Народити лікарям на зло!

Рік родини, материнський капітал, усміхнені з рекламних плакатів дитячі обличчя - все заради того, щоб жінки народжували. Але, виявляється, суспільство готове схвалити рішення народити дитину тільки якщо ви молоді. А якщо ні? Чітинський корреспондент журналу «Собеседник» Марина Мєтєлева, яка стала в Рік родини мамою, наважилась розповісти, з чим зіштовхується в реальності вагітна жінка, якій за 40.

«Викидень у вашому віці – на краще».

Найсмачніші ягоди – пізні, що дивом залишились на майже голих гілках. Ніколи не думала, що сама стану такою гілочкою, а моя друга дитина – дорогоцінною ягідкою. Сучасна медицина пізніми вважає пологи після 35 років. Таких зараз майже втричі більше, ніж 20 років тому. Комусь хотілося зробити кар'єру, розжитись власним кутком. Когось, як мене, утримували проблеми зі здоров'ям.

–Ну що ви, шановна, з вашими діагнозами в 41 не те, що народити, - завагітніти не вдасться! – запевняла мене лікар обласного діагностичного центру, тицяючи в монітор УЗД.

Надія на другу дитину танула кожним роком. Потім я знову вийшла заміж. Мої схлипування з приводу неможливості завагітніти чоловік сприйняв спокійно: «Подивимось». «Дивились» ми активно: здавали аналізи, відмовились від алкоголю, він кинув палити, ковтали пігулки. Дві довгоочікувані смуги тест на вагітність показав 1 квітня. Я не повірила – День сміху все-таки. Лише на п'ятому тесті зрозуміла: це сталося. Близькі хвилювались: «Як же твоє хворе серце та нирки?» Краще за всіх мене заспокоювала поруга Віка – теж завагітніла.

З жіночої консультації Віку вислали: «Ви, жіночко, дочекайтесь хоча б 7-8 тижнів. На вас час витратиш, а потім у вас викидень трапиться, і все коту під хвіст…» Я так довго чекати не могла, пішла до знайомого гінеколога.

— Випробовування попереду неабиякі, - попередив він. – Але все можна вирішити.

Як виявилось, недарма він попереджував. На 8-му тижні почались перші ускладнення. В консультації дали направлення у відділення патології вагітних пологового будинку №2.

— Загроза викидня, але у вашому віці, це, певно, на краще, - ошелешує черговий лікар. – Дамочки – не юнки думають, що у них клімакс наступив, а потім «клімакс» ворушитись починає. Не переживайте, ми вам допоможемо позбавитись від наслідків викидня.

Коли повернувся дар мови, я пішла напрямки до завідуючої відділенням…

Я обіцяла заявити в прокуратуру, що мене підштовхують до аборту.

Перед випискою нашу палату попросили переїхати в сусідню – для абортниць, де щойно зробили ремонт. Щоб швидше вивітрювався запах фарби, медперсонал улаштовував постійні протяги. Врешті-решт, мене з високою температурою та загостренням пієлонефриту швидкою відвезли в нефрологічне відділення обласної лікарні. Там біля мого ліжка зібрались люди в білих халатах.

— Марино Василівно, це члени консиліуму, на який ми запрошуємо всіх вагітних, - пояснила завідуюча нефрологією. – Тут найкращі спеціалісти лікарні, вони визначать, чи можна вам народжувати.

Сувора гінеколог, як «спеціаліст із 30-річним стажем», порадила аборт:

— Навіщо ризикувати в такому віці? Ви ж можете померти у пологах, можуть нирки відмовити, навіть якщо виносите дитину. Такі безвідповідальні матусі підвищують нам рівень материнської смертності!

Комісія ретирувалась акурат на моїй обіцянці заявити в прокуратуру, що мене під'юджують до вбивства дітей.

Між тим УЗД показувало вже справжню людинку. Мені здавалось, що його ручки та ніжки ворушаться спеціально для мене – мовляв, привіт, мамо, незабаром побачимось.

«Вагітна? Я теж хворий!»

Потім виявилось, що знову потрібно лікувати нирки. Знову лікарня! І щоб до неї потрапити, треба взяти направлення в поліклініці. Для Чіти в розпал літа це – як взяти Бастилію. Натовпи потерпаючи від 35-градусної спеки пенсіонерів облягали єдиного терапевта, який не пішов у відпустку. «Вагітна? Я теж хворий!» Жвавий дідок відштовхував мене від двері кабінету. «Раз можете народжувати, значить, і в черзі посидите!» місяць у добрих нефрологів на 9-му поверсі клінічної лікарні пролетів непомітно. Ще місяць пощастило побути вдома. Потім почалось дещо неприємне з красивою назвою «багатоводдя», і я потрапила в новий крайовий перинатальний центр. Колеги в нотатках вихваляли тамтешню апаратуру для новонароджених, нові стіни, не захоплені стафілококом, високопрофесійних колектив. Хотілось, щоб маленький народився саме тут. Але не на 32му тижні! Поки загроза життю малюка не зникла, кожний день видавався за два.

На УЗД дитина ніяк не хотіла показати, якої вона статі. Тому в крамниці ми купляли не рожеве та блакитне, а жовте та зелене. Чоловік жартував: «Буде екологом». Ми вже знали, коли будемо відзначати його день народження: на 2 грудня назначили кесарів розтин.

— Ви на кесарів? Халат знімайте. — Анестезіолог з ходу спитала про вік. — 41? Вам що, 250 тисяч заробити захотілось? І не шкода людям свого здоров'я. Робимо загальний наркоз.

І майже одразу:

— Прокидаймося, Марино!

 Там же, в реанімації, я вперше побачила свою доньку.

Я дійсно отримала сертифікат на материнський капітал. Він виявився ювілейним – 9 тисячним у Забайкаллі. В той же день з чоловіком прочитали в Інтернеті про дослідження, проведене у Великобританії. Там збереглись записи про 13 тисяч жінок, які жили з 1740 по 1875 рік. Вчені порівняли дати народження дітей та вік породіль. Ті, що завели дитину в більш пізньому віці, жили майже на 15 років довше. Добра втіха для нас, 40-річних вагітних, які викликають у суспільства таке неприховане роздратування. Але це не головне.

Матеріал журналу "Собеседник".

http://orthomed.ru/

http://noabort.org.ua/

..