лагодив, врізав замки, підфарбовував, підбілюваі і стриг "розу". "Розою" називався рожевий рецептурний бланк, призначений для виписки ліків з наркотичною дією. Букет "роз" був заповітною мрією кожного наркомана і коштував шалених грошей. Одна "роза" йшла ніби за стольник… А наївна адміністрація лікарні ніяк не могла взяти у толк, що тримає на робочому місці молоду людину при місячній ставці в 65 рублів, і як при такій бідності молода людина вмудряється носити дорогі дублянки і їздити, хай на уживаній, але машині.

 Мітька-Кухарич прийняв Толіка вельми холодно. Сказав, що на стольник може дати п’ять ампул морфіну, вісім ампул омнопону, упаковку промедолу або кетаміну на вибір. Тоді Толік коротко розповів йому свою історію. Мітька-Кухарич про пахикарпін не чув. Недовірливо і багато раз він перепитував Толіка, чи не чіпляє ця штука, а якщо чіпляє, то як? З кайфом, з гальмом, з глюками? Цього Толік не знав. Мітька-Кухарич висловив величезний сумнів щодо того, що це, досі невідоме, зілля не довбає - якщо "роза", то довбати зобов’язана, інакше що їй робити на рожевому бланку? Мітьку-Кухаричу явно стало цікаво. Він пригостив Толіка якоюсь імпортною сигаретою, велів почекати, а сам підтюпцем побіг додому за фармакологічним довідником. Повернувшись за п’ять хвилин, Мітька-Кухарич аж осунувся від розчарування. Ця гидота не чіпляла абсолютно, але при цьому йшла на "розі"! "Через тебе, козел, одну квітку доведеться псувати" - злобно прошипів Мітька-Кухарич. Явно, на морфіні у нього з одного бланку куди більше стольника виходило. З того ж довідника він витягнув порожній рецептурний рожевий бланк і розмашистим почерком лікаря з двадцятирічним стажем виписав рецепт, проставивши дозу згідно довідника. Потім витягнув з кишені печатку і акуратно проставив їх в потрібних місцях. Коли чорнило просохло, він вручив бланк Толіку. Порадив не м’яти, скласти удвічі, а отоваритися в будь-якій аптеці Виборгського району. Потім написав на листочку коротку пам’ятку - що потрібно сказати, якщо в аптеці запитають "кому і навіщо", а замість прощання сказав: "Якщо дізнаюся, що отоварився в нашому районі, уб’ю".

 Толік хлопець надійний, він одразу побіг в чергову аптеку Виборгського району, що була біля Фінбану. Немолода жінка з крайньою недовірою взяла червоний рецепт з рук молодої людини. "Кому і навіщо?" - запитала вона, навіть не заглянувши в папір. Схоже, колір рецепту говорив сам за себе. Зібравши весь свій артистизм, Толік зробив пісне обличчя і заговорив спокійним голосом, якомога буденніше, але в той же час з легким придихом, що натякає на відвертість. "Та я сам до ладу не знаю, чи то тиск у неї якийсь особливий, якісь там кровотечі, ніби з маткою щось таке страшне, втомилися вже "Швидку" викликати. Доктор ось це виписав і сказав їй лежати трупом. Помре напевно скоро. У сенсі тітка моя." Очі бувалого провізора здивовано поповзли поверх окулярів, що сиділи на самому кінчику її носа, і здавалося, ось-ось поваляться. Історія явно не була схожа на стандартну відповідь "рак у дідуся, боляче". Вона стала уважно читати рецепт. Потім схопилася за телефон і почала кудись дзвонити. Повісивши трубку, господиня лікарського царства з винуватою усмішкою знову підійшла до віконця:
- Юначе, у нас зараз немає пахикарпіна. Можу зробити тільки завтра до обіду. Раджу вам сісти на будь-який автобус і через дві зупинки буде інша аптека. Я туди дзвонила, там є. Вони до сьомої, Ви встигнете. Такі речі звичайно по терміновому, Ви вже нас вибачите. Якщо буде там черга, суньте рецепт і скажіть, що по терміновому, Тамара Миколаївна вже з "Варти" дзвонила.
- Так, мені сказали терміново… - невпевнено пробурмотів Толік, бо така щира участь великодосвідченої Тамари Миколаївни в долі його неіснуючої тіточки явно збивала з пантелику

Автобуса Толік чекати не став, грати, так грати - добре після такого дзвінка увірватися задиханим в тягучий, бальзамно-камфорний аптечний світ. Отаким контрастом показати щирість пориву! Ось і вказана аптека. Толік уривається, як революціонер, що розмахує рожевою листівкою:
- Х-хх, х-хх, Тамара Миколаївна, х-хх, х-хх, тут Вам…
Його рецепт беруть без єдиного слова, а ще через мить на склі прилавка з’являється невелика синьо-золотиста коробочка явно імпортного препарату. Коробочка поки залишається в кутку прилавка на стороні у провізора:
- В другу касу, рубель одинадцять, будь ласка. По одній вранці і ввечері. Так, і Вашій тітці треба лежати не встаючи.
- Я знаю…
Толік став в коротеньку чергу. Його серце вже билося не так від недавнього бігу, скільки від якоїсь внутрішньої радості, що раптово переповнила його, що все так швидко і успішно вийшло. Толік відчував себе героєм, здатним пройти будь-які труднощі і узяти життя за роги. Нарешті білий квадратик чека наколото на голку, і заповітну упаковку надійно укладено у внутрішню кишеню, ближче до серця. От і все, завтра справа за малим, і вже з цим Толік справиться без проблем. У руці залишалося без малого дев’ять рублів. Толіку здавалося таким приємним вечірнє весняне повітря, і він неспішно побрів до Фінляндського Вокзалу, смакуючи кожен вдих. В успіху заходу сумнівів не було, Толік розкусив "рожеву" таємницю пахикарпіна - це щоб підпільних абортів не робили!

 Поряд з Фінбаном у метро лоточники торгували квітами. Толік уповільнив крок, потім зупинився біля одного неголеного південця і вибрав хороший букет за дев’ять рублів. Одинадцять копійок йому пробачили. Толік з букетом розгублено став у метро - п’ятака на турнікет у нього не було. Забув в запалі. Але навіть ця маленька досада його абсолютно не вибила з себе. Поряд зграйкою проходили якісь студентки. "Дівчата, вибачите ради Бога, не могли б ви мені дати п’ятак? Право, забув по дурості, а повертатися не можу - на побачення спізнююся". Вид юкана з квітами і таким зізнанням вмить пожвавив дівчат, навперебій посипалися необразливі жарти і п’ятаки:
- Візьми два, назад теж їхати… Та бери, щоб у подруги не випрошувати!

 Толік слухняно узяв монети і зник в натовпі. Його одразу обволокла самота громадського транспорту. Хтось чіпляв за лікоть, хтось наступав на ногу, але цих людей як би немає, є тільки власні думки про те, що завтра неділя і лише перший етап операції. Якщо все піде вдало, то другий етап буде у понеділок, а у вівторок вранці буде третій етап - перевірка дії і остаточне спалювання мостів. У вівторок вранці Толян вже буде вільною людиною без "генетичних хвостів". Зайшовши в свій під’їзд, він заховав букет під сходами і пішов спати. Пропажу грошей предки ще не виявили, а після всіх поневірянь вечеряти в їх товаристві зовсім не хотілося.

 Вранці батько з матір’ю вийшли на свій короткий моціон. По вихідних вони разом любили ритуально погуляти з Кнопкою, маленькою гавкучою болонкою. Ледве хлопнули двері, як Толік сів за телефон. На щастя, трубку взяла сама Лариска. "Привіт, Ларисо. Ти це… Коротше, я це… Довго думав, ніч не спав. Нам треба зустрітися. Пробач мене. Я тебе люблю!" Чомусь сказати це заочно виявилося куди легшим. Домовилися, що вона вийде за годину, а Толік її чекатиме біля під’їзду. Можна встигнути стрибнути під душ, швидко почистити зуби і подушитися батьковим одеколоном. Потім Толік знову заліз в батьківську шкатулку і витягнув ще один червонець, тепер уже на культурні заходи. Ось і знайомий під’їзд. Легка Ларисчина фігурка вмить випорхнула з дверей, тільки він підійшов – схоже, вона караулила його біля вікна. Очі дівчини наповнювалися сльозами, вона все ще не могла повірити, що цей букет їй! "Ой, а квіти тепер куди?" Схоже, що Ларисці ще жодного разу в житті квітів не дарували. Толік знизав плечима, і поліз по Ларисчиних кишенях у пошуках хустки. Лариска притискала до себе то квіти, то Толіка, а сльози все текли і текли… Знову змазалася туш, і хусточка стала брудною і мокрою. Нарешті Лариска трохи заспокоїлася і зашепотіла:
- Пішли до мене. Батько на шабашці сьогодні, комусь там балкон склить, а мама на базар поїхала. Години дві у нас точно є!

 Вдома Лариса дістала величезну кришталеву вазу. Ця ваза стояла високо на шафі в оточенні дуже красивих ляльок. Точніше, за ляльку були пластмасові, дешеві і найзвичайніші. Незвичайним був їх одяг - всі вони були наряджені в незвичайні вінчальні сукні, в манюсіньких коронках з фатою. Навіть витончені мереживні туфельки вміло приховували гротескову пухкість лялькових ніжок. Білосніжний одяг мініатюрних наречених здорово виділявся над темним деревом шафи. Це Лариска з мамою балувалися - пообшивали старих ляльок, що залишилися від Ларисчиного дитинства і дитинства Ларисчиних знайомих. Дівчина поставила вазу з букетом на телевізор, ніби як на найвидніше місце в кімнаті.
- Толю, а що мені мамі сказати? Адже запитає, звідки квіти…
- А скажи як є. Скажи, Толік подарував!
Вона знову заревла і кинулася до Толіка з обіймами. Потім з видимим зусиллям віднялася від його тіла і кинулася закривати штори. У цій квартирі - тюль і завіски, покривала, наволочки, накидочки, скатертини, серветки - все було саморобним і носило яскраво виражений весільний характер. Толіка ці білосніжні квіточки-завиточки-голубки спочатку бавили, а потім дратували. Ремінісценції з роботи Ларисчиної мами йому здавалися верхом несмаку і міщанства. Хоча зараз він про це не думав. Ларисчине пружне тільце заходило під ним, і він навіть не встиг зняти повністю джинси. Так і влився в неї з штаньми, що бовтаються на одній нозі. Вперше він був не конем-мовчуном, а ніжним закоханим. Він схилявся до вуха своєї покірної дівчинки і тихо шепотів: "Ларисонько, кицька, лапочка, моя, моя, моя…" А Лариска лише тихо вила у відповідь, трохи навскіс прикусивши губу, і з очей її вже у котрий раз бігли сльози блаженства і радості. Потім Лариска пострибала у ванну, Толік поплентався за нею обмити своє господарство під краном. Він засунув руку за чергову весільноподібну портьєру, де вишукана капронова тюль вдало приховувала просту клейонку, і перекрив воду. Потім зім’яв білих лебедів і відсунув завіску. Лариска стояла перед ним, така маленька, гола і беззахисна. Покриваючи свою сорочку темними розводами крапель, Толік пригорнувся до неї, почав цілувати Ларисчине голе тіло. Цілував він швидко-швидко, і так само швидко тараторив "люблю-люблю-люблю…"

 Потім вони одягнулися і пішли гуляти на Неву, потім в якесь нудне і безглузде кіно. Кіно вони не дивилися. Сиділи собі на самому задньому ряду і тихо там цілувалися весь сеанс. Потім забрели в простеньке кафе і проїли там майже всі гроші. Додому вирішили йти пішки. Зі скульптур Літнього Саду вже зняли дерев’яні "кожухи" і за гратами знову блищали Аполлони і Афродіти, а не убогі будки, схожі на сільські туалети. Вони зайшли до цієї мекки всіх ленінградських закоханих. Там Толік раптом звалився на одне коліно і голосно сказав:
- Ларисо, ось тобі моя рука! І моє серце!
Перехожі шарахнулися і захихикали. Як манірно і дуже театрально, чи не жартує? Лариска галантно узяла Толікову руку і тихо відповіла, цураючись настирливих глядачів:
- Толя, а я згодна. Адже я тебе теж люблю, адже ти знаєш…
Толька підхопився, і якось по-гусарські вклонився. Вони ще з хвилину під ручку йшли по яскраво-червоній доріжці, поки не наткнулися на першу вільну лавку. Толік попросив його не перебивати і заговорив про весілля - весілля належало зіграти відразу після "Останнього дзвоника" в школі. Це нічого, він все одно зуміє поступити в університет. Хай буде важко, але він підготувався. Ларисці треба буде піти до мами в ательє, потім вона теж зможе стати справжнім майстром вінчальної сукні. Плюс її зарплата і його стипендія, на двох досить! Але тільки на двох… Не на трьох. Та я розумію, діди і бабці у нас молоді будуть, допоможуть, нікуди не подінуться. Але ж Толіку вчитися треба. Не вийде це з дитиною. Ось курсі на третьому - тоді без проблем! Такий ось підхід і називається плануванням сім’ї. Ларисчині очі посмутніли:
-Я не піду на аборт - сказала вона голосом, що похолодав, - я собі сукню вінчальну вже давно придумала. Я її в альбомі намалювала. Мама дивилася, дещо підправила, і сказала, що зшиє. Там фасон такий, що і з животом можна…
- Господи, Лариско! Та не треба на аборт! Я тобі завтра чотири пігулки дам. Ти їх вип’єш. Якщо у тебе там дитина здорова, то нічого не буде, а якщо який виродок - то його сам твій материнський організм відторгне! А якщо не відторгне - ший собі сукню з животом!
- Не можна вагітним пігулки… Мені так мама говорила.
- Ой, Ларисо, ну чого ти така наївна! Он твоя сестра імпортну паличку, ну той тест на вагітність за які гроші купувала у валютників-спекулянтів? Ну хай не за гроші, хай їй мамчині клієнти в подяку за сукню подарували. Це неважливо! Вони ж все одно таке за валюту або по переплаті діставали. Важливий імпортний тест! Тобі ось треба дитини-виродка? Ні! І мені не треба. Це спеціальні французькі тест-таблетки - вони тільки здорових дітей залишають. Я у Гаріка-валютника долари купив, а на них ці пігулки одному моряку спеціально для тебе замовляв! Та не бійся ти, вони ніби як вітаміни, їх в Америці і Європі всім школяркам раз на місяць дають, сам по "радіо" чув. Ну чого ти, Лариско, така неосвічена.
-Ну якщо тільки один раз… - невпевнено погодилася Лариса.

 На ранок перед школою Толік чекав Лариску біля під’їзду. Тільки вона вийшла, як він схопив її, заволік назад до парадного, де затиснув в обіймах і пристрасному поцілунку. Лариска щось заторохтіла, що час йти, а то вони точно на алгебру запізняться. Толік неспішно відкрив портфель і дістав… пляшку молока. Він сунув пляшку в Ларисчину руку, а потім швидко витягнув щось з кишені. На протягнутій руці лежали чотири білі овальні капсули.
- Пий їх швидко, одну за однією.
Толік все розрахував. Він п’ятнадцять хвилин буде з нею йти до школи. Він постарається трохи запізнитися, і часу забігти в туалет у Лариски точне не буде. Значить, не виблює. Потім алгебра, сорок п’ять хвилин - в тій розумній книжці про ліки, яку читали з Мітьком-Кухаричем, було написано, що всмоктування в шлунку впродовж години. Ось ми годину і забезпечимо!

 До школи дійшли без пригод, і ледве всі сіли, як вони опинилися перед дверима класу. Очі Сан-Сюзани здивовано розширилися, чого-чого, а побачити Толіка і Лариску разом, та ще і за ручку, вона ніяк не очікувала. Кивком голови запропонувала піти сісти на свої місця. Навіть не стала питати, з якого приводу запізнилися. Запізнень вона не любила, і тому до неї спізнювалися рідко. У АА краще прогуляти, ніж запізнитися.

 Лариска сиділа від Толіка досить далеко, через ряд. Крихка і маленька, вона ніколи не вилазила з перших парт, а ось рослий Толік завжди сидів на "камчатці". Проте якщо посунутися на потрібну позицію, то Лариску йому було добре видно між застиглих голів однокласників. Першу половину уроку вона щось там писала в своєму зошиті, нахилялася за лінійкою в портфель і іноді гризла ручку. А ось потім. Потім хвилин десять вона сиділа нерухомо, а після її скрутило. Вона поклала руки на живіт і грудьми сперлася об парту. Алка Федорова в окулярах, дебела бабіща, що сиділа від Лариски через ряд і прямо перед вчительським столом через свій поганий зір, недбало жбурнула на Ларисчину парту якусь конвалютку з пігулками. По сріблястій фользі схожі на баралгін, Толіку мати такі від зубного болю давала. Люблять баби одна одну "від місячки" лікувати. Лариса негативно похитала головою і передала пігулки назад Федоровій. Рух її руки здався Толіку якимсь слабким. Потім Лариса підняла руку і зніяковілим голосом вимовила:
- Вибачите, Олександро Олександрівно, я вийду.
Вставала Лариса якось поволі і надмірно довго - вже весь клас упер в неї очі. Сан-Сюзана нервово підскочила до напівскорченої Лариски і втупилася їй в обличчя своїми колючими рентгенівськими очима. Потім АА заговорила звичним владним голосом:
- Негайно йди на перший поверх в медпункт! Сама дійдеш, чи нехай тобі Федорова допоможе?
- Сама, сама. Спасибі, мені вже краще.
Прагнучи виглядати бадьорою і за своєю звичкою закусивши криво губи, Лариска вийшла з класу. Математика на другому поверсі, до медпунка один сходовий проліт. На першій сходинці з Ларискою несподівано щось трапилося - в очах чи то раптово потемніло, чи то страшно посвітлішало, у вухах пролунав нестерпний дзвін, що переходив у високочастотний писк, після чого її м’язи повністю ослабли, і вона відключилася. Все трапилося так раптово, за якісь долі секунди, що Лариса не встигла навіть сісти на сходинку - так і впала на сходах. Все що вона встигла - це лише трохи розвернутися, тому хоч і полетіла вона строго вниз, але удар об край бетонної сходинки прийшовся не в обличчя, а за вухом. Технічка Іванівна, що мила вестибюль, почула страшний хлюп з хрускотом - дуже характерний звук розбитого черепа. На її крики прибігли медичка і АА, потім завуч, потім Гачок - трудовик, його майстерні на першому поверсі поряд… Потім взагалі всі, кому не лінь. Коли Лариску занесли в медпункт, вона не дихала. Хоча вона і на сходах вже не дихала. "Швидка" приїхала. Два великі дядьки з носилками, ящиком і якимсь апаратом біжать в медпункт. Стирчать там хвилин двадцять, потім один втомлено виходить перекурити. З’являються менти, починають ходити вгору-вниз, щось міряти. Нарешті Лариску несуть на вихід під білим простирадлом вперед ногами.

 Толік це бачить і йому страшно. Перший раз по-справжньому страшно. Ні, Лариска блядь і її не шкода, але ж попереду життя, інститут… Ні, треба мовчати, мовчати і мовчати! Тоді нічого не буде. На перерві Толік закривається в туалетній кабінці і спускає пігулки, що залишилися, в унітаз. Потім виходить на шкільне подвір'я, ховається за старою ялинкою і нервово прикурює сигарету. Тут же спалює коробочку і порожню конвалюту. Все, слідів немає. Нічого не знаю - будуть менти що питати, скажу що їбати-їбав, але любив. Скажу, одружуватися хотів, а що вагітна - не знав.

 Прозектор Сергій чіпав мене за плече:
- Шеф, там, схоже, токса з черепною травмою. По Вашій частині ніби, може, глянете? Габріелян просить, його труп.
- Гаразд, а що про неї у нас почитати є? Не густо, цидулки "Швидкої" із слів прибиральниці… Ну пішли, відвідаємо Габріеляна з його мадам.
Так, схоже, токса на лице. У шлунку чотири білі капсули, що напівперетравилися. Мозок і печінка малокровні, а вени і артерії малого тазу розширені до межі. Так я тут особливо і не потрібен, Габріелян і сам дока, мене покликав більше з ввічливості, хоча, може, щось йому треба… Всі проби крові і інших біорідин, печінки, сальника і, зрозуміло, шлункового вмісту він вже узяв. Залишки капсул лежать по окремих пробірках. З головою все ясно - на черепі величезний перелом, тріщина проходить через щелепу. Так, Велозієве коло, це серйозно, латеральний синус, дурниця. А ось і уклинення продовгастого мозку - ясно, це і є безпосередня смерть. Тепер копнемо на крок убік - що ще цікавого? О, матка вагітна, стінки стиснулися. Плодове яйце майже із зіву вийшло. Аборт в ході.
- Чуєш, Арсене. Розпатрай це красиво, я піду фотоапарат принесу. Схоже впала малолітка від ортостатичного колапсу, судячи з перерозподілу крові. Та плюс аборт… А на стінки матки подивися! Коротше, на отруєння пахикарпіном схоже. Доведеться труп з тиждень в холодильнику потримати. Проби я до ІВС і до нашої лабораторії пошлю, випадок не терміновий, раніше не зроблять.
Очі Арсена Акоповича в благанні втупилися на мене:
- Анатоліч, закінчи ти. Мені треба з дочкою на гімнастику, а дружина чергує. Ну закінчи, а? Долма з мене!
Я долму люблю, особливо ту, що Наїра готує. Я неодружений, мені завжди жерти хочеться, тому згоден. Поділив проби, дещо для вірності закинув в рідкий азот. Якщо стільки роботи підвалило, то можна не поспішати, тепер все одно до общаги пізно потраплю. Піду-но я покурю на вулиці, такий день хороший. З прозекторського залу треба виходити обережно. Хоч прозектура судова, військова та режимна, ніколи не знаєш, коли на родичів нарвешся. І як вони вмудряються все дізнатися і сюди через КПП пробратися? Зараз все ніби спокійно. Я усаджуюся за тільки-но зазеленілими кущами і з насолодою прикурюю беломорину. Через прозорий салатний серпанок одноденного листя бачу сіру ментовськую форму, а за нею балахонистий піджак слідчого. Це не родичі, всі свої, сідайте, хлоп’ята, покуримо. Починаються стандартні питання, що знайшов, та що думаю. Ось що мені не подобається в їхній братії, так це те, що вони готові всім і вся влаштовувати допити. Ну почекали б трохи - одержали б офіційний протокол попереднього висновку, а через тиждень і остаточного. Я недбало помахую химерно зігнутою цигаркою, манірно пускаю дим, закидаю ногу за ногу. Малююся трохи перед слідством. Та, мовляв, що там шукати - поки стовідсотково затверджувати юридичного права не маю, оскільки результати аналізів не отримав, але справа, схоже, ясна - отруєння пахикарпіном при спробі невдалого медикаментозного кримінального аборту.

 Слідчий дістає записник і просить написати назву ліків по-латині і по-російськи. Я пишу. Краєм ока помічаю, що до нас підходить якась жінка. Чомусь мені здається, що це Миколаївна, слідча з "залізки". Напевно, йде з приводу того алкаша на четвертому столі, що вчора вночі поцілувався з електричкою. Дописав, піднімаю обличчя. Ні, не Миколаївна. Червоні сухі очі, чорний шалик на плечах, руки безглуздо тереблять якийсь дитячий альбом для малювання з виглядаючою з нього білою бутафорською квіткою з тюля з блистками. Так, влипнув. Це МАТИ, і, судячи з віку, це ЇЇ мати. Я нервово кидаю недопалок і квапливо встаю. Звичайно, від матері багато чого корисного можна дізнатися, та тільки нехай з цим слідчі возяться. А у мене здоров’я не залізне. Я он і роботу вибрав, де навіть "хворі" не скаржаться. Проте швидко злиняти не вийшло. Вона мене узяла ЗА РУКУ. Ніколи ЇХ родичі не беруть НАС за руку. Мати заговорила, начебто у справі і начебто в порожнечу:
- Коли мені віддадуть Ларису? Вона сукню собі придумала. Красиву вінчальну. Не знаю, чи встигну…
Мати відпускає мене і відкриває альбом, я машинально ховаю звільнену руку за спину. Мені незручно, але цікаво, я стою і дивлюся альбом. На першій сторінці намальована наречена в красивому наряді. Мати перегортає далі, це бант, це шлейф, це фата…
- Думаю, що встигнете. Нам не менше семи днів на експертизу буде потрібно. Та Ви не хвилюйтеся, у нас хороший холодильник…

 Схоже, що про холодильник я даремно. Дочка все ж таки. На мій порятунок з лавки піднімається слідчий з черговими вибаченнями, розуміннями, заспокоєннями і проханням пари питань. Шлях до відступу відкритий. Швидкими кроками я ховаюся в своїй надійній фортеці-прозектурі і відразу засуваю засув. Абсолютно необхідна річ за наявності родичів у дворі. Піднімаюся на другий поверх і дивлюся у вікно з-за штори, тихо, по-шпіонські. Там слідчий розмовляє з матір’ю. Схоже, від неї зараз багато не добитися. Знову страшно захотілося закурити. Сів за стіл, закурив. У ординаторській нікого, і я ловлю себе на думці, що я ніби як від погляду матері ховаюся. Дурість яка. До чужої смерті я звик, вона мене не зачіпає. Майже.

 Повертається слідчий, біс, треба йти все доробити швидше. Слідчий покрутився навколо трупа. Та йому тут і особливо дивитися нічого. Ну ткнув йому пінцетом на повнокровні вени, він хіба зрозуміє. Питає мою думку про ліки. А що тут думати, препарат групи А і порівняно рідкісний. Якщо брали в аптеці, то знайти легко - дзвони в міське Аптекоуправління, в обліково-рецептурний відділ. Але це звичайно, якщо недавно брали… Якщо є опис підозрюваного і свіжий рецепт, їдь швидко і запитай провізора, потім роби очку, якщо провізор тобі когось схожого на твого підозрюваного опише. Не полінуєшся, посадиш гада раніше, ніж мої аналізи прийдуть. Чи мені тебе учити, моя справа ось - м’ясо… Я віддер шматок ясно-блакитної клейонки і красиво розташував матку. Розрізав, як художник, щоб показати аборт в ході. Сфотографував цей натюрморт, відібрав трохи біоматеріалу, на випадок якщо доведеться встановлювати батьківство. Що ще мені стане в нагоді? Нічого. Я кинув матку в глибину порожнього розкритого тіла, а вона, стрибнувши м’ячиком, відлетіла кудись під ребрами до горла. Та яка різниця, куди. Услід кинув серце і мозок, а потім зверху завалив рештою тельбуха із столика. Поряд постав Сергій із здоровим голкотримачем і товстою чорною ниткою.
- Все, Сергію, ушивай. А потім відмий її добре. Щоб ані плямочки! На ній буде дуже красива вінчальна сукня.
Попутно розповім три медичні байки. За повну достовірність не ручаюся, бо цих випадків я особисто не бачив, хоч і чув це з вуст професорів. Все на тему післяабортних ускладнень. Перший випадок стався десь в Російській глибинці, де зародок присмоктався до великого сальника, і жінка пішла до лікаря на 23-му тижні, від того, що ворушіння в череві замучили. А до цього моменту селянка все намагалася ганяти у себе глистів народними методами. А ось два наступні випадки ніби десь в світовій спецлітературі описані, як казуїстика (так або не так, мені шукати лінь). У Австралії один печінково-імплантований зародок аж до 28 тижнів дожив - так там взагалі сміх, тітку благополучно прооперували, роз’їдену печінку тампонували, а дитинча перевели у відділення інтенсивної неонатології і там вигодували! Потім віддали мамочці рідне нормальне чадо, що ніколи не було в матці. А ось в Каліфорнії що було - там зародок у мужика в члені опинився! Ніби як вивалився зародок в піхву з "послеабортної" матки, а в піхві середовище кисле, для зародка це як газова камера. А тут ніби як статевий акт відбувається, причому у мужика було загострення хронічного простатиту. Хвора простата кінчити не дає, під самий фінал стало мужику боляче, і член впав, і простата набубнявіла, але не симетрично, при цьому деякі бульбашки розширилися та, як пилосос, всмоктали ще живий зародок. Потім той по сечовипускальному каналі до тієї самої простати дістався. При простатиті мужик довго ссати не міг, сечу через прокол над лобком випускали, це і дало зародку можливість імплантуватися. Через деякий час знову потрапляє мужик до уролога. Той думав кіста, а виявилася вагітність. Довелося цьому мужику "аборт" робити по сумі обставин, що унікально співпали.

 Є ще десятки куди реальніших і дуже частих післяабортних ускладнень. Ті, що пригадав, це так, заради прикладів і шуткування. Не екзамен же з гінекології здавати, повний огляд ускладнень простого аборту тут не потрібен. Потрібно головне - треба, щоб жінка про вкрай несприятливий поворот подій завжди пам’ятала. Пам’ятала, що тепла радість материнства завжди краща за холодний прозекторський стіл, а багатодітні, сорок-з-чимось-то-річні і самотні матері зовсім не дури. Вони заслуговують куди більшої пошани, ніж бездітні "гуляхи", а пізні діти красивіші ранніх траурних вінків. Думаєте, що ще одна дитина Вас позбавить з таким трудом нажитого багатства або радості життя? Думаєте, що вона багато від Вас відніме? Щось відніме, безперечно, але дасть куди більше. Думаєте, що у Вас "не той вік" або невідповідні життєві умови? Грошей немає чи Він, виявляється, Вас зовсім не любить? Але ж той, хто Вас любитиме міцно, щиро і віддано, вже у Вас сидить! Ну а якщо Ви заміжня і з любов’ю все гаразд, просто самець-запліднювач десь із сторони підвернувся? Адже так, за великим рахунком, наплювати - збрешіть, нарешті! Брехня буде майже свята, а біологічну різноманітність можна вважати заставою міцного роду. Думаєте, самі чоловіки так і кинуться своє батьківство по ДНК визначати? Ха-ха, так воно їм менше всього треба, звичайно, якщо Ви не стерво, і розлучення не планується. Головне, не давайте приводу про це думати. А якщо все куди простіше, якщо життя тільки почате, і перспективи райдужні… Ах, ну то як можна у такому разі все своє майбутнє псувати. У плані майбутнього Ви порівняйте свою життєву мету з цілком можливим exitus letalis, несприятливим результатом по-максимуму, і самі зрозумієте, що помиляєтеся.

Якщо записати на листочку всі раціональні доводи про те, чому сучасній жінці дітей заводити не слід, а поряд в стовпчик, чому слід, то довжина стовпців буде 100:1 не на користь дітей. Напевно так і вимирають цивілізації, побудовані на раціональності. Взагалі, про дітей треба думати до, а не після. Навіть якщо Ви їх не хочете. Тому (особливо при позасімейному спаровуванні) друге основне правило - КОНТРАЦЕПЦІЯ! Ну перше, звичайно, це все ж таки профілактика кожно-вененеричних захворювань. Хоча методи часто загальні. І в пристрасті любовній не забувайте - коли підкірка поспішає, то кора відстає. Це ніби про головний мозок, але справи стосується.

(переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)

Свої зауваження можете залиши тут.

 
Copyright (c) 2010. Blogger templates by Bloggermint