Євгеніка - ефект “абортивного компромісу”

   Право на вбивство хворої дитини є правом жінки, і якщо хтось порушить це „святе право” на вбивство - то жінці належить відшкодування. Таке рішення прийняв Верховний Суд Польщі 6 травня 2010 року.

   Цей вирок означає, ні менше ні більше, що потрібно якнайскоріше змінити закон, допускаючий вбивство за станом здоров’я, щоб вже ніколи більше польські суди не могли призначати відшкодування людям, які хотіли б скоїти злочин вбивства, а їм в цьому перешкодили.

Вирок суду стосується справи жінки, в якої впродовж двох перших триместрів вагітності не було виявлено вади в розвитку дитини. Лише під час УЗД на 29 тижні вагітності лікарі встановили, що дитина не матиме однієї руки і обох ніг. Лікарі, однак, не повідомили про це матір (щоб її не шокувати), знаючи, що вона все одно не зможе - згідно з чинним законодавством - вбити свою дитину. Мати дитини, яка народилася в 2004, подала позов на лікарів домагаючись відшкодування за позбавлення її можливості зробити аборт. Суди різних інстанцій визнали закономірність претензій жінки. Суд І-ої інстанції призначив жінці 150 тисяч компенсації, а обом батькам 102 тис. відшкодування. Суд II інстанції змінив вирок в частині, що стосується відшкодування, знижуючи його до 88 тисяч.

Верховний Суд схвалив вирок II інстанції, визнаючи, що лікарі позбавили жінку права на вибір народження недорозвиненої дитини (в даному випадку без ніг і руки). Верховний Суд визнав також, що право на вбивство хворих дітей (точніше право вибору, чи таку дитину вбити чи дозволити їй жити) є персональним правом жінки. Порушення цього фундаментального права вибору вбивати хворих чи ні, обґрунтовує компенсаційні претензії.

Цей вирок, це необхідно окреслити цілком чітко, означає, що Верховний Суд визнав, що вбивство дитини залишається персональним правом жінки. Запитання, яке потрібно задати суддям, звучить, чому право на вбивство людей без ніг повинне торкатися лише ненароджених? Чому мати не може мати права (якщо може вбити дитину в своєму лоні) на вбивство дитини вже народженої? Чим суттєво відрізняється дитина на 21 тижні вагітності, від дитини на 29 тижні і від вже народженої? Якщо стан здоров’я є виправданням для вбивства, то чому дія такого права обмежена лише певним моментом? Але якщо польська конституція гарантує недискримінацію з огляду на стан здоров’я, то чому ці гарантії не стосуються осіб у віці до народження?

Важко також не задати запитання, чи судді не помічають, що визнаючи такі відшкодування вони дискримінують тих батьків, яким ніколи не прийшло б до голови вбити свою дитину? Зрозуміло, що вони муситимуть виховувати її за власні кошти, тоді як особи, які про вбивство роздумували (або ті, яким такі наміри унеможливлено) матимуть доступ до державних грошей? Чи таким чином держава на починає підтримувати вбивство ненароджених і показувати, що виплачується бути аморальним (щоб не сказати різкіше про батьків, які хочуть вбити власну дитину), ніж героїчно приймати власну дитину.

Але важко не задати також запитань політикам, які висловлюються за нинішній “компроміс”. Чи на їх думку дійсно держава повинна платити жінкам за те, що їм не дозволено вбити дитину без ніг і руки? Чи вони погоджуються на дискримінацію з огляду на стан здоров’я? Чи дійсно право на вбивство власних дітей може бути “персональним правом жінки”? А якщо ні, то важко їм не задати запитання, що вони робимуть з цією головоломкою? І чи не потрібно було б якнайскоріше змінити польське законодавство таким чином, щоб не допустити більше вбивства людей з огляду на стан їх здоров’я ? Чи не вартує зробити все (і це є обов’язком кожного, хто приймає недоторканну гідність життя, а ще більше кожного, хто декларує свій католицизм), щоб якнайскоріше змінити закони так, щоб унеможливити подібні скандальні вироки Верховного Суду?

Я не приховую, що відповідь на ці запитання важлива також в контексті прийдешніх президентських виборів. Боротьба за правову і справедливу Польщу, включає також боротьбу за Польщу, в якій моральність не дискримінується - людей не вільно вбивати, і жінка (так як і чоловік) не має “персонального права” вибору, чи хтось (хто наприклад немає рук і ніг) має право на життя, чи ні. Правова держава визнає, що кожен має фундаментальне право на життя. Держава ж, яка це право порушує перестає бути не тільки правовою, але вступає на шлях тоталітаризму, в якому право на життя (тобто фундамент всіх інших прав) стає залежним від волі інших: сильніших, старших чи вбраних у форму.

Tomasz P. Terlikowski

За матеріалами іноземних інтернет-видань перекладено Milites Christi Imperatoris

Свої зауваження можете залиши тут.