Recents

Ми ще живі, але нас вже немає (лист дівчини в редакцію)

Мені 18 років. Ось вже два роки, як я хвора на СНІД. У лікарні я не одна, тут у мене такі ж подруги і друзі. Тепер на все дивлюся інакше, ніж раніше. Навіщо ви, дорослі, нас, своїх дітей, під «танк» кинули? Навіщо зім’яли сексом, порнографією, наркотиками!.. Ви, ви винні в наших хворобах і наших смертях! Вам хотілось розкутості, розслаблення, свободи. Ви розвели «голубих», проповідуєте вільні зв’язки… Ви лелієте все це, задовольняєте свою біснуватість. А ми вмираємо!

Ми повільно вмираємо, і не треба брехати, що нічого з нами не трапилося, що ми житимемо. У нас не буде любові, не буде сімей, ми не народимо дітей. Ви розумієте, що відбувається з нами, з поколінням, яке прийшло після вас?!
Ми ще живі, і нас вже немає. Нас позбавили дитинства і відібрали наше майбутнє. Ми не знаємо, що означає любов, сором, моральність, ганьба. Все це пішло зі школи, з життя. Але ви ж знали! Ви дожили до 70-80 років. А ми не доживемо! Ми помремо молодими! За що? Чому? Четверо моїх друзів, вчорашніх школярів, померли. У моргах лежать молоді і холодні. Ми ховаємо один одного.
Чому ви нас не попередили з вашим «безпечним сексом»? Нам хочеться жити! Краще б нам цілину орати, трактори водити, чим в іномарках від СНІДУ вмирати. СНІД і сифіліс стали у молоді чимось на зразок нежиті.
Ми були маленькими, не знали, як народжуються діти, думали, що їх знаходять в капусті або приносять лелеки. Хай би продовжували знаходити в капусті, не знати б нам нічого іншого якомога довше.
І ніхто вас не судитиме за нас. Ви ж нікого з нас власними руками не вбивали. Ви розтлівали нас, ви розбещували нас вашими «картинками», вашими «творами». Ви пропагували в школах, «розплющуючи» нам очі, як «добре» займатися «цим» не в підвалах, а «цивілізовано», підносили фільми, брошури. Таких насильників нині не судять, їх заохочують, вибирають до влади. Ви продовжуєте це робити з іншими дітьми, які молодші за нас. Зупиніться!
Як би я тепер була вдячна тому, хто вирвав би у мене з рук сигарету, хто відшмагав би кропивою по задньому місцю, коли мене ще можна було врятувати, витягнути з-під «танка». Допоможіть тим, хто вболіває за народ, зупиніть те, що відбувається всюди в країні. Допоможіть припинити безумство. Ухваліть закони і забороніть порнорекламу, порнолітературу, фільми, наркотики, горілку. Ми гинемо, і ви теж.
Хто там на «танку»? П’яні, збоченці, вільні від сорому і відповідальності?! А ми під ними. Нас проїхали. Все!

..

Ми ще живі, але нас вже немає (лист дівчини в редакцію) Ми ще живі, але нас вже немає (лист дівчини в редакцію) Reviewed by fryevhen on 4:29 AM Rating: 5

No comments:

Facebook

Powered by Blogger.