Recents

Мильні бульки замість духовності?

   Уже традиційно 1 червня на Театральному майдані Луцька у Міжнародний день захисту дітей проводяться численні акції. Дітям намагаються організувати свято. Однак чомусь організатори переважно  забувають, що слово «свято» однокорінне із такими словами як «святий», «святиня», «освячувати», – тобто обов'язково має містити у собі елементи духовного. Гадаю, що із цією думкою важко не погодитись, адже триєдність людського єства – дух, душа, тіло – незаперечна.

  Сьогодні в українському суспільстві про духовність ведеться чимало балачок… На різних рівнях її духовність піднімають хто як може, на жаль, не завжди усвідомлюючи, що правдива духовність – завжди і лише (!) похідна від дій Святого Духа, усе інше – демонізм. Це твердження для нашої постатеїстичної держави мало стати керівництвом до дії ще два десятиліття тому, коли Україна здобула незалежність. Так, на державному рівні ми святкуємо великі релігійні свята, щоправда, поряд зі «святами», нав'язаними нам окупаційною радянською владою. Наші Президенти присягають на вірність Україні на Біблії. У школах спроквола запроваджуються уроки (переважно факультативи) християнської етики  й моралі… Стало модним ходити іноді до церкви, охрещувати дітей, вінчатися, освячувати офіси…

 Але чи є все це ознакою духовності нашого суспільства? Суспільство складається із конкретних людей із їхніми звичками, уподобаннями, переконаннями, цінностями. На державному рівні інтереси кожного члена суспільства захищаються у статтях Конституції. Але чи дотримуємося ми  цих світських законів? На жаль, питання можна віднести до розряду риторичних.

 Аби побачити реальний стан справ досить подивитися новини, чи переглянути кримінальну статистику. А ще – дізнатись про те, що Україна лідирує в Європі за чисельністю ВІЛ-інфікованих, неповнолітніх повій, наркоманів, абортованих дітей… Цей жахливий перелік можна продовжувати і продовжувати.

 Чому це все відбувається? Хіба у нас мало церков? Хіба ми нашу державну еліту не бачимо в храмах?  Хіба сьогодні продовжуються переслідування за віру? Хіба сьогодні хтось забороняє бути християнином?

 Пріоритети нашої держави, як це не сумно констатувати, є лише декларативно-християнськими! Наша віра є недієвою, ми здатні на наміри, а ось зі справами не поспішаємо.

 Прикладом є вчорашня акція духовного відродження України «Збережи й захисти життя дитини», організована ВОГО «Християнський рух за життя». Співорганізатор – Волинська Рада Церков.

 Ще 26 травня 2009 року на засіданні Волинської Ради Церков особисто пан Романюк, голова ВОДА,  дав розпорядження у сприянні проведенню цієї акції керівникам головного управління з питань внутрішньої політики, зв'язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації ВОДА, обласного управління освіти і науки ВОДА. Бо, зрештою, факт винищення української нації посередництвом абортів є незаперечним. Однак обіцяного сприяння ніхто так і не дочекався. Чим пояснити таке ігнорування розпоряджень голови ВОДА? Небайдужими виявилися лише представники сектору у справах релігій головного управління з питань внутрішньої політики, зв'язків із громадськими організаціями та засобами масової інформації ВОДА Володимир Дорошенко і Василь Гайдук. ВОГО «Християнський рух за життя» висловлює їм щиру вдячність. Дякуємо, також Ігорю Гузю, начальнику відділу у справах сім'ї та молоді Луцької міської ради, за сприяння в озвучуванні заходу.

 Дивно було спостерігати за нашою луцькою молоддю, яка прийшла того дня на Акцію духовного відродження «Збережи й захисти життя дитини». Вони обрали гучну музику й мильні бульки. Їм, напевне, вчителі так і не змогли (чи не захотіли) пояснити, куди і для чого вони були запрошені… Прикро, що діти проігнорували навіть присутність на майдані двох єпископів і наші численні запрошення приєднатися до молебню. Вони не захотіли слухати проникливих слів архієпископа Луцького і Волинського Михаїла, єпископа римо-католицької церкви Маркіяна Трофим'яка, які розповідали про християнське трактування гріха аборту. Мало хто хотів слухати слова Лариси Матвієнко, лікаря акушер-гінеколога Луцької районної клінічної лікарні, Оксани Тарасової, багатодітної матері. Нашу молодь навіть не зворушила хресна дорога ненародженої дитини… У відповідь – мильні бульбашки як дзеркальне відображення стану духовності нашої молоді, нашого суспільства…

 Хоча, напевне, реакція молоді є лише наслідком того псевдодуховного виховання, яке переважно пропонує сучасна система освіти. Наслідком тієї державної політики, яка сприяє розбещенню й поширенню фальшивої інформації про контрацепцію, аборти, спиртне, тютюн, ВІЛ-СНІД… Прикро, але ми формуємо швидше суспільство споживачів, а не творців свого життя на засадах християнських чеснот. Важко опиратися гріхові, коли ним заражене усе суспільство. Чи не так? То чи Україна дійсно християнська держава?

 Дивувала і відсутність представників мас-медіа. Чи то їх на Волині є так мало, чи то проблеми духовного відродження нації того дня не входили до їхніх планів?

 Акція відбулася. Вкотре пролунало молитовне звернення до Господа про допомогу у припиненні абортативного етноциду в Україні. Усе це відбувалося на фоні грозових чорно-синіх хмар й крапель на диво мілкого дощику. Ми молилися, а навколо вирувало життя великого міста. Люди поспішали по справах, їм було байдуже, що українці перетворились на націю самовбивць. Байдуже, що в Україні немає практично жодної родини,  незаплямованої гріхом дітовбивства. Байдуже, що аборти – загроза національній безпеці…

 Над Театральним майданом літали мильні бульбашки – як душі невинно загублених діток у лонах матерів, як символи нашого духовного зубожіння, як символи ілюзорності й примарності тих фальшивих цінностей, які сповідує наше суспільство…

Антоніна Євтодюк

Свої зауваження можете залиши тут.

Мильні бульки замість духовності? Мильні бульки замість духовності? Reviewed by fryevhen on 6:29 AM Rating: 5

No comments:

Facebook

Powered by Blogger.