Recents

У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється

   Можна говорити про загальну зміну стандартів репродуктивної поведінки жінок, які в кожному суспільстві свої. Для українців у минулому характерними були великі сім’ї

(сім’я), це було нормою, і жінка з дитинства привчала себе до думки, що вона стане

матір’ю багатьох діток.

Ірина Петрова, завідувач кафедри менеджменту та маркетингу Університету економіки та права „Крок", доктор економічних наук

   Часто доводиться чути про те, що Україна зараз переживає демографічну кризу. Водночас, демографічний спад відбувається у практично всіх країнах Європи. То, може, ми просто відбиваємо загальну тенденцію?

Мені здається, що українська ситуація є доволі специфічною. З одного боку, дійсно в країнах з розвиненою економікою, де жінки втягнені до процесу суспільного виробництва, спостерігається спад народжуваності і водночас там збільшується тривалість життя, що зумовлює старіння населення і скорочення природного приросту.

Україна теж належить до числа країн, де жінки значно залучені до різних галузей економіки, проте у нас на народжуваність і смертність як два основні демографічні процеси чинять вплив і специфічні фактори.

Якщо подивитися на нашу демографічну ситуацію впродовж останніх 60-ти років, тобто від довоєнного періоду і до сьогодні, то видно, що показники смертності, як не дивно, істотно не змінилися, і вони коливаються від 13 до 15 проміле (одиниць на тисячу чоловік) увесь цей час.

Однак, народжуваність в Україні скоротилася більше, ніж втричі. Якщо вона була десь 27 проміле в довоєнний період, то зараз це 7-8, і тенденція йде до подальшого її скорочення. Водночас, за останні два роки можна спостерігати і протилежну тенденцію зі зрушеннями вбік позитиву.

У великих містах України падіння народжуваності уповільнилося і можна говорити про певне її зростання, хоча в цілому у нас зберігається від’ємне сальдо природного приросту.

Які причини цього? Перш за все – це економічні причини. Зараз уряд приймає кроки, спрямовані на допомогу жінці, що народжує дитину, і , на мій погляд, це сприятиме виправленню ситуації з народжуваністю.

Звичайно ж, це прикро, що населення скорочується, і зараз у нас уже 47,4 млн. замість 52, як це було ще нещодавно. Однак, проблема навіть не в кількісних показниках, а в якісних.

Якщо домогтися піднесення кількісних показників, і при цьому не забезпечити якісного життя для дітей, що народжуються, для підлітків, які навчаються, для молоді, котра шукає роботу, то це дійсно буде трагедія. Країни, які мають високі природні прирости населення і при цьому не забезпечують якісного життя, мають більше проблем, ніж ті, що зазнають природного скорочення населення, але підтримують високі стандарти життя.

Ви говорите про економічні причини скорочення кількості населення. А чи вплинула якимось чином на скорочення народжуваності емансипація жінок в Україні та трансформація інституту сім’ї?

Так, безумовно. Можна говорити про загальну зміну стандартів репродуктивної поведінки жінок, які в кожному суспільстві свої. Для українців у минулому характерними були великі сім’ї (сім’я), це було нормою, і жінка з дитинства привчала себе до думки, що вона стане матір’ю багатьох діток.

Далі ж стандарти репродуктивної поведінки змінилися, на що вплинули перш за все економічні фактори, коли жінку було втягнено до процесу виробництва, коли вона відчула потребу до самореалізації не лише в сім’ї.

Таким чином, жінка зрозуміла, що треба обмежити кількість членів сім’ї, адже якими б емансипованими не ставали жінки, однаково на них покладається основна турбота про виховання дітей. Хоча, наприклад, у Швеції як мати, так і батько може йти у відпустку для виховання дитини, це є радше винятками, бо все ж таки народжує дитину жінка.

Окрім того, в демографії відомою є залежність кількості дітей від рівня освіти жінки, адже у більш освічених жінок є більший потяг до самореалізації, окрім того, у таких жінок більше інтересів, котрі виводять їх з кола сім’ї.

Водночас, хочу зауважити, що навіть у такій економічно розвиненій країні, як США зараз змінюються стандарти репродуктивної поведінки на користь збільшення дітей у сім’ї. На сьогодні там прийнято заводити по 3-4 дитини, хоча кілька десятиліть тому орієнтиром була 1 дитина.

В Україні зараз прогресує чимало епідемій, перш за все СНІД та туберкульоз. Чи здатен їхрозвиток позначитися на демографічній ситуації в країні?

Тут дуже важко дати однозначну відповідь, оскільки дуже багато що залежатиме, по-перше, від рівня медицини, а по-друге, від економічних достатків у сім’ї.

Ці страшні хвороби можуть вплинути вже не на народжуваність, а скоріше на рівень смертності. Наші жінки розуміють, що лише при нормальному догляді за дитиною, при гідному рівню життя та медичного забезпечення можна дозволяти собі народжувати дітей, адже ці епідемії можуть позначитися на здоров’ї новонароджених.

До речі, останні дослідження свідчать, що лише 30% дітей молодшого шкільного віку є абсолютно здоровими, а серед новонароджених абсолютно здорових малюків менше половини.

Водночас, не вщухають розмови про те, що Україна експортує свій генофонд, адже чимало наших дітей усиновляють і вивозять за кордон іноземці. Чи варто дозволяти таку практику на фоні депопуляції в країні?

Як на мене, це питання не так етичне (хоча дискутують переважно про те, чи етично віддавати наших дітей за кордон), як організаційне. Якщо органи влади, особи, що займаються проблемами усиновлення, будуть прискіпливо ставитися до цього питання, вивчатимуть батьків, діток, проводитимуть жорсткий контроль за долею малюків, котрих вивозять, то усиновлення наших дітей іноземцями не зашкодить Україні.

До того ж, більшість таких дітей нерідко є хворими, що не дозволить їм повноцінно жити без належної медичної допомоги, яку на батьківщині їм не можуть надати.

На Заході сьогодні дуже поширені гуманістичні тенденції, коли люди прагнуть зробити добро іншим. Тому, часто у нас діти, викинені на узбіччя і батьками, і суспільством, за кордоном в новій сім’ї здобувають свою долю.

Тому, на мою думку, привертати увагу треба швидше до тих дітей, що залишаються в Україні і при цьому позбавлені нормального догляду, пристойного харчування, житла.

У нас дуже серйозно стоїть проблема безпритульності. До того ж, багато сімей не спроможні забезпечити своїм дітям нормального виховання. Чомусь вважається, що якщо у дитини є батьки, то держава не повинна про них турбуватися, а те що ці батьки часто просто калічать своїх діток, залишається поза увагою суспільства.

На Заході вже змінилися стереотипи підходу до дітей, у них реально існують права дитини, і дитина в сім’ї може почуватися захищеною від свавілля батьків. Дивно, що ми піклуємося більше про те, як наші діти почуватимуться в зарубіжних сім’ях, і не думаємо про те, як вони можуть страждати в наших.

То як можна боротися із безправ’ям дітей у сім’ї? Потрібні якісь зміни до законодавства?

Безперечно, і певні кроки в цьому напрямку вже зроблено. Існують деякі положення в Сімейному кодексі, ведеться мова про права дитини, проте у практичну площину це, на жаль, не переходить.

Якщо і бувають випадки, коли батьки несуть відповідальність за свою жорстокість по відношенню до дітей, то вони поодинокі, і стосуються вже тих ситуацій, коли дитина втратила життя, чи була скалічена. А коли дитину просто ображають і не дають їй змоги повноцінно розвиватися в сім’ї, то такі питання у нас просто не ставляться.

Натомість, на Заході кожна дитина отримує в школі і носить в своїй кишені номер телефону, за яким вона може поскаржитися, якщо її ображають. У свою чергу і батьки усвідомлюють, що їхня дитина має право на захист.

Ви вже дали позитивну оцінку програми Уряду щодо збільшення одноразових виплат з народженням дитини. Проте, чи не призведе це до народжень заради грошей і, відповідно, до зростання кількості неповноцінних, невдалих сімей?

Я теж думала про цю проблему, і бачу таку небезпеку. Для багатьох жінок в Україні, особливо в сільській місцевості, такі суми є просто небаченими. І після оголошення цього кроку, з’явилися роз’яснення про те, що 8 тис. грн. видаватимуть частинами, поступово, і тому можна сподіватися, що батьки витрачатимуть ці гроші на дитину.

Водночас, не можна бути впевненим, що ніхто не думає вирішувати за ці гроші якісь свої особисті проблеми, адже свідомість багатьох молодих людей сьогодні, особливо з числа безробітних, не дуже сприяє свідомому ставленню до своїх сімей та дітей.

Зараз молодь часто перебуває в полоні культури споживання, яка пропагує гедонізм, життя заради своєї вигоди. Чи можна якось змінювати цю свідомість і викликати у людей бажання робити щось заради майбутнього?

У цьому питанні я схильна бути оптимістом. Я вірю в те, що основним засобом впливу на людину і управління нею є слово, через яке можна змінювати психологію людей, закликати їх до нових ідеалів. Гедоністи існували завжди (адже термін виник іще в Стародавній Греції), проте це були лише течії, які мали обмежений вплив на суспільство.

Думаю, що в Україні в даному історичному контексті можна ставити і вирішувати благородне завдання відродження інституту сім’ї, інституту матері та дитини, адже вони є вічними цінностями.

Бесіду вела Оксана Гриценко

http://dialogs.org.ua

http://www.hli.org.pl

Свої зауваження можете залиши тут.

У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється У великих містах України падіння народжуваності уповільнюється Reviewed by fryevhen on 9:58 AM Rating: 5

No comments:

Facebook

Powered by Blogger.