Recents

Волинь:«Християнський рух за життя» – Якщо ми на землі вбиваємо янголів…

В українській традиції прийнято не лише співчувати, а й співпереживати з тими, хто втрачає близьких людей. Наша ментальна особливість часто проявляється у гірких сльозах і не завжди в усвідомленій молитві. Наша жорстока реальність в тому, що ми байдужі до тих, чиї душі ідуть в потойбічний світ не відплаканими і не відспіваними. А може нам просто зручно про це мовчати і вважати себе толерантними, а саму тему делікатними?…

Антоніна Євтодюк: Якщо ми на землі вбиваємо янголів, то таким чином звільняємо місце для якихось інших – темних сутностей…

Волинське обласне громадське об'єднання «Християнський рух за життя», яке очолює пані Антоніна Євтодюк – перша у нашій області організація, яка сміливо і голосно заговорила про небезпеку абортів, яскраво ілюструючи суспільний, моральний та фізіологічний аспекти цієї проблеми.

– Пані Антоніно, розкажіть, будь ласка, як виникло громадське об'єднання «Християнський рух за життя»? Чи підтримує Вас якась конкретна релігійна конфесія?

– Історія створення цього об'єднання почалась всього три з половиною роки тому. Одного разу мене запросили на лекції в монастир василіан, який діє на вулиці Карпенка-Карого в Луцьку. Там було дві черниці з Новояворівська. Вони розповіли дивну для мене річ: в Новояворівську жінки не роблять абортів. Для того, щоб у цьому місті перестали вбивати ні в чому не винних немовлят стало достатньо роботи двох цих жінок. Після цього й зібралася група однодумців, які належать до різних конфесій в Луцьку. Ми поставили перед собою дві мети: поширення правди про контрацепцію та аборти, а також запровадження уроків християнської етики та моралі в освітніх закладах. Організація – позаконфесійна, до неї долучаються всі люди доброї волі, християни, які вважають, що життя людини розпочинається з моменту запліднення.

Життя дається людині Богом і людина не в праві його забирати. За роки незалежності в Україні абортовано більше 30 мільйонів дітей.

– Чи доводилося Вам особисто вдаватися до аборту? Що саме сталося у Вашому житті таке, що спонукало Вас долучитися до руху проти абортів?

– Я ніколи у своєму особистому житті не задумувалася над тим, чим є аборт. Мені не доводилося цих речей робити. Але прийшов час, коли я усвідомила, що лікарі обдурюють жінок, переконуючи, що плід стає людиною з якогось певного етапу. Жінка вдається до аборту, а потім дізнається від мене чи від моїх колег, що, насправді, вона вбила людину і не будь-кого – власну дитину.

Здавалося б, на початку 21 століття важко знайти місце для героїзму. Але сьогодні важко бути чесним перед собою, важко бути відвертим і важко рухатися проти течії, проти встановлених суспільних стандартів.

В Україні, згідно з останніми даними Інституту стратегічних досліджень, основним чинником негативного демографічного приросту є саме аборти. Вони є підставою для різноманітних захворювань. Поки ми на законодавчому рівні не заборонимо абортів, говорити про якусь незалежність чи цивілізованість ми не можемо.

– Втім, ми всі знаємо, що життєві ситуації є різні. Буває ж так, що день народження дитини може стати днем смерті жінки. Як чинити їй у такому випадку, і що робити родичам? Смиренно чекати народження нового життя, свідомо готуючись до останньої години другого?

– Вся справа в тому, що життя людині дає Бог. Було дуже багато випадків, які, зрештою, підтверджені в науковій літературі, що жінці ставили діагноз і попереджували, що вона помре, якщо виносить дитину. В результаті, коли жінка вирішувала зберегти життя дитини, вона сама дивним чином оздоровлювалася і народжувала абсолютно здорову дитину.

В нашій родині три роки тому була ситуація, коли моя, вже покійна, двоюрідна сестра під час вагітності захворіла туберкульозом і вирішила відмовитися від сильних антибіотиків. Через три місці після народження дитини моєї сестри не стало. Можна по-різному ставитися до цього факту, але жінці Бог дав унікальний шанс бути продовжувачкою роду. Материнське лоно – це місце, де життя має зароджуватися, а не закінчуватися. Я і мої однодумці стоїмо на позиціях християнської концепції. Бог дає людині життя і тільки Він має право його забирати. Суспільство чомусь втратило віру і вважає, що здатне регулювати плідність, народжуваність. Якщо хтось думає, що не матиме за що прогодувати другу чи п'яту дитину, то варто нагадати, що в українських родинах було традицією мати багато дітей. Бог дасть дитину, і Бог дасть на дитину.

Був період в історії, коли аборти були заборонені. Це було в часи правління Сталіна, а потім в «хрущовську відлигу» ця процедура знову стала доступною. Ті духовні проблеми, які почали сипатися на Україну пов'язані з проблемою аборту.

Хочу розповісти одну історію. Її я почула від очевидця однієї події – поляка, який працював в системі сантехнічної очистки. Якось, коли він чергував, надійшов сигнал, що забилася міська каналізація. Коли троє дорослих чоловіків приїхали на виклик, то побачили, що каналізація забита трупами абортованих дітей. Ці чоловіки почали збиратися на молитви, пізніше до них долучилися інші люди. Настав момент заборони абортів у Польщі.

Прибічники абортів, апелюючи до нас, кажуть, що полячки роблять так звані тури вихідного дня і здійснюють вбивство своїх ненароджених дітей в наших прикордонних клініках. Мені пригадується історія язичницького стародавнього Риму, де на центральних майданах міст стояли так звані «молохи» – величезні залізні фігури. Під ними розпалювали багаття, і на ті розжарені руки клалося немовля, щоб більша частина населення жила щасливо без дощів і повеней… Ми кажемо, що це був страшний занепад в Римі. А чим же відрізняємося ми сьогодні? Можливо та ж сама жертва здійснюється, але в умовах лікарні? Суспільство не може виконувати Конституції, якщо воно не виконує заповідей Божих. Це страшно насправді. Та система цінностей, яка сьогодні нав'язується молоді, спрямована на те, щоб сформувати суспільство споживачів. Сьогодні основана битва – за душу людей. Цю битву українці програють на всіх фронтах. В нас зростає кількість церков та вірян, але до того часу, поки в Україні не будуть заборонені аборти, ми не можемо називати себе християнами і розвиненим суспільством.

Мої знайомі, дізнавшись, чим я займаюся, почали розповідати мені страшні історії. Мені кажуть: «Якби в той момент, коли йшла здійснювати цю страшну операцію, мене хтось взяв за руку і сказав, що я йду вбивати людину, то я б цього ніколи не зробила». За душу людини постійно йде боротьба між добром і злом, але Бог створив людину таким чином, що вона має свою волю, і коли каже: «Я хочу це зробити», – Бог не противиться. А бувають і такі моменти в житті, коли Бог допускає якийсь вчинок, щоб людина могла прийти і покаятися. Людина, яка вірить в Бога, яка свої помисли не віддає на відкуп нечистим силам ніколи не наважиться зробити аборт і сказати, що друга, третя чи сьома дитина буде зайва. Ми маємо зворотній процес – це сиротинці, клініки штучного запліднення.

– Ми повернемося до теми, яку Ви щойно згадали. Але скажіть Вашу точку зору на таку реальну життєву ситуацію, яку доводилося спостерігати мені особисто, коли відвідувала родичку в лікарні. В одній лікарняній палаті опинилися три жінки з різними проблемами: одна з післяродовою патологією, друга лежала на збереженні, а третій жінці на п'ятому місяці вагітності стимулювали роди, бо за результатами обстеження передбачалося, що вона народить неповносправну дитину. Ніколи не забуду крику від болю тієї жінки, яка очікувала цих передчасних родів і, разом з тим, чітко пам'ятається переляк в очах молодиці, яка очікувала первістка… З цієї ситуації виникає кілька запитань. Але, скажіть, з Вашої точки зору, жінка, якій стимулювали роди, мала моральне право на своє рішення, адже дитина, повторюю, була б не здоровою?

– Найперше хочу сказати, що лікарі не мали морального права покласти цих жінок з такими різними діагнозами і проблемами до однієї палати. Але, на жаль, в нас в одному і тому ж приміщенні борються за чиєсь життя, а поруч – вбивають. Це – жахливо!

А тепер по суті вашого питання. Ви знаєте, найчастіше це питання задають журналісти, мовляв, чи варто народжувати нездорову дитину. Одній моїй знайомій, яка народила трьох здорових дітей і завагітніла вчетверте, запропонували перервати вагітність, бо дитина не набирала достатньої ваги. Мою знайому попередили, що дитина буде неповноцінною. Через якийсь час дитину абортували. Пізніше почали відбуватися страшні речі (хоча я не беруся стверджувати, що це пов'язано). В цієї жінки на цукровий діабет захворів батько, чоловік втратив бізнес, старший син травмувався і не вступив до вишу, про який мріяв. Сім'я мусила переборювати проблеми…

Чи варто було йти на аборт? Наша сучасна медицина є гуманною, але вона – не християнська. Дбають про людину, але не думають про її душу. Цар Давид говорив, що «коли я зачався, були пораховані дні мої, коли я був в утробі матері моєї, були пораховані кістки мої». Можливо, цитата не дослівна, але суть в тому, що медицина наша бере собі роль очищувача нації. Але чому ж ми тоді стільки уваги приділяємо людям, які стали інвалідами не з народження, а, скажімо, після аварії? Ми ж рятуємо цих людей, понад усе бажаємо, щоб їх життя продовжилося. Ми всі засуджуємо звірства і злодіяння Гітлера, який вбивав євреїв і вважав, що право на життя має надлюдина і надраса. Бог нас створив такими, як ми є. В кожного своє призначення в цьому житті. Може ті діти, яких лікарі вважають неповносправними зробили би цей світ кращим?..

Мені пригадується одна з праць християнського письменника Генрі Ноуена «Возлюблений Богом Адам». Він описував ситуацію, яку спостерігав в одній зі спільнот Ля Рош, де проживали інваліди. Йому доручили доглядати за Адамом. Ноумен обурився, бо Адам міг тільки те й робити, що ковтати їжу. Але Ноуену сказали: «Або доглядаєш за Адамом, або перестаєш тут бути». Письменник погодився. А після смерті Адама якось усвідомив, що коли доглядав за ним, то відчував якесь дивне заспокоєння і неймовірний спокій. «Такої любові, яку я бачив в очах цієї людини, я не бачив у жодних інших очах», – писав Ноуен. Діти до семи років – янголи. Якщо ми на землі вбиваємо янголів, то таким чином звільняємо місце для якихось інших темних сутностей… Доведено, що дитина в момент зачаття успадковує не тільки біологічний стан батьків, а й духовний. Треба готуватися до зачаття. І варто задуматися над тим, що ми на світі є завдяки Богу і тому, що нам батьки сказали: «Так». А чи маємо право ми комусь казати : «Ні»?

– Чи є серед Ваших однодумців лікарі?

– Так. Пані Лариса Матвієнко – акушер-гінеколог Луцької районної лікарні. В неї є своя історія. Після одного випадку вона відмовилася від проведення абортів, але вона краще може про це розповісти. Вона зараз каже, якщо мені вдасться зберегти життя хоча б однієї дитини, то Бог простить мене за все, що доводилося робити в житті. Багато гінекологів апелюючи до мене, переконують, що у випадку заборони абортів буде багато неконтрольованих. Жінки почнуть помирати. Але чому ж ми тоді не дозволяємо наркотиків? Адже наркомани також помирають. Проблема аборту – лакмусовий папірець суджень людей.

Свого часу ми збирали підписи до президента та прем'єра. Наші люди стояли в неділю поблизу собору. Люди йшли до храму і обурювалися, що ми займаємось дурницями, як вони вважали. В суспільстві ми маємо багато колізій, в тому числі і правових. Скажімо, дитина в утробі матері може бути спадкоємцем майна батька, який загинув чи помер. Але ця дитина не має права на життя. Сьогодні татові чи мамі захотілося щось змінити, і вони легко і не вимушено переривають вагітність. Юридичних наслідків немає. Якби Україна дотримувалася християнських цінностей, у нас було би все набагато чіткіше, і порядку було би більше.

– Ви розповідали про випадок з трьома польськими чоловіками, які побачили рештки абортованих дітей в каналізації. Чи дізнавалися Ви , куди дівають тільця тих діток в Україні, зокрема, в Луцьку?

– Я намагалася спитати в лікарів. Вони мовчать. Але я випадково дізналася, що трупики тих дітей хоронять в нас в Гаразджі. Одна жінка бачила як їх привозять. Це – заморожений куб з цих маленьких тілець. Їх ховають біля паркану. Горбиків з такими тільцями невинно убієнних младенців з кожним роком більшає. Вони не можуть бути відспівані, бо вони не хрещені. Сьогодні ми переймаємося тим, що в Луцьку вбивають дворових песиків, котиків, але ніхто не каже, що кожного дня в той чи інший спосіб Україна втрачає сотні, а то й тисячі ні в чому не винних діток. Їхня вина тільки в тому, що вони стали на перешкоді планам чи амбіціям своїх батьків.

– Що відбувається з душами тих діток? Якою є Ваша думка як філософа та науковця?

– Церква вчить, що ці діти не можуть потрапити ні до раю, ні до пекла, вони знаходяться у вічних сутінках. Вони не страждають, але їхні душі і не радіють, бо не бачать слави Божої. В судний день батьки зустрінуть своїх дітей і подивляться їм і в очі. Наука ж про душу говорить дуже обережно. Слава Богу, що з 1997 року на Всесвітньому з'їзді філософів було сказано, що сучасна філософія має вибачитися перед європейською спільнотою, що так довго не визнавала Бога.

Ми сьогодні спостерігаємо багато агресії. Сьогодні психологи стверджують, що діти, які народилися від матерів, що попередньо робили аборти, несуть на собі негативний вплив. Вони несвідомо відчувають страх, що можуть бути знищеними. Те ж саме стосується дітей, які в утробі матері відчували загрозу, що можуть бути знищені.

– Ну, про аборти зрозуміло. Але скажіть, будь ласка, чому Ви виступаєте проти контрацепції? Що поганого в тому, що сім'я, яка не планує дітей і не має бажання вдаватися до аборту, захищається контрацепцією?

– Ми не виступаємо проти. Ми розповідаємо людям правду про те, що вона собою являє. Зараз є поширеною гормональна спіраль «Мірена». Її намагаються нав'язати як панацею від усіх бід: вагу контролює, болісні моменти в організмі жінки – також. Будь-яка спіраль – фізичне грубе втручання в організм та відчинені ворота до інфекції. Але найстрашніше, що штучні гормони, які потрапляють в організм жінки, провокують посилення тривоги та агресії. Крім цього, вони спричиняють підвищення тромбоутворень.

Сьогодні в суспільстві знівельовано репродуктивну функцію шлюбу. Але здатність до репродукції є благом, дарованим Богом. Якщо ж жінка довіряє чоловікові, а чоловік жінці, то вони ведуть певні графіки. А якщо вже так відбулося, що дитина була зачата, то зберігають їй життя.

В одній із країн третього світу, де високий рівень захворюваності на СНІД, провели експеримент. Частині людей дали велику кількість презервативів та контрацептивів, а частині – почали проповідувати Євангеліє. Та, що користувалася контрацепцією, далі хворіла і помирала. І навпаки, серед тих, кому було проповідуване Євангеліє, розпусти та смертей поменшало. Контрацептиви руйнують здоров'я жінки, провокують онкологічні захворювання. Про це просто ніхто не говорить

– Як Ви ставитеся до запровадження Центрів планування сім'ї? Відомо, що така структура є вже й на Волині.

– Я люблю повторювати приказку «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Я не є людиною, яка своїм світоглядом зупинилася десь у середньовіччі, а всі новітні технології мене не цікавлять. Центр планування сім'ї на Волині очолює моя добра товаришка Лариса Шендебило. Вона – хороший лікар. Але, як християнка, я з нею маю полеміку. Людина у бажанні вдосконалити свою природу зрештою руйнує сама себе. Можна багато дискутувати щодо зародження життя в пробірці. На скільки це етично? Звичайно, душу цій дитині дає Бог. Душа – це те, як казав один філософ, що робить траву – травою, а не сіном, дерево – деревом, а не дровами, а людину – людиною, а не тілом.

Я читала, що в Англії вже створили штучну сперму. В світі клонують овець, відбуваються різні досліди з людьми. В 60-х роках в СРСР відбувалися експерименти схрещення людини і тварини, проводилися операції заміни людських органів органами тварин. Пригадаймо і «славнозвісного» Шарикова з книги «Собаче серце» Булгакова. Уявіть собі вічну людну з безсмертною душею, їй властиво пізнати добро і зло. А моральні регулятори всього цього? Ми сьогодні живемо в світі, де чітко впроваджується план Даласа, запроваджений в 60-х роках в Америці. Він передбачав, що достатньо, аби в світі жив один мільярд благополучних людей, а ще два мільярди – обслуговуючого персоналу. Та політика, яка спостерігається в країнах третього світу, до яких, на жаль, належить Україна, підтверджує, що план Даласа спрацьовує. В чому це проявляється? В розбещенні людини, в пропагуванні вседозволеності, підігрівання так званих природних інстинктів в людини, які чомусь зводяться до інтимних стосунків або насилля. Ми знову повертаємося до теми абортів.

– Пані Антоніно, не можу не задати Вам ще одного питання, хоча воно не стосується теми цього інтерв'ю. Я перечитала Ваші блоги, де Ви критикуєте ідею вакцинування. Ваш скептис полягає в тому, що, насправді, жодна вакцина не може захистити від хвороби. Нещодавно вся країна жила в паніці від інформації про численні смерті від грипу. Лікарі наполягають, що кращого захисту, аніж щеплення, наука не придумала. В той же час, нами зараз обговорюється тема, що Україні Всесвітня організація охрони здоров'я рекомендує взяти нам вакцину від грипу без попередніх досліджень в Україні. Чи не змінили Ви позиції щодо вакцинування під час епідемії?

– Більше того, я в правоті своїх суджень укріпилася. ВОЗ для мене є організацією, яка має підмочену репутацію. Вакцинування українців – це спосіб планомірного зменшення їх кількості. Свого часу мені потрапило до рук одне дослідження. Його автор провів аналогію. Беремо до рук здорову дитину, яка щойно народилася, і вливаємо в неї отруту. Перша вакцина, яка вводиться в перші години життя – це вірус гепатиту. Чекаємо, чи та дитина виживе чи не виживе. В результаті та дитина вже є інфікованою. Бо ж гепатит – це ураження печінки. В певні моменти відбуваються якість мутації крові, і ми хочемо, щоб та дитина була потім здоровою. Потім робимо ще кілька щеплень і в результаті не маємо в Україні жодної здорової дитини. Дуже шкодую, що ця інформація не потрапила до мене 18 років тому, коли народився мій син. Я маю знайомих, які мають алергічну дитину після одного єдиного щеплення в пологовому будинку. Я маю знайомих, в сім'ї яких діти, які були інфіковані посередництвом вакцини в пологовому будинку, і сьогодні їм не можна хворіти на будь-що, бо вони не сприймають антибіотиків.

Хлопчик, який помер в Краматорську, був щеплений такою вакциною, яку виготовили з абортативного матеріалу індійських жінок. Є відчуття, що хтось у світі взяв карту і вирішив, що йому було би краще, щоб на тій чи іншій території було менше людей і винищує планомірно населення. Українців не вбив Чорнобиль, нас продовжують вбивати різними хімікатами. Коли спілкуєшся з академіками, то дізнаєшся, що своїм дітям вони не роблять ніяких щеплень, але при цьому за них агітують інших. Я вважаю, що цьому має бути громадський спротив.

Треба пам'тати, що нічого людина не може робити без волі Божої. Тому я не вірю тому, хто каже, що вакцина врятує від епідемії. В нашій каїні багато чого працює на формі відкату.

– Чи зрозумілою з цими своїми поглядами Ви є для свого чоловіка, свого сина, для своїх студентів?

– Багато тем я маю можливість обговорити зі своїм чоловіком та сином. Син був на всіх молебнях, які ми проводили за заборону абортів. Іноді чоловік запитує, навіщо це мені. Він –старший, він каже, що можна було би зайнятися чимось іншим, але він мене не засуджує, бо знає, що я роблю все від чистого серця і не можу цього не робити. Право на існування має та ідея, за яку людина здатна покласти своє життя. Якби я знала, що моє життя можна поставити на противагу абортам, то не задумувалася б.

Маю добру підтримку в студентів. Я є не тільки викладачем філософії, а й основ християнської етики та моралі. В приватних бесідах діти розказують страшні історії. Студентка першого курсу пише мені записку: «А чому нам про аборти кажуть так пізно?» Є діти, які відверто не сприймають того, що я кажу. Але я не переконую, що моя думка є істиною в останній інстанції. Я прошу вслухатися. Життя не можна прожити спочатку. Можна лише покаятися і почати жити по-іншому, але помилки залишаться на завжди. Людині мало заборонити і сказати, що це – гріх. Їй треба пояснити. Маємо справу не просто з механічним процесом, а з перешкоджанням життю.

– Що б Ви сказали жінці, яка прочитала це інтерв'ю, але не переконалася у Вашій правоті і назавтра збирається йти на аборт?..

– Якщо ви все ж хочете вбити, то будьте готові до того, що не зможете пройти повз очі немовлят на вулиці. Це відбуватиметься все життя… Є сотні тисяч жінок, які відмовилися від аборту і ніколи про це не пошкодували…

Історія на завершення. На одному зібранні я звернула увагу на дівчину, яка йшла на милицях. У неї були неймовірно блакитні очі і відкрита посмішка. Я дізналася про її долю. Коли мама була вагітна, то їй сказали зробити аборт, а мама вирішила зберегти життя дитині. До 12 років дівчинка не могла ходити. Мама народила ще братика і сестричку – здорових діток. Так сталося, що батьки цих дітей померли. Спритні родичі виселили сиріт з помешкання. Їх всиновив священик і почав молитися за цю дівчинку і вона стала ходити, але з милицями. Вона мені казала : «Я неймовірна щаслива, що мама мені подарувала життя, і я маю змогу бачити цей світ».

І на останок. Проблема аборту – це не лише проблема вибору самої жінки. Це проблема стосунків між чоловіком і жінкою. Хочу побажати всім Божого благословення та мудрості.
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

Свої зауваження можете залиши тут.

Волинь:«Християнський рух за життя» – Якщо ми на землі вбиваємо янголів… Волинь:«Християнський рух за життя» – Якщо ми на землі вбиваємо янголів… Reviewed by fryevhen on 12:06 AM Rating: 5

No comments:

Facebook

Powered by Blogger.