Визначаймося – за життя чи проти?

   Ми продовжили збирати підписи за законодавчу заборону абортів в Україні в неділю, 08 червня 2008 року.

   Різні-різні люди у нас є, і, як лакмусовий папірець, проявляється їхнє християнство у реакції на заклик поставити підпис за життя ненароджених малюків.

Хтось, відсахуючись, проходить поспіхом повз столика, бо крепко поспішає (бо ж стільки часу відстояв у церкві!). Хтось проціджує крізь зуби: «То мене не стосується» і йде неквапом далі. Хтось просторікує : «Ось коли держава створить умови, даватиме житло молодим, тоді вже…» Хтось категорично відкидає саму ідею заборони як такої: бо ж, мовляв, будуть підпільно робити і будуть калічитися. Хтось полемізує на тему свободи жінки робити чи не робити аборт.

Ті, хто підходить до столика, або активно погоджуються, наводячи власні приклади, як старша уже пані: «Я народила трьох дітей за 4 роки, важко було, і недосипала, і недоїдала, але виростила, слава Богу! Найменшому тепер сорок – і тішуся тими дітьми, і онуків маю. Нехай молоді не роблять тих абортів! Де підписувати?»

Однак, найбільше – мовчазних жінок, важкі зітхання яких красномовніші за будь-які слова: «Я робила це, я маю гріх, несу свій хрест. Прости мене, Господи!!! І якщо хоч одна дитинка буде жити завдяки моєму підпису, Господи, може, Ти простиш мене…» Їхні очі мовчки волають про прощення і хочуть застерегти інших – тих, кому ще не пояснили, не розказали, кому ще не пече і не болить біль матері, яка вбила свою дитину…

Юлія Спіріна, завідувачка ВВ «Ключі»
http://www.pramol.rel.org.ua

Свої зауваження можете залиши тут.