Про аборти: я з цим зіштовхнулась

Я пишу до редакції для тих, хто, як і я два роки тому, опинився в ситуації важкого вибору - робити чи не робити аборт. Я не маю ніякого морального права читати кому-небудь нотації або звинувачувати тих, хто піддався спокусі просто “вирішити проблему”. Пишу тому, що хочу поділитися своїми власними роздумами з цієї теми.

Ситуація у мене була дуже складна. Батько дитини (мій наречений, оскільки все відбулося вже після офіційних змовин, обміну обручками у присутності родичів і пропозиції руки і серця, не випадковий знайомий “з вулиці”!) відразу ж зайняв абсолютно незалежну позицію типу “хочеш, роби аборт, не хочеш - як хочеш, я тут ні причому”.

У мене була хороша робота, але була небезпека її втратити у зв’яку з декретом. Начальниця сама бездітна, цілком могла розірвати контракт. Матеріально окрім себе розраховувати ні на кого. Побутові умови теж достатньо тяжкі. Не писатиму дуже детально, але повірте на слово - довелося нелегко. На одній чаші вагів - принадна легкість рішення проблеми - нічого і не було, наречений давав зрозуміти, що варто мені зробити аборт, і ми знову будемо разом, що він поки до цього не готовий, а ось роки через два обов’язково народимо дитину.

Я залишаюся з улюбленим чоловіком (а як я його любила!), ніхто нічого не знає, не треба мучитися з проблемами пелюшок-сорочечок, життя прекрасне, купа планів на майбутнє… На іншій чаші вагів - мати-одиначка, коментарі родичів і знайомих, дитина без батька, фінансові проблеми, невідомо що буде з роботою (а таку хорошу роботу за фахом я довго шукала)… Всього лише треба випити якусь пігулку або півгодинки полежати під наркозом в клініці. І так все якось підозріло сходилося, що здавалося, варто тільки зробити ЦЕ і всі проблеми буде вирішено - і любов, і кар’єра…

Не знаю, чи зможу я пояснити, що я пережила за ці тижні. Думаю, ті, хто був у такій самій ситуації, зрозуміють мене. Найбільшим шоком для мене було усвідомити, що це відбулося зі мною - з дівчиною з інтелігентної благополучної сім’ї. Я завжди вважала, що в такі ситуації потрапляють тільки діти з розлучених сімей, що міняють без кінця хлопців… А я тут причому? Взагалі, це очевидно перша думка, яка приходить в голову, і з якою треба розібратися, - чому це трапилося. Немає однієї загальної відповіді - у кожного своя історія і своє життя… Але я можу сказати одне - якби я зробила аборт, я б з’їхала з глузду. В той момент, зізнаюся, я мало думала про дитину, мені хотілося зберегти свою любов.

Дитина була для мене тоді чимось дуже абстрактним, а любов - закоханість - була абсолютно божевільною. Складно навіть пояснити, чим став для мене цей чоловік в мої 28 років - він мені здавався ідеалом мужчини, світлом у віконці, порятунком від самотності… Так чому я все ж таки відмовилася від аборту?

Так, боялася за своє здоров’я, побоювалася безпліддя, не хотілося здійснювати смертний гріх - вбивство. Але тепер я розумію - просто Бог врятував. Тоді я здавалася собі та оточуючим нещасною жертвою подій, винила в усьому нареченого… Тепер, через два роки, я бачу, в якій жахливій духовній і душевній ситуації я тоді знаходилася: просто клубок з ревнощів, гордості, заздрості…. Якби я в тій ситуації ще зробила аборт - швидше за все я б зараз була вже в психлікарні, або покінчила собою.

Нескінченною милістю Божою було те, що я змогла зберегти дитину, але ще більшою милістю було те, що я побачила зараз те, що творилося тоді в моїй душі. Тоді я здавалася собі успішною молодою пані, в якої і на роботі, і в сімейному житті повний порядок, - дивіться всі, заздріть… Але що за цим стояло… До речі, що стосується зовнішньої влаштованості - вислів “Бог дасть дитину - дасть і на дитину” виконався на всі сто відсотків. Начальниця спокійно сприйняла мій декрет, хоча весь час (2 місяці) довелося працювати вдома, і втомилася я жахливо.

Ще поки я була в декреті, мені запропонували нову посаду, зарплата підвищилася в два рази, ще деякі замовлення забезпечили досить хороший прибуток в перший рік життя дитини. Дивлюся зараз на дитину і думаю - як я взагалі могла думати про аборт… Навіть не віриться, що я серйозно розглядала таку можливість, настільки ірреальним мені зараз здається той чоловік, і наскільки багатшим зробила моє життя дитина.

Мені ще треба пройти довгий шлях, щоб зрозуміти і усвідомити свої помилки, розібратися з своїми душевними “тарганами”, але головне - я уникнула непоправної помилки. Найважливіше, що я винесла зі всього цього важкого періоду, це така позиція - “головне, знати, що ти чиниш правильно, а решта не має значення”. І ось що іще мене все-таки зупинило - я б відчувала себе зрадницею, тому що зрадила безневинну дитину. А в порівнянні з цим всі міркування про маленьку зарплату, допомогу і декрети здаються такими дріб’язковими і негідними…

Все одно мучить совість через ті дрібні та осоружні нікчемні думки, які мені тоді приходили в голову. Подумую взяти дитину з дитбудинку, щоб якось загладити свою провину… І ще сподіваюся, що хоч когось мій лист відрадить від фатальної непоправної помилки… Аборт - не вирішення проблеми, він тільки більше все заплутає і виплутуватися та розбиратися доведеться роками, і невідомо, чи вдасться взагалі.

Олександра

www.panianka.info

..