“Чому ніхто не зупинить нас, коли ми вбиваємо власних дітей?”

«Я довго вагалась, чи написати, але з роками те, що колись зробила, постійно мене переслідує. Мені тоді було 20 років, ми зустрічались із хлопцем, між нами були хороші стосунки, які тримались на довірі та взаєморозумінні. Але коли я завагітніла, мені чомусь здалось, що є речі важливіші за цю дитину. У мене почалось щось на зразок паніки.

Чомусь я не уявляла, як скажу про це мамі, бо пригадувалось, як вона постійно застерігала мене: «Не дай Боже, ти завагітнієш. Ти ж ще неодружена. Що ти тоді будеш робити? Де жити? За що?». Як подивляться на це в університеті?.. І мій хлопець не зміг зламати моє тверде рішення: «Аборт!» Чому я тоді була така дурна і налякана, чому не вчинила так, як мало мені підказати серце, чому воно заніміло і якийсь цинізм самозбереження взяв гору?

Я не знаю… Але налякано переступила поріг лікарні, і мене направили на УЗД. І стояла, принижена, поруч із жінками, які почувались майбутніми матерями, для яких кожен порух їх дитяти був особливим. А я лише думала про те, щоб все це пошвидше закінчилось. Мені сказали, що у мене 12-й тиждень, спокійно виписали направлення на аборт, але в іншу лікарню. І ніхто не спитав мене, молоду, добре одягнену та з вигляду не легкої поведінки дівчину, чому я хочу вбити свою дитину. Може, мене просто потрібно було вивести з отого заніміння і розбудити у мені щось живе. Або просто спитати, чому я це роблю. Але і в другій лікарні мене ні про що не питали. До мене вийшла лікарка, яка, судячи з назви кабінету, має охороняти таких, як я, берегти у нас нове життя. Вона спокійно провела мене у кабінет, де вбивають дітей. Там були ще жінки, і мене покоробило, коли одна з них, лежачи на тапчані після аборту, їй слізно подякувала. Мене всю трясло на тому кріслі, і лікарка та її помічниця все це бачили, та лише посміхнулись, що, мовляв, вперше. Вони не спинили весь цей страшний процес, після чого я заплатила їм гроші і пішла, вже не почуваючи себе повноцінною людиною.

Я не звинувачую лікарів у тому, що вони зробили — це їхня робота, яка приносить доход, а мій гріх, який я скоїла через якісь забобони. Але пам'ятаю, як одна моя знайома лікарка сказала мені нещодавно: «Свого часу я зробила безліч абортів, але тепер не можу. До мене прийшло усвідомлення, що цього робити не можна. І тепер займаюсь тим, що всіх дівчаток, які до мене із цим приходять, у цьому переконую».

Минув час після того, як я позбулась своєї дитини. Мені і досі пригадується, як лікарка, котра робила мені аборт, з цікавістю глянула на плід – мою дитину – і кинула його у відро для сміття. Я і досі не знаю, кого могла б народити, якби у той момент мене хтось спинив. Благаю: «НЕ ВБИВАЙТЕ НАШИХ ДІТЕЙ!».
Оксана К. Вінниця

http://www.33channel.vinnitsa.com

www.noabort.org.ua

..