Чоловіча зрада: спочатку він відправив на аборт, - тепер вигнав через безпліддя.

    Хочу розповісти свою історію, яка дасть Бог, допоможе і дівчатам, і їхнім батькам у прийнятті рішень, від яких залежить  життя.     Початок наших відносин був дуже гарним, ми передзвонювались, зустрічались приблизно три роки, обоє були студентами, обоє - не з Москви. Кохали одне одного… І трапилось те, що й повинно було трапитись - я завагітніла. Ні грошей, ні свого куточка… На допомогу моїх батьків ми не розраховували, вони ледве зводили кінці з кінцями. Думки своїх батьків Сергій не запитував, тільки дуже лагідно сказав: “треба робити аборт”. Я бігала, плакала, вважала, що це зрада, але коли в тебе на руках 500 рублів і до авансу на роботі (я підробляла) тиждень…

Минуло 5 років. Протягом цього часу Сергій придбав машину, має дуже престижну роботу, перспективи - космічні. Ми із захопленням займались ремонтом, переїхали і почали жити разом. Жили добре, душа в душу, будували плани. Вирішили завести дитину, почали пробувати (робили зусилля), не виходило, я пішла до лікарів - і мене “вбили”, дітей в мене не може бути на 80%. Я не буду розповідати, що зі мною зробила ця інформація, як я  її переживала і не змогла пережити. Але добило мене те, що ніяких розмов про шлюб (адже раніше це було очевидним)  Сергій не вів. Коли я сказала, що потрібно оформити стосунки, він ні за що не погоджувався, говорив, що для початку потрібно народити дітей, інакше немає сенсу розписуватись…Я пішла. Я не можу найняти квартиру на мою зарплату, в мене немає грошей на недешеве  лікування від безпліддя. Я ще й досі його кохаю, але не можу зрозуміти і повірити в те, що він мене зрадив у такій ситуації. В мене здали нерви, почався невроз, я дуже схуднула, трясуться руки. Я поїхала до батьків, якось влаштувалась на роботу. Але я не можу дивитися на маленьких дітей і постійно відчуваю себе неповноцінною. Я не можу уявити поруч із собою іншого мужчину. Навіщо мені жити?Ганна, Волгоград  

Свої зауваження можете залиши тут.