Чи можливий аборт “за медичними показаннями” з християнської точки зору?

Бо в нашому вченні ні омани,
ні нечистих спонукань, ні лукавства
1 Сол. 2, 3

І. Вступ
Християнство – це не далека від дійсності система філософських тез, не абстрактна віра в Буття Боже. Християнська релігія є досвідом духовного життя, життя у Христі, в живому спілкуванні з Богом. В цьому сенсі досвід релігії, її бачення людини та світу неможливо раціонально вичерпати та логічно розкласти по поличках. Досвід релігії християнської – це доторкання до світів інакших. І тільки у світлі цього доторкання, цього пізнання прихованої від світу Істини Божої людина може давати оцінку тим чи іншим умовам людського життя, в які потрапляє людина.
Живе слово віри звернене, перш за все, до серця людини. Чи почує людина цей поклик Господній, а, почувши, чи дасть ствердну відповідь? Чи прийме свій хрест і чи піде вслід за Христом тісною й тернистою дорогою спасіння, ачи й у релігії вона стане шукати людського й лишень людського чинника? Адже саме із вчинків людини ми дізнаємося про її релігію. Чи стало Благовіщення Істини для неї живим Словом Божим, змістом її життєвого досвіду чи так і залишилося далекою від дійсності системою мислення?
Часто християнин опиняється у таких умовах, що від нього потребується рішуче сповідування своєї віри, свідчення, іноді живе мучеництво. Цей шлях - сходження на Гологофу вслід за Христом. І якщо людина не зречеться цього хрестоношення, не зачне шукати шляху компромісного, то про таку людину ми можемо сказати: "Це істинний носій релігійного досвіду, якого ніщо від мирського, ні саме тимчасове життя не можуть забрати у Бога". Ось свідчення християнської перемоги над ворогом роду людського – над дияволом, сатаною: "І почув я гучний голос на небі, який промовляв: нині настало спасіння, і сила, і царство Бога нашого і влада Христа Його, тому що скинутий наклепник братів наших, який зводив наклепи на них перед Богом нашим день і ніч. Вони перемогли його кров'ю Агнця і словом свідчення свого і не полюбили душі своєї навіть до смерті" (Одкр. 12, 10-11). Жива віра мучеників стала силою перемоги над ілюзіями, які ворог нашого спасіння видає за дійсність.

ІІ. Якщо життя загрожує життю?
Аборт для кожного християнина є неприпустимим вчинком. Це – страшний гріх дітовбивства. Але виникає запитання, питання іноді життя і смерті: що робити, якщо життя дитини загрожує життю матері? Що робити, якщо дитина однозначно не виживе, але в разі відмови від аборту за життєвими показаннями помре й мати?
Звичайно, у відповідь можна обмежитися правдивою й цинічною реплікою: "Жити теж небезпечно. Від цього іноді вмирають". Але перед нами постає запитання: коли вмерти й від чого. Природно, для християнина, для людини, яка пізнала сенс життя, звучить зовсім інше запитання: як вмерти? Можна вмерти як воїн на полі бою, який свою юність офірує за життя свого народу. А можна вмерти як дезертир, подовживши існування своїх днів, які втратили сенс.
На жаль, внутрішня тенденція до апостасії (відступництва) нині, за цілковитого мовчання народу, тихо й мирно прижилася у свідомості багатьох пастирів і мирян. У соборному документі 2000 р. - в "Основах Соціальної Концепції РПЦ" (текст Концепції див. в &VI) - йдеться про ставлення до вже зробленого у момент відчаю аборту, а не про те, що цьому аборту не треба запобігти. Але чимало пастирів розуміють текст Концепції саме так. Мовляв, не слід зупиняти жінку, яка вирішила зробити аборт за медичними показаннями ( в &VI і VIІ  ми докладно розглянемо як роль пастиря, так і певну двозначність тексту "ОСК").
Віра, як я вже казав вище, передбачає живі відносини, довіру. Якщо християнка довіряє Богові, вона не стане йти проти Його волі. Віра завжди стоїть у непорушному зв'язку з чудом, з таємничою радістю спасіння. Християнський шлюб теж є чудом. Згадаймо, що саме на шлюбі в Канні Галілейській Христос вперше сотворив чудо – перетворив воду у вино (Ін 2, 1-11). Задумаймось над смислом цього чуда: Христос приходить освятити шлюб Своїм благословенням. Шлюб починається з радості. І в цій радості Господь примножує вино. Це не тому, що шлюб є якимсь особливим станом. Ні. Просто у шлюбі частіше потрібно чудо – не заради себе, а заради тих, за кого ти у шлюбі взяв відповідальність. І перетворення води у вино є одним з найбільших знаків Божих : "Ось, Я готовий із води зробити вино у вашій радості. Чи можете ви засумніватися, що Я так само буду поруч у ваших скорботах? Чи можете ви засумніватися, що Я, давши вам вино, не сотворю чуда там, де питання чуда буде питанням життя і смерті?" Однак, аби ця чудесна присутність Христа у житті людини здійснилося вповні, треба, щоб християнська родина вірила більше Богові, ніж висновкам лікарів. Віра, позбавлена цього чуда, – вже не віра, а абстракція голого розуму.
Наведу невеликий приклад з особистої пастирської практики:
4 жовтня 2004 р. у дитячій Морозовській лікарні м. Москви, в барокамері інфекційного відділення лежав недоношений хлопчик (7,5 міс.). Він був у дуже важкому стані (цілий букет діагнозів). Я, попри всі попередження лікарів, що у барокамеру не можна, і що він може й мене чим-небудь "заразити", все ж таки пройшов туди і здійснив Таїнство Хрещення та Божественного Миропомазання. Через кілька днів всі діагнози було знято просто чудесним чином. Я впевнений, що зняти їх можна було відразу після Таїнства Хрещення, але просто обстежували Георгія не щодня, тож "помітили" чудесність його зцілення не відразу. Лікарі були вельми вражені, бо вони спочатку не могли розібратися в тому, на що саме все ж таки він хворий, а потім не могли зрозуміти, як же він все-таки вилікувався від того, від чого його не лікували?
Але ось яка цікава історія сталася з його мамою: На п'ятому місяці вагітності Ксенія дуже захворіла. Спочатку грип, потім бронхіт гнійний, потім… заворот кишок, перитоніт. Природно, сумлінні трудівники медицини щосили волали про те, що вона самовбивця, бо її треба "чистити" й дитина просто не зможе вижити. Передусім під час лапоротомії – вб'ють дитину. Але мати – як істинний воїн – стоїть на чатах і всім каже: "ні"! У неї підвищується температура до 42 градусів. Їй роблять останню колоноскопію й кажуть: "Або підписуй на операцію з необхідним абортом, або виписуйся під розписку та греби вмирати додому, даємо розважити до ранку". Її обкололи знеболюючими, але вони, звісно ж, не допомогали. І весь цей час жінка молилася до Христа про спасіння. Коли, можливо, залишалося лише кілька секунд, за її словами, вона відчула Чиюсь теплу й світлу Присутність. Відчула та впала у сон. На ранок лікарі вже чекали знайти труп на ліжку, а виявилося, вона спить. Як це може бути? Як можна з такими болями спати? Везуть на обстеження… вона цілком здорова!!! "Цього не може бути", - в дикому жаху констатують лікарі: повний кишечник гною, заворот кишок кілька днів. Та там має бути труп, а тут жива й абсолютно здорова людина!
Тож, Ксенія пройшла випробування своєї віри та своєї любові. І "радість отриманого спасіння доступніша тому, хто гинув". Вона засвідчила, що її віра й любов до Христа міцніша за будь-які людські доводи. Саме така віра мучеників, які полюбили Христа всією кріпостю своєї душі. І таких прикладів багато.

ІІІ. "Спокушення чудом"?
Нещодавно, коли я розповів описану вище історію з Ксенією, один чоловік, який вважає себе православним християнином, більше того, має духовну освіту ( рівень його "освіти" видно з його поверхневого знайомства з Писанням), намагався мені заперечити словами Євангелія: "Не спокушай Господа Бога твого" (Мф 4, 7). Смисл був той, що треба було не молитися, а діяти( тобто, якщо прямо сказати, йти на аборт). На жаль, деякі люди при такому способі мислення ще й важають себе "православними християнами".
Очевидно, що слова Христа, які Він мовив сатані (!), висмикнуто з контексту. Диявол намагався випробувати "силу" Христову, спокушав Його на елементарне людське марнославство. Мовляв, "навіщо Тобі трудитися, якщо Ти можеш все словом зробити?" – Боголюдина Ісус Христос відкидає цю спокусу. Але при цьому Він здійснює словом чудеса з почуття Любові й співчуття до людей. Він воскрешає мертвих, примножує хліби на їжу тим, хто потребує. І Сам обіцяє: "Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють. Чи є між вами така людина, яка, коли син її просить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли просить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього" (Мф 7, 7-11). "Ісус же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся,…якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде; і все, чого попросите в молитві з вірою, одержите" (Мф 21, 21-22), і цим обіцяє почути молитви людини в біді, коли людина стоїть перед вибором: врятувати своє життя через гріх (убивши іншу) або з вірою припасти до Спасителя й просити в Нього милості й спасіння.
Апостол Яків пояснює, чому християни часом не отримують те, що просять у молитві: "Просите – і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших" (Як.4, 3).Саме в такому випадку до такої молитви можна застосувати принцип: "Не спокушай Господа Бога твого". Але хіба молитва матері про свою дитину – це "спокушання"? Хіба вона приносить свої молитви Христові, " щоб ужити для пристрастей"?
Отже, в такій ситуації людина просто зобов'язана сподіватися на спасіння, яке подасть з неба Бог. Саме в цій ситуації людина не просто має право, а зобов'язана відмовитися від всіх природних можливостей "розв'язати питання".  Межі природних можливостей очевидні. Часом вони ставлять стіну, подолати яку може тільки гріх або чудо. Природно, для християнина самоочевидно, що в таких ситуаціях випробовується його віра й любов до Христа. Бог хоче явити спасіння, чудо милості Своєї цій людині, а тому людина має просто віддатися у владу Божу. Згадаймо приклади Йова та кровоточивої (Мк 5, 25-34). Людина використовує природні засоби лікування (доти, доки вони не стають гріхом), але, побачивши марність їхню, - цілком занурюється в безодню Божого Милосердя. І одержує зцілення. Так само і Йов, пройшовши крізь горно випробувань, одержує зцілення й радість отриманого спасіння. Кажуть, "за одного битого двох небитих дають". Це не тільки в миру. Так і в духовному житті: "Радість отриманого спасіння доступніша тому, хто гинув" (архидиякон Роман Тауберг). Той, хто здобув досвід страждання, болю й перемоги над стражданнями у Христі набагато глибше розуміє сенс життя, ніж той, чия віра ще не загартована. Любов дає силу перемогти, а тим більше, якщо це любов Христа. І якщо жінка постійно перебуває в Таїнстві цієї Любові, в цій перемозі віри над стражданнями, у неї рука не підніметься спасти своє життя ціною життя своєї дитини.

IV. Умерти з Христом чи жити дезертиром?
Ну ось уявімо собі, що жінка вмерла, видмовившись  від аборта за медичними показаннями. Чи можуть після цього звинуватити Церкву в тому, що вона, мовляв, своїм вченням винна у смерті людини? – Світське суспільство , звісно, в кишеню по звинувачення не полізе. Але для християнина ця жінка є мученицею, яка вмерла на хресті, а не втекла зі своєї Голгофи. "Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя" (Одкр. 2, 10), каже Христос!
Навіть з точки зору світської звинувачення християн у жорстокосерді необґрунтовані. З таким само успіхом можна звинуватити у жорстокосерді командування армії, коли воїни йдуть на вірну смерть за наказом "Ні кроку назад!" Етика воїна така: навіть якщо ворог переважає силою та кількістю зброї, ти маєш стояти на смерть до кінця. Нікому й на думку не спаде виправдовувати дезертира, який покинув свій пост, побачивши, що ворог наступає. Воїн стоїть на посту. Християнин – теж воїн, воїн Христов, і свій пост він кинути не має права.
Звичайно ж, я розумію, що у відповідь на цю працю автора посиплються звинувачення у жорстокосерді та немилості. На жаль, нехристиянинові цього не зрозуміти: для християнина важливим є Хрест Христов. І якщо у відповідь на цю статтю я зустріну нерозуміння зі сторони світської, нехристиянської та антихристиянської точки зору – я його зрозумію. Проте якщо посиплються вигуки з боку "віруючих" – тут вже, вибачайте, або ви віруючі, християни, або ж язичники з притаманним їм прагматичним поганським світоглядом. "Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого…" (Мф 10, 29). Якщо жінка, живучи по-християнськи, відмовившись від аборту, вмерла під час пологів, значить, так попустив Бог. Йому – з висоти Вічності – видніше, кому, коли і яку послати смерть. А нам треба пам'ятати страждання Йова та приймати з руки Божої не лише радості, а й страждання, якими очищуємося ми та гартується віра наша. "Бо це є любов до Бога, щоб ми дотримувалися заповідей Його; і заповіді Його не тяжкі. Бо всякий, народжений від Бога, перемагає світ; і ця перемога, що перемогла світ, - віра наша. Хто перемагає світ, як не той, хто вірить, що Ісус є Син Божий?" (1Ін 5, 3-5). Тож, наша справа – перемагать світ, а не плисти за течією, як мертва рибка.

V. Чи може Церква вимагати жертовності віри?
Чи може Церква вимагати від християн живої віри та неухильного хрестоношення? – Не тільки може, а й зобов'язана. Перш за все, тому що вона сама дає у хрещенні  чудо віри й нового життя. Сама Церква народжує людину в хрещенні у простір чудесних відносин, відносин Таїнства спілкування між Богом і людиною. І вийшовши з купелі хрещення, християнин приймає на себе Хрест! Це особливо важливо: не ікону воскресіння (хоча той, хто хрестився вірою, помер і воскрес із Христом), але саме Хрест. І для кожного християнина екзистенційного вираження віра набуває у справах. Ось свідчення цієї живої віри:
"Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: "За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець, приречених на заколення". Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому" (Рим. 8, 35-39).

VІ. Чи може собор скасувати хрестоношення? Чи правильно витлумачили рекомендації собору?

Автор цих рядків передбачає й те, що у відповідь можуть почутися вигуки "християнської юрби" – тих, хто себе вважає віруючим, але для кого віра не найголовніше у його житті. Мені стануть, звісно, заперечувати, що я починаю відверту полеміку із соборним документом Російської Православної Церкви – з "Основами Соціальної Концепції". А як же, там отці собору (а точніше автори концепції: питання біоетики розробляв протоієрей Миколай Балашов) рекомендували не застосовувати суворих санкцій до тих, хто пішов на аборт за суворими медичними показаннями. Але вчитаймося в текст соборного документа. Текст "ОСК" говорить: "У випадках, коли існує пряма загроза життю матері при продовженні вагітності, особливо, якщо в неї є інші діти, у пастирській практиці рекомендується виявляти поблажливість. Жінку, яка перервала вагітність в таких обставинах, не відлучають від євхаристичного спілкування з Церквою, але це спілкування обумовлюється виконанням нею особистого покаянного молитовного правила, яке визначається священиком, що приймає сповідь" ("ОСК" ХІІ:2). Текст не говорить, що цей аборт можна "благословити". Зрозуміло: Церква за жодних ситуацій не може благословити аборта. У соборному документі 2000 р., в "ОсновахСоціальної Концепції РПЦ" говориться про ставлення до вже зробленного у момент відчаю аборту, а не про те, що цьому аборту не потрібно запобігти, поки він ще не зроблений. Підкреслюємо: мова йде про ставлення до жінок, які зробили "медичний аборт", але з якими не проводили перед цим пастирської роботи. Проте вказана "поблажливість" зовсім не стосується жінок, які або опиралися та уникали у дні "проблемної вагітності" спілкування з пастирем, або йшли на цей аборт  вже після того як священик показав їм неприпустимість такого "розв'язання питання". Про жодне "благословення аборту" в особливих випадках не може бути й мови. В "ОСК" прямо сказано: "Православна Церква за жодних обставин не може дати благословення на скоєння аборту" (ХІІ:2).
На жаль, чимало пастирів розуміють текст Концепції неправильно. Мовляв, не слід зупиняти жінку, яка вирішила зробити аборт за медичними показаннями. Саме проти такого розуміння тексту спрямована вказівка про те, що пастирю все ж таки слід піддавати покаяній дисципліні жінку, яка вчинила цей гріх. Священик не може сказати людині "Іди й згріши, а потім прийдеш на сповідь, і я тобі дам епітимію".
Шкода, але текст Концепції  дозволяє багатьом не звертати на це уваги. Їм здається, що аборт за медичними показаннями представлений так, ніби він має свої обставини, що пом'якшують провину, а отже, його можна допустити і потім накласти якісь подвиги на людину. Текст – сам по собі правильний – потребує серйозних корегувань та пояснень, щоб не сталося на його основі потурання гріху.
Але уявім собі, що собор все-таки виніс би таку постанову (що неможливо, але все ж таки уявімо собі це для наочного розв'язання питання). І що? Після того, як соборно був би "благословлений" смертний гріх, невже кожний християнин міг би безсовісно чинити цей гріх? – На жаль, чимало християн так і думають. Але це зовсім не так. Православна віра Церкви – віра жива. І вона тим і відрізняється від віри Римо-Католицької Церкви, що "вірити й жити за послухом" християнин не може. Кожен християнин особисто відповідальний перед Богом за своє життя. І жоден собор не заглушить свідчення Правди Божої, якщо людина пішла проти Неї. Тут людина не зможе виправдатися жодними "послухами".
В ісорії було чимало прикладів того, як собори приймали поспішні  і часом вельми шкідливі для життя Церкви рішення. Були й такі, що узаконювали злочин. Але Церква – живий організм. Вона живе Христом, а не томосами, які підписали єпископи. Якщо рішення єпископів ідуть всупереч вірі Церкви – ці рішення з часом, не завжди відразу, піддаються серйозній критиці з боку віруючих, і значення цих соборів падає. Церква черпає віру від Христа, у Дусі Святому. Почерпує Одкровення з Чаші Життя, з Євхаристичного спілкування з Христом. І якби навіть окремі єпископи або весь собор  їх пішли на те, щоб іти всупереч цій вірі та досвіду Церкви – живий Церковний організм повстав би проти такого рішення. Свідчення християнської совісті не дозволило б благословляти вбивство, навіть якби хтось, пішовши на змову із совістю, забув всі принципи життя у Христі, християнського хрестоношення – дав би таке беззаконне "благословення".

VІІ. Пастирський епілог

1. Що ж робити, якщо є ризик смерті?
Перш за все, пам'ятати, що Бог Всемогутній! Якщо для людини віра – не абстрактна праця розуму, а цільне життя душі, розуму, серця, духу й тіла, то це життя проходить у Таємничій Присутності Творця. А така жива віра, що живиться з Євхаристичної Чаші, не може похитнутися через те, що нас захопило людське випробування, нестерпне за людськими критеріями. Якщо таємниче спілкування християнки з Богом, спілкування в молитві та Євхаристії, не переривається, то невже знайдеться якась сила, яка змусила б її засумніватися в тому, що й цю спокусу дано по волі Божій, і так само буде дано спасіння з неба, від Бога! "Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же і волосся на голові все полічено; не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок." (Мф 10, 29-31). "Але й волосина з голови вашої не впаде. Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк 21, 18-19).
Безсумнівно, в таких ситуаціях християнка має заглибитися у свій духовний світ, дослідити глибше шляхи свого серця, ретельно сповідатися і якмога частіше причащатися Животворчих Христових Тайн – Пречистого Тіла й Божественної Крові Господа нашого Ісуса Христа. Також рекомендується віддалятися від суєти, більше приділяти часу внутрішній молитві, випрошуючи милості в Бога і занурюючись у безодню Його Божественного милосердя. Автору цих рядків відомі приклади доброчинності, коли хвора на рак жінка під час вагітності відвідувала дитячі будинки, лікарні, й пологові будинки, допомагаючи ділом і словом тим, хто сам опинився на краю життя і смерті.
2. Що робити, якщо вже вчинено аборт "за медичними показаннями"?
Те саме, що й при будь-якому аборті. Каятися. Каятися й не шукати собі виправдань. Якщо жінка говорить: "Я каюсь, але по-іншому бути не могло", - це означає, що вона ще не усвідомила всієї трагічності свого вчинка, усієї своєї безвідповідальності. Сам факт такого аборту свідчить про втрату віри. Адже по-іншому могло б бути, якби жінка вірила, якби вона пройшла випробування своєї віри, вийшовши з горна страждань загартованою в любові.
3. Завдання пастиря в даній ситуації.
Текст Концепції (див. вище в & VI цієї статті) не говорить про те, що аборт можна "благословити" (на жаль, саме так, вельми перекручено, іноді розуміють цей текст чимало сучасних як пастирів, так і мирян). Нічого подібного! Жоден священик не може дати благословення вбити людину. В "Основах Соціальної Концепції" мова йде про ставлення до вже здійсненого факту. Проте, безсумнівно, в кожному випадку пастир має враховувати рівень духовного життя людини, її обізнаність у данному питанні. Якщо із жінкою не велося пастирської роботи, то звісно ж, до неї як до необізнаної та у відчаї пастир може виявити поблажливість. Проте ця поблажливість не означає, що та, яка ще не зробила аборту, може спокійно йти й робити його, розраховуючи на одержання поблажливості. Крім того, будь-яка вагітність, навіть вагітність із нормальним перебігом, може загрожувати життю жінки. Це медичний факт. При формально-логічному підході на основі цього факту можна прийти до висновку, що за життєвими показаннями будь-яку вагітність треба переривати. Не можна забувати й того факту, що часто слова лікаря про "неминучу загибель" за відмови від аборту у більшості випадків не відповідають дійсності.
У завданнях пастиря не дати загинути жодній душі – навіть душі душогуба (чи душогубки). Проте спасіння – не автоматичний акт. Після смертного гріха (яким у будь-якому випадку є аборт) має бути приведення людини до тями, до усвідомлення того, що вона накоїла. Жінка має усвідомити те, що в неї немає жодного виправдання. Природно, священик повинен вдивлятися в душевний стан жінки, що кається. Адже якщо вона вбита горем, зломлена відчаєм, їй необхідно простягти руку допомоги і дати поблажливості. Однак знову повторимо, це не означає, що всім дана однакова поблажливість. Бога обманути неможливо й досвідченого пастиря теж не обдуриш. На сповіді просто відчувається, в кого покаяння щире, а в кого поверхневе або – що ще гірше – "награне". Людина, яка в серці своєму не усвідомила всієї трагічності ситуації, але лицемірно приймає вигляд скрухи за свої гріхи та грішника, що кається, лицемірить не перед людьми, а перед Богом. Намагаючись обманути зовнішнім виглядом священика, вона не обманить Бога, Який Один бачить всі таємниці серця людини.
Пастирю належить вести роз'яснювальну роботу серед пастви так, щоб гріх одної не повторила друга жінка. Слід проявляти поблажливість до тих, хто через незнання або в цілковитому потьмаренні розуму й серця вчинили цей гріх, але при цьому треба вказувати тим, хто ще не скоїв цього гріха, на неприпустимість такого "розв'язання питання". Жінка, яка свідомо йде на аборт і наперед впевнена, що знайде для себе купу виправдань для пом'якшення провини, свідомо лицемірить перед Богом. Вона хоче, щоб її гріх і покаяння пройшли за якимсь виробленим нею "сценарієм". Але в такому випадку ми маємо справу із задуманим і свідомим скоєнням гріха та награним покаянням. Покаяння – це почуття, це глибинне усвідомлення людиною безвиході й безвідповідальності свого стану. Людина під судом Праведного Погляду Божого. І від цього Праведного Погляду не приховається жодна правда чи брехня в самій людині. І завдання пастиря – поки ще гріх не скоєно – поставити людину перед цю Божественну Присутність Праведного Суда й безмежне сподівання на Всемогутність Божу. Досвідчений пастир своєю любов'ю, молитовністю й вірою зможе вселити надію в серце, в якому хитається віра, в серце, яке штурмують хвилі скорбот. А якщо жінка не послухається і вчинить по-своєму, всупереч вірі, то тоді до неї й санкції треба застосувати відповідні (тут вже свідомий гріх, жінка втратила віру й вчинила за розрахунками мирськими, а не за принципом євангельським). В такому випадку вказана в "ОСК" поблажливість не може бути застосована, бо зробивши аборт, жінка відкинула турботу про неї Церкви, яку дано було їй перед абортом.
Отже, ми по можливості проаналізували текст "Основ Соціальної Концепції" і вказали принципи християнського життя, життя у злагоді із вірою й за вірою.
Автор цих рядків буде радий, якщо його пастирське слово торкнулося сердець і вселило надію в душі тих жінок, які опинилися перед вибором "бути чи не бути". Буду радий, якщо помилки, які виникають при читанні "ОСК", були усунуті. Благодать і благословення Боже у спасіння нехай будуть з усіма, хто читає ці рядки.

Ієромонах Феогност (Пушков)

http://orthomed.ru (переклад Галини Кирієнко)

..