Жінка, що перемогла смерть

“Якби я погодилась на аборт - померла б від раку”, - впевнена Ганна Держай, яка відмовилась переривати вагітність, щоб видалити пухлину з яєчника.

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ,
Василь УЛІЦЬКИЙ

ПУХЛИНУ ВИЯВИЛИ… ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ
— Яке народжувати? Вам терміново треба робити аборт — я бачу у вас пухлину…
Ганна каже, що ці слова різонули, як сто ножів. Були водночас і пекельним вогнем, і страшним холодом. Кілька секунд тому, на апараті УЗД, вона вперше побачила маленьке-маленьке диво-створіння, яке уже жило в ній. Та страшна звістка враз розбила ті секунди щастя. Боже, ні! У це не хотілось вірити, думалось, що машина помилилась. Помиляються же і найточніші апарати.
Схвильований був і лікар, але він одразу почав заспокоювати її, що не треба так хвилюватись — пухлина може бути і доброякісною. Але щоб вияснити, яке саме це утворення, треба взяти зразки тканини. А щоб взяти зразки тканини, треба…
— Я не знаю, що це за пухлина — доброякісна чи злоякісна, але я бачу, як у дитинки б’ється серце, — перервала слова лікаря Ганна. — Розумієте? Як можна вбити дитину, щоб спасти своє життя? Це — гріх, а я — віруюча людина.
— У вас уже є троє дітей — ви хочете їх залишити сиротами?
Слова “релігійна фанатка” у той момент не були такими пекучими. Ганна знала, що сказано це було спересердя — лікарі ж турбувались за її життя. Пекло, коли вона уявляла, як вириватимуть з її тіла крихітне тільце, яке ще нічим про себе не може сповістити світу, але в якого вже б’ється серце, і б’ється воно у ритм її серця…
— Ні, я буду народжувати!
Чоловік Юра, який почув вдома ці слова, стиснув міцно руку дружини й тремтячим голосом сказав:
— Ми будем разом народжувати.
З початком вагітності Ганна почала дуже худнути. Але, на щастя, дитинка добре розвивалася. Та разом з дитинкою росла й пухлина. На останньому перед пологами огляді апарат зафіксував розміри пухлини — аж 9 на 11 сантиметрів. Час від часу Ганні ставало погано, вона потрапляла у лікарню. Її просили-вмовляли-лякали, що і дитинка народиться мертвою, і вона сама помре — тому треба рятувати хоча б її життя. Правда, потім лікарі визнають, що вагітність, як правило, не провокує рецидиву онкологічного захворювання, у цей час жіночий організм перебудовується і акумулює в собі надзвичайну енергію…
Ганна ж після цих слів-вмовлянь не могла дочекатися періоду, коли робити аборт, а тим паче — вирізати пухлину — буде вже пізно. І незабаром він настав, а за ним — той незабутній день народження Лії…
— Перед кесаруванням завідуючий пологовим відділенням Ярема Іванович Родзь так ревно наді мною молився, щоб Бог керував його діями під час операції! — вдячно каже Ганна. — Цілий тиждень нововолинські лікарі боролись за моє життя, а потім ще тиждень — за життя маленької Лії.

ВІДМОВИЛАСЬ І ВІД ХІМІОТЕРАПІЇ
Після народження Лії Ганна… забула про пухлину. Важкі були роди, післяродовий період. А в сім’ї ж уже росло четверо дітей. Не до своїх тут болів — до їхніх… Але коли Лії було вже 8 місяців, Ганна зрозуміла, що більше терпіти болі в животі не може. “Негайно до Луцька!” — почула в місцевій лікарні.
В обласному онкодиспансері хворим з її палати на запитання: “А чому їй найпершій робити операцію, коли вона прибула в лікарню останньою?” — просто показували фото 28-річної Ганни з її чотирма дітками і казали: “Ви хочете, щоб ця малеча мала маму?”
— Аню, ти маєш звикнути, що в тебе не буде твого розкішного волосся, навіть брів не буде, але якщо все пройде добре, то потім воно відросте. Зрозумій: якщо видалити ракову пухлину, а не провести хіміотерапії, то можуть піти метастази. Сеанси хіміотерапії треба проходити півтора року…
Ганна згадує, що далі не чула слів лікарки. Земля захиталась під ногами, згадалось те світло під час операції, до якого вона летіла тунелем, але слова “Аннушка” повернули її назад. “Аннушка” — так з дня їхнього знайомства її називає Юра. Ці слова вигукнула сусідка по палаті, коли почула, що вона перестає дихати. Ці слова вона чула, коли Юра приїжджав у лікарню, носив Ганну на руках по палаті і казав: “За тебе моляться не тільки в кожному храмі Нововолинська, а й навіть в Америці”…
Єдине, що вона попросила, — не завозити її до дітей, щоб вони не бачили, як згасає мама. Юра ж образився на ці слова:
— А ти би бачила, як ті дітки щодня стоять на колінах і просять в Бога, щоб ти була здоровою. Аннушко, для багатьох людей наша біда стала їхньою особистою, а ти так легко здаєшся. Не дай хворобі з’їсти себе.
І вона теж захотіла молитви. А також… піти з лікарні. Написали розписку, що відмовляються від хіміотерапії і ніяких претензій до лікарів не матимуть…
Ганна повірила в слова нині вже покійного старенького дідуся Григорія Филимончука, який кілька годин на колінах молився за неї: “Ні, ти ще не готова перейти туди. Ти не погубила життя, тому ще будеш сама жити, і будеш там, де твоя нога ще не ступала і сповіщатимеш людям про милість Божу.” Після цих слів вона відчула небувале тепло, яке наповнило її тіло, і зрозуміла, що буде жити, що треба жити.
А незабаром Ганна і Юра Держай, щоб свідкувати слово Боже, вирушили на кілька років у Глухів Сумської області. Туди, де ще ніколи не ступала їхня нога…
Ганна сьогодні з посмішкою розповідає, як на початках лікарі, заглядаючи в її медичну книжку, були ошелешені, чому вона не проходила хіміотерапії. До того ж людям, які хворіють на ракове захворювання, дають групу інвалідності — у Ганни після лікарні була друга. Але вже кілька років, як її… взагалі позбавили інвалідності.
— Пояснення ж дуже просте: група потрібна хворим, а я ж здорова! — посміхається жінка на зауваження, що багато хто тільки й мріє про групу. — Бог мене вилікував. А якби я погодилась на аборт — померла б від раку.
… Восьмимісячна Лія, дивлячись, як тато і старші сестрички з братиком стоять на колінах і моляться за маму, теж ставала на коліна. Восьмирічна Лія, слухаючи цю їхню сімейну історію, згорнулася калачиком у мами на колінах і на кінець розмови… заснула. Треба було бачити у цей момент щасливі очі Ганни Держай…

ГОЛОВНЕ — НЕ ЗДАВАТИСЯ!
Лікарі, з якими доводилось спілкуватись, факт відмови Ганни Держай від сеансів хіміотерапії не схвалюють і називають дуже ризиковим, адже хіміотерапія покращує результати хірургічного лікування. Майже всі медики сходяться на думці, що все закінчилося благополучно у цій історії перш за все через професійно виконану операцію. Адже своєчасне, на першій стадії виявлення ракової пухлини лікування дає 92 відсотки видужання. Якщо розпочати лікування на другій стадії хвороби, цей показник усе ще залишається досить високим — 88 відсотків. При виявленні хвороби на третій стадії кількість пацієнтів, які вижили, скорочується більш ніж удвічі (42%), а четверта стадія залишає шанси лише 13-14 хворим із кожної сотні. Тому медики застерігають, що лікуватися потрібно тільки в онкологів, а слідування “народним” та неперевіреним “альтернативним” методам неминуче веде до занедбаності хвороби.
Але при цьому лікарі наголошують і на великій силі психологічної установки, яка може йти і через молитву, для хворого: не здаватися! У 2002-му році, до речі, було офіційно визнано, що Мати Тереза створила диво — молитвами вилікувала від раку 30-річну мусульманку.
За словами відомого лікаря-онколога, професора Бориса Білинського, якщо людина дає собі установку на життя, то вона перенесе і дві, і п’ять, і десять операцій — скільки доведеться.
— У мене була хвора з дуже задавненою злоякісною пухлиною в черевній порожнині, оперувати її відмовилися в столиці. І вона мені сказала: “Докторе, не бійтеся, оперуйте! У мене двоє дітей — я мушу жити”. І вона вижила. Сила волі здатна допомогти онкохворому, як нікому іншому. Як сказав один мудрий лікар хворому: “Нас троє — лікар, хворий і хвороба, і ваша справа допомагати мені, а не хворобі”. Головне — поставити собі за мету — жити.

http://www.volyn.com.ua

Свої зауваження можете залиши тут.