Recents

Реальні історії

Мені 19 років, і я зробила аборт біля тижня тому. Мені нема з ким про це поговорити, і я почуваю себе жахливо пригніченою. Все розпочалося на початку березня, коли не настали місячні. Я чекала, гадаючи що це просто затримка. Минуло ще 2 тижні, і я вирішила зробити тест. В мене було дивне передчуття, що тест виявиться позитивним, і звичайно, так воно і трапилося. Я не витримала і розплакалася. Я плакала так сильно і довго, що гадала, що мене от-от тошниитиме. Коли хлопецьдізнався, то не виявив ходних емоцій, просто сказав, що цю проблему ми вирішимо, так ніби мова йщла проте. Що слід винест сміття. Мені стало ще важче, а він сказав, що я піду на аборт, і що це вирішено.

Я відкладала візит до клініки, тому що не хотіла йти на аборт. В решті-решт я відчула, що в мене нема вибору: батьки зрозуміли б мене, але хлопця я втрачати не хотіла. Тому я піщла в клініку. На першій консультації в мене взяли кров на аналізи. Я пішла із клініки із відчуттям, що я розриваюся на частини, хоча зовні була спокійною, а хлопцеві було плювати. В день аборту меня трясло, а довге очікування не допомогло заспокоїтися. Мені поставили декілька запитань, дали ліки і покликали до операційної. Мені було жахливо самотньо і страшно.
Після цього все відбувалося так швидко, що мені здається, що навіть якби я була передумала, мені не дозволили б піти. Мені довелося це зробити, роздягнутися, лягти на стіл і накритися простинею, я тремтіла і плакала. Потім увійщлт двоє лікарів і пояснили, що вони робитимуть. Зробили інєкцію і я заснула. Через декілька хвилин вони закінчили, але я цього не памятаю, прокинулася вже на ліжку, в голові крутилося, почувала себе просто жахливо. Сиділа з думкою, що вбила власну дитину, і плакала, в той же час чекала свого хлопця, коли ж він нарешти прийде і забере мене з цього жахливого місця.
Він прийшов і забрав мене, але він мене не розумів, я навіть не відчувала його підтримки, я ж зробила це заради нього… Тепер щоразу, коли я чую, бачу дитину чи думаю про дитину, уявляю, якою була б моя дитина, якби я залишила її. Вона народилася б у листопаді. Я ненавиджу себе… Мій хлопець не розуміє, через що я пройшла, і як це вплинуло на мене. Він гадає, що все вже в минулому, але щодян переживаю це знову і знову, і постійно плачу.
Алекса

У важкій життєвій ситуації можна опинитися будь-якої миті, але є факти і є наше ставлення до фактів. Народження дитини — це найперше зустріч із Любовю, Любовю на все життя - “Мама, моя Мама!”… Я народила в 19 років, без чоловіка і без закінченої середньої освіти, ну той що? На даний момент я, будучи медсестрою матірю-одиначкою, чесно заробляю від тридцяти тисяч на місяць (рос. Рублів), навчаюся у інституті (щоправда заочно), викладацьку діяльність, пишу книги - і, звичайно, з задоволенням уділяю час дитині. Мені вистачає не тільки грошей, але й часу на повноцінне виховання дитини — гарний дитсадок, плавання, танці, і ще інші загальні захоплення! Дитина змінює життя, але змінює його на краще. Можливі ж труднощі все одно вирішуватимуться не відразу, а в міру їх появи. Сьогоднійшній день усвідомлення факту вагітності хіба приніс тисячі проблем в порівнянні з учорашним днем, коли це ще не було відомо? Бог дасть день, дасть і їжу. Жити з Богом - жити з радістю. Як ка жуть священики, не треба примножувати бідність — ТРЕБА ПРИМНОЖУВАТИ СКАРБИ!
Ольга

Майже рік назад я вбила свою ненароджену дитину. Мені хотілося побачити, як вона народиться і виросте, але сімейне життя не склалося, і в ту мить я просто прийняла рішення розвязати всі проблеми за допомогою аборту. Донині серце болить і вночі плачу… Нещодавно зустріла молодого чоловіка, і виявилося, що він сам виховує маленьку дочку, я її так люблю, і гадаю, що цей шанс дав мені Всевишній…
Венера

Ось і моя черга розкаятися… Глибоко я сховала свій гріх.. і не згадувала.. не згадувати змушував страх.. бажання забути.. сором.. відчай.. 4 аборти.. безглуздо.. безвідповідально.. Зараз в мене синові 2,5 роки.. і думка про те, що і його я могла вбити.. і таких як він вбила.. не дає спокою.. я не мати, хоча нею стала.. Також думала, як інші, що вбиває не дитину, а кілтини, нездатні думати, відчувати.. а тепер все по-іншому.. дивлюся на сина, і за його життя готова віддати власне.. я не сподіваюся на прощення.. усвідомлення зробленого і є моїм покаранням.. хай воно буде зі мною.. це моє мале покарання за мої гріхи.. і найстрашніше.. Мої маленькі, я вас памятаю.. люблю.. злорадно звучить.. але якби я могла все виправити.. повернути час назад.. молюся за ваші душі..
Ірина

Мені 18 років. Наприкінці листопада, я дізналася, що вагітна. Перша моя реакція - ШОК… Я тільки 2 тижні зустрічаюся з хлопцем, закохалася, и думала, що дитина від колишнього. (Повертаючись в минуле, скажу, що до цього я 2 роки не могла завагітніти). Я була на роботі в нічну зміну і вирішила зробити тест, оскільки досить набрала у вазі за весь цей час. Позитивнй… Сльози… Зателефонувала подрузі, вона почала мене заспокоювати, казала, що не залишить мене, а я наполягла на своєму… АБОРТ… Зателефонувала мамі — вона мене підтримала, сказала, що слід купити в аптеці, щоб був викидень, але в аптеці потрібної трави не виявилося. Наступного дня поїхала до лікарні зробити аборт, мене відправили на обстеження. На УЗД нічого не виявили, ХГЧ вичвив термін 2 недели. В меня наче вантаж з пліч, що дитина від коханого… Стала на облік… Сказала коханому (він старший від мене на 14 років, з колишньою дружиною дітей не мав), і він втішився, але тільки на 1 день. Потім про пал на дві доби, гуляв із жінками… Я перенервувала, почалися проблеми, лікар казав, що все в нормі. Потім наш “татусь” почав скандалити, знову нерви… Результат: кровотечі, треба робити аборт. Після аборту я зрозуміла — це Бог мене покарав. Я так просила в нього дитину, Він дав, а я віднеслася до цього байдуже. Я ніколи не перестану звинувати себе , якою дурепою я була… Я провинилася перед власною “дитиною” і прощення мені немає…
Анна

Дівчата! Порада для всіх: НІКОЛИ не робіть абортів!!! Це найгірше рішення, яке ви можете прийняти. Я зробила, коли МЕНІ БУЛО 17 РОКІВ.. Я дуже шкодую, я не дала можливості якійсь душі пройти земний шлях, я спричинила нелюдські страждання цій душі, але крім того, це скалічило моє життя на самому початку, викликало такі жахливі наслідки! Якби я тільки знала… Не всіх так стрімголов карають, але якщо жінки у вашій родині робили аборти, і у великих кількостях, - не сумнівайтеся, проблеми і страджання вам гарантовані. Я кажу так, щоб принаймні страх перед суворим покаранням зупинив вас, якщо ніщо інше змозі віддтягти вас від абортарію. Народіть і віддайте людям, котрі не можуть мати дітей, - швидше за все, це буде на найкращий вчинок, але це буде не так СТАРШНО!! Незнання законів не звільняє від відповідальності за злочин. Життя скороминуче, і коли духи злоби потягнуть вас до пекла, ангелам світла будже важко допомогти вашій душі (тим більше якщо вона не розкаялася), бо закони в “тамтешньому” світі ПРАЦЮЮТЬ, на відміну від “земных”. Почуйте мене, я знаю не з чуток як мучать пекельні створіння. Матері, пошкодуйте доньок. Жінка спасається дітьми. Бережи вас всіх Господь.
Анна

Дякую, що створили такий сайт. Шкода, що я не знала про нього, коли зробила аборт. Це дуже важливо — попереджувати. Я не знала про наслідки, не знала, які будуть муки. Термін був невеликим, з тижні, я вважала плід тільки згустком крові, гадала, це вирішення проблеми. Я дуже хотіла дитину, а він… Все вийшло автоматично, дуже швидко, я була в якомусь тумані, а потім було вже пізно. В ту мить мені потрібна була людина, що заборонила б мені це робити, оскільки я не могла вирішити, я дуже сильно налякалася и хотіла якнайшвидше вирішити проблему. А потім ледве не зійшла з розуму, і була готова віддати все на світі, тільки б повернули моюб дитину. Ніколи не слід притримуватися загальної думки, треба слухати власне серце і свої бажання. Після аборту мені захотілося зробити щось, щоб не було таких, як я, яким потрібна була тільки своєчасна інформація про те, що ні в якому разі не слід цього робити, не звертаючи уваги на будь-які проблеми чи ситуації. Зараз найголовніше д ля мене — молитися і намагатися допомогти іншим. Якщо мене моя ненароджена дитина і Бого пробачать, я дуже сподіваюся, що теж скоро завагітнію і стану мамою. Я про це дуже мрію. Мені здається, душа моєї ненародженої дитини втілиться у мою майбутню дитину, я відчуваю, що вона чекає на зістріч зі мною.

Свої зауваження можете залиши тут.

Реальні історії Реальні історії Reviewed by fryevhen on 2:29 AM Rating: 5

No comments:

Facebook

Powered by Blogger.