Сповідь після абортів…

Ми запросили на нашу передачу Людмилу. Вона мати багатодітної сім'ї…

- Людмило, вітаємо вас, дякуємо, що погодились на участь в нашій передачі.
- Добрий день!
- Скільки у вас дітей?
- Ми з чоловіком виховуємо шість дівчаток і два хлопчики. Всього восьмеро.
- У вас благословенна сім`я, але я знаю, що в Вашому житті були моменти, про які зараз згадувати, може, й не приємно. Та, власне, ми Вас запросили, щоб Ви розповіли про це. Йдеться про перервану вагітність чи аборт, як кажуть медики.
- Так, це було в моєму житті ще до того, як я пізнала Бога. Дійсно, мені про це важко згадувати… Але вже минув час, і я готова розповісти про це іншим сім'ям, в першу чергу жінкам, щоб застерегти їх від помилок і попередити ті душевні муки, які були в мене.
- Це було один раз чи більше?
- П'ять разів.
- Як Ви ставились до того, що робите аборт? Чи не переживали душевної боротьби?
- На той час в мене вже була одна дівчинка. Їй було два роки. Я навчалася в училищі і друга дитина була мені небажана. Так говорив чоловік, мама і інші люди. «Навіщо тобі зараз ця заморока? Тобі потрібно довчитися." Особисто я в цьому також не бачила нічого поганого, це вважається простенькою  операцією, як правило, без болісних наслідків… Я зробила це без  докорів сумління. Потім у нас була друга дитина, потім було двоє хлопчиків-близнят. Коли їм було чотири місяці, я зробила аборт вдруге. Діти були ще маленькі, і я розуміла, що їм буде по рокові, і з новою дитиною буде важко. Зрештою, за один рік я зробила три аборти. Це відбилося і на моєму здоров'ї, і на стосунках з чоловіком. І коли я завагітніла знову вже після п'ятої дитини, чоловік був дуже проти, щоб народилася нова дитина, і моя мама теж була проти. Старша дівчинка мала йти до школи, і мені казали: "Навіщо тобі знову ці проблеми? Дитина йде в перший клас, а тут знову народиться, і ще ця маленька… Тобі необхідно її позбутися." Але вп'яте мені це зробити було дуже важко. Якщо чотири рази я думала, що це безневинність, то на цей раз я вже розуміла, що це не так.
- Що вплинуло на Вас?
- Перед тим я бачила телепередачу, де показували процес аборту. Я побачила, що переживає жінка в ці хвилини -  страх, який передається їй від дитини. Показували, як інструментом цю дитинку звідти виймають. І вона в шість тижнів  вже є живою людиною. Вона має повністю сформоване тіло, в неї б'ється серце. В неї вже є кровоносні судини, і вона переживає великий страх. Вона розуміє, що зараз її життя обірветься. Цей страх передається матері. Я відчула це на собі. Це настільки страшно! Хоча я спочатку не розуміла, що відбувається. І тому, коли знову постало питання вибору залишити цю дитину чи ні, для мене це вже було великою боротьбою. Я ночами не могла заснути. І ще важче було від того, що чоловікові було байдуже. Але це, мабуть, було останнє, що затягло мене на саме дно. Я все-таки зробила аборт, і коли відійшла від наркозу, то одразу впала у відчай. Я кричала в палаті так голосно і страшно, що позбігалися всі лікарі і питались: «Що з тобою робиться?!». А я кричала від того, що нарешті зрозуміла, що я наробила. Відтоді почалися муки. Цілий рік мені кожної ночі снилася  дівчинка, яку демони приносили мені і казали: «Тепер ти віддала її нам». І кожного разу перед моїми очима вони  кидали її в вогонь, або розривали на шматки. Від цього я вночі просиналася і в істериці плакала. На другу ніч мені снилася дівчинка, з якою я гралася, яку я годувала, обіймала і цілувала. Але коли я просиналася, дитини коло мене не було. Мені ставало дуже страшно. В моїй свідомості немов би помінялися місцями реальність і сон. Уві сні я жила насправді, а коли прокидалася, то це був ніби сон. В сні я була зі своєю дитиною, а наяву я її не мала. Часто навіть вдень у мене були такі видіння, що дівчинка ніби-то бігає біля мене, кличе мене. Одного разу чоловік шукав мене по дворі вночі, тому що мені снилося, - а для мене це була реальність, - що я вийшла надвір, бо мене кликав голос. Мене кликала дівчинка в біленькому платтячку. І я пішла з нею гратися. Коли я прокинулася, то зрозуміла, що сиджу надворі, вночі, сама-самісінька, і нікого поруч немає. Так було багато разів.
- Ви сподівались знайти вихід з такого стану?
- Коли відчай охопив душу, і, здавалось, не було виходу, тоді мені одна віруюча жінка підказала, що необхідно звернутися до Бога. В той час я не знала, що є Бог. Я не знала, що є Той, Який любить всіх людей, Який спасає, Який милує, Який дає спокій душам. І ось тоді перший раз в житті, вночі, перед невеличким образком я почала молитися: «Господи, прости мене, я не знала, що роблю, але тепер я зрозуміла і обіцяю, що більше ніколи цього не зроблю». Це була моя перша обіцянка Богу. До цього я залежала від людського осуду: "Що скажуть люди, як я народжу шосту, сьому дитину?" А після молитви я зрозуміла, що мені байдуже, що будуть говорити люди. Я хочу робити так, як бажає Бог. Мені стало краще. Перестали снитися страшні сни. І якраз через рік у нас з'явилася ще одна дівчинка. Я її назвала тим іменем, яким я уві сні весь час кликала ту, ненароджену – Сніжана. Я чомусь думала, що Бог повернув мені ту саму дитину, якої я позбулась.Через два роки в нас з'явилася ще одна дівчинка. І через рік я навернулась до Бога. Тоді я дійсно побачила, як багато в мене було таких моментів, про які зараз не хочу згадувати. Я сама ускладнювала своє життя. Якби я ходила Божим шляхом,  все було б набагато краще. Тепер я все це розумію. Після розкаяння я відчула велике полегшення, ніби звільнилася від величезного тягара. Але провина за вбитих дітей з мене не спадала довгий час. Навіть через три роки після хрещення вона все ще турбувала мене. Я весь час молила Бога, щоб звільнитися від цієї провини. Я не можу сама собі цього простити. Бог відкривав мені кілька разів місце з послання до Коринтян: «Хто ми такі, щоб самих себе судити?» Якби ми самі себе судили, то не відчували б вини, а так нас судить Бог, і тому ми відчуваємо вину. Одного разу я раптом відчула, що прощена, що маю звільнення. Не просто звільнення, я знаю, що маю надію на те, що зустрінуся зі своїми дітьми, що побачу їх і, можливо, аж тоді відчую кінцевий спокій. Десь вглибині душі ще існує провина. Може, на один відсоток. Але у вічному житті я дійсно матиму стовідсотковий спокій.
- Ви сподіваєтесь, що діти, яких ви позбулися, - з Господом?
- Так, я в цьому впевнена. Якби це було не так, - я б дуже страждала. Але Господь мене звільнив. Я знаю, що ці діти біля Бога і там їм зараз добре.
- Людмило, Ви кажете, що після того, як побачили телепередачу, зрозуміли, що аборт –  це великий гріх. Але ж багато жінок роблять це і не почуваються "на дні". Щоб ви хотіли їм сказати, жінкам які, можливо, зараз стоять перед таким вибором?
- Вбити дитину можна запросто, але потім повернути все буде неможливо. І якщо ви жінка невіруюча, то для вас це буде ще страшніше, тому що у вас не буде надії побачити свою дитину. Ваша дитина буде біля Бога. Вона безгрішна. А ви, - якщо не покаєтесь, - то Бог не зможе Вас прийняти до Себе. Я б хотіла сказати всім матерям: «Не робіть аборту! Діти - благословення Боже, це подарунок Божий, дар, який Бог дає в руки матері, щоб вона з цієї дитини виростила жінку чи чоловіка, і щоб потім ця людина служила Богу." Я вважаю, що бути матір'ю -  великий привілей. Для цього  потрібно мати талант і любов. Бог вкладає в наші серця це почуття. Велике блаженство відчувати себе матір'ю. Я знаю, що багато жінок не сприймуть моїх слів, мовляв, є різні обставини, не вистачає коштів, житлової площі. Я все це розумію, тому що переживаю подібне. В нас як раніше не було грошей так і тепер не вистачає: восьмеро дітей доглядати важко. В нас раніше не було добрих  житлових умов і зараз нема. Але змінилися погляди, змінилися цінності. Цінним є не матеріальне. Воно ж тимчасове. Якщо просити Божого благословення на виховання дитини, то Бог пошле також і те, у що її одягти, і чим нагодувати. Хіба краще дивитися, як інші обнімають своїх дітей, а в тебе на душі гіркота від скоєного аборту? Крім того, лікарі доводять, що після першого аборту вагітності може і не настати. І тоді це буде розчаруванням всього життя. Я закликаю жінок, що стоять перед проблемою небажаної вагітності, попросити Божої волі. З Богом не страшно мати й багатодітну сім'ю. Навіть якщо увесь світ супроти вас, - це не страшно. Але якщо Бог стане супроти, то це вже страшно.
- Людмило, Ви спілкуєтеся із знайомими жінками. Ви говорите з ними на цю тему? Якось застерігаєте їх?
- Так, ми спілкуємося, і коли я чую, що жінка хоче зробити аборт, то я одразу ж згадую все те, що пережила, і хочу цю жінку застерегти. Але, повірте, мало жінок погоджуються зі мною. Є такі, які дослухаються до моїх слів і думають над цим. Але більшість не прислухається, сприймають скептично. Мені таких просто шкода. Шкода, що вони будуть переживати те, що я пережила. Вони цього не розуміють, як і я свого часу також не розуміла і так чинила. І Бог допустив мені такий стан, щоб я нарешті це зрозуміла. Але я дуже хотіла б, щоб жінки не доходили до цього, щоб вони зрозуміли раніше, що аборт, - це вбивство, вбивство – це гріх, а гріх буде покараний Богом. Так сумно, коли чуєш, що останнім часом кількість абортів збільшується. Але я була б дуже вдячна Богові, коли б хоча кілька жінок прислухалися до моїх слів, і змінили своє рішення. Ви не пошкодуєте про це. Вам повернеться сторицею. Ви не уявляєте, яке це блаженство, коли дитинка тебе обіймає, цілує і каже "мамо я тебе люблю", коли ти за нею спостерігаєш, як вона росте, сміється, грається! Яке це блаженство бути мамою! Прислухайтесь, будь ласка, до моїх слів. Хай Бог благословить вас і ваших майбутніх дітей, щоб ви раділи разом з ними, і щоб вони були вам в радістю, а не тягарем.
- Що ж, Людо, нехай же і Вашу сім'ю благословляє Господь!
- Дякую!
www.twr-ua.org

http://ruh-za-zhyttia.org.ua/

Свої зауваження можете залиши тут.